На очах усього світу, але без будь-якої його уваги режим Олександра Лукашенка перестає бути авторитарним, набуваючи рис тоталітаризму радянського типу. Довгий шлях від автократії до тоталітаризму починається з перших кроків і Лукашенко їх зробив. 

По-перше, надавши репресіям зовсім іншого розмаху. Після 2020 року вони проникли у всі сфери життя, стали обов'язком деяких відомств. Інша прикмета часу — пропагандисти, які можуть закрити книгарню чи виставку, скасувати концерт та вказати, кого заарештувати. Білорусь поки не за залізною завісою. Невдоволені ще можуть виїхати, всередині країни доступні соцмережі та онлайн-платформи. Але чи надовго?   Рух у бік тоталітаризму — органічний для Лукашенка, його режим — породження радянської системи, і на момент кризи він повертається до свого політичного ДНК. Наразі немає причин думати, що цей відкат зупиниться, пише у виданні "Декодер [2]" політичний аналітик Артем Шрайбман [3]. І незрозуміло, що, окрім поразки Росії у війні, може завадити владі Білорусі.

*** 

Заглушений гуркотом російської війни проти України майже нечутно і непомітно для зовнішнього світу йде ще один процес, аналогів якому не було в Європі десятиліттями. Режим Олександра Лукашенка, переживши масові протести у 2020 році [4] та користуючись повною підтримкою Росії, перестає бути класичною авторитарною системою, набуваючи дедалі більше рис тоталітаризму радянського типу.

Читайте також: Показательная бойня. Почему в Беларуси больше нет законной власти [5]

 Відразу обмовимося, що шлях із автократії до тоталітаризму — довгий, і Лукашенко ще далекий від «ідеалу», від держави на кшталт комуністичних Китаю чи Північної Кореї. Але кілька виразних кроків у цьому напрямі білоруська влада вже зробила. І незрозуміло, що, окрім поразки Росії у війні, може зупинити цей тренд.

Читайте також: Україна ввела санкції проти дружини білоруського диктатора Лукашенка, силовиків та кількох підприємств [6]

Репресії стали рутинною роботою деяких силових відомств 

Найпомітніший для пересічних білорусів та світових ЗМІ вимір цього процесу — розмах і системність репресій. До 2020 року репресивна політика Лукашенка та його силовиків була скоріше точковою та превентивною. Під постійним наглядом та пресингом влади були найпомітніші активісти вуличного протесту, деякі опозиційні ЗМІ, потенційно небезпечні для влади спільноти на кшталт футбольних фанатів чи анархістів. Кримінальні справи проти опозиції були скоріше винятком, ніж правилом. Число політв'язнів до 2020 року навіть на піку вимірювалося кількома десятками. Катування та побиття затриманих траплялися, але були більшими ексцесом виконавця, ніж системною практикою. 

Після 2020 змінилося все. [7] Репресії проникли у всі сфери життя і стали не просто освоєним, а й рутинним і, по суті, основним заняттям для деяких силових відомств. Механізм почав працювати сам собою, включилася міжвідомча конкуренція, коли успішність роботи тієї чи іншої силовика оцінюється з того, скільки опозиціонерів він чи його відділ зміг знайти і покарати. 

Кількість тільки визнаних правозахисниками політв'язнів наближається до півтори тисячі. Реальні цифри можуть бути набагато більшими, бо рідні затриманих та засуджених часто бояться повідомляти про це, щоб не ускладнювати становище своїх близьких. Для політв'язнів неформально встановлено окремий порядок тримання під вартою — у переповнених камерах, без прогулянок, посилок, постільної білизни, з обмеженнями на листування та можливість отримувати ліки. 

Читайте також: На встречу с Чаушеску? Стоит ли сравнивать Беларусь с Польшей и Румынией 80-х [8]

Практика катувань та побиття затриманих, від яких вимагають розблокувати телефон або записати визнання на відео, як виникла у серпні 2020 року, так і досі не припинилася. Влада використовує систему розпізнавання осіб та методично затримує всіх, кого вдалося ідентифікувати на фото протестів 2020 року. Під забороною опинилася не лише діяльність опозиційних активістів, незалежних ЗМІ, а й навіть коментарі таким ЗМІ (це вважається сприянням екстремізму) та підписки на їхні сторінки у соцмережах чи на канали у телеграмі. 

Останніми місяцями силовики почали все частіше приходити до родичів політв'язнів, політичних емігрантів чи білоруських добровольців, які воюють на боці України. У законодавстві Білорусі воскресили й радянську норму щодо можливості позбавляти політичних біженців громадянства.

Пропагандисти можуть закрити виставку, скасувати концерт та вказати, кого заарештувати 

Перерахування нових репресивних практик можна продовжувати годинами, але еволюція у бік тоталітарного режиму радянського типу проявляється у жорстокості і терорі. Зрештою після смерті Йосипа Сталіна брутальність і репресивність радянського режиму сильно знизилися, але тоталітарним він бути не перестав. При цьому сьогоднішні білоруські силовики явно перевершують цей показник своїх вчителів з КДБ СРСР. 

Іншим важливим елементом переходу до тоталітарних практик стало активне залучення до репресій провладних активістів. Влада почала регулярно приймати рішення про закриття видавництв, книгарень, виставок та музеїв, про відміну концертів та фестивалів, про арешти бізнесменів, екскурсоводів та музикантів, про перейменування культурних установ після того, як на них поскаржаться у своїх статтях чи в соцмережах представники нового прорежимного «громадянського суспільства». 

Наче неформальні ідеологічні інспектори, ці люди — переважно блогери та телевізійні пропагандисти — займаються моніторингом всього, що відбувається у культурному середовищі, і вказують силовикам на ознаки нелояльності. Таких активістів стали залучати і для тиску на західних дипломатів. Коли ті намагаються прийти на суди над політв'язнями або віддати шану жертвам сталінських репресій, поряд з ними завжди з'являється кілька галасливих пропагандистів, які намагаються спровокувати їх на грубість у відповідь або вивести з себе. Деяким арештам, як і роки СРСР, передує цькування у державних ЗМІ.

Читайте також: Агентство Moody's повідомило про дефолт білорусі [9]

У ролі партії влади виступає бюрократія

На відміну від класичних тоталітарних режимів, у Білорусі немає партії влади. Це здається принциповою позицією Лукашенка, який розпочинав свою політичну кар'єру як опонент радянських комуністів у роки розбудови та бачив, яку алергію викликає у людей партійний апарат, особливо у ситуації економічного занепаду. Роль партії влади у сьогоднішній Білорусі віддана колективній бюрократії. 

У конституції з початку цього року з'явився новий орган – Всебілоруські народні збори (ВНР). Щорічний з'їзд 1200 чиновників, місцевих «депутатів» та висуванців від провладних організацій – спадкоємців комсомолу, ветеранських та професійних спілок. Цей орган, що складається з перевірених людей без натяку на можливість виборців безпосередньо впливати на його склад, нагадує Центральний комітет компартії СРСР. ВНС зможе скасовувати будь-яке рішення інших органів влади (крім судів), включаючи укази майбутніх президентів та закони, ухвалені парламентом. ВНС формуватиме Центральну виборчу комісію, призначатиме ключових суддів у країні та ставитиме фінальну крапку у процедурі імпічменту. 

Читайте також: Энн Аппельбаум: Автократия, Inc [10]

Лукашенко, очевидно, планує очолити ВНС як голова його Президії (орган, який чимось нагадує Політбюро) і таким чином контролювати свого наступника, якщо він взагалі колись зважиться на транзит влади. А доти конституція дозволяє Лукашенку, і лише йому, поєднувати обидві посади. Вже після ухвалення конституції він двічі заявив, що треба було взагалі відмовитися від прямих виборів президента та доручити його обрання ВНС, щоб не дестабілізувати суспільство постійними електоральними кампаніями. Тут Лукашенко посилався не на радянський, а китайський досвід. Але це також рух у бік конституційного устрою тоталітарних комуністичних режимів.

Радянська конституція закріплювала монополію КПРС на владу. Лукашенко поки що не пішов так далеко, зокрема й тому, що в нього своєї партії немає. Але у новому законі про політичні партії, який мають ухвалити найближчими місяцями, влада збирається прописати заборону на існування партій, чия ідеологія суперечить курсу, заданому ВНС. Іншими словами, з'їзд чиновників та провладних активістів задаватиме ідеологічні рамки для легальної політики в країні. Після ухвалення цього закону піде перереєстрація партій, яку майже напевно не вдасться пройти жодної опозиційної.

Читайте також: Лукашенко і путін пішли здаватися Ірану [11]

Країна поки що відкрита, а соцмережі працюють. Чи надовго? 

Відсутність чіткої мобілізаційної ідеології — це сьогодні головна відмінність білоруського режиму від класичного тоталітаризму. Лукашенко намагався сформулювати особливу білоруську ідеологію з початку 2000-х, але сам неодноразово визнавав невдачу в цьому питанні. Але відсутність доктрини на кшталт комунізму, чучхи, релігійного фундаменталізму чи фашизму не заважає білоруському режиму відроджувати радянські практики ідеологічного контролю. Тільки вірність ідеологічним догмам у цій системі замінюється на політичну лояльність. 

З недавнього часу в країні запроваджено систему особистих характеристик при переході на нову роботу та вступ до університетів. У цих характеристиках колишній наймач або школа повинні вказувати, чи була людина помічена в протестній активності і як вона ставиться до «конституційного ладу». Негативна позначка ставить хрест на сподіваннях людини влаштуватися працювати у держсекторі і навіть у великих приватних компаніях. 

Цей тест на лояльність може бути критичним для багатьох працівників культури, вчителів чи лікарів, тому що у їхніх сферах держава домінує. Слідом за державними компаніями у багатьох великих приватних бізнесах з'явилися «комісари» — співробітники КДБ, які обіймають посаду заступника директора та стежать, щоб у компанії не працювали опозиціонери і щоб вона не користувалася послугами ідеологічно ненадійних підрядників. наприклад, у сфері реклами. 

Читайте також: Напад білорусі на Україну - лише питання часу [12]

Таким чином, колишні протестувальники, якщо вони колись потрапили на радари спецслужб, змушені емігрувати не лише через прямі ризики репресій, а й через фактичну заборону на професію. Відтік кваліфікованих лікарів, за численними повідомленнями з Білорусі, став серйозною проблемою для галузі та тих людей, які залежать від якісної медицини.

Ще одна важлива відмінність від класичного тоталітаризму — у тому, що Лукашенко поки що не прагне закрити Білорусь залізною завісою. Невдоволені можуть їхати. Незважаючи на блокування всіх незалежних медіа, всередині країни доступні основні світові соцмережі та онлайн-платформи на кшталт Facebook, Youtube, Twitter та Telegram. 

Неможливо бути впевненим, що ці послаблення довго будуть існувати. Рух у бік тоталітаризму — не забаганка, а органічна для Лукашенка реакція на турбулентність останніх років. Його режим за своєю суттю — породження радянської системи, він сам відверто називає себе радянською людиною. Частковий відкат до знайомих радянських практик — це повернення режиму до своєї політичної ДНК у момент екзистенційної кризи. І на жаль, поки ця криза поглиблюватиметься, немає причин думати, що відкат зупиниться. Зрозуміло, за умови, що у головного донора Лукашенка, Кремля, залишаться ресурси та воля його утримувати.

—

Артем Шрайбман [3], , опубліковано у виданні Декодер [13]

В тему: 

• Увидит ли мир на скамье подсудимых Гаагского трибунала путина? [14]
• Що не так з росією? [15]
•  Несостоявшееся государство путина [16]
• Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає [17]
• Імперія знову атакує. Яка кінцева мета путіна у цій війні проти України? [18]
• Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z» [19]
• Росія і весь світ мають мовчати, скорбіти, і спокутувати [20]
• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18) [21]
• «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?» [22]
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці» [23]