Українська мова проти російських алгоритмів: Олена Івановська про мовні виклики під час війни

1.00

Нет

Російський вплив проникає в Україну через цифрові платформи, алгоритми пошукових систем, соцмережі й навіть дитячий контент. Саме українські діти й підлітки є особливо вразливими.

"Не можна скидати все лише на школу", – наголошує в ефірі Радіо Культура [2] Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська. Вона переконана, що держава має системно реагувати на мовні загрози, а алгоритми цифрових платформ не повинні підмінювати мову користувацького запиту. Окрема проблема – російськомовний культурний продукт, який досі звучить у ресторанах та інших публічних просторах, попри ціну, яку українці платять за свою свободу. "Це не тема для дискусій. Має бути чіткий алгоритм дій", – запевняє Олена Івановська і закликає посилити законодавчий захист української мови.

Я почну розмову з теми Радіодиктанту. Чи ви писали його?

Ну, звісно! Це робиться щороку, незалежно від моєї посади. Адже я професорка кафедри фольклористики, а фольклористи, як завжди, перебувають в авангарді цього процесу. Тому щороку пишу його зі своїми студентами. Писала, пишу як уповноважена і, мабуть, писатиму й надалі, тому що вважаю це дуже важливим актом солідарності всього українства у світі. Це наш спосіб запустити ту магічну сугестію, яка пролонгує українство в часі й просторі.

Радіодиктант став таким великим всенародним, всеукраїнським заходом, який, до того ж, виходить далеко за межі України. Ми бачимо, що українці й українки стають дедалі більш глобальною нацією. У нас є велика давня діаспора і велика нова діаспора. І диктант пишуть у різних країнах світу. Я бачила це у своїх соцмережах: безліч людей, які живуть за кордоном, публікували фотографії своїх диктантів. Це вже схоже на флешмоб, на величезну акцію єднання, яка надзвичайно міцно прижилася. Але чи можемо ми говорити, що це загалом сприяє популяризації української мови? Що радіодиктант не залишається лише разовою акцією?

Мені здається, що наш національний диктант уже вийшов за межі такого флешмобу. Це, як сказав би Кастанеда, точка зборки. Ось ми є, ми тут. І попри те, що Україну зараз атакує наш ворог, причому цього дня ми теж не стали винятком і нас атакували з усіх сил, українці продовжують жити своїм життям. Вони солідаризуються, вони пишуть диктанти. І в такий спосіб виявляють своє прямостояння, своє переконання в тому, що ми на своїй землі, що ми користуємося нашою мовою і не збираємося від неї відмовлятися. Це мова, успадкована від наших предків, і ми гідно передаємо її нашим нащадкам. Бо саме в мові з цієї безформної людської маси формується народ.

Читайте також: Мовна омбудсменка заявила про потребу заборонити законом публічне виконання пісень російською [3]

Я тоді повертаюся до теми мови в освіті. Чесно кажучи, готуючись до ефіру, я переглянула дуже багато різноманітних досліджень. У них можна побачити цифри й динаміку за період із 2022-го до 2025 року. Це і дослідження Міністерства культури, і Київського міжнародного інституту соціології. Є також свіжі дослідження, які ви мені показали, проведені Державною службою якості освіти, зокрема щодо мови у професійно-технічній освіті. Загальний висновок, насправді, зводиться до того, що в освіті українська мова зміцнює свої позиції. Ми бачимо позитивну динаміку: вона зростає, утверджується, міцнішає. Водночас у побуті, наприклад серед молоді, спостерігаємо іншу тенденцію. Навіть є певне зниження показників порівняно з 2022 роком. Яку картину бачите ви?

Я бачу закономірну картину. І ця картина стосується використання мови в позаурочний час. Хоча закон наразі не регулює цю сферу, ми все одно говоримо про освітній простір, про освітнє середовище, яке має бути в державних і комунальних закладах із державною мовою навчання – власне, українською. Я переконана в цьому. Хоча, знову ж таки, і педагоги, і окремі народні депутати переконують мене, що необхідно надати нашим педагогам ще один додатковий правовий інструмент – ухвалити законопроєкт законопроєкт № 13072 авторства Наталії Піпи та Олександра Корнієнка про освітнє середовище. Це був би додатковий аргумент для освітянської спільноти, яка не розділяла б аудиторну й позааудиторну роботу та пам'ятала б, що, переступаючи поріг освітнього закладу, педагоги мають послуговуватися державною мовою. Але зауважмо одну об'єктивну реальність. Останні п'ять років наш освітній процес відбувається в змінному онлайн-офлайн-режимі. Якщо говорити про школярів, то, наприклад, я дивлюся на освіту своєї доньки, яка зараз навчається в десятому класі: це приблизно 50/50. Інколи онлайн-формат навіть переважає очне навчання. Тому наші діти, які відокремлені від освітнього середовища, де навчальний процес передбачає безпосередню комунікацію вчителя й учня, звісно, у цей час спілкуються державною мовою. Але щойно закривається Zoom, вмикається гаджет і починається пошук інформації. І тут часто-густо навіть пошукова система Google не видає інформацію мовою запиту. А мовою запиту нерідко є російська – мова країни-агресора. Звісно, усе це впливає на формування наших мовних звичок, адже ми споживаємо інтернет-контент, інтернет-продукт. Мені здається, що зараз інтернет-середовище, соціальні мережі мають надзвичайно потужний вплив на формування мовної поведінки дітей. У понеділок я була на презентації результатів моніторингу Державної служби якості освіти у закладах професійно-технічної освіти. І мене, знаєте, вразила одна цифра: 30% учасників освітнього процесу взагалі не замислювалися над важливістю мови у своєму житті, і ніхто не порушував перед ними цього питання. Тобто ми розуміємо, що це саме та прогалина в комунікації, зокрема онлайн, через яку такі виховні моменти залишаються поза увагою. І тут нам є куди рухатися і є з ким працювати.

Дякую, що звернули увагу на цей момент, пов'язаний із дистанційним навчанням. У мене немає досвіду виховання дітей шкільного віку, тому я, так би мовити, випала з цієї реальності й навіть не подумала про те, що тут відбувається. Раніше ти зачиняв двері класу й потрапляв у середовище своїх ровесників або повертався в сім'ю. А зараз ти просто закриваєш Zoom і можеш опинитися в тому середовищі, яке тобі звичніше. І це може бути російськомовний контент, а може бути сім'я, де продовжують говорити російською. Тобто це дуже важливий момент. І тут ми доходимо до розуміння, що не можна покладати всю відповідальність лише на школу. Напевно, має значення і те, якою мовою говорять удома?

Звісно, багато факторів формують наші звички, зокрема й мовні. Саме взаємодія різних середовищ має значення. Передусім це домашнє середовище, адже саме вдома створюється атмосфера довіри, а наші старші родичі є для нас авторитетами, на яких ми рівняємося і чиї звички переймаємо. Це, звісно, і шкільне середовище. Хоча для наших дітей воно зараз не є постійним, нехай і фрагментарним, але саме тут відбувається соціалізація дитини. Тут є дорослий, лідер, авторитет – учитель, який має бути взірцем поведінки, зокрема й мовної. Це також середовище, у якому ми знаходимо цікавий для себе контент, інформацію, взаємодіємо з однолітками, починаємо дружити, товаришувати завдяки спільності інтересів. І на всіх цих етапах, особливо в дитячому та підлітковому віці, ми вбираємо в себе все, до чого ще не цілком сформована свідомість наших дітей може дотягнутися. Що тут можна сказати? Звісно, є багато факторів, із якими потрібно працювати, робити певні висновки, зокрема й державі. Для того, щоб це покоління, покоління дітей війни, не було втрачене. Тому що, з одного боку, патріотизм формується щодня. От, наприклад, сьогодні, дорогою до вас, під час хвилини мовчання ми проводжали Героя. І, звісно, такі моменти пробуджують емпатію, формують свідомість наших дітей, допомагають їм усвідомити, якою великою ціною даються наша свобода й Незалежність. З іншого боку, чого гріха таїти, "Маша і Ведмідь" теж роблять свою справу.

Читайте також: Українство вже заплатило високу ціну за право говорити своєю мовою [4]

Із "Машею і Ведмедем" певною мірою попрацював закон, і тут відбулися певні зрушення. Власне, продовжуючи те, що ви говорите про "Машу і Ведмедя" та інше, хочу повернутися до алгоритмів. Виглядає так, що для переходу на українську мову потрібно докладати додаткових зусиль. Я часто стикаюся з цим навіть як доросла споживачка контенту. Відкриваю інтернет і бачу, що мені щось пропонують російською мовою, хоча мій запит був українською. Мені видає результати російською, і я спеціально перемикаюся на українську. Інколи навіть пишу штучному інтелекту: "відповідай мені українською" або "дай мені інформацію українською". Але це потребує додаткового енергетичного ресурсу, моїх власних зусиль і наполегливості. Не кожна дитина буде це робити, якщо чесно.

Дитина взагалі навряд чи робитиме такі речі. Якщо вона ще в тому віці, коли батьки можуть певною мірою відрегулювати й налаштувати гаджети – встановити українську мову інтерфейсу, створити певні бар'єри для споживання небажаного контенту, то підлітки вже навряд чи допускатимуть батьків до своїх гаджетів, щоб ті там наводили лад. Тому ми бачимо, що тут держава має сказати своє слово. Зважаючи на те, що державна мова є складником національної безпеки, а вплив інформації на свідомість дітей і підлітків – це своєрідне влучання в голову, яке здійснює наш ворог через відповідний контент і маніпулятивну інформацію. Ми неодноразово чули про те, як працюють телеграм-канали, зокрема як вони впливають на підлітків. Тому ми вважаємо, що держава, зокрема Рада національної безпеки і оборони України, має дуже чітко й системно працювати, щоб забезпечити відповідними інструментами захист державної мови як складника національної безпеки. Зі свого боку ми за власною ініціативою, а також у відповідь на численні скарги й рекомендації наших співгромадян щодо сервісів Google звернулися до корпорації з листом. Адже ми вважаємо, що наші співгромадяни мають отримувати послуги та інформацію саме державною мовою. У нашому зверненні обсягом, здається, шість сторінок ми дуже ґрунтовно, із додаванням скриншотів і фрагментів скарг співгромадян, виклали свої вимоги. Ми просили, а радше наполягали на тому, щоб українська мова була базовою для користувачів в Україні, а другою пріоритетною мовою була англійська. Алгоритми та штучний інтелект не мають права підміняти мову запиту. Російський контент повинен з'являтися виключно тоді, коли людина сама свідомо додала його до своїх налаштувань. І Google має навести лад у своїх сервісах – від звичайного пошуку та YouTube до Google документів, де українські слова досі намагаються виправляти на російські.

І це глибше питання. Адже ми досі, в очах, наприклад, великих технологічних корпорацій, залишаємося частиною так званого російськомовного простору, якого насправді не існує.

Він існує лише у вигаданій картині світу росіян. Але певний час він існував і в реальності, тому що вони цілеспрямовано його формували. І це, мені здається, дуже прикра історія. Світу потрібно більше доносити думку, що, цитуючи, "Україна – не Росія".

Читайте також: "Цинічні й неприйнятні": омбудсменка Івановська відреагувала на вимоги Путіна щодо статусу російської мови і церкви [5]

А це, між іншим, хороша максима. Попри те, що вона належить Леоніду Даниловичу. Він мав із цим досвід.

І тут важливо ось що. Знаєте, буквально на Мовному форумі презентували новий шрифт "Zakon". І хоча це, безумовно, важливий крок, мені здається, українці мають піти далі: запровадити або відродити власну абетку й перейти на Рутенію. Чому? Це важливо з прагматичної точки зору, а не лише як данина історичній пам'яті чи демонстрація тяглості історичного й культурного розвитку українства. Це важливо навіть для пошукових запитів у Google. Щоб цей петрівський шрифт, яким ми користуємося разом із росіянами, для українців відійшов у минуле. І щоб ми користувалися власною абеткою. Це стане чітким розпізнавальним знаком і для Google, і для всіх інших, що Україна – не Росія, а українська мова далека від російської. Тому я дивлюся на цю потребу саме з прагматичних позицій. Хоча розумію, що дехто скаже: не на часі, та й узагалі під час війни такі серйозні проєкти не реалізовують. Але мені здається, що тут усе навпаки. Це буде саме тим захистом нашого інформаційного простору, якого ми потребуємо. Це наша нагальна безпекова потреба.

У мене є запитання стосовно мови як складника національної безпеки. Є певні законодавчі механізми. Як ви бачите їхню реалізацію на практиці? Або, можливо, про це варто поговорити й на теоретичному рівні. Як це можна було б утілити в життя?

РНБО має надати певні роз'яснення. Я вважаю, що це на часі, тому що ми потребуємо такої інформації. І це не тема для дискусій. Має бути чіткий алгоритм дій, зокрема щодо захисту нашої мови. Це першочергове завдання. Мені здається, санкційний механізм, який застосовує РНБО, має розширюватися. Йдеться не лише про "Машу і Ведмедя", про що вже багато говорили і що стало предметом широкого обговорення. Зрештою, історія з "Машею і Ведмедем" начебто завершилася, хоча, якщо ви зайдете на YouTube, то все одно знайдете там цей контент. Мені здається, ми маємо діяти послідовніше. І тут є ще одна проблема – використання громадянами України російськомовного культурного продукту в публічному просторі. Ми досі перебуваємо на цьому етапі, хоча законопроєкт № 15412, який зараз перебуває на розгляді у Верховній Раді й очікує на перше читання, уже передбачає певні запобіжники. Зокрема, йдеться про поправки до статті 15 Закону України "Про культуру". Ми пропонуємо поширити обмеження не лише на твори громадян Російської Федерації, які вже сьогодні не мають відтворюватися в публічному просторі, а й на українських громадян, які досі не соромляться виконувати російськомовний культурний продукт. І хоча за це отримують критику, а подекуди й інші негативні реакції, таке виконання все одно триває. Фактично це продовжує бути катуванням українців цим контентом.

Це дуже цікаво. До речі, ви підвели мене до надзвичайно цікавого блоку, пов'язаного з тим, що можна, а чого не можна робити, на що скаржаться громадяни і якими можуть бути алгоритми реагування. Давайте поки продовжимо говорити про культурний продукт, тому що це теж дуже цікава тема. Тобто зараз, наприклад, не можна поставити умовного Газманова, але умовну Лайму Вайкуле або якогось Потапа, який виконує пісні російською мовою, ми, в принципі, можемо почути в публічних місцях – у ресторані чи деінде. Так?

Так. Власне, пропозиції народного депутата Олександра Санченка якраз і покликані закрити цю сіру зону. Йдеться про публічні простори, зокрема заклади громадського харчування, клуби, де й досі відбуваються концерти. Хотіла згадати назву одного гурту, але не буду зараз, тому що таких гуртів декілька. Не хочу нікого рекламувати. Але є українські гурти, які й досі проводять у клубах концерти з російськомовними піснями.

Читайте також: Настав час українізації зрілої [6]

Тобто наживо, у клубах?

Наживо, у клубах. Тому свідомі українці, які готові захищати свої мовні права, але не мають належного законодавчого захисту своїх прав як споживачів культурного продукту, звертаються до Національної поліції. А вже Національна поліція розглядає такі випадки, кваліфікуючи їх, по суті, як дрібне хуліганство, можливо, навіть як прояви антипатріотичної поведінки. Але, щоб не применшувати серйозності проблеми, я б сказала, що законопроєктом передбачено штрафування юридичних осіб – директорів або власників клубів, власників закладів громадського харчування, кафе, ресторанів тощо. І ці штрафи доволі суттєві. Але поки що законопроєкт перебуває в парламенті, очікуючи на перше читання. Ми дуже зацікавлені в тому, щоб не збурювати наше громадянське суспільство, яке й без того переживає надзвичайно складні часи, а усунути цей тригер, який, по суті, нівелює звитягу наших захисників, котрі ціною власного життя оберігають фізичні кордони держави. Натомість ми бачимо таке ігнорування права українців не чути мови країни, яка прийшла нас окупувати й упокорити.

—

Тетяна Трощинська, опубліковано на сайті Радіо Культура [2]

Читайте також: