Косметика та радянська влада

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні.

У 1935 р. у Києві відбулося засідання жінок, які займали керівні посади на підприємствах міста. Обрані делегатки обговорювали широке коло питань про роль жінок на роботі та вдома. Увагу учасниць засідання привернуло також питання моди, зокрема як маркера матеріального благополуччя та перепустки в активне соціальне життя: «Кожній дівчині навіть з мізерною заробітною платою хочеться одягтися гарно та модно, піти в театр… Матеріальне становище гнітить дівчат» [1].

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Тож яким був процес придбання товарів для радянських жінок у 1920-1930-х роках? Як і у що вони одягалися, якими жіночими товарами користувалися? Радянський конс’юмеризм бере свої витоки на початку 1920-х років. Проте зовсім скоро, в добу НЕПу, відбулося його зіткнення з ринком. Ідеологічні протиріччя капіталістичної та соціалістичної економічних систем привели радянську владу до необхідності формування власного бачення проблеми задоволення споживчих потреб.

На цю тему: Жилкомуна. Проекти соціалістичних міст радянської України (1929-1933 рр.)

Це дослідження присвячене вивченню творення культури споживання у середовищі радянських жінок, котра, як важлива складова економічного розвитку, впливала на еволюцію масового споживання в ранньорадянському суспільстві. Якщо вивчення західного стилю конс’юмеризму є одним із найбільш важливих напрямків західної історіографії впродовж кількох останніх десятиліть, то вивчення механізмів споживання в радянському та пострадянському суспільствах є однією із нових дослідницьких тенденцій.

 «Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

В історіографії багато уваги приділяється дослідженню місця жінки у сім’ї та на роботі як рушійній силі соціальних трансформацій радянського суспільства, але значення ролі жінок як споживачок ще потребує вивчення.

Ставлячи матеріальність у центр наукового пошуку, важливо ідентифікувати та окреслити зв’язок між потребами, практиками та образами споживачів, котрі створювалися під впливом радянської ідеології та пропаганди. Фокусуючись на гендерному контексті, пропоноване дослідження має на меті висвітлити основні риси ранньорадянської культури споживання і виявити різноманітність «облич» споживачок. Офіційне радянське бачення ідеального споживача не завжди співпадало з реальною  поведінкою жінок у ролі споживачок, тож спробуємо більш детально реконструювати їхнє місце в ранньорадянській соціально-економічній системі.

Радянська культура споживання vs демонстративне споживання

У 1927 р. Михайло Томський, голова Загальнорадянської центральної ради професійних спілок, стверджував: «Новий побут – це коли ти гарно і дешево одягнений, гарно і дешево взутий, гарно і дешево нагодований, гарно і дешево обслугований» [2]. З 1920-1930-х рр. бере початок розвиток нового потужного радянського матеріалізму, який втілився у розширенні виробництва та полегшенні доступу до нових товарів та послуг. Втім, багато речей та звичок минулого продовжували існувати у повсякденному житті радянських жінок.

Це відображалося в їхньому гардеробі, облаштуванні дому, піклуванні про родину тощо. Впродовж 1920-х рр. радянські ідеологи намагалися активно боротися з непрогресивними соціальними ідеями. У своїх твердженнях під час дискусій про красу вони зверталися до авторитетних висловлювань Володимира Леніна, який стверджував, що річ є красивою доти, доки вона служить пролетарським інтересам [3].

 «Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Загальнорадянський жіночий журнал «Робітниця» поділяв твердження вождя та акцентував увагу на тому, що роль жінок у творенні краси життя має бути сумісною з їхньою боротьбою за новий побут [4]. Проте обивательки, або ж як їх більш стримано називала влада, «люди зі старими смаками», продовжували прагнути «непролетарських товарів» [5].

На чорному ринку великих міст, зокрема Києва, з-поміж різних товарів великим попитом користувалася шовкова парча, сорочки, пір’я для жіночих капелюшків [6], білий шовк для блуз, імпортні чоботи, чорні шовкові плащі, пальта [7]. Заможних радянських жінок також цікавили: косметика, хна, басма, лак для нігтів, дорогі ювелірні прикраси та перлини (хоча у більшості випадків вони були штучними) [8]. Менш заможні споживачки теж прагнули носити красиві речі. Проте вони часто ставали жертвами несумлінних продавців, які намагалися видавати дешеві речі за високоякісні. Одним із елітних товарів, який користувався попитом, було хутро. У торгівельні точки хутро потрапляло насамперед контрабандним шляхом. Поширеними були підробки хутряних виробів, а також випадки, коли менш якісна сировина видавалася за елітне хутро. У 1928 р. Харківська митниця конфіскувала пальта, оздоблені хутром крота, білки та кроля.

Володіння «елітними» товарами створювало ілюзію достатку та розкоші, яких жінки не знали раніше. Ці ідеї були детально описані Торстейном Вебленом у праці, присвяченій проблемам «демонстративного споживання» [9]. Вочевидь, жінки купували такі речі, щоб показати свою заможність та успішність, а не з метою задоволення нагальних потреб. Красивий одяг був маркером успішності його власниці. Дослідниця Вікторія Суковата стверджує, що працюючі жінки відчували себе більш щасливими, коли могли вийти в люди у гарно пошитому дорогому одязі, тому що це вказувало на переваги їхнього смаку і більші статки у порівнянні з пересічними робітницями [10]. У відомому сатиричному романі «Дванадцять стільців», який побачив світ у 1927 р., міститься яскравий опис жіночих типажів, які шляхом носіння шуб з хутра собак або кролів (а не з норки чи соболя), намагалися імітувати розкішний стиль життя заможних американців та дочок мільярдерів [11]. 

 «Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Періодичні дефіцити 1920-х років змушували радянських модниць звертатися до послуг контрабандистів та «непманів» [12], котрі майже завжди могли дістати бажані товари. Тож попри зусилля влади з виховання радянської культури споживання, існували різні споживацькі стратегії.

Саморобні товари та індивідуалізація одягу

Зростання дефіциту певних товарів в умовах економічних криз 1920-х рр. змушувало жінок самостійно виготовляти деякі речі. Більшовицьке керівництво заохочувало жінок займатися рукоділлям та розвивати такі вміння. У 1920-х рр. писалася і видавалася незліченна кількість статей та самовчителів з шиття та мистецтва гарно і дешево вдягатися, які зокрема розміщувалися на сторінках жіночих та робітничих газет [13]. Назви цих статей свідчать, що жінки були їхніми головними адресатками, як виконавиці «жіночої роботи», від котрих очікувалося вміння шити одяг та інші речі власноруч.

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Іншою важливою рисою радянського споживання було ставлення до термінів експлуатації товарів. Як зазначає Світлана Бойм, у радянській культурі ідея про те, що повсякденні товари, зокрема одяг і взуття, мають обмежений термін використання, просто не існувала [14]. Ольга Гурова на прикладі свого дослідження довела, що тривалість життя речей в Радянському Союзі була практично безкінечною [15].

Тож, починаючи з ранньорадянського періоду, практики виготовлення та лагодження одягу і взуття були дуже поширеними серед жінок. Ці практики дозволяли забезпечити себе і родину недорогим одягом та речами домашнього вжитку, що сприяло зростанню статусу жінок у родині та суспільстві. Отже, економічні кризи, які викликали дефіцит жіночих товарів у 1920-х роках, активізували розвиток індивідуальних практик, котрі згодом стануть характерною рисою радянського суспільства і будуть незмінно існувати і в пострадянські часи.

Жіночий конс’юмеризм у радянському суспільстві 1930-х років

У порівнянні з 1920-ми, у 1930-х рр. важливість жінки для радянської влади помітно зросла. У зв’язку з прискореною індустріалізацією все більше жінок ставали як робітницями у промисловості, які виробляли товари, так і споживачками, які купували товари для себе і своїх родин. Відтепер вони відігравали помітну роль в радянській економіці: їх поважали як робочу силу, а також як рушійну силу нового споживацтва.

Фінський соціолог Юкка Гронов пропонує виділити два періоди нової радянської матеріальної культури 1930-х років. Він вважає 1933-1935 рр. та 1936-1937 рр.  важливими періодами творення нової промислової бази, яка була сфокусована на пристосуванні споживання до соціалістичного курсу.

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Як зазначає дослідник, у пам’яті людей період між 1933 р. та 1935 р. характеризувався як кращий час довоєнної доби [16]. Проте для України цей період позначився масштабною трагедією – Голодомором (1932-1933 рр.) [17]. Звичний плин повсякденного життя було зруйновано. У таких трагічних умовах одяг та мода мало турбували людей, сфокусованих на пошуку їжі. В часи Голодомору, який був кульмінацією форсованої індустріалізації [18], у магазинах практично не було товарів.

На цю тему: «Голодный кредит» как «дар милосердия»

До завершення виконання п’ятирічного плану рівень життя та споживання серед міських мешканців суттєво впав. Як свідчать нещодавні підрахунки, споживання м’яса, молока, масла, яєць та жиру знизилось на 75-90% [19]. Важливо також зазначити, що під час Голодомору жіночі досвіди і практики виживання суттєво відрізнялися від чоловічих [20]. В ці надзвичайні часи радянські жінки брали на себе ініціативу і організовувати на місцях виробництво необхідних речей. Нестача речей у міській торгівельній мережі призвела до збільшення кількості закладів з індивідуального пошиття одягу, тобто індпошиву [21]

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Але і ця нова практика придбання речей не була простою. Перед відвідуванням магазину клієнтам необхідно було зробити замовлення, яке мало пройти шлях через кілька різних інстанцій. Ймовірність отримання замовлення, яке було виконане правильно і з бажаної тканини, була не дуже високою. Навіть члени партії скаржились на малий вибір у стилях одягу, тканинах та аксесуарах [22].

Незважаючи на цю трагедію, радянська промисловість продовжувала рішучий рух під сталінським керівництвом. Потужностей набирала і легка промисловість, хоча, звичайно, за рівнем та темпами розвитку вона поступалася важкій промисловості. У 1934 р. у статті, розміщеній в газеті «Легка індустрія», розглядалася важливість розширення асортименту трикотажу [23]: якщо у 1933 р. Московська фабрика спідньої білизни та одягу [24] виготовляла 19, то у 1934 р. – вже 42 види спідньої білизни [25].

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Деякі дорадянські товари все ще були популярними серед жінок і з певними модифікаціями продовжували успішно вироблятися радянською промисловістю і збуватися протягом 1930-х років. Серед таких були жіночі капелюшки зі шкіри, молескіна або фарбованого водяного щура [26].

Однак, чи могли пересічні жінки, які працювали на фабриках та заводах, скористатися продукцію легкої промисловості, що набирала обертів? Певно, далеко не завжди, оскільки заробітна плата жінок переважно була меншою у порівнянні з доходом чоловіків; їхні можливості щодо купівлі необхідних товарів та одягу часто були обмеженими. В окремих випадках економічна скрута була настільки гострою, що жінки вдавалися до нових практик споживання, які суперечили моральним нормам та партійним ідеалам: вони отримували від чоловіків імпортне взуття, дорогі тканини, шовкові панчохи та інші товари як винагороду за надання послуг інтимного характеру [27].

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Радянська легка промисловість тільки починала збільшувати свої виробничі потужності, але мала на цьому шляху вже багато помилок. Жінки часто відмовлялися купувати продукцію радянських фабрик, оскільки її якість була низькою [28]. Траплялося, що випускався та потрапляв у продаж одяг, який не відповідав актуальному сезону. Керівники магазинів скаржилися, що іноді одяг приходив лише в одному або в кількох розмірах [29]. Тому якісні та популярні серед споживачів товари продовжували виготовляти кустарі. Також проблеми у виробництві одягу, як і раніше, спонукали багатьох жінок вчитися кроїти та шити власноруч, переробляти та правити старі вбрання, трансформуючи та подовжуючи у такий спосіб тривалість їхнього життя.

Багато спеціалізованих магазинів пропонували готові викрійки для індивідуального пошиття [30], які можна було використати на домашніх швейних машинках [31]. Жінки також розділяли відповідальність за згадані виробничі проблеми, оскільки завдання з налагодження роботи легкої промисловості покладалося, зокрема, і на їхні плечі. Так, у публікаціях спеціальної жіночої газети «Комунарка України» постійно акцентувалося на необхідності прискорення темпів розвитку легкої промисловості з метою збільшення виробництва споживчих товарів [32, 33].

Типовою рисою соціалістичної моди доби сталінізму була повільна зміна стилів і стриманість в одязі. Проте в цей час набули популярності «модні покази». Жінок запрошували на виставки офіційно схваленого одягу, який показували моделі. Зокрема про такі заходи жінки дізнавались з рекламних повідомлень у пресі. Так, газета «Комініст» розмістила оголошення про те, що в березні 1935 р. мешканки Харкова могли безкоштовно відвідати виставку зимового одягу [34]. Українське радянське керівництво приділяло увагу таким заходам [35], оскільки модні виставки сприяли  приведенню жіночих смаків в одязі у відповідність до схвалених радянською владою стандартів.

Косметика і зміна радянської ідеології

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Сформований образ нової радянської жінки не був пов’язаний з потребами використання косметики. До кінця 1920-х років радянська влада намагалася переконати жінок у тому, що косметика зайва. Проте у 1928 р. Анатолій Луначарський, очільник Наркомату освіти, зробив заяву про «важливість краси для пролетаріату», у якій він стверджував: «Гарно бачити молодь і красу. Уявіть собі як було б, якщо вся наша пролетарська молодь була б курносою або без носу, підсліпуватою, горбатою, кульгавою, незграбною, хворобливою, блідою тощо...» [36]. Текст продовжувався обговоренням переваг природної краси, яка була бажаною для молодих пролетарів, тоді як завдання косметики переважно полягало у відновленні краси та молодості жінок старшого віку [37]. Такі заяви сприяли тому, що жінки отримали дещо більше впливу як споживачки та творчині модних тенденцій.

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Після завершення першого п’ятирічного плану та трагічних подій, що його супроводжували, відновлення моральної та емоційної єдності суспільства потребувало і нового ідеалу радянської краси. У численних статтях, які публікувала центральна преса, обговорювалися типові риси краси в контексті «величі та краси сталінської епохи» [38]. Зростання попиту на косметику та предмети жіночої моди серед низів, пролетаріату, знайшло відображення в ідеологічному дискурсі верхів, влади. Ідея про «красу життя» стала інструментом державної політики [39]. У 1933 р., маючи на меті наближення жіночих потреб у предметах краси до сконструйованого образу нової радянської жінки, у Харкові було створено трест жирової та парфюмерної промисловості [40].

Тож ідеологічні зміни сприяли розвитку виробництва косметичної продукції і задоволенню потреб радянських жінок у косметиці. До 1934 р. Харківський трест зміг виконати плани з виробництва губної помади [41], чого не вдалося досягти у випуску талькової пудри, кремів-лосьйонів та пензлів для брів [42]. Цей приклад ілюструє, що для радянської влади стало важливим задоволення жіночих споживчих потреб, які залежали від налагодження виробництва та реалізації косметичної продукції, проте проблеми дефіциту не оминули і ринок косметичних товарів. Нова радянська жінка відтепер мала не лише гарно вдягатися, але й мати доглянутий та привабливий вигляд.

 «Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Радянське споживацтво: місця та способи покупок

Для більшості громадян Радянського Союзу організація покупок не була легким та приємним способом проведення часу і витрачання грошей, як це було для споживачів багатьох країн Заходу. Спираючись на результати напрацювань Марджорі Хілтон, в яких вона стверджує, що першопочаткова мета цих практик полягала у забезпеченні матеріальних потреб, необхідно розглянути, як ставлення жінок до споживання впливало на їхній купівельний досвід [43]. Які були найбільш характерні способи купівлі речей жінками, які нові та нетипові ідеї вони винайшли? Жінки велике значення надавали зовнішньому вигляду товарів і новому купівельному досвіду. У грудні 1928 р. відкриття універсального магазину у Харкові, столиці радянської України [44], викликало великий ажіотаж, який спричинив зростання попиту на панчохи, лаковані чоботи та білизну. Місцева преса акцентувала увагу на тому, що харківські модниці були готові платити за них будь-яку ціну [45].

Загалом державна торгівля і надалі не задовольняла потреб жінок у товарах. Чи не єдиним способом отримати модний одяг було його власноручне виробництво, або звернення до майстринь, які брали такі замовлення. Водночас держава санкціонувала низку заходів (наприклад, заохочення до відвідування курсів крою та шиття, організація виставок одягу тощо), які відбувалися одночасно з так званим поворотом до споживацтва за доби сталінізму [46]. У процесі виховання жінок як радянських споживачок важливе значення надавалося типу і вигляду торгівельного закладу.

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

Універмаги та кооперативи стали новими місцями, де жінки купували бажані товари. В універмагах продавалися товари різних типів, натомість робітничі кооперативи не могли запропонувати такий широкий асортимент, а тому вони не користувалися популярністю. Серед жінок була поширеною практика купівлі товарів на ринку. Влада ж різними способами намагалася змінити негативне ставлення до кооперативів та залучала жінок до їхньої роботи.

Споживання залежало також від якості управління торгівлею. Серед найбільш поширених типів скарг радянських споживачів була постійна затримка товарних поставок на початку 1930-х років. Прикладом типових труднощів з постачанням був випадок, коли сорок п’ять тон жіночих пальт застрягли на шляхах Донецької залізниці. Вочевидь, подібні логістичні проблеми негативно позначалися на роботі системи радянського постачання, змушуючи споживачів користуватися послугами чорного ринку.

«Кожній дівчині хочеться одягтися гарно та модно»: краса та жіноче споживання в ранньорадянській Україні

На цю тему: СРСР: пристрасті за ковбасою

Отже, бажання мати модні речі та користуватися жіночими товарами трансформувало життя жінок ранньорадянської доби. Творення образу нової радянської жінки передбачало регулювання вигляду, форми, кількості та якості речей, якими вона користувалася. Втім, у досліджуваний період більшість жінок продовжували практикувати демонстративне споживання. Влада і споживачки мали різне бачення функцій та призначення косметичних засобів. Якщо в межах офіційного курсу робився акцент на практичних властивостях косметики, її захисних та корисних властивостях, то жінки розглядали її як інструмент підкреслення індивідуальної краси.

Попри те, що всі ці процеси відбувалися паралельно з активним розвитком радянської промисловості, дефіцити та відсутність вибору перетворили саморобні товари та одяг на складову частину життя жінок, стаючи у такий спосіб характерною рисою їхньої нової ідентичності. Нові універсальні магазини стали  важливою складовою радянської культури споживання, а виставки моделей одягу та спеціальні видання про те, як гарно виглядати стали одними із засобів партійного контролю за жіночим зовнішнім виглядом та повсякденням. Підтверджуючи ідеї Арджуна Аппадураї [47], це дослідження демонструє, що споживчі практики є своєрідним відображенням та наслідком політик.

Ця публікація є авторським перекладом оригінального рукопису статті Skubii, Iryna. Women consumers in urban Soviet Ukraine in the 1920–30s: between ideology and everyday life, яка була опублікована 19 лютого 2021 р. Taylor & Francis Group у журналі History of Retailing and Consumption. Публікується з дозволу редакції журналу.

Дослідження підтримане Канадським інститутом українських студій Університету Альберти, якому Авторка висловлює свою щиру вдячність.

У публікації використано ілюстрації, надані Авторкою – фотографії з архівних фондів, а також зображення, запозичені з відкритих джерел.

Ірина Скубій;  опубліковано у виданні Україна модерна

Про автора: Ірина Скубій – історикиня, кандидатка історичних наук, докторантка Університету Квінс (Канада), співредакторка наукової платформи H-Ukraine; викладала в Харківському національному технічному університеті сільського господарства імені Петра Василенка і Університеті Альберти; перебувала на дослідницьких стипендіях в Мюнхенському Університеті Людвіга-Максиміліана та Університеті Торонто. Наукові інтереси охоплюють історію споживання, матеріальної культури, навколишнього середовища, голоду та дитинства в ранньорадянській Україні. Авторка монографії «Торгівля в Харкові в роки непу (1921 – 1929 рр.): економіка та повсякденність» (Харків: Раритети України, 2017). Нещодавні публікації: Матеріальний світ дітей в роки Голодомору та що врятувало їхні життя. Студії Голодомору, 2020, 20 квітня; Goods for the Smallest Citizens: Consumption, Spaces, and Material World of Toys in early Soviet Ukraine. Childhood in the Past 14:1 (2021): 55–68.


[1] Стенограмма заседания руководящих работников-девушек г. Киева, 21 июня 1935 г. Центральний архів громадських органів влади України (далі – ЦДАГО України). Ф. 7. Оп. 12. Спр. 692. Арк. 21.

[2] Кооперация и торговля // Работница. № 35. 1927. С. 14.

[3] В чем красота // Работница. № 37. 1927. С. 15.

[4]Там само.

[5] Там само.

[6] «Экспри» (російською мовою) – пір’я для оздоблення жіночих капелюшків.

[7] О задержании товара у гр. Однорог А. И. сотрудникми Киевского ОГПУ, 10 сентября 1928 – 6 сентября 1929 гг. Державний архів Харківської області (далі – ДАХО). Ф. 341. Оп. 2. Спр. 376; Загальне листування конфіскаційно-ревізійного відділу на 1928/29 бюджетний рік, 1 жовтня 1928 – 4 вересня 1929 р. ДАХО. Ф. 341. Оп. 2. Спр. 431.

[8] Загальне листування конфіскаційно-ревізійного відділу на 1928/29 бюджетний рік, 1 жовтня 1928 – 4 вересня 1929 р. ДАХО. Ф. 341. Оп. 2. Спр. 431. Арк. 4.

[9] Торстейн Веблен. Теория праздного класса. Москва: Прогресс, 1984.

[10] Суковата Виктория. Гендерная идентичность и конструирование памяти кризисных моментов истории: женские стратегии выживания // Социология: Теория, методы, маркетинг. 2009. № 2. С. 76.

[11] Илья Ильф и Евгений Петров. Двенадцать стульев. Харьков: Фолио, 2009.

[12] Непман – буквально людина НЕПу (нової економічної політики), яка впроваджувалася в радянських республіках впродовж 1920-х років. Цей термін застосовувався більшовицькою владою з негативною конотацією до торгівців та приватних підприємців, які намагалися пристосуватися до  ринкових умов.

[13] Как самой шить // Рабочая семья. 1925. № 5. С. 150–151; Как самой шить // Рабочая семья. 1925. № 6. С. 184–185; Самоучитель кройки и шитья женского и детского платья и белья: Сост. по фр. и нем. рук.: Р.В. Ивасенко. Москва: Аврора, 1927.

[14] Svetlana Boym, Common Places. Mythologies of Everyday Life in Russia. Cambridge: Harvard University Press, 1994. P. 89.

[15] Гурова, Ольга. Продолжительность жизни вещей в советском обществе: заметки по социологии нижнего белья // Неприкосновенный запас. 2004. №2(34).

[16] Gronow, Jukka. Caviar with Champagne: Common Luxury and the ideals of the good life in Stalin’s Russia. Berg, 2003. С. 6.

[17] Кульчицький, Станіслав. Український Голодомор у контексті політики Кремля початку 1930-х рр. Київ: Інститут історії України, 2014.

[18] Кульчицький Станіслав. Голод-геноцид 1932–1933 рр. в Україні. Київ: Інститут історії України, 2006.

[19] Nicolas Werth, Food Shortages, Hunger, and Famines in the USSR, 1928–33. Communism and Hunger. The Ukrainian, Chinese, Kazakh, and Soviet Famines in Comparative Perspective. Ed. Andrea Graziosi and Frank E. Sysyn. Edmonton, Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2016. P. 16.

[20] Oksana Kis, Defying Death: Women's Experience of the Holodomor, 1932–1933 // Aspasia. № 7. 2003. P. 42–67.

[21] Індпошив (українською мовою) – індивідуальне пошиття.

[22] Талон индпошиву // Комуніст. 1935. 20 жовтня. С. 3.

[23] Создать очаг нового асортимента в трикотаже // Легкая индустрия. 1934. 6 июля. С. 3.

[24] Мосбелье (скорочена назва) – Московська фабрика спідньої білизни та одягу.

[25] Первая фабрика Мосбелья получает негодную ткань // Легкая индустрия. 1934. 8 июля. С. 4.

[26] Распоряжения Харьковского отдела торговли с №1 – №123, 2 октября 1938 – 12 августа 1939 гг. ДАХО. Ф, 4640. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 13.

[27] Стенограмма заседания руководящих работников-девушек г. Киева, 21 июня 1935 г. Центральний архів громадських органів влади України (далі – ЦДАГО України). Ф. 7. Оп. 12. Спр. 692. Арк. 29.

[28] Стандартизация и качество товаров // Советская торговля. № 44. 1929. С. 2.

[29] Баумштейн В. Про якість і асортимент // Комуніст. 1935. 3 квітня. С. 2.

[30] Модели для индивидуальных заказов. Москва, Ленинград: Трест Москвошвей и Ленинградодежда, 1933 – 1934; Модели платья и белья для индивидуального пошива. Москва: Гос. Трест Мосбелье, 1934; Модели женского платья. Ленинград: Редизд. Бюро ЛОУЛП, 1933.

[31] Гурова Ольга. Советское нижнее белье: между идеологией и повседневностью. Москва: Новое литературное обозрение, 2008.

[32] Словосполучення «товари широкого вжитку» було більш вживаним у порівнянні з висловом «споживчі товари».

[33] Прискоримо розвиток легкої промисловості // Комунарка України. № 36. 1930. С. 5.

[34] Виставка моделей одягу // Комуніст. 1935. 18 березня. С. 4.

[35] Т.т. Любченко, Затонський, Сухомлин, Шехелес і Алексєєв на виставці моделей одягу // Комуніст. 1935. 3 жовтня. С. 2.

[36] Луначарский Анатолий. Своевременно ли подумать рабочему об искусстве одеваться? // Искусство одеваться. №1. 1928. С. 4.

[37] Gradskova Julia. Soviet People with Female Bodies: Performing Beauty and Maternity in Soviet Russia in the mid 1930–1960s. Stockholm: Stockholm University, 2007.

[38] Виноградов И. О социалистической красоте // Литературный современник. № 11. 1935. С. 172–173.

[39] Гюнтер Ханс. О красоте, которая не могла спасти социализм // Новое литературное обозрение. № 101. 2010.

[40] Приказы по Тресту ХАРЖЕТ, 1934. ДАХО. Ф. 1467. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 1.

[41] Заплановано – 1,9, виготовлено – 5,0.

[42] Годовой отчет Харьковского областного треста жировой парфюмерно-косметической промышленности «ХАРЖЕТ» за 1934 год. ДАХО. Ф. 1467. Оп. 1. Спр. 610. Арк. 3.

[43] Hilton, Marjorie L. Selling to the Masses: Retailing in Russia, 1880 – 1930. Pittsburg: University of Pittsburg Press, 2012.

[44] Універмаг був власністю Харківського акціонерного торгівельного товариства.

[45] Праздник перекупщиков. «Торжественное» ткрытие универмага ХАТОРГа // Харьковский пролетарий. 1928. 11 декабря. Арк. 3.

[46] Hessler, Julie. Cultured Trade. The Stalinist Turn towards Consumerism. Stalinism. New Directions. Ed. Sheila Fitzpatrick. London: Routledge, 2000. P. 197–215.

[47] Appadurai A. Introduction: Commodities and the politics of value. The Social Life of Things. Commodities in Cultural Perspective. Ed. by A. Appadurai. Cambridge University Press, 1996. P. 56–57.


На цю тему:

 

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]