Минають чергові роковини від дня смерті митрополита Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Андрея Шептицького, який помер 1 листопада 1944 року. Поховання відбулося під пильним контролем радянських органів.

Але це не налякало тисячі людей, які прийшли на прощання з видатною людиною. Сотні імен та прізвищ люди залишили у «Книзі співчуття», згадує Радіо Свобода [2].

Повідомлення про смерть митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, 1 листопада 1944 року

Архівні документи про смерть митрополита Української греко-католицької церкви зберігаються у Львівській національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника.

Це свідоцтво про смерть, тексти телеграм, листок із біографічними даними Андрея Шептицького (1865–1944), чотири посмертні світлини, план розташування домовини у Святоюрському соборі, списки впорядників чину поховання, листи зі співчуттями, листи до тодішньої радянської влади, яка контролювала кожен рух, який відбувався у соборі.

Читайте також: Інтронізація Андрея Шептицького на главу УГКЦ відбулася 120 років тому [3]

Митрополит Андрей Шептицький

«1 листопада 1944 р. о годині три чверти на другу з полудня», тобто у середу 1 листопада 1944 року о 13:45 митрополит Андрей Шептицьких завершив своє земне життя.

В останні роки він важко хворів. Львівський лікар-терапевт Олександр Барвінський лікував митрополита з 1935 року. У свідоцтві про смерть лікуючий лікар написав причину смерті: «декомпенсований міокардит, атеросклероз та деформуючий поліартрит».

Свідоцтво смерті митрополита Шептицького

Отець Климентій Шептицький у листі до рідного брата Станіслава Шептицького повідомив, що «сама смерть наступила з приводу паралічу нервових центрів мозку – ніщо вже не міг їсти. А останні дні не мав свідомості».

Співчуття у зв'язку зі смертю митрополита

Наступник митрополита Андрея Шептицького – Йосиф Сліпий – був відповідальний за організацію похоронної процесії. Він запропонував духовенству проєкт похоронних обрядів і богослужінь, які мали відправити визначені ним священники 2, 3, 4 листопада за упокій блаженного митрополита Андрея у соборі Святого Юра.

У неділю, 5 листопада, Архиєрейську службу відправив митрополит Йосиф Сліпий, шість греко-католицьких єпископів, десять священників, зокрема і Гавриїл Костельник, який згодом став одним з організаторів псевдособору з ліквідації УГКЦ, що відбувся у березні 1946 року.

План розташування домовини митрополита Андрея Шептицького у Святоюрському соборі

Митрополит Сліпий одразу повідомив радянську владу про смерть глави УГКЦ. Тоді Виконком Львівської обласної ради депутатів трудящих двічі надсилав лист до отця Івана Котіва, який займався процесом поховання, з вимогою приїхати до виконкому «для вирішення деяких питань у справі організації похорону». За священником навіть посилала автомобіль.

Читайте також: КДБ “воювало” з митрополитом Шептицьким до самого розвалу СРСР [4]

Лист Виконкому Львівської облради депутатів трудящих

У Святоюрський собор приїжджав також представник радянської влади Сергій Даниленко-Карін, якого вважали радянським розвідником. 

«Радянська влада боялася митрополита Андрея, тому що це був не тільки стратег церковний і української нації, це була поважна і знана, шанована у світі постать, як лідер церкви, як українець, як меценат, граф, аристократ і оборонець людського життя. Він у час німецької окупації обороняв єврейських людей, дітей і не боявся написати лист до Гітлера. Тому радянська влада боялась цієї людини.

Коли енкаведистки розстріляли у 1939 році Леона Шептицького, то вони заборонили його хоронити і він лежав 7 днів у саду, де його розстріляли. Отець Климентій старався через ті совєтські уряди просити дозволу поховати брата і коли врешті отримав, то поїхав у Прилбичі і зміг поховати брата у тому ж місці, в саду, де і розстріляли Леона і його дружину та ще римо-католицького священника. Тоді рухати митрополита Андрея Шептицького боялися, але брата розстріляли і ще кількох дорогих для нього людей.

Показово і боляче це зробили. У 1939 році митрополит Андрей вже був важкохворий», – говорить священник УГКЦ, керівник музею імені митрополита Шептицького у Львові Севастіян Дмитрух.

Люди прощаються з митрополитом, листопад 1944 року

Радянська влада не ризикнула заборонити похоронну процесію Львовом 5 листопада. Передусім, боялась, що це спричинить масовий спротив, а до того ж ще не почувалася дуже впевнено, бо вдруге «совєти» прийшли у Львів наприкінці липня 1944 року.

Читайте також: Звання "Праведника народів світу" для митрополита Шептицького попросив "Яд Вашем" головний рабин України [5]

Похоронна процесія Львовом

У похованні митрополита взяли участь тисячі представників церкви, людей, які шанували митрополита Шептицького. Збереглась «Книга співчуття», в якій люди, які приходили у Святоюрський собор 2, 3, 4, 5 листопада, підписувались. Тут вказані імена, прізвища, дехто писав і свою адресу. Тобто, не боялись, що ця книга потрапить до рук НКВС і що їм загрожуватимуть репресії за те, що прийшли попрощатись зі своїм митрополитом.

«Черга людей вишикувалась, щоб попрощатись з митрополитом, люди не боялися прийти. Репресії вже були восени 1944 року, але ще не такі масові, як почалося після смерті глави УГКЦ. Кожна людина відчувала, що має прийти і віддати пошану пам’яті митрополита, тому приходила і записувалась у книзі. На похороні, коли йшла похоронна процесія прощання з містом, за домовиною з родини був лише Климентій і все. Більше нікого», – каже отець Севастіян Дмитрух.

Підписи у «Книзі співчуття»

Духовенство навіть зробило план розташування у соборі Святого Юра домовини з тілом митрополита. Було визначене місце для людей. Оскільки передбачали, що на прощання йтиме велика кількість осіб, то розписали рух людей, щоб не створювати безладне скупчення їх. Поховали митрополита Андрея Шептицького у крипті Святоюрського собору.

Читайте також: Папа Франциск видав декрет, згідно з яким Андрей Шептицький отримав титул – Праведний [6]

Місце спочинку митрополита Андрея Шептицького

Львів перебував у жалобі за главою церкви до 11 листопада. Вже наступного дня, згідно з заповітом митрополита Шептицького, Українську греко-католицьку церкву очолив Йосиф Сліпий. Але 11 квітня 1945 року митрополит Йосиф Сліпий і ще 2 єпископи були арештовані радянською владою. Розпочалися масові арешти греко-католицького духовенства. Кремль почав підготовку до проведення собору з ліквідації УГКЦ. Львівський псевдособор пройшов 8-10 березня 1946 року. УГКЦ у радянський час діяла у підпіллі.

З нагоди 79-х роковин від дня смерті митрополита Андрея Шептицького у Львові заплановані заходи пам’яті.

—

Галина Терещук [7], опубліковано у виданні Радіо Свобода [2] 

В тему: 

• "Коли українці усвідомлюють, що з владою зла можна й треба боротися, вони стають непереможними" [8]
• Омелян Ковч: священик, патріот та праведник [9]
• Диплом Таємного університету визнавали в Чехії, Австрії, Німеччині та вільному місті Данциґу [10]
• Дмитро Дмитраш: "Ми не плакали. Навіть співали партизанські пісні" [11]
• Зрозуміла моральна шкала цієї війни: «боротьба між Добром і Злом». А що буде, коли закінчиться війна? [12]
• Пластуны нашли старые кинокадры митрополитом с Андреем Шептицким. Видео [13]