Світова торгівля мінеральними добривами остаточно перетворилася на театр абсурду, де фундаментальні закони географії безсилі перед політичними маневрами. А щоб дипломатичний торг виглядав максимально солідно, Лукашенко з полігону гучно вимагає від Вашингтона негайно повернути застряглі в Citibank мільйони, демонструючи дивовижне мистецтво продавати символічну партію добрив під виглядом особистої послуги американським фермерам.   

Міжнародний ринок мінеральних добрив знову опинився в епіцентрі геополітичного торгу, де переплелися суперечливі заяви політиків, кулуарні домовленості та банальні логістичні розрахунки. У жовтні 2026 року до порту Нового Орлеана має прибути перше за останні чотири роки судно з білоруськими калійними добривами.

Ця подія знаменує собою не просто фізичне відновлення морських перевезень між Білоруссю та Сполученими Штатами, а й підбиває перші практичні підсумки тривалого процесу пом'якшення санкційного тиску на режим у Мінську, який стартував після низки гучних дипломатичних кроків.

Як повідомляє у своєму матеріалі білоруське видання Reform.news [2] із посиланням на галузеве агентство Argus Media, йдеться про партію обсягом 30 тисяч тонн хлориду калію (MOP) — найбільш затребуваного виду добрив в аграрному секторі. До введення жорстких санкцій одним із ключових покупців продукції «Білоруськалію» в американському штаті Луїзіана була компанія Gavilon Fertilizer, яка пізніше пройшла ребрендинг і змінила назву на MacroSource. Повернення цього вантажу в американські гавані демонструє, що механізм комерційної торгівлі поступово розморожується, хоча масштаб самої угоди поки що виглядає швидше показовим жестом, ніж реальною експансією.

Читайте також: Зеленський: Лукашенко пропонував мені вдарити по Мозирському НПЗ [3]

Відновленню поставок передувала тривала санкційна епопея. США наклали обмеження на концерн «Білоруськалій» ще в серпні 2021 року, згодом розширивши заборони на Білоруську калійну компанію та всю супутню фінансово-збутову інфраструктуру. Проте в грудні 2025 року Вашингтон офіційно заявив про готовність зняти бар'єри в обмін на звільнення 123 політичних в'язнів. Уже в березні 2026 року Управління з контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США (OFAC) виключило підприємства калійної галузі Білорусі з чорних списків, паралельно послабивши обмеження щодо кількох фінансових установ.

При цьому американські регулятори чітко дали зрозуміти, що скасування торговельних заборон не означає автоматичного розблокування активів, які потрапили під арешт раніше. Аби повернути заморожені рахунки, потрібні окремі бюрократичні вердикти. Це створює ґрунт для постійних тертів і публічного торгу, адже мінський диктатор розраховував на значно швидший доступ до заблокованих фінансових ресурсів.

У масштабах американського ринку перша партія у 30 тисяч тонн має виключно символічний характер. Щороку аграрний сектор США споживає та імпортує від 5,5 до 8,7 мільйона тонн калійних добрив, тому поява одного судна на рейді Луїзіани не здатна переламати ринковий баланс. Однак сам факт укладення контракту свідчить про спробу Вашингтона промацати ґрунт для ширшої гри на сировинному ринку Північної Америки.

Лукашенко вже вимагає повернення заморожених мільйонів

Сам Олександр Лукашенко традиційно використав тему добрив для публічного популізму перед камерами державних медіа. Виступаючи 11 вересня перед журналістами на Обуз-Лісновському військовому полігоні, він підтвердив факт продажу добрив американським контрагентам, проте одразу ж виставив зустрічні фінансові претензії, супроводжуючи свої слова звичною сумішшю бравади та скарг на «жадібний Захід».

«Хочете у нас калійні добрива — будь ласка. Ми відразу не можемо. Ось у нас вивільнилося. Ми ж законтрактували їх на цей рік, на наступний рік розглянемо. Зараз з’явилася можливість судно завантажити — забирайте. Але боржок поверніть. 43–44 мільйони доларів наших у Citibank застрягли — компанія, яка з нами співпрацювала, заплатила гроші. У багатої Америки застрягли. Ви нам, будь ласка, поверніть ці гроші», — заявив Лукашенко, намагаючись представити регулярну комерційну угоду як особисту поступку Білому дому.

Ця риторика наочно демонструє, що в Мінську гостро відчувають брак вільної валютної ліквідності та продовжують сприймати експортні ресурси як інструмент політичного шантажу. Натяки на те, що калій є дефіцитним товаром, який «розписаний на рік наперед», мають створити ілюзію черги з покупців, хоча реальність для білоруського гірничодобувного гіганта під тиском складної логістики виглядає значно прозаїчніше.

Згадка про заблоковані десятки мільйонів у Citibank свідчить про те, що процедура зняття обмежень через OFAC рухається зовсім не так гладко, як того хотіли б у Солігорську. Вашингтон утримує важелі фінансового контролю, використовуючи заморожені рахунки як засіб стримування та нагадування про ціну можливого зриву попередніх політичних домовленостей.

Читайте також: Торгівля людьми в обмін на калій: Чи справді Лукашенко готовий до діалогу із Заходом? [4]

Геополітичні віражі Трампа та ціновий парадокс заокеанського транзиту

Новий виток дискусіям довкола білоруської сировини дав президент США Дональд Трамп. 21 вересня він публічно заявив, що Вашингтон веде роботу над «масштабною угодою» щодо масштабних закупівель добрив у Білорусі. За словами очільника Білого дому, білоруський продукт має обійтися американським фермерам «суттєво дешевше», ніж традиційні калійні добрива, які Сполучені Штати десятиліттями купують у сусідньої Канади.

Заяви Трампа викликали хвилю подиву серед ринкових експертів, адже географія світової торгівлі суперечить такій тезі. Як пояснює економічний оглядач Андрій Маховський у коментарі для аналітичного матеріалу, який публікує незалежне медіа Еврорадио [5], канадські добрива вже за замовчуванням є дешевшими для американських фермерів через просту логістику. Канадський хлорид калію з провінції Саскачеван доставляється вглиб США звичайною залізницею, тоді як білоруський товар необхідно везти складним маршрутом до портів, завантажувати на морські судна, переправляти через Атлантичний океан і лише потім знову перевантажувати на залізничні платформи.

Безумовно, собівартість видобутку в шахтах Солігорська історично нижча, ніж на канадських копальнях гіганта Nutrien: робоча сила в Білорусі коштує в рази дешевше, пласти залягають простіше, а стандарти безпеки та кліматичні умови відрізняються від суворих північних реалій. Проте будь-яка виробнича економія моментально «з'їдається» транспортним плечем. До запровадження санкцій транспортні витрати складали близько половини кінцевої вартості білоруського калію, а після втрати найкоротшого залізничного маршруту до портів Балтії ці витрати підскочили ще вище.

Маховський підкреслює, що символічну партію у 30 тисяч тонн Мінськ дійсно може скинути за демпінговими цінами заради політичного піару та закріплення контакту. Але якщо мова зайде про мільйони тонн, Білорусь просто не зможе продавати сировину дешевше за канадців, не загнавши власні комбінати в колосальні збитки. Якщо тільки режим не вирішить повністю дотувати транзит із державного бюджету, на що у виснаженій скарбниці просто немає вільних коштів.

Різкі висловлювання губернатора Саскачевану, який уже назвав білоруські добрива «кривавим калієм», цілком зрозумілі: канадські виробники забезпечують до 85–90% усього американського імпорту, і половина їхнього експорту зав'язана саме на США. Навіть натяки на перегляд постачальників викликають нервову реакцію на біржах, хоча фундаментальних економічних передумов для повної заміни канадських партнерів на білоруських автократів наразі не існує.

Читайте також: Україна ввела санкції проти диктатора Лукашенка [6]

Балтійська мрія Мінська та вузькі місця російських портів

Навіть в умовах часткового санкційного ембарго Білорусь зберігала за собою близько 15% світового ринку калію, поступаючись обсягами лише Канаді та йдучи врівень із Росією. Після зняття прямих американських санкцій Солігорськ отримав змогу відкрито підписувати контракти з великими світовими споживачами — Індією та Бразилією. Раніше покупці з цих країн вимагали від Мінська суттєвих знижок «за ризик» потрапити під вторинні обмеження США або маскували імпорт під російські поставки, проте тепер цінова кон'юнктура вирівнялася.

На спотовому бразильському ринку вартість тонни калію коливається на рівні 400 доларів (хоча під час кризи 2022 року ціна взагалі злітала до тисячі), тоді як довгострокові річні контракти з Китаєм та Індією традиційно тримаються в районі 300 доларів за тонну. Американський ринок зі своїми гнучкими спотовими контрактами привабливий, але вивести на нього десятки мільйонів тонн білоруського калію фізично неможливо через геополітичний зашморг довкола логістики.

Як зазначають аналітики ринку, головний реальний інтерес Лукашенка полягає зовсім не в самому ринку Сполучених Штатів, а у відновленні транзиту через територію Литви та порт Клайпеди. Цей маршрут завжди був найкоротшим, найдешевшим та найбільш відпрацьованим логістичним коридором для «Білоруськалію». Змушений возити продукцію через віддалені російські термінали на Балтійському морі, білоруський режим щодня втрачає мільйони доларів маржі.

Ситуація для Мінська додатково ускладнюється кризою в чорноморському басейні. Через удари по російській портовій інфраструктурі та проблеми з експортом зерна Росія змушена перенаправляти власні сипучі аграрні вантажі на північні та балтійські термінали. Ті самі причали та складські потужності, які використовувалися для перевалки білоруського калію, тепер дедалі частіше займає російське збіжжя, звужуючи експортне вікно для білоруських добрив.

Реалістичний сценарій відновлення торгівлі між Мінськом та Вашингтоном передбачає поступове повернення до досанкційного рівня у 400–500 тисяч тонн на рік. Такий обсяг дозволить диверсифікувати експорт і підтримати валютний баланс підприємства. Проте всі розмови про «великі угоди» та повне витіснення канадців залишаються лише політичним шумом. Доки залізничні шлагбауми в країнах Балтії та Польщі зачинені, білоруський калій залишатиметься заручником дорогої логістики, а його поставки до США залежатимуть від тактичних маневрів політиків, а не від законів вільного ринку.

—

Олекса Захар для «Аргумент» 

Читайте також: 

• Співучасник за власним бажанням: Володимир Жигар про те, як Лукашенко продає Путіну залишки білоруського суверенітету [7]
• Білоруський плацдарм 2026: Павло Усов про «тактичні» санкції США та стратегічний глухий кут Заходу щодо Росії [8]
• «Ніколи знову» проти «Можемо повторити»: Генадій Коршунов про білоруський антивоєнний консенсус та соціологію під пресом репресій [9]
• Павло Сєверинець: «Зміни в Білорусі можуть бути блискавичними, але через втручання Росії — непередбачуваними» [10]
• «Якщо полонений не може сказати двох слів білоруською — ставте до стінки, це москаль». Інтерв'ю з членом НВР «Вільна Білорусь»  [11]
• Чому білоруські ретранслятори для російських БПЛА ставлять Лукашенка перед загрозою втрати влади [12]
• Без ілюзій та тюремної романтики: Юрась Зянковіч про тріщини в режимі Лукашенка та роль України [13]
• Білоруські силовики, які втекли від режиму Лукашенка, вважають, що він і КДБ причетні до вбивста Шеремета [14]