Конкурс в УКФ: На тлі новин про болючі, трагічні втрати - комусь хочеться загарбати вплив і владу і пускати пил в очі

Версия для печати

 На тлі новин про смерті на фронті — численні, болючі, трагічні, такі, які запрошують за собою історичні паралелі та темряву, темряву, темряву, — та про загибель дорослих і дітей у тилових та прифронтових містах від російських масових обстрілів, метушня довкола Українського культурного фонду може здаватись недоречною і навіть дратувати.

Утім, це метушня за принципи, за демократію та прозорість, які можуть здаватись надто далекими наприкінці другого року повномасштабної війни в Україні та каравану похорон. поки ми ховаємо друзів та колег; поки оплакуємо незнайомих, але несправедливо вбитих; поки хоробрі, розумні, щедрі люди живуть не своє життя, тому що пішли захищати інших на фронт, є ціла купа людей, кому всі ці слова абсолютно до лампочки. Кому важливіше власне збагачення — фінансове чи символічне. кому хочеться мати вплив і владу, зберегти під собою крісло і пускати пил в очі. І хто нехтуватиме принципами, тому що може і, тому що йому це сходить з рук вже дуже і дуже давно.

Я не про закупівлі для Міноборони – в тому я нічого не розумію. Я про набагато менші суми, можливо, сумі навіть відсутні, адже за наявної фінансової ситуації в країні, можливо, що не буде ніяких конкурсів і ніяких пітчингів. Але знову про принципи, при чому у сфері, від якої очікується, що вона ці принципи знатиме краще за всіх, обстоюватиме і популяризуватиме.

Про нашу благословенну сферу культури.

Нині триває конкурс до наглядової ради Українського культурного фонду. фонду, створеного після Майдану, щоб розподіляти державні кошти між дієвцями культури якомога прозоріше. Були претензії, були ображені, були побажання до змін, які УКФ мав почати враховувати, адже працював над стратегією свого розвитку якраз перед тим, як 2021 року вкотре оновлене міністерство культури разом з Офісом президента, всевидячим оком Саурона, хакнуло УКФ, як до того хакнуло Держкіно, щоб перетворити на ручну інституцію. Почалося з конкурсу на ту ж саму наглядову раду, куди обирають та делегують дев'ятьох представників: двох від профільних ГО, двох від міністерства культури, двох від закладів культури, і двох — від Офісу президента. Дев'ятого, голову Наглядової ради, обирають члени ради.

Попередні вибори наглядової ради були в 2021 році, а здається, що триста років тому. тоді громадянське суспільство в сфері культури, м'яко кажучи, проспало ці вибори і не сфокусувалось належним чином на тому, щоб делегувати своїх кандидатів а) до самої наглядової ради; б) до складу тих, хто за них голосує. Тим часом деякі діячі культури, заслужені, з орденами і іншими девальвованими давно бірюльками, не проспали. і знарядили на голосування кілька десятків лояльних до себе або і власноруч заснованих громадських організацій.

Ігор Тулузов та Олександр Сусленський. Фото: УКФ

Так до наглядової ради УКФ від громадських організацій потрапили Олександр Сусленський та Ігор Тулузов. Яких пізніше тодішній міністр культури Олександр Ткаченко закликав скласти повноваження, адже з'ясувалося, що ГО, які голосували за цих двох, не відповідали оцій нормі закону про УКФ: "У голосуванні щодо обрання до складу Наглядової ради Фонду представників громадських об’єднань мають право брати участь лише громадські об’єднання у сфері культури, які зареєстровані в установленому порядку і провадять діяльність на території України". Не про всі ГО, які голосували за Сусленського та Тулузова, було зрозуміло, що вони працюють у сфері культури — якщо погуглити деякі з них, то нічого, окрім інформації на YouControl, ви не знайдете. Утім, як і хто має контролювати дотримання цієї норми – загадка, адже, як відомо, Мінкульт любить робити так, щоб нічого не робити.

Як ми всі пам'ятаємо, обраний у 2021 році склад наглядової ради УКФ кілька раз зазнавав змін: хтось складав повноваження, хтось до цього закликав, але основний каркас, який і спричинив колапс інституції, звільнення більшої частини команди та скандали довкола затверджень переможців конкурсів — Олександр Сусленський, Ігор Тулузов, Юрій Артеменко, Олександр Кірющенко, Юрій Рибчинський, Владислав Корнієнко, — залишився на місці. Вони по суті перебрали на себе повноваження експертних рад і донині погоджують всі рішення дирекції фонду. Кажуть, що нинішній директор УКФ, Владислав Берковський, не проводить жодного свого рішення без погодження Наглядової ради. Повноваження цієї ради прописані в статті 7 закону про УКФ, якщо що.

Ситуація з голосуванням представників громадських організацій повторюється і зараз. Наразі на членство в наглядовій раді від ГО претендують п’ятеро людей, і за двох з них, за нашою з колегами інформацією, акумулюються голоси за моделлю 2021 року. Ми нарахували понад 40 (зі 103) громадських організацій, або афілійованих з одним з кандидатів або таких, чиї представники, як один, голосували за Сусленського та Тулузова в 2021 році. Від однієї з них він навіть сам себе делегував голосувати. Минулого разу він голосував сам за себе.

З того моменту міністерству культури пропонували зміни до закону про УКФ, які б зробили членів Наглядової ради більш підконтрольними громадянському суспільству. Наприклад, пропонували внести таку норму: “На членів Наглядової ради Фонду поширюються вимоги та обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, встановлені Законом України “Про запобігання корупції”.

А в норму про вибори до Наглядової ради УКФ пропонували внести уточнення, що ГО мають провадити “активну діяльність на території України впродовж останніх двох років”, тобто організовувати “періодично, не рідше трьох разів на рік, громадські заходи щодо існуючих проблем культурної діяльності”, ініціювати “публічні обговорення актуальних питань, публічні дискусії у професійній сфері тощо”. Також такі ГО мають бути зареєстровані не менше ніж за три роки до початку голосування. ГО, які делегували своїх голосувальників нині, є різні: хтось навіть зареєстрований у листопаді 2023 року.

Члени наглядової ради, згідно із запропонованими змінами, можуть обіймати свої посади протягом чотирьох років, але не можуть робити це дві каденції підряд.

Чи були ці зміни розглянуті належним чином і прийняті за останні три роки? Ні.

Мінкульту, який наразі абсолютно позбавлений агентності, і кожен свій подих (в тому числі своїх делегатів до Наглядової ради УКФ та делегатів від закладів культури) погоджує з Офісом президента, системні зміни, спрямовані на демократизацію сфери, здається, абсолютно непотрібні. Тому що такі зміни зроблять людей, що працюють у секторі, в бюджетній його частині особливо, самостійними і суб’єктними. Це нікому, вочевидь, не потрібно.

У сухому залишку: процедури і прозорість міністерству культури та Офісу президента, який нині займається управлінням всіма сферами у державі, абсолютно до сраки. Це не то щоб новина, але ось зайве нагадування.

Такі справи.

—

Daria Badior, опубліковано  на сторінці авторки у Фейсбук

Читайте також: 

• Що ж таки сталося з цьогорічною Шевченківською премією і при чому тут ОП (Єрмак?)
• Бізнес розваг атакує Український культурний фонд
• Новий скандал з Шевченківською премією: демонтаж культурних інституцій продовжується?
• Другий фронт, культурний
• Внутрішній фронт. Культуру в Україні віддають на розтерзання дивним особам і все це смердить Єрмаком і Льовочкіним
• В облозі махінаторів від влади Довженко-Центр