Словаччина, маючи складну історію перебування під впливом імперій та великих держав, після здобуття незалежності та інтеграції в НАТО і ЄС зіткнулася з новими викликами, пов'язаними з пошуком "особливого шляху" та посиленням проросійських настроїв, які демонструє нинішній прем'єр Роберт Фіцо.

Його візит до Москви на святкування 80-річчя Перемоги, попри минуле Словаччини як маріонеткової держави часів Другої світової війни під керівництвом Йозефа Тісо, який співпрацював з нацистською Німеччиною, сприймається як легітимізація нинішнього російського режиму та його агресивної політики, викликаючи різку критику вдома та серед союзників, і розглядається як ганебний "фарс", що перегукується з трагічними сторінками історії країни. Журналіст Сергій Медведєв в колонкі для чеського видання iDnes.cz проводить паралелі з минулим. [2]

 Від Тісо до Фіцо

Переді мною кадри кінохроніки часів Другої світової війни. Травень 1944 року, президент Словаччини Йозеф Тісо приїжджає з візитом до Берліна. На пероні його зустрічає сам фюрер і повз почесну варту веде до свого автомобіля.

Гітлер прийняв Тісо в Берліні. 3 листопада 1941 р. Тісо відвідав окупований німцями Київ. Унаслідок невдалого замаху на Тісо було знищено Успенський собор Києво-Печерської лаври (Тісо відвідав собор на 2 години раніше, ніж розраховували диверсанти). Знищення собору радянська пропаганда довгий час приписувала німцям.

Поруч з ними метушиться прем'єр Словаччини Войтех Тука, прихильник нацизму, організатор депортації словацьких євреїв до таборів смерті - в шкіряному пальто, в карикатурній фуражці з високою тульєю, з-під якої вибиваються сиві патла. Жити їм усім залишається недовго: Гітлер покінчить із собою через рік, Туку повісять у Братиславі в 1946-му, Тісо — в 1947 році.

Читайте також: Фіцо публічно закликав ЄС не підтримувати Україну [3]

У Словаччини, як і всіх її сусідів по Центральній і Східній Європі, складна геополітична доля. Протягом століть вони входили до складу різних імперій, але навіть здобувши незалежність у 20 столітті, вони ставали іграшкою в руках великих держав, насамперед Німеччини та Росії – не випадково в лексиконі німецьких геополітиків цей регіон носить назву Zwischeneuropa – «проміжна Європа», «Європа між».

Під час війни вони всі були або окуповані Німеччиною, або стали її маріонетками – як режими Тісо в Словаччині, Хорті в Угорщині або Антонеску в Румунії. Війна закінчилася, але країни так і не отримали довгоочікуваного суверенітету, ставши сателітами Радянського Союзу.

З падінням Берлінської стіни регіон вперше за багато століть отримав можливість стати господарем своєї долі. Він приєднався до багатосторонніх інститутів НАТО і ЄС і отримав гарантії, які, здавалося б, міцно закріплювали ці країни в європейській системі безпеки і захищали від майбутніх зазіхань на їх суверенітет. Але прийшло нове століття – і з ним ностальгія за минулим, туга за національною ідентичністю і пошуки «особливого шляху» між Сходом і Заходом.

Досі головним порушником спокою був прем'єр Угорщини Віктор Орбан, який створив свою «мафіозну державу», підриває інститути демократії і вибудував близькі відносини з Кремлем в порушення європейської солідарності.

Читайте також: Орбан на чолі Раді ЄС: чого очікувати від головування цього українофоба [4]

Тепер небезпека для Європи виходить і з боку Бухареста, де в листопаді 2024 року в першому турі виборів президента Румунії несподівано переміг проросійський кандидат Келін Джорджеску, а коли результати виборів були скасовані на підставі підозр про втручання Росії, то в протестному голосуванні в першому турі повторних виборів 4 травня 2025 року переміг ультраправий націоналіст, прихильник Трампа і затятий противник допомоги Україні Джордже Сіміон [5].

Читайте також: Непрозоре фінансування виборчої кампанії й зв’язки з рф: у Румунії затримали проросійського кандидата у президенти Джорджеску, який погрожував розділити Україну [6]

Але головним enfant terrible [7] Євросоюзу і НАТО залишається словацький прем'єр Роберт Фіцо. Саме він, у парі з Віктором Орбаном, першим з європейських лідерів відвідав Москву після початку широкомасштабної агресії в Україні. Тепер він знову їде до російської столиці відзначати 80-річчя Перемоги, яке Росія перетворила на головний пропагандистський спектакль року.

Разом з лідерами країн СНД і президентами таких союзників Росії, як Куба, М'янма і Венесуела, він стояв на параді поруч із Путіним, звинуваченим у військових злочинах, і приймав парад армії, яка веде загарбницьку війну в Україні.

Це була не данина пам'яті, а зрада пам'яті тих, хто загинув 80 років тому, борючись з фашизмом; не парад Перемоги, а парад моральної поразки Росії, яка перетворилася на спадкоємицю фашистської Німеччини, і тих країн, що своєю участю в урочистостях легітимізують її злочинний режим і злочинну війну.

Російська пропаганда вже тріумфує, особливо виділяючи роль Фіцо в прориві дипломатичної ізоляції Росії – він представляє не країну-ізгоя, як Венесуела чи Куба, не напівзалежні держави СНД і не геополітичного суперника Заходу, як Китай, а європейську країну, повноправного члена НАТО і Євросоюзу. 

Фіцо та ще один підлабузник Путіна президент Сербії Александр Вучич

Для Словаччини це моральне фіаско має особливий звук, з огляду на сумну історію Йозефа Тісо і маріонеткової Словаччини часів фашизму.

«Особливі відносини» з диктатором і військовим злочинцем, спроба пройти по слизькій стежці між Сходом і Заходом, зневага норм міжнародного права і союзницьких зобов'язань заради сумнівних контрактів і контактів у Кремлі виглядають убого і вторинно. Як відомо, історія повторюється – перший раз у вигляді трагедії, другий раз у вигляді фарсу, і саме в такому фарсі взяв участь Роберт Фіцо в Москві 9 травня. 

—

«Аргумент» [8]

Читайте також: 

• Агент ФСБ Фіцо жаліється, що в Україні його завжди посилали до біса [9]
• У Словаччині знайшли застреленими журналіста-розслідувача з подругою [10]
• В Угорщині партія влади створює спеціальний орган "боротьбі з ворожою діяльністю" з функціоналом ФСБ [11]
• Президент Словаччини: Прем'єр Фіцо черпає натхнення в Угорщині [12]
•  Багато українців виступали проти введення радянських військ у Чехословаччину 1968 року. За це розплачувались свободою [13]
• Как казнят правителей. О чем должен помнить каждый глава государства [14]