У виданні «Україна Православна» підбили підсумки, виокремивши церковні події минулого року, які визначали та визначатимуть життя не лише віруючих, але всіх українців.

Адже Бог впливає на людей, формує обставини та з прицілом на майбутнє нанизує події щомиті, навіть для тих, хто заперечує Його присутність в історії.

Отже…

1. В Україні законодавчо заборонена [2] Російська Православна Церква

Процес тривав дуже довго і насправді ще далекий від завершення, але цього року сталася справді сторична подія – в Україні на законодавчому рівні було визнано, що російська церковна структура насправді є інструментом кремлівської гібридної агресії, а її діяльність в Україні системно загрожує безпеці нашої держави.

Офіційна назва закону – «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», він передбачає припинення діяльності на території України релігійних організацій, пов’язаних з Російською православною церквою.

Дуже потрібний закон, який після імплементації не лише обмежить діяльність моспатріархійних комісарів війни, змусить їх задуматися про те, що справжня церковна праця не може бути антиукраїнською і дасть можливість державі через суд забороняти структури, які просувають «русскій мир».

2. Перший рік після календарної реформи показав її успішність та позитивне сприйняття і в Церкві, і в суспільстві

Цікавий факт – невеликий тираж церковного календаря ПЦУ на 2024 рік за юліанським стилем, видання якого Церква демократично передбачила для людей, які, можливо, не прийняли новоюліанський календар, залишився практично незатребуваним.

Це, вкупі, із соціологічними дослідженнями, та більш камерними опитуваннями, яке проводять журналісти нашого видання, є ще одним підтвердженням, що новоюліанський календар, який минулого року у свій вжиток повноцінно запровадила Церква, був прийнятий спільнотою вірних і духовенством.

При цьому, люди купують «новноюліанський» календар не лише за «часові рамкі» та правильний «розклад свят». Новий календар ПЦУ містить дуже серйозні зміни. Протягом року тривало очищення календаря від московської полуди останніх століть (з переліку наших свят вичистили, наприклад, символ російського імперського мілітаризму Олександра Невського) і повернення українських імен.

Синод Православної Церкви України продовжив відновлювати пам’ять про власне українських святих, що є також складовою календарної реформи. Поступові зміни, нові акценти та «наголоси» на українських духовних провідниках – і момент просвітництва, і шана справжнім нашим святим – будівничим Церкви.

3. Ключове судове [3] рішення Великої палати Верховного Суду, яке можна вважати фіналом судового терору проти парафій, що перейшли з МП до ПЦУ

2024 рік, як і 5 попередніх років існування ПЦУ, був часом стабільних безперервних переходів парафій МП до ПЦУ. А Моспатріархат, як і всі 5 років, за допомоги своїх спонсорів відповідав на це численними позовами. Позови та судові справи стосувалися громад, де голосування переважно було майже одностайним.

Тоді священник МП, який відмовився прийняти рішення громади, просто виступав з одним членом своєї сім’ї чи старим другом позивачами, щоб виснажувати вірян парафії та духовенство. Масована судова протидія МП стало фактично способом консервації ситуації та залякування інших парафій МП.

Більшості з парафій ПЦУ доводилося доходити до Верховного Суду.

І ось Велика палата Верховного Суду винесла рішення щодо ситуації в громаді села Калинівка в Житомирській області, з аргументацією, яка має бути дороговказом для судів, де розглядаються аналогічні справи. Позаяк рішення приймалося тою палатою, куди потрапляють найскладніші справи, це дозволить покласти край саботажу, який влаштовує УПЦ МП тим парафіям, які змінюють юрисдикцію і переходять до Української Церкви. Бо висновки Верховного Суду, який захистив права релігійної громади на вільне обрання свого юрисдикційного підпорядкування, є обов’язковими для суддів, які розглядатимуть подібні справи.

4. Звернення [4] 30 архієреїв юрисдикції Моспатріархату до РПЦ після того, як очільники РПЦ відправили на пенсію Донецького митрополита Іларіона

Вперше за десять років війни, які супроводжуються повзучою анексією росіянами колись підлеглих митрополиту Онуфрію єпархій, прямим переводом монастирів та духовенства МП в Україні (на окупованих територіях) під керування Гундяєва, бомбардуванням храмів навіть МП – вперше після всього цього з’явився такий колективний єпископський лист незадоволення. Для якого причиною стало не все вище зазначене, а виключно стрімке усунення від Донецької кафедри вірного протягом десятиліть багнета «русского міра» митрополита Іларіона.

Прохання ієрархів переглянути рішення серйозної відповіді не мало. Якщо не вважати за неї відповідь блогера кривавого патріарха, який пообіцяв, що так (викинення «на спокій» чи ще гірше) буде з кожним підписантом. Керівник пресслужби РПЦ Владімір Лєґойда похвалив засланого єпископа, але сказав, що рішення залишається в силі.

Зрештою, цей лист хоч і не мав відповіді, але він дав побачити краще і те, як Москва дивиться на своїх українських ієрархів, і те, що самі вони готові публічно протестувати лише тоді, коли зачіпають безпосередньо їхні корпоративні інтереси. Коли раптом вони стали усвідомлювати, що для господарів вони вже зайві, адже зробили свою справу і можуть далі «відпочити» на засланні.

Також знаковим є, що попри активне поширення протягом року вигадок щодо скорого виходу митрополита Онуфрія і його ієрархів з-під влади МП та намагання когорти блогер-експертів здобути для них якусь окрему «альтернативну юрисдикцію» – ніякої публічної підтримки від єпископату МП в Україні ці рухи не отримали. Ніхто з цих єпископів не вимагає не те що діалогу з ПЦУ, а навіть і діалогу зі Вселенським Патріархатом, неприховано сподіваючись, що в підсумку можливих мирних переговорів все, що втратила юрисдикція МПвУ за роки війни, їй саме собою буде повернуте. І тому нічого не слід змінювати – лише досидіти на своїх кафедрах до цього омріяного моменту.

5. «Всємірний русскій народний собор» на чолі з главою РПЦ Гундяєвим відкрито назвали гібридну агресію РФ проти України «священною війною». Це привело до зростання засудження ідеології та практики «русского міра» серед релігійних діячів світу.

Безперечним лідером у цій справі є Його Всесвятість Патріарх Варфоломій та Вселенський Патріархат. Протягом року вони зробили низку відповідних заяв на підтримку України, зокрема у підсумковому документі Синаксу (зібрання всіх архієреїв Патріархату, яке проходить раз на три роки). Також було підтримано ініціативи президента В. Зеленського на зміцнення духовної незалежності України.

Повільно, але у правильному напрямку розвивалася позиція екуменчіних організацій, таких як Конференція європейських церков та Всесвітня рада церков. Перша більш активно, а друга більш обережно (у її складі досі є РПЦ та її союзники) засуджують використання релігії, як зброї російської агресії та проголошення «священної війни».

6. Прийняття резолюції ПАРЕ, якою РПЦ визнали інструментом розпалювання війни

Парламентська Асамблея Ради Європи в квітневій резолюції закликала всі держави розглядати московського патріарха Гундяєва та ієрархію РПЦ співучасниками воєнних злочинів. В ПАРЄ були вражені рішенням «всємірного собора», пов’язаного з МП, визнати війну проти України «священною».

До слова, як стало відомо тезу про «священну війну» РПЦ намагалася внести у документи Всеправославного Собору ще 2016 року – але безуспішно.

Резолюція ж ПАРЄ важлива тим, це є оцінка міжнародної спільноти, яка сприяє тому, що правда про РПЦ, як інструмент розпалювання війни, стає не лише більш відомою, але і отримує юридичні наслідки. Бо ця резолюція стала додатковим підґрунтям для ухвалення закону про заборону в Україні діяльності РПЦ.

7. Молитва предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія в Барі та запровадження паломництв на Афон для воїнів Збройних Сил України

Сьомим пунктом ми вирішили об’єднати дві молитовні події: в Греції та Італії. Власне, цей пункт «підказали» саме цивільні медіа, які не обійшли увагою два паломництва і дві молитви за перемогу. Бо обидві вони засвідчують як духовний вимір нашої боротьби проти імперії зла «русского міра», так і зростання авторитету ПЦУ в християнському світі. Згадуємо про них в хронологічному порядку.

Відновлення української чернечої келії на Афоні викликає живий інтерес у віруючих людей. Але помітною віхою стало те, що цього року Церква почала возити в паломництво військовослужбовців.

Репортаж про те, як наші бійці на милицях стоять у святогорських храмах, або п’ють чай у старців-ігуменів Афону, переглянула величезна кількість людей. Ці поїздки показали, як добре це для відновлення наших воїнів. Можливо, саме ці поїздки – інвестиції у їхній світогляд та силу, яка так знадобиться і їм, їхнім побратимам, після того, як ті повернуться з війни.

І друга подія, кадри якої обійшли не лише вітчизняні медіа, але й європейські. Молитва [5] очільника Української Церкви святителю Миколаю в італійському містечку Барі.  За Україну, її армію, народ та справедливий мир Предстоятель Української Церкви молився в храмі, де вже понад 9 століть зберігаються мощі великого святителя Миколая.

Молитовні прохання про перемогу правди і справедливий, благословенний Богом мир для України та всієї Європи, про єднання православних в Україні навколо Помісної Церкви, про визволення поневолених, про захист і оборону наших братів і сестер, які перебувають в російському полоні, виголошувалися наступного дня після річниці Об’єднавчого собору, на якому була створена єдина Церква, – це здавалося не лише символічним збігом, але й подарунком від святого, чий образ є на стіні у майже кожній українській домівці.

***

Десь так приблизно виглядають, очевидно суб’єктивні, оцінки. Але існують ще тренди, які ми не перелічували в одному матеріалі, щоб не втомлюватися читачів. Тренди на продовження розбудови і розвитку Церкви. Вони різні. Вони стосуються і парафіяльної економіки, і творення просвітницьких проєктів, і нових форм взаємодії із громадами. Але ми все ж хотіли б згадати про одну з таких тенденцій.

Українці можуть проводити десятки благодійних ярмарків на рік, щоб відправити кошти на потреби армії чи поранених. Деколи вони віддають гроші, зібрані на ремонт храмів,на потреби армії. Але батьки дітей, які віддали життя за Україну, дуже часто приносять частину державних виплат, щоб купити пічку для просфорні, новий дзвін або просто добудувати церкву.

Можливо, вони знають, що це, разом з молитвою, найбільше потішить їхніх дітей у Небесній Вітчизні. А, можливо, глибоко усвідомлюють: саме сильна Українська Церква зробить все, щоб війни проти нашоїдержави у майбутньому не були можливими.

—

Джерело: «Україна Православна [6]»

---

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України [7]
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [8]
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина [9]
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду [10]
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського" [11]
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні? [12]
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів [13]
• Як бреше російська православна церква [14]
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)? [15]
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев [16]
• Що не так з росією? [17]
• Несостоявшееся государство путина [18]
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці» [19]
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [20]
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину? [21]
  [16]