Українцям потрібна не рабська покірність букві закону, а захист прав кожної людини

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Преклоніння перед «святістю» процедури часто не тільки вбиває зміст і справедливість законів, але й породжує цілу армію бюрократів. Викликає суспільний параліч і відганяє саму думку, що закони і служителів закону можна і треба міняти. Що головне зміст, а не форма.

Що найважливішою є справедливість, а не ритуал на її честь. Але ж у центрі повинна стояти людина з її гідністю і правами, зазначає ZAXID.NET.

На перший погляд важко у звичайному слові, яке означає усталений порядок здійснення чогось, виконання конкретного плану дій або ж оформлення подання, угледіти міцні лещата старої системи. Системи всеохопної, в якій йдеться не тільки про кланово-олігархічного спрута, але й про наскрізь радянські застарілі практики. Тому звичайна послідовність дій згідно з прийнятим стандартом стала головним засобом недопущення будь-яких позитивних змін в суспільстві. Коли різного роду крючкотвори від юриспруденції та адміністративного управління возвели процедуру до чогось вищого, що стоїть навіть над справедливістю і сенсом.

На цю тему: Страшный суд Зеленского: два года обещаний и никакого прогресса

Що дивно, змусили повірити в те, що закони не можуть бути поганими, шкідливими, вихолощеними або прийнятими на замовлення лобістських груп. Що вони можуть бути громіздкими, переобтяженими намаганням врахувати всі життєві випадки, такими, що зарегламентовують, зарегульовують правове поле і навіть роблять їх неможливими до виконання.

Dura lex sed lex – закон поганий, але він закон, заткнуло рота на десятиліття тим, хто прагнув змін і не хотів миритися зі системою. Абсолютизація букви закону, а точніше його формального виміру, з часом утвердила переконання про те, що верховенство закону є мірилом справедливості. Витравила зі свідомості важливість ідеї верховенства права. Зрозуміло, що всі громадяни мають неухильно дотримуватися прийнятих в державі законів і не порушувати їх. Це пострадянські люди добре засвоїли ще зі свого «щасливого» дитинства. А от про те, що таке верховенство права їм до тепер не спішать пояснювати. Перетворивши поняття про права людини на якийсь ліберальний «дзенькіт», який не має нічого спільного з життям у наших широтах.

Справа в тому, що принцип верховенства права передбачає, що всі нормативно правові акти, як і діяльність державної влади мають бути підпорядкованими захисту гідності, свободи і прав людини. Отже йдеться не про рабську покірність букві закону, а про захист прав кожної людини. Не тільки про те, що всі рівні перед законом і ніхто не може вивищуватися над ним, але й про те, що всі громадяни мають однакове право брати участь в написанні законів і в їхній зміні та покращенні. Останнє є дуже важливим для теперішньої ситуації в Україні, громадяни якої змушені жити, підпорядковуючись пролобійованим олігархами законам, в умовах засилля суддівської мафії та продажності контролюючих інституцій. Під контролюючими органами в даному випадку розуміються Конституційний суд України та Вища рада правосуддя.

Зовсім недавно українці мали можливість спостерігати за фактично диверсійними діями Конституційного суду Україну. Коли КСУ кількома своїми рішеннями ледве не скасував усі досягнення Революції гідності. При цьому армія законників-пуристів з величезним задоволенням стежила за тим, чи знайде якусь правову шпаринку президентська влада, щоб в законний спосіб зупинити реванш системи чи ні. Імениті юристи і політики з «системної» обойми невтомно наголошували на неухильному дотриманні юридичної процедури. Добре знаючи, що самі ж вибудували цю систему так, що в президента не виявиться законних повноважень розпустити КСУ або українській правоохоронній системі впіймати його на шкідництві. КСУ виявився непідконтрольним нікому. Окрім щедрих спонсорів пана Тупицького з олігархічного середовища.

На цю тему: Зрада суддів КСУ: наслідки для українців і держави та необхідні кроки

Ця історія є яскравим свідченням формального трактування верховенства закону. Яке не говорить про справедливість норм, їхній зміст та моральний вимір, не передбачає відповідальності за результат, зводячи все до відповідності процедурній атрибутиці. В світі увагу на таку шкідливу практику звернули одразу після Другої світової війни. Справа в тому, що з точки зору формального права німецьке нацистське керівництво не було за що судити. Нацистські лідери безпосередньо нікого не розстрілювали, не душили в газових камерах. Дуже часто в діловодстві відсутні їхні прямі накази вбивати і знищувати цілі народи. І головне, вони чітко дотримувалися ухваленого в Третьому Райху законодавства. Включно з расовими законами, прийнятими в Нюрнберзі 1935 року.

Саме тому Нюрнберзький процес змушений був вдатися до першого прецеденту і висунути їм звинувачення за здійснення злочинів проти людяності. З того часу примат прав людини став обов’язковим атрибутом міжнародного права. Відтоді в законодавстві прийнято враховувати не тільки суворе дотримання формальної процедури, але й змістовних принципів, які стосуються прав людини, неписаних принципів законності, моралі й справедливості.

На цю тему: С волками жить. Почему судебная система вряд ли сможет очиститься и при новом президенте

Відсутність юридичних рішень з правовим засудженням ленінізму і сталінізму з їхніми червоним терором, репресіями, чистками, розкуркуленнями, ГУЛАГом, Голодомором, масовим знищенням радянських цивільних і військових громадян через бездарне командування і порушенням усіх можливих прав людини, спонукає Путіна до фактичного відродження старої системи в Росії. Переконує його в «праві» нападати на сусідів, анексувати чужі території, вести війну в Україні, Грузії, Молдові і Сирії. І все це на підставі якогось видуманого «історичного права». На підставі, якого ухвалюються цілком реальні закони і на якому навіть базується військово-політична доктрина. Тому не виключено, що після падіння режиму Путіна його вірні слуги і виконавці, замащені по лікті в крові, скажуть, що вони чинили все у відповідності з буквою російського законодавства.

Дивлячись на жорстокість білоруського ЗМОПу, вбивства і каліцтва мирних демонстрантів важко повірити в те, що ця звірина не усвідомлює злочинності своїх дій. Але повірте, коли прийде час розплати, всі вони як один заявлять, що були вірними присязі й до останнього виконували закони Білорусі. Це ж стосується й змін до Конституції та законів, що обмежують права і свободи громадян в сучасній Росії. Де «по закону» посадили лідера опозиції Навального і практично ліквідували будь-який опозиційний рух. Знову ж таки згідно з прийнятими Держдумою законами. Всі ці виконавці в разі чого будуть ховатися за неухильним виконанням законів. Вимагатимуть дотримання законної процедури і відповідно – свого виправдання. При цьому варто пам’ятати, що відповідальності зможуть уникнути й депутати, які ініціювали і голосували практично за злочинні закони. Уникнуть, бо покарання за колективні рішення не передбачене. Депутатів не можна судити за те, як вони голосували. І саме це знову повертає нас до України.

Заявити, що українське законодавство потребує суттєвих змін – це нічого не сказати. Така зміна вкрай необхідна, щоб нарешті реалізувати ідеї Революції гідності і покарати винуватців за злочини проти Майдану і вбивство Небесної сотні. Зрештою, про яку гідність може йти мова, якщо з точки зору діючого у нас формального права, учасники революції можуть бути потрактовані як злочинці. А «законниками» з точки зору цього права виступають всенародно обраний президент Янукович та його урядова камарилья. За такою логікою «беркутівці» просто залишалися вірними присязі. Судді ухвалювали вироки демонстрантам згідно з чинним законодавством, суворо дотримуючись процедури. А революціонери і протестувальники були злочинцями, які замахнулися на законну владу.

На жаль, в Україні і надалі панує примат формального права і нехтуються принципи верховенства права. В законодавстві не враховуються зміст, справедливість, мораль та непорушність прав людини. Прикладом є факт, що до цього часу так і не завершилося слідство про злочини проти Майдану. А стара система та олігархічне лобі так виписали законодавство країни і підібрало служителів Феміди, що без сильної політичної волі зламати її не вдасться. Є також очевидним, що Система не хоче втратити монополії і якомога сильніше прикривається незмінністю законів і практично «святістю» законної процедури. Як тільки РНБО ухвалює якісь важливі рішення, наприклад, про розслідування фактів незаконного заволодіння державним майном та надрами, починаючи з 1994 року, або коли з’являється заява про слідчі дії щодо незаконності підписання Харківських угод, як на олігархічні телеканали та навіть на трибуну Верховної Ради вилазить ціла армія «штатних» знавців права, які заявляють, що все це незаконно.

Заявляють, що згідно з такою то статтею Конституції і відповідно до такого то пункту закону ніхто не має права допитувати депутатів про те, як вони голосували. Ніби забуваючи про дві істотні речі. По-перше, що головною функцією закону є встановлення справедливості. По-друге, що ніхто не збирається карати депутатів за те, яку кнопку вони натиснули. Але слідство має встановити, а суд винести ухвалу про те, чи не було впливу сторонніх сил і безпосереднього тиску. Чи було достатньо інформації і все відбувалося прозоро. Чи не було підміни, чи всі, хто голосував були фізично присутні в залі. Без встановлення усіх обставин цього фатального для України рішення, годі буде сподіватися на швидке очищення і злам системи. І буде дуже шкода, якщо за процедурними формальностями новій владі знову не вдасться побороти гідру системи.

На эту тему: Судебная реформа: не надо из нас делать дураков

І на останок. Преклоніння перед «святістю» процедури часто не тільки вбиває зміст і справедливість законів, але й породжує цілу армію бюрократів. Викликає суспільний параліч і відганяє саму думку, що закони і служителів закону можна і треба міняти. Що головне зміст, а не форма. Що найважливішою є справедливість, а не ритуал на її честь. Але ж у центрі повинна стояти людина з її гідністю і правами, а не олігарх, чиновник та їхні попихачі.

Василь Расевич, , опубліковано в журналі ZAXID.NET


На цю тему:

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]