Сучасна Росія є втіленням варварської дикості

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Сучасна Росія є втіленням варварської дикості

Непросто знайти в історії більш давню та тривку форму поділу людей і спільнот, аніж дихотомія «цивілізація/варвари». Давні греки та римляни вважали себе втіленням прогресу і культури, а тих, кому не пощастило опинитись поза межами античної цивілізації – неотесаними дикунами.

Фізичним втіленням цього поділу був лімес – укріплений кордон Римської імперії від Північного моря до Чорного уздовж Рейну та Дунаю, що мав захищати цивілізацію від північних та східних варварів, нагадує видання "Тиждень".

Римський форт на Дунаї, 3D-реконструкція. Джерело: pazirik.hu | artstation.com

Історія лімесу має й український вимір. Останній дунайський відтинок кордону проходив нинішньою межею між Румунією та Україною. Цей, на перший погляд, дрібний сюжет історичної географії починає грати новими барвами, коли пригадати Публія Овідія Назона, одного з класиків давньоримської літератури. У перші роки нашої ери Овідій потрапив у неласку імператора Авґуста і був засланий до міста Томіс біля гирла Дунаю (сучасна Констанца в Румунії).

Марно очікуючи на добрі звістки з Риму, Овідій до кінця своїх днів мешкав у цьому віддаленому закутку імперії. Його твори періоду вигнання – чудова ілюстрація уявлень представників античної цивілізації про варварів. Овідій детально й розлого описує «варварськість» Томісу і його околиць, не кажучи вже про землі по той бік Дунаю та лімесу – територію сучасної України.

Читайте також: Зародки українського культурного життя в Бахмуті початку XX століття

Публій Овідій Назон. Гравюра XVIII століття. Джерело: commons.wikimedia.org

З поправкою на хиби узагальнень, можна стверджувати, що з часів Просвітництва і донедавна, уявлення колективного Заходу про Україну та українців не надто далеко відхилялися від овідієвих лекал. Далека, незвідана, не так щоб зовсім дика, проте дуже-дуже корумпована країна – що тут казати. Цей шаблон мислення вкорінений глибше, ніж можна уявити. Приміром, у своїй книзі «Омріяний Рим» експрем’єрміністр Великої Британії Боріс Джонсон називав Європейський Союз не інакше, як спадкоємцем Римської імперії. А де імперія, там і лімес. І до запровадження безвізу шенгенський лімес був для нас не менш суттєвою перепоною, ніж давньоримський – для варварів.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну і наступні події зламали чимало усталених стереотипів. Насамперед, стрімко руйнується завіса того незнання, котре спонукало давніх греків та римлян записувати когось у варвари. Адже цей термін, не без зверхності та снобізму, застосовували не лише до народів, чиї культурні здобутки не могли зрівнятися з античними. Наприклад, Персія у V столітті до нашої ери у культурному плані заледве поступалась грекам. Тому «варвар» – це перш за все Інший, малознаний, а тому підсвідомо трактований як загроза.

Читайте також: Що таке коронна Русь і де були її межі

Жорж Рошгросс, «Гуни». Джерело: wikipedia.org

За останні 11 місяців про Україну у світі написано і сказано більше, ніж за попередні тридцять років нашої незалежності. Хоч якими б трагічними не були обставини, але ми таки перестали бути terra incognita. У когось на Заході поява мільйонів українських біженців могла викликати алюзію з Великим переселенням народів – масовим рухом варварських племен і народів на територію Західної Римської імперії в IV–V століттях нашої ери.

Більшість істориків вважає, що саме воно не просто доконало Західну імперію, але поклало край усій добі античності на Заході й розпочало «темні віки» раннього Середньовіччя. Насправді ж, рух мільйонів українців на захід навпаки, спростував чимало класичних забобонів, котрі зазвичай застосовують до різноманітних мігрантів. Те, як добре українці вписались у реалії європейських країн (а ще витратили там $22 млрд – Ред.), продемонструвало, що цивілізаційний бар’єр між Україною та країнами ЄС відсутній.

Власне, йдеться про своєрідне повернення до нормальності. В часи середньовічної Давньоруської держави, а найбільшою мірою в ранньомодерну епоху (XVI-XVII століття) українські землі були органічною частиною загальноєвропейського культурного простору. Уявлення багатьох із нас про так звану польсько-литовську добу зазвичай хибно чорно-біле – коли все добре зазвичай ототожнюється майже виключно з козацтвом, а все погане – із Річчю Посполитою.

Читайте також: Історія забутих шляхетських спільнот на Чернігівщині, які вели “Столітню війну” проти Москви 

Але якраз у той час українська культура, завдяки прямій прилученості польсько-литовської держави до європейської цивілізації, зазнала визначального для нас впливу таких формотворчих явищ, як Ренесанс, Реформація та Контрреформація. Причому ці явища – як і Просвітництво вже у XVIII столітті – жодним чином не заторкнули тогочасну московську/російську державу. Власне, поступове поглинання упродовж XVIII століття більшості українських земель Росією і вирвало нас із європейського дому, куди ми тепер, страшною ціною, нарешті поступово повертаємось.

А втім, для українців війна проти Росії може статись чимось більшим, ніж повернення до свого цивілізаційного дому. Наш опір може пробудити Захід від тривалого летаргічного сну. Причини цієї летаргії загальновідомі: це постмодерна певність в тому, що «не все так однозначно»; безперервне самобичування за реальні та уявні історичні провини; брак впевненості у собі, а отже – нездатність до лідерства (привіт, Німеччино і пане Шольц!). На додачу до цього, Захід надто довго спочивав на лаврах власних економічних, культурних та військових здобутків.

Читайте також: Чому московити вирішили спалити український Батурин - гетьманську столицю

Однак, відсутність руху вперед рано чи пізно веде до стагнації. Зокрема, до значного занепаду того, що було фундаментом Афінської демократії та Римської Республіки – громадянських чеснот. Таких нібито банальний речей, як чесність, відданість справі, патріотизм і готовність до самопожертви заради спільноти й держави. Саме занепадом цих чеснот свого часу пояснював крах Риму Едвард Ґіббон у своїй знаменитій праці «Історія занепаду й загибелі Римської імперії».

Звичайно, «темні віки», що настали після вторгнення варварів, насправді не були аж такими темними, як стало прийнято вважати в часи Просвітництва. Королівства й система суспільних відносин, що постали у Середні віки, спільно з християнством, також лягли у греко-римський фундамент тієї Європи, яку ми знали у часи її розквіту. Хай там як, цього разу цивілізації Заходу не обов’язково гинути, щоб переродитись. І драйвером оновлення тепер можуть стати саме народи з-поза римського лімесу.

Навіть у рамках сучасного Європейського Союзу помітно, що держави Центрально-Східної Європи (хоча й не всі) – Польща, Чехія, країни Балтії – набагато краще за німців, французів чи італійців розуміють цивілізаційний і екзистенційний вимір російської загрози. Ставши у перспективі членом ЄС, Україна має всі шанси стати тим локомотивом, що остаточно витягне західних європейців зі сну розуму й душі.

Давно зниклі межі та кордони цікаві не лише тим, де вони колись пролягали, але й тим, як вони змінювались. На початку нашої ери для Овідія та римлян усе на північ і схід від Дунаю та Рейну було землями варварів. Як змалював у своїй класичній праці «Винайдення Східної Європи» Ларі Вулф, у XVIII столітті Польща для Руссо та Прага для Моцарта все ще були «дикими землями».

Читайте також:  Перша білорусько-українська війна: як у битві під Лоєвом козаки дорогою ціною зупинили наступ білорусів

Вже у ХІХ столітті для австрійського канцлера Клеменса Меттерніха Азія, за його власними словами, починалась східніше віденської вулиці Ландштрассе. Століття ХХ, попри всі жахи світових війн чи комуністичної «Залізної завіси», завершилось розширенням меж Заходу, а радше до його повернення у давніші рамки. У 2004 році це оприявнилось входженням більшості країн Центрально-Східної Європи до Європейського Союзу. Як свідчить минуле та сьогодення, історичне місце України також є на Заході.

Проте варвари – у античному значенні цього слова – все ж існують. Сучасна Росія є втіленням дикості та антикультурної войовничої стихії, що прагне знищити все на своєму шляху. Врешті Росія зазнає поразки, в ідеалі – припинить своє існування в нинішньому форматі. І навколо її залишків було б незле спорудити новий лімес.

РОМАН ЛЕХНЮК,  опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ


В тему:

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]