хто такі довірені особи Філатова в Верховному Суді

Здається, останні скандали, що потрясали енергетичний сектор, сформували в пересічного українця певний стереотип корупціонера: пройдисвіт, ймовірно пов’язаний з шоу-бізнесом, що не знімаючи вишиванки домовляється про «двушечку на Москву», а потім тікає за кордон, очевидно, будучи завчасно попередженим нашими карикатурними «антикорупційними» органами.

Насправді це все омана. Справжній український корупціонер нікуди не збирається тікати: він настільки інтегрований в українську владу, що часто-густо буквально і є українською владою. А якщо ми вже говоримо про суддівський корпус, то тут корупція має всі ознаки респектабельності, пересувається між київськими та брюсельськими фуршетами, де мовить правильні слова про реформи та європейський вибір. Більше за те: він дійсно часто є професіоналом в своїй царині, от тільки свої таланти ставить на службу власним, а не державним інтересам.

Наприклад, нинішній старший партнер юридичної фірми Aequo Олексій Філатов починав свою кар’єру, як адвокат з блискучою кар’єрою, що реалізувався в юридичній компанії «Василь Кісіль та партнери», фактично весь свій талант поклав на те, аби підпорядкувати судову владу Адміністрації президента Порошенка, в якій він обіймав посаду заступника голови, фактичного куратора судової реформи. Зрозуміло, що слово «реформа» вживалося лише, як евфемізм: те, що на словах подавалося, як «очищення», на ділі створювалось, як інструмент контролю і тиску на суддів через інструменти кваліфікаційного оцінювання. Беззастережне виконання вказівок АП було єдиним критерієм доброчесності, а за лояльністю до Петра Порошенка слідкував особисто Філатов.

Не кажучи про такі «дрібнички», як відібрані Філатовим судді Рівненського господарського суду, що передали в руки Вікора Медведчука українську ділянку нафтогону «Самара – Західний напрямок», з цим «ефективним адвокатом» пов’язують появу групи суддів Верховного Суду, відому, як «судові активісти», або ж «колективний Василь Кісіль». Не тільки через те, що дехто з них працював у цій юридичній компанії разом із Філатовим, але і через явну заангажованість у захисті інтересів олігархату (сама фірма «Василь Кісіль і Партнери» спеціалізується на корпоративних спорах, банкрутстві, арбітражі та захисті великого бізнесу). З цієї компанії вийшов, наприклад, Іван Міщенко, що за рекомендацією Олексія Філатова став суддею Верховного Суду, не маючи для цього достатнього стажу. Більше того, він же в 2021-25 роках був головою конкурсної комісії з добору кандидатів до ВККС.

Типовим прикладом подібної «філатівської» резидентури в Верховному Суді є і суддя Олена Кібенко [2] – особа, що її називають «тіньовим адвокатом» вітчизняного олігарха Костянтина Жеваго. Зокрема, численні публікації у ЗМІ закидають [3] їй блокування повернення державі 45,9 млрд грн, виведених Жеваго через банк «Фінанси та Кредит». Та отримання неправомірної вигоди за визнання законним придбання цим олігархом в 2002 році пакету акцій Полтавського ГЗК (Ferrexpo). Нагадаємо, що за відповідне рішення хабар в 450 тис доларів отримав ексголова Верховного Суду Всеволод Князєв, Кібенко ж була суддею-доповідачем у справі.

Також Кібенко закидали [4] втручання через Верховний Суд в господарську діяльність підприємств, наприклад, білоцерківського ТОВ «Преміорі» і теж на користь Костянтина Жеваго. Гадаєте, це якось позначилося на її кар’єрі? Та де там! Поки на Україну падав золотий дощ у формі грантів USAID, вона ще й отримувала [5] фінансування на лекції із «верховенства права».

Ще один вихідець з компанії «Василь Кісіль і Партнери» у Верховному Суді – це Ганна Вронська, пов’язана із Олексієм Філатовим також спільним навчанням в Інституті міжнародних відносин. При цьому великого суддівського досвіду вона не мала, працюючи раніше заступником міністра екології з питань євроінтеграції – на цю посаду її рекомендував Ігор Шевченко з юридичної компанії «Астерс», нинішній керівник Асоціації правників України, що об’єднала [6] під своїм дахом чи не усіх «судових активістів» з Філатовим включно.

Причому якщо Кібенко вважається підозріло лояльною до Жеваго, то Вронська так само поблажлива до Дмитра Фірташа, в інтересах якого в квітні 2019 року вона відмінила [7] передачу Запорізького титано-магнієвого комбінату у власність держави. Цікаво, що брат судді, Андрій, працював при цьому у фірташевській компанії «Мегаполісжитлобуд», у зв’язку з чим суддя навіть заявляла собі відводи.

А от іще одна справа, учасникам якої так і не вдалося відвести суддю Вронську – це позов [8] Фармацевтичної фірми «Дарниця» до ряду колишніх та нинішніх посадових осіб Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу. Хоча конфлікт інтересів тут є очевидним: саме через лобіювання менеджменту «Дарниці», що був одним із головних спонсорів Блоку Петра Порошенка, свого часу вдалося просунути Олексія Філатова на посаду в Адміністрацію Президента. Інтереси «Дарниці» захищало не чуже Вронській об’єднання «Астерс». Тим більше, незадовго до цього Філатов через заступника голови АМКУ Марію Ніжнік (що нині теж працює в його адвокатській компанії Aequo) юридично супроводжував придбання «Дарницею» 30% акцій свого головного конкурента БХФЗ, вчинене однозначно в обхід чинного антимонопольного законодавства.

До слова, подібно до Кібенко, у Вронської так само вистачає часу гастролювати по Європам, читаючи лекції, наприклад, про близький їй з минулого місця роботи екоцид. Щоправда, якість цих лекцій не раз була розкритикована [9] фахівцями. Водночас обидві судді є активістиками [10] різноманітних форумів з «жіночого лідерства», готуючи для себе надійний захист для непередбачених обставин. Тепер же будь-які їх звинувачення в недоброчесності будуть трактуватися, як «сексизм». Так само, як і Олексій Філатов часто приймає участь в доброчинних заходах спільно із співвласницею «Дарниці» Катериною Загорій. І у випадку якихось негараздів теж буде волати про те, що «тягнуть до суду відомого мецената».

Можна припустити, що «колективний Василь Кісіль», сформований свого часу для судового обслуговування бізнес-інтересів Петра Порошенка, нікуди не зник із зміною керівництва в країні. Можливо, у нової влади не вистачило для справжньої реформи правосуддя інституційних можливостей. А може, вона сама зараз зацікавлена в тому, щоб використовувати вже сформовану систему залежних від влади суддів. Ще більш імовірно, що, звільнившись від опіки з боку Порошенка і Медведчука, адвокат Олексій Філатов може використовувати підібраних ним суддів для просування вигідних об’єднанню Aeguo рішень.

І зовсім йому й на думку не спаде при цьому тікати за кордон: занадто багато впливових людей залежать від цієї суддівської вертикалі.

Костянтин Іванченко, спеціально для видання «Аргумент» [11]