Інформаційний простір наповнений анонсами й рекламою заходів, пов’язаних із Масляною (чи Масляницею) та неодмінними її атрибутами – млинцями, гучними розвагами, співами й хороводами.

Насправді все в цьому переліку є фальсифікацією – від назви до обрядів. Тож якщо ви зібралися приєднатися до «масових гулянь» із поїданням млинців, радимо спочатку дізнатися, для чого ці святкування запровадили в Москві у 50-х, чому вони є втіленням атеїстичної пропаганди і як стали елементом поширення «русского міра», а також про те, чому деколонізація стосується і Масляної з млинцями. Про це у виданні LB.ua [2] розмовляли з етнологом, кандидатом історичних наук Юрієм Пуківським.

Читайте також: Як наші пращури захищались від ворога та лиха: традиційні обереги українців та прокльони [3]

Юрій Пуківський. Фото: надано авторкою

Пане Юрію, то що не так зі святкуваннями Масляної (чи Масляниці), до яких уже звикли українці?

Найперше — сама назва. Навіть поширена назва «Масляна» — це якийсь покруч, який походить від російської назви «Маслєніца». Це абсолютно не характерно для української традиції.

Як свідчать джерела XIX століття, записи класиків української етнографії та фольклористики, назву «Масляна» використовували лише на окремих територіях, переважно тих, які межують з Росією. Але це абсолютно не співвідносно з нашими відповідниками цього свята: Масниця, Колодка, Колодій, Запусти, Пущення, — які знаходимо у творах Нечуя-Левицького, Квітки-Основ’яненка чи в «Енеїді» Котляревського. 

А Масляна, як її подають нині, з’явилася в радянський час, у 60-х роках, як елемент боротьби «з релігійними пережитками». Релігію намагалися витіснити впровадженням такої собі нової соціалістичної обрядовості. Як приклад: сценарій святкування Масляної як «проводів російської зими». За інерцією ці святкування відбуваються й досі в багатьох містах України.

Читайте також: Масниця чи масляна? Які традиції святкування є питомо українськими [4]

Де Маслєніца — там русскій мір

А як ставитеся до того, що неодмінним атрибутом цього святкування вважають млинці (бліни)?

Я не маю нічого проти млинців. Це смачно. Але це не наша традиція. Попри це, тему млинців підтримують медіа, це чуємо в рекламі торговельних мереж і закладів харчування, це використовують у маркетингу. Дивує пропагування на кожному кроці цих «блінів», які є російською традицією. Навіть якщо в окремих місцевостях України їх готували, наприклад, на Слобожанщині чи на півночі Чернігівщини, на українсько-російському пограниччі, не варто забувати про нашу традиційну страву Сиропусного тижня — вареники з сиром.

Про це писали всі класики народознавчої науки: Чубинський, Воропай та інші. І не тільки вареники. У Сиропусний тиждень готували страви з молочних продуктів, так званого набілу — окрім вареників із сиром і сметаною, наприклад, сирні запіканки (на Західному Поліссі).

На Слобожанщині, окрім вареників, смажили гречані млинці. На Галичині готували вергуни — печиво, яке смажили в олії. Також смажили пампушки з різними начинками, як у польській традиції пончики. Тобто є чимало традиційних українських страв. Але нині повсюдно тільки й чуємо про «бліни» чи млинці. Подібна історія з «кулічами», якими подекуди підмінюють традиційну українську великодню паску.

Здається, українцям також не притаманний оцей розгульний настрій останнього тижня перед постом, який бачимо в росіян — з хороводами, кулачними боями, пиятикою, об’їданням?

Це все за сценарієм, який нав’язали в радянські часи, щоб такою соціалістичною обрядовістю витіснити релігійний зміст. Почалося це, як свідчать архівні документи, наприкінці 1950-х років у Москві. Виконком Московської міської ради (Моссовет) у 1958 році видав рішення про проведення свята «Русская зима», щоб начебто «відродити давні звичаї».

Святкування провели на Центральному стадіоні з перевдягненими персонажами, з ведмедями, хороводами, спалюванням солом'яних опудал, які символізували зиму. Оцей радянський «обряд» за тією ж калькою впроваджували в містах України. Продовжувалося це в 60-ті, 70-ті, 80-ті роки і в містах, і в селах. І за таким класичним радянським сценарієм, масові «гуляння» відбувалися і в незалежній Україні. Особливо полюбляв брати в них участь президент Янукович.

Читайте також: Як "Щедрик" став символом Покровська - міста, яке намагаються знищити російські загарбники [5]

Янукович на святкуванні Масляної

Те, що створювали задля атеїстичної пропаганди, прислужилося для поширення «русского міра»?

Так. І це робили цілеспрямовано. Це поширювали і в школах, і в дитсадках, сценарії тиражували й пропагували як щось не те що українське, не те що російське, а «наше спільне», слов’янське, яке мало б підтверджувати, що ми «один народ».

Та сама історія зі святом Івана Купала. Здавалося б, це давній народний звичай, але насправді приклад радянської пропаганди. Коли я їздив у етнографічні експедиції, то в деяких регіонах місцеві мешканці розповідали, що в них Івана Купала масово почали святкувати десь у 70-ті роки, а до того взагалі не було такого звичаю. Тож це був звичний пропагандистський прийом: підміняти релігійні традиції дохристиянськими, язичницькими обрядами і нести їх у маси.

Як вважаєте, чи варто в час війни з’ясовувати, як позбутися «блінів» і «кулічів»? Може, не на часі? 

Якраз дуже на часі. Це необхідно робити, бо це надзвичайно важливий складник, це маркер національної ідентичності. Календарна обрядовість охоплює широкі верстви і дуже видима в публічній сфері. Для професійного й наукового середовища очевидно, що маємо автентичні традиції, що нам не потрібно брати чуже, але ми часто перебуваємо у своїй бульбашці й не завжди усвідомлюємо, що насправді ці наративи цілком інфільтровані в суспільство. Вони глибоко вкорінені. Тож тут досі необхідна деколонізація.

Вона вже поступово відбувається. Якщо ще в період Януковича Масляна й масові гуляння з «блінами» були дуже поширені, то 2014 року, коли в нас почалася війна з Росією, щоразу в більшої кількості українців виникало обурення і почалось усвідомлення того, що це не наше і ми не можемо святкувати за російським сценарієм, тоді як Росія воює з нами.

У Росії практикують подавати млинці лопатою

Але мене бентежить те, що досі від Масляної не відмовилися в закладах освіти й культури, я бачу, що й далі поширюють якісь методичні вказівки, рекомендації, сценарії свят. І, на жаль, у соцмережах ці рекомендації отримують масу лайків і поширень.

Як ви думаєте, вдасться нам змінити ці традиції, повернутись до українського?

Принаймні треба чітко диференціювати, що наше, що не наше, і тоді чуже органічно відійде. Бо дивно було б знати, що це російське, й наслідувати його, особливо зараз.

А які звичаї, пов’язані з цим тижнем, є українськими?

Найпоширенішою назвою цього періоду є Масниця. Інші назви — Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень.

Читайте також: Крафтове Різдво. Головна вечеря року [6]

Святкування Колодія — свята переходу від зими до весни — на ВДНГ, традиційне спалення опудала. Фото: ВДНГ

Досить відомим є обряд колодки — так називали дерев’яне поліно, яке прив’язували до руки чи ноги неодруженим парубкам, ніби караючи їх за те, що вони вчасно, тобто до початку посту, не одружилися. Ще одним давнім обрядом української Масниці було поховання Колодія, що символізувало кінець зими. У різних регіонах Колодія (дерев’яну ляльку) називали ще Власом, Савкою. Цей звичай побутував десь до середини XX століття. І навіть про поховання Савки є згадка в листі Климента Квітки до Лесі Українки.

На Гуцульщині схожий обряд називався завиванням Федора. А на Слобожанщині на Масницю водили козла: жінки або дівчата ходили від хати до хати з піснями й побажаннями і водили за собою вдягненого у вивернутий кожух чоловіка. До речі, кілька років тому цей обряд на Харківщині внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини. А ще цей період називали бабиним, бо власне заміжні жінки брали активну участь у святкуваннях.

Читайте також: Чому кенселінг російської культури сьогодні — надважлива місія кожного з нас [7]

У деяких країнах поширена й досі популярна традиція карнавалів в останній тиждень перед постом. Як думаєте, чому в нас нема такого звичаю? 

Певне, тому, що наші карнавали прив'язані до Різдва — це ті самі вертепи, а також Маланка з переодяганнями, масками, фантастичними персонажами.

А цей останній тиждень перед Великим постом — це Сиропусний тиждень, Прощена неділя, час підготовки до посту. Він у нас традиційно наповнений іншим змістом і настроєм.

—

Леся Федів [8], журналістка; опубліковано у виданні LB.ua [9]

Читайте також: 

• Російська культура — це троянський кінь, усередині якого танки, бомби та ракети [10]
• Чому культура під час війни перестає бути «м’якою силою» [11]
• Російська література як добриво для росту злочинного суспільства: геноцид, сексуальне насильство і ностальгія за кріпацтвом [12]
• Геть від Росії та її "культури": Український погляд на російську літературу [13]
• "Велика російська культура" виявилася такою ж недолугою субстанцією, як і "друга армія світу" [14]
• Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело [15]
• Другий фронт, культурний [16]
• Як Пушкін став зброєю путінського рейху [17]
• Унікальні архівні записи українських дисидентів попереджають про сьогоднішню Росію  [18]
• Культурний код "русского мира": Такого нормальні люди не їдять [19]
• Чому й досі доводиться доводити, чому культура — доречна, мова – на часі, історія – важлива [20]