У російському полоні понад 2000 мирних українців. Про те, як їх викрадають і які шанси повернути їх додому

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  GETTY IMAGES Родичі українських військових та цивільних полонених

На другий рік війни у ​​російському полоні продовжують залишатися не лише українські військові, кількість яких не розголошується, а й понад дві тисячі мирних громадян України.

Процес обміну людей складний. Про деталі співробітники українського Генштабу та Головного управління розвідки часто не кажуть, щоб не зірвати повернення своїх і не нашкодити тим, хто все ще в полоні. Журналісти видання  «Важливі історії» поговорили з експертом координаційної групи відділу забезпечення Генерального штабу ЗСУ Іриною Бадановою.

Ірина Баданова Ірина Баданова Експерт координаційної групи відділу забезпечення Генерального штабу ЗСУ

Ірина Баданова. Експерт координаційної групи відділу забезпечення Генерального штабу ЗСУ

— Чи відома точна кількість цивільних полонених українців, яких утримують у Росії?

— За цифру понад дві тисячі цивільних заручників я поручилася б. СБУ має єдину базу даних цих людей. Вона складена за зверненнями їхніх близьких.

Але родичі тих, кого викрадають на давно окупованій території, наприклад, лівому березі Дніпра в Херсоні, не можуть до нас звернутися. Там немає мобільного зв'язку з Україною, і люди вкрай залякані. Так, дехто знаходить можливість повідомити про арешт родича в українські правоохоронні органи. Але не всі.

Тому наша статистика не може бути повною доти, доки ми не звільнимо ці території. Крім того, вивезли чимало літніх людей, частина з них має серйозні хронічні хвороби: онкологію, діабет, психічні розлади. Які шанси у них отримати медичну допомогу та вижити?.. Цифра у дві тисячі скоригується з часом. 

Читайте також: Терор російської армії як доктрина 

— Що про них відомо?

— Усього чотири категорії цивільних заручників. Перша: ті, хто служив раніше за контрактом, або призивався за віком до АТО (Антитерористична операція на сході України). Відомо про двох українців у СІЗО Донецька, які проходили службу у Широкіно, під Маріуполем. Широкіно був тоді територією бойових дій. Проте їх звинувачують у протидії російській «СВО» та злочинах перед “народом Донбасу”. У тих, хто брав участь раніше в АТО, набагато вищий шанс бути прирівняними до військовослужбовців та бути звільненими в рамках обміну. 

Друга категорія чисельніша: це чоловіки не тільки не військові, але й ті які  ніколи не служили. Третя – жінки та молоді дівчата, такі як вчителька з Чернігівської області Вікторія Андруша, які не мають жодного відношення до бойових дій. По полоненим із цих трьох категорій є як мінімум уривчасті підтверджені дані.

Четверта категорія - ті, про кого відомостей немає. Вони, можливо, були вбиті на тимчасово непідконтрольних Україні територіях — у Київській, Сумській, Чернігівській, Харківській та інших областях, або були незаконно захоплені та померли після допитів, тортур та знущань на території ОРДЛО, у в'язницях, СІЗО та колоніях Російської федерації.

Цивільних осіб майже не обмінюють. Росіяни захоплюють їх на окупованих територіях та депортують до Росії або залишають на території «ДНР» та «ЛНР», заарештувавши нібито за порушення російських законів. Це суперечить Женевській конвенції та є військовим злочином. В Україні немає полонених цивільних росіян, тому й українців має звільнити російська сторона без обміну та умов. 

Звільнених цивільних можна перерахувати на пальцях. Це ті, чий арешт викликав суспільний резонанс. Вадим Завальний, Вікторія Андруша. Переважна більшість заручників залишається в ув'язненні. Українців здебільшого тримають у Курській, Брянській, Воронезькій та Ростовській областях.

Українська сторона побоюється, що в Росії відмовляться від мораторію на страту, і тоді життя українців у полоні опиниться під загрозою.

Читайте також: Путін просто психопат і садист чи щось гірше і страшніше?

Полонені, що повернулися 29 вересня в Україну, серед яких двоє цивільних: Вікторія Андруша та Яна Майборода. ФОТО: ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ ГЛАВИ ОФІСУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ АНДРІЯ ЄРМАКА

— Яке співвідношення жінок та чоловіків серед цивільних полонених?

— У середньому, серед полонених жінки та дівчата становлять одну дев'яту частину. Я зараз говорю загалом і про військовослужбовців, і про цивільних.

При цьому становище жінок значно важче. Чому жінки рідше бунтують? Їм кажуть: "Твоя дитина від тебе зречеться, тому що ти зрадниця". І це я говорю лише про психологічний вплив та про відсутність опору. Така мужня дівчинка, як Віка Андруша, вміла цьому чинити опір. Але вона не має сім'ї, і вона внутрішньо дуже сильна. І це скоріше виняток, ніж правило. 

— За якими сценаріями взагалі викрадають цивільних?

 — Наприклад, в одному з міст на Київщині одразу захопили військкомат та знайшли імена та адреси військових, учасників АТО та призовників. Вони йшли за адресами і заарештовували, зокрема багатьох цивільних, тих, хто в минулому відслужив в армії. А у Гостомелі просто хапали чоловіків. Немає жодної системи. Так було заарештовано Романа Вуйка — вдома заарештували. Він не мав жодного відношення до військової служби. Просто за ознакою статі на блокпостах хапали. 

Вадим Замковий був заарештований удома в Харківській області. Він раніше ніде не служив і не мав жодного відношення до армії. Намагався врятувати свою сім'ю, вижити під час війни. Ми знаємо, де він зараз. Але які у нього шанси на те, щоб набути якогось офіційного статусу і бути звільненим? За що його тримають? Про нього немає офіційної інформації. Людина начебто є, але її ніби й немає.  

— Серед полонених була людина із ментальною інвалідністю. Відомо, як він потрапив під арешт і що сталося з ним?

 — Його заарештували у Гостомелі. Є медичні документи, які підтверджували його діагноз, є посвідчення інваліда. Він перебував у тяжкому психологічному стані ще до його незаконного затримання. Навіть за його зовнішнім виглядом та поведінкою помітно, що він хворий. Але це нікого не зупинило. Родичі звернулися та його долею займаються юристи. Ми знаємо, де він був раніше, але що сталося з ним далі, куди перевезли і де він зараз, поки що незрозуміло.

Читайте також: Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18)

— Якою є процедура визнання викраденої людини полоненим?

— Статус вважається підтвердженим, якщо перебування у полоні підтвердила російська сторона або «Червоний Хрест» (Міжнародний Комітет Червоного Хреста — Прим. ред.). Влітку «Червоний Хрест» активізувався: звідти дзвонили родичам полонених і військових, і цивільних. Говорили, що вносять до своїх списків. Нині абсолютне затишшя. 

Про багатьох із викрадених нічого неможливо дізнатися. Про тих, хто сидить у в'язницях у Криму та СІЗО Донбасу, російська сторона найчастіше відповідає, що «їх там немає». 

— Чи є дані, як росіяни з ними поводяться?

— За даними Генштабу, їх утримують у дуже поганих умовах, катують електрошокером на допитах та постійно б'ють. Число людей у ​​камерах більше, ніж місць. У шестимісній камері можуть тримати чотирнадцять осіб. Відсутня медична допомога.

Деякі заручники перебувають там уже рік із гаком. Вони мають травми, хронічні хвороби. Медичну допомогу після побиття і тортур їм не надають.

Є й психологічні тортури: примус співати російський гімн, слухати російську версію історії та переказувати її. Українські жінки повертаються з полону стриженими налисо. Це також міра приниження. Вони розповідають, що у полоні їх шантажували їхніми дітьми та близькими. Тюремники знущалися і казали: «Ти ніколи не побачиш своєї дитини та свого чоловіка».

Крім того, полонених позбавляють комунікації із сім'ями, позбавляють інформації. Переконують, що майже половина України захоплена росіянами. Повна відсутність інформації ще одне серйозне порушення Женевської конвенції. Їх позбавляють можливості листуватися та передзвонювати з рідними. 

— Які звинувачення висувають заарештованим?

— У нас є інформація про Андрія Карманова, військовослужбовця 81-ї аеромобільної десантно-штурмової бригади ЗСУ. Його засуджено до терміну двадцять років у колонії суворого режиму. Імовірно, він знаходиться у Луганській області. Суд ухвалив йому вирок за вбивство двох цивільних осіб у місті Рубіжне. У вироку сказано, що він вистрілив з реактивного вогнемету по автомобілю, в якому нібито їхали мирні жителі, внаслідок чого двоє загинули і троє отримали поранення. Але у справі немає чіткої доказової бази. 

Один цивільний заручник перебуває у СІЗО N2 у Сімферополі. Він «розморожений»: його перебування у полоні визнано росіянами. Його звинуватили у терористичній діяльності. Він чекає на суд. 31-річного колишнього військового з Маріуполя, Михайла Шевчука, звинувачують у вбивстві мирних громадян. Його затримали військові з комендатури “ДНР” на блокпосту Розівка ​​у Запорізькій області 28 березня минулого року, коли він із родиною виїхав із Маріуполя, рятуючись від обстрілів. У його телефоні знайшли фото у військовій формі семирічної давнини, коли він служив в армії (з 2016 до 2018 року). Дружину та дітей Михайла запевнили, що за місяць його відпустять. Сім'я поїхала до Донецька, бо їм повідомили, що він там. Дружина зверталася до “генпрокуратури ДНР”, до місцевого “МДБ”, до апарату уповноваженого, безпосередньо до слідчого ізолятора. 

Вдалося з'ясувати, що його відвезли спочатку до в'язниці до Оленівки, потім до Донецького СІЗО, а потім до Горлівки, де він перебуває до цього дня. Одного разу йому дозволили написати листа сім'ї, після чого заборонили листування. Одного разу тюремники прийняли для нього посилку. Суду ще не було.

Це ті випадки, які ми знаємо офіційно. Але про справи більшості цивільних полонених ми не маємо уявлення. Про них немає офіційної інформації.

Когось, за неофіційними даними, звинувачують у «ефесбешних» статтях: тероризм, екстремізм. Зі слів звільнених полонених ми знаємо про такі звинувачення. Але ми не бачили судових процесів у цих справах.

Згадайте процеси Олега Сенцова, Володимира Балуха, Надії Савченко , Геннадія Афанасьєва. Ми знали про них, стежили за подіями, переживали. Пам'ятаєте, росіяни заарештували українських моряків, а потім був над ними суд. Була можливість їх бачити, про них знімали сюжети та писали статті, можна було передавати посилки. 

А зараз немає жодної відкритої інформації про нові суди над нашими громадянами у Росії. Немає й інформації про вироки. Ми можемо лише припускати. Чому не судять Ірину Навальну з Маріуполя, звинувачену у підготовці теракту? Якщо впевнені, що вона скоїла злочин, якщо вже закінчили багатомісячне розслідування, то чому немає суду?

Читайте також: «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?»

— У яких регіонах знаходяться викрадені?

— У Курській області, Ростовській, Брянській, Ставропольському краї, Криму в сімферопольському СІЗО №1 і №2. У Донецьку, на Луганщині в колонії. Якщо ми маємо з людиною хоч якийсь зв'язок, хоча б можливість листування, то за формальними ознаками, завдяки колегам з країни-агресора є можливість зрозуміти, де людина перебуває. 

— За яким принципом полонених перевозять із однієї колонії до іншої в Росії та в квазіреспубліках?

— Я думаю, це виключно для того, щоби заплутати. Хаотично переміщують, щоб було складніше знайти, щоб погіршити умови утримання. Наприклад, у Курську погано, а у Новозибковому Брянській області ще гірше. Ах, ти пручаєшся? Ну, посидь у Новозибковому. 

Але особливої ​​різниці у триманні полонених у Росії немає й у квазіреспубліках. Не можна говорити, що є принципова різниця між донецьким СІЗО та СІЗО у Курську. Хто тримав ув'язнення наших військовополонених у 2014 році? ФСБшники. Це не якісь «ополченці». Ті ж люди, ті ж порядки, що й у Росії. 

Ми боремося, щоб ці люди не отримали фатальних тюремних термінів і не сіли до в'язниці і не повторили долю Валентина Віговского. Він засуджений у Росії за шпигунство на одинадцять років колонії суворого режиму. Якоїсь миті [українська сторона] упустила його справу з поля зору, не займалася ним систематично. Тому він одержав великий термін. А зараз з того [російського] боку обізнані, що ми знаємо про наших людей, стежимо за їхньою долею, тому складніше дати їм терміни, незрозуміло, за що. 

— Чи змінювалося згодом у Росії ставлення до українських полонених? 

— За моїми спостереженнями, воно не змінювалося з 2014 року, коли були лише військовополонені, їх кидали в яму по сімдесят чоловік і на всіх давали одну пляшку води у 32 градуси спеки. Нині ставлення стабільно жорстоке. На жаль, це характерна риса російських загарбників, з яким ми воюємо. У Донецьку наших полонених тримали у ямі, по суті, це підвал у колишній будівлі СБУ. Морили голодом, не давали пити, не давали спати. 

Все залежить від людського чинника. Як би нам не хотілося це визнавати, люди є скрізь: є працівники колонії лояльніші до наших полонених. Але загалом — тенденція до вкрай жорстокого ставлення.

— Чи були періоди, коли російські військові брали більше цивільних заручників в Україні? 

—  У період окупації Київської області. У Гостомелі, Бучі, Іванкові, у Липівці. Тоді військовополонених не було – росіяни хапали всіх поспіль. І досі незрозуміло, із якою метою утримують цих людей. Їм найчастіше не висунуто звинувачення, нічого абсолютно. Адвокат наших полонених каже, що є так звані «заморожені» — цивільні, яких заарештували з незрозумілою для нас метою, починаючи з кінця лютого минулого року, які не фігурують у списках. Їх немає у загальній базі.

Наразі ми не можемо сказати, що відбувається на непідконтрольних Україні територіях. Після звільнення ми розумітимемо, де сталася чергова Буча. Це буде, я практично не маю сумніву. У звільненому Херсоні знаходили велику кількість поховань місцевих жителів. Замордовані, розстріляні нізащо люди, розстріляні діти.

Ми не можемо говорити, чи змінилася, чи погіршилася, чи стабілізувалася тенденція. Ми не знаємо. Ми просто сподіваємося, що ті, хто залишився на непідконтрольних територіях, все-таки навчилися поводитися по-іншому, щоб уникнути цієї долі. У Херсоні одразу після окупації навесні минулого року люди виходили з голими руками проти танків, а потім їх знаходили та заарештовували. І я не хотіла б прогнозувати, що ми побачимо після звільнення всіх територій.   

— Хто допомагає полоненим українським громадянам у Росії?

— Спільно із Центром Громадянських свобод (ЦГС) ми ведемо 69 ​​справ щодо цивільних заручників: це люди, чиї родичі звернулися і до мене, і до ЦМР. За цими кейсами працюють юристи з обох боків. 

Є ті, хто співпрацював з нами з минулого року, але був змушений виїхати з Росії, щоб убезпечити себе. Вони продовжують працювати з нами як експерти, бо володіють інформацією, в якій колонії які  умови, хто де начальник. Вони дають слушні поради щодо законодавства, за умовами утримання. Це безцінно, бо ми цієї інформації не маємо. 

— Хто у Росії взагалі відповідає за обмін цивільних полонених? 

— Родичі викрадених, заарештованих пишуть звернення всюди: і до апарату  російського омбудсмена Тетяни Москалькової, і до Міністерства оборони, і до військової прокуратури — усюди. Але відповідь приходить одна: звертайтеся до «Червоного Хреста».

Російська сторона не називає тих, хто займається обміном цивільних. Раніше була надія, що апарат Москалькової піде на контакт із родичами викрадених та процес буде налагоджений. Ми були готові до екстрадиції заручників до третьої країни. Наприклад, тих, хто важко хворий, або кого необхідно вивезти за життєвими показниками.

Але російська сторона знищила, розбила можливість домовленостей. Апарат уповноваженого не співпрацює з нами щодо цього питання. І зараз взагалі незрозуміло, до кого мають звертатися родичі викрадених із проханням про телефонний дзвінок, про листування. Усіх перенаправляють до «Червоного Хреста», який теж майже нічим не допомагає. Зараз взагалі незрозуміло, хто відповідає за обмін та визволення полонених.

Можливо, громадянських заручників тримають для того, щоби потім шантажувати Україну, виставляти якісь вимоги наприкінці війни.

З полонених цивільних вдалося звільнити лише кілька осіб зусиллями уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубинця та інших інстанцій, які займаються обміном з нашого боку. Ці структури відмовляються давати коментарі. Нечисленні звільнені теж мовчать. 

— Міжнародні організації беруть участь у визволенні?

— Цим мають займатися структури ООН. Але я не бачу їх реального сприяння. Чи мають право працівники цієї міжнародної організації право бути допущеними до місць утримання полонених? Напевно, мають. Мають право клопотати за полонених перед адміністраціями місць ув'язнення, насамперед про звільнення у зв'язку зі станом здоров'я, у зв'язку з відсутністю звинувачень. А далі після таких клопотань міжнародна організація має інформувати країну-агресора про те, що є люди, яких необхідно звільнити. Потім з міжнародної трибуни така організація [має] заявити про побачене у місцях ув'язнення, а ми — вимагати від Росії звільнення цивільних полонених. 

Порівняємо з видачею ордера на арешт Путіна. Де бажане та де реальність? Так і тут. Поки що міжнародні організації не втрутяться на рівні відвідування місць ув'язнення, нічого не буде. Поки що це не більше, ніж розмови. Все одно, що виходити із плакатами «Ні війні!».

ЛІДІЯ МИХАЛЬЧЕНКО,  опубліковано у виданні  «Важливі історії» 


В тему:

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]