Українська Козацька Січ, як зразок економічного розвитку, була більмом на оці Катерині ІІ

Версия для печати

 Останню козацьку Січ було ліквідовано 15 червня 1775 року за наказом імператриці Російської імперії Катерини II. Російська імперія завжди прагнула знищити будь-який зародок української державності і української окремішності.

Знищивши вольності війська Запорозького Низового, можна було сказати, що Катерина ІІ виходила на пряму дорогу ліквідації будь-яких виявів окремішності українського світу від московської світу. І до поглинання повного українського світу. Запорозькі козаки були більмом на оці, заважали Російській імперії нав'язувати свою захланну, засновану на кріпацтві, економічну модель.

У студії Українського радіо доктор історичних наук, дослідник Козацької доби нашої історії Віктор Брехуненко розповів, що Катерина ІІ хотіла приборкати нескорений дух козацтва, який показував економічні зростання. Бо козаки створили своє товариство під зухвалим управлінням, яке абсолютно відрізняється від адміністративної системи і системи залежностей у Російській імперії. А Катерині ІІ треба було, щоб ніхто нічого кращого не знав і думав, що модель існування сучасної Російської імперії є найпрогресивнішим витвором людської цивілізації.

Читайте також: Як Російська імперія 250 років тому ліквідувала Запорозьку Січ. Наслідки, або що було потім

Російська імперія завжди прагнула знищити будь-який зародок української державності і української окремішності

Що передувало цій даті? З якого дива Катерина II вирішила порушити всі попередні домовленості і ліквідувати Січ? 

Тут немає нічого дивного, оскільки Російська імперія завжди прагнула знищити будь-який зародок української державності і української окремішності. Після того, як у 1764 році Росії вдалося ліквідувати Гетьманщину і не отримати належного фізичного спротиву від еліти Гетьманщини, від козацької старшини, вона розчищала собі дорогу, щоб знищити останній осередок української автономії – вольності війська Запорозького Низового.

І тільки знищивши вольності війська Запорозького Низового, можна було сказати, що вона виходила на пряму дорогу ліквідації будь-яких виявів окремішності українського світу від московського. І до поглинання повного, як вона собі мислила, українського світу. Запорозькі козаки були більмом на оці.

Вони заважали Російській імперії нав'язувати свою економічну модель Гетьманщині – захланну, засновану на кріпацтві економічну модель. Бо на Запорожжі не було кріпацтва. Козаки контролювали територію від Бугу і аж до річки Міус і далі до Дону. Про це є неспростовні джерела. А мислили оптимальну територію війська Запорозького Низового від узбережжя Чорного і Азовського морів до Гетьманщини, до Слобідської України.

І тут від Дністра і до річки Дон. І от на величезній території від Бугу і до річки Міус не було ні кріпацтва, ні класичної феодальної залежності, яка була на інших теренах. І об економічні традиції Запорожжя розбивалися будь-які потуги нав'язати Гетьманщині ту всю модель. Невипадково кріпацтво в Гетьманщині було впроваджене після ліквідації війська Запорозького Низового аж у 1783 році.

І уявіть собі модель, засновану на хутірському господарстві, прогресивний тип, фермерство. На тій території формуються буржуазні відносини. Особиста праця на земельному наділі і на різних промислах, або вільнонаймана. Запорожці культивували це аж до 60-х років XVII століття.

Вони змушені були вдатися до сільського господарства, тому що треба було колонізувати ці всі землі і цим самим протиставити спробам відкусити в господарський спосіб північні і північно-східні терени Запорожжя шляхом осадження там Нової Сербії, як це робила Росія, Новослобідського полку, Слов'яносербії, шляхом будівництва української лінії. Тому козаки мусили щось протиставити. І от вони протиставили запорозьку колонізацію, особливо північних теренів: теперішня територія Кіровоградщини, Дніпропетровщини і Донеччини. І тоді пустили плуга сюди. Але плуга пустили вже в козацькому виконанні другої половини XVIII століття.  

Читайте також: Іван Сірко: полководець, який не програв жодної битви

…"щоб ніхто нічого кращого не знав і думав, що модель існування сучасної Російської імперії є найпрогресивнішим витвором людської цивілізації"…

А чому не обрати прогресивну економічну модель, яку демонстрували козаки на Запорізькій Січі, і масштабувати її на всю Російську імперію, зробити з неї прогресивну потужну країну і лідера економічного світового розвитку? Чому вона так не зробила? 

Загал московської російської еліти цього не хотів робити. Як дворяни захочуть бути без підданих і перейти на ті всі рейки? Це означає втратити всіх кріпаків, втратити усі свої привілеї, економічну основу всіх своїх привілеїв. Це руйнування всього порядку. І це унеможливлення процесу уярмлення України. Аналогічна система, елементи цієї системи, були і в Гетьманщині, яка була ліквідована.

Бо там, коли еліта в Україні змінилася в середині XVII століття і нова ранньомодерна еліта постала на козацькому стані, то цей козацький стан наповнився величезною кількістю вчорашніх селян і міщан. І їх неможливо було загнати у колишнє підданство. Старшина б і хотіла це зробити. Вона взорувала на те, які були шляхетські порядки, але фізично цього не могла зробити в Гетьманщині. І тому тут сформувалася величезна частина козацького населення, які були особисто вільними і займалися тим самим господарством.

Не маючи великої фінансової потуги, вони або самі працювали на своїх землях, або використовували наймову працю. І от на 60-ті роки XVIII століття у Гетьманщині також близько 200 000 виборних козаків, які вели, провадили такий фермерський спосіб господарювання. І якби Україна збереглася до кінця XVIII століття в рамках власної державності, то ми би стартували на рівні з усіма європейськими країнами. У Австро-Угорщині кріпацтво було ліквідовано в 1848 році.

Ми були б на рівні із найпрогресивнішими в економіці тенденціями не тому, що такі розумні були і не від світу цього козацька старшина чи запорозька, а від того, що обставини господарювання підштовхували саме до таких речей. Запорожжя мало в умовах Російської імперії одну зі складових своєї автономії – безмитну торгівлю з Кримом. І тут об це піддувало безмитної торгівлі з Кримом розбивалися всі потуги Московії знищити українське купецтво і поставити все міське життя Гетьманщини в залежність від Московії і наводнити це все московськими людьми.

Вони вводять мита, заборонні торгівлі, вводять сторожові застави. Але як проконтролювати це все? Неможливо! В маніфесті Катерини II від 3 серпня 1775 року чорним по білому написано, що козаки завели рільництво, яке руйнує всю залежність їх від престола. І от вам визнання самого Петербурга, що насправді ним рухало, ліквідовуючи Січ.

Вони створили своє товариство під зухвалим управлінням, яке абсолютно відрізняється від адміністративної системи і системи залежностей у Російській імперії. Це більмо на оці. Воно показує, що можливий інший варіант. Це те саме, що зараз робить Московія Путіна, яка хоче знищити навколо себе все, що можна, щоб ніхто нічого кращого не знав і думав, що модель існування сучасної Російської імперії є найпрогресивнішим витвором людської цивілізації.

От для цього їм треба знищити все, що є в Україні, Грузії, в країнах Балтії і доки сягне їхня рука. Аналогічна ситуація була і у випадку із ліквідацією Запорозької Січі. Політичний чинник, національний і економічний: система власності, власного багатства, міжнародні зв'язки, торгові зв'язки Січі. А через Січ і Гетьманщини з Голландією. Через Чорне море і Дніпро до Січі заходили і турецькі, і голландські кораблі.

Торгові факторії, купці вели торгівлю із Західною Європою, ліквідовуючи значення усіх тих царських розпоряджень, які забороняли це все робити і підпорядковували всю українську торгівлю російським інтересам - щоби не було фінансів в Україні. Тому Катерина II, виходячи з інтересів монолітності Російської імперії, мусила ліквідувати Січ. 

Закінчилася російсько-турецька війна 1768-1774 років. Запорожці взяли в ній активну участь. І, здавалося б, далі справи протистоянням з Туреччиною підуть на російську користь. І вже настав час це все ліквідувати, що, мовляв, козаки вже себе вичерпали, як військова сила, вони вже не потрібні. Що кордон посунувся, уже проходив по Бугу. І тому Катерина таке зробила.

Ця теза яйця з'їденого не варта. Бо коли почалася наступна війна російсько-турецька 1787-91 років, вони швиденько почали створювати Катеринославське козацьке військо, Бузьке козацьке військо. Потім використовували Задунайських запорожців в XIX столітті. Ще в XIX столітті створювали Азовське козацьке військо. Якщо вони такі вже були нікчемні і не потрібні, то навіщо ж заново відроджувати? Ні Донське, ні Волзьке, ні Яїцьке, ні Терське козацтво не були ліквідовані.

Вони залишалися і протягнули аж до більшовицьких подій з розкозачення Дону. Ще в Першій світовій війні через 100 із гаком років після ліквідації Січі козацький спосіб ведення військових дій використовувався і був актуальним. Ті козацтва вже були інтегровані до складу Російської імперії за кінець XVII, XVIII століття. Вже вважалося, що вони не несуть жодної загрози якогось сепаратизму.

От тому їх не треба чіпати. І модель та, яка устійнилася у взаєминах між Петербургом і тими козацтвами, задовольняла Петербург. Вона не несла загрози територіальній цілісності імперії. А запорожці – це ж постійна загроза взаємин з Кримським ханатом і Туреччиною в тому руслі, щоби вийти з підданства Росії. І тут ми підійшли до питання руба: одна справа, які там стратегії сповідував Петербург і як вони їх реалізовували? А інша справа – ступінь опірності до цих стратегій і протиставлення їхньому такого нашого, яке б унеможливило реалізацію цих сценаріїв. Не треба бути хлопчиками для биття.

У Січі була золота акція і навіть дві, щоби унеможливити ці всі речі. Перша акція суто українська: коли заносилося на ліквідацію Гетьманщини або навіть після ліквідації Гетьманщини, повернення до Кримського протекторату чи турецького Запорожжя, то це повністю перекроювало всі правила гри. Ідеї ці носилися в 50-х роках XVIII століття.

Читайте також: Як Росія використовує тимчасовий союз 370-річної давнини, аби легітимізувати війну

Але оцінка запорозькою старшиною повноти моменту була хибною. А це був шлях, який би знівелював знищення Гетьманщини і, можливо, навіть призвів би до реанімації. Бо Росія не почувалася такою сильною, щоб власними зусиллями робити далі ці всі поглинальні кроки. Варіант був повернутися до тої ситуації, яка була до 1734 року від 1709, коли Запорожжя було під протекторатом Криму і Туреччини. І тоді у 1709 році, коли запорожці після поразки під Полтавою українсько-шведського війська відійшли на територію, яка належала номінально Кримському ханатові і потім система всіх договорів між Османською імперією і Московією призвела до того, що вся територія як лівобережного, так і правобережного Запорожжя опинилася у складі Османської імперії. Кордон проходив по Кодаку, зараз місто Дніпро.

Це кордон був між Туреччиною і Росією. Але всі розуміли, що це земля війська запорозького. Вони продовжували займатися різними промислами. І виходило так, що козаки перейшли разом із землею своєю туди. І от ця ситуація тривала до 1734 року. І згідно норм міжнародного права можна було відіграти назад, бо перехід війська Запорозького Низового назад під російське підданство, письмової угоди немає. Але все одно можна було, як на ті часи, апелювати, що це було на умовах угоди.

Бо все одно ж була організована автономія своя і відносини між Запорожжям і Московією відбувалися не по лінії адміністративної вертикалі, а безпосередньо. Все можна було відіграти. І це було легітимно з точки зору міжнародного права. А Туреччина тим паче працювала на цю легітимність, бо це їй було вигідно. І тоді ситуація пішла б інакше. І не тільки для України, а й для Кримського ханату і для Речі Посполитої.

Перший поділ Речі Посполитої – все взаємопов'язано – був у 1772 році. Він був тільки тому, що вдалося ліквідувати Гетьманщину. Якби не ліквідували Гетьманщину, то тоді б Росія не ризикнула, а заодно з нею і Австрія, і Пруссія, розділити Польщу. Бо природним союзником тоді ставала Гетьманщина і Польща – спільна загроза для них усіх. Ліквідувавши Гетьманщину, пішли на перший поділ. На другий поділ пішли, ліквідувавши Запорозьку Січ і розчистивши тут поле для того, щоби можна було приєднувати Правобережну Україну, Білорусь.

Читайте також: Останній гетьман. 260 років тому Російська імперія ліквідувала гетьманство в Україні

Віктор Брехуненко. Фото: Укрінформ

Друга була кримська карта. Козаки і кримські татари у XVIII столітті нарешті нащупали свій кондомініум співіснування, коли конфронтаційна складова домінує над конфліктами. І всі розуміли, що їхня загроза – Росія. І ті, і ті, чим далі йшло XVIII століття, бачили, що треба якось вирішити цю проблему. Але не вистачило мудрості ні в Бахчисараї, ні на Січі, щоби протиставити міцний власний військово-політичний союз. А зразки попередні були цій російській експансії. І програли обидва.

Ханат не рипнувся, коли ліквідовували Січ. І це був подзвін по ньому. Бо в 1753 році відбулося знищення Кримського ханату і приєднання до Росії. Козаки усім трьохсотлітнім і більше періодом свого існування підготували грунт, щоби цей степовий великий простір був закритий на українську користь. І вони поступово набували переваги. Козацька версія виявилася найефективнішою зброєю над мусульманскими сусідами. Вони інтегровували це все діло у Криму у середині XVIII століття.

З'явилася купа козацького населення безпосередньо в Криму, на південному березі, коли росіян там і близько не було. І у 1756 році кримський хан призначив над цими козаками отамана. Їх там було так багато, що треба якийсь порядок було навести. І от зараз можна пред'явити Московії, що їх там ще і не стояло, як вільних поселенців, коли козаки уже мали свою структуру безпосередньо на території Кримського півострова.

Ціла структурна одиниця війська Запорізького Низового, військового територіального, була на території Криму. І це нікому не заважало. Кондомініум був на українську користь. Те, що підготовлено було українськими руками, ним скористалася Росія внаслідок російсько-турецьких війн. І вийшла парадоксальна ситуація.

Згідно норм міжнародного права, а не тільки уявлень української еліти, князівсько-шляхетської, потім козацької чи сусідів, південний кордон України проходив по березі Чорного моря між Дніпром і Білгородом. І ярлики кримських ханів, а потім і договори Речі Посполитої із Кримським ханатом підкреслювали, що кордон там. Сучасна Одеса, яка тоді носила назву Кочубіїв, згадується в кожному ярлику. Білгород, Очаків. Все згадується, що це не просто територія, яка Кримським ханатом визнається за великим князівством Литовським.  А це територія Русі України. 

Шість із восьми Січей були на території сучасної Дніпропетровської області

Повернімося до 15 червня 1775 року. Де відбувалися події, які Січ руйнували, де Петро Калнишевський зустрів ворогів?

Шість із восьми Січей були на території сучасної Дніпропетровської області. Це система річок, островів, плавнів, яка мала природній захист. Це Великий Луг, де річки Підпільна, Чортомлик. І Січ називається Підпільненська. Там з кінця XVI століття одна Січ за одною були. Місцевість була така, яка давала змогу дуже добре відбиватися від непроханих зайд як з півдня, так і з півночі. Найближчі міста – Нікополь, Покров. Лінія Нікополь-Покров – це вся територія, де Січ одна за одною виникала. 

Калнишевський і його оточення не збиралося воювати, вони здалися, вся їхня позиція в 60-і роки і далі була не артикульовано окреслена.  Розмовляли не з позиції сили з Петербургом, махаючи поверненням до Кримського протекторату, Союзу з тим і з цим, ставивши все на свої місця для унеможливлення поповзнення до ліквідації. А шляхом підкилимних ігор, всілякого роду загравання, безкінечними делегаціями, аудієнціями у цариці.

Вони думали лояльністю купити далі існування війська Запорозького Низового. Їх не навчила доля Гетьманщини, коли еліта напередодні ліквідації висунула проєкт найамбітніших реформ, який повертав втрачений суверенітет і внутрішній, і зовнішній, але ніяк не відреагувала в фізичному плані. А треба було зібрати військо. Старшина вирішила не чинити спротиву. 

Старшина все чудово розуміла, але не мала внутрішньої сили протистояти

Але чому Калнишевський таку позицію обійняв? 

От анемія внутрішня. Розумієте? От тому це великий урок для нас зараз. Старшина все чудово розуміла. Вона мала свідомість, ту, яку треба було, але вона не мала внутрішньої сили протистояти. Отак і ми зараз під час нинішньої російсько-української війни. Можна мати найкращі уявлення, найпрогресивніший світогляд і все чудово розуміти, але не мати рішучості виграти війну. Тому ми повинні мати до інтелектуальних явищ снагу і волю, щоб викорчувати цю московську наволоч і виграти війну. І жодних обіцянок.

Вони склали зброю. Кошовий був арештований. Старшина січова теж була арештована. Перша категорія – ті, від яких Петербург відчував загрозу: Калнишевський, Іван Глоба і Павло Головатий були відправлені. Калнишевського зіслали на Соловки, Павла Головатого і Івана Глобу до Сибіру. У решти старшини доля склалася інакше. Відбулися вони штрафами, були прийняті на російську службу з платнею із земельними наданнями, щоб інтегровувати цю територію безпосередньо до імперських структур. 

А що сталося із козаками?

Російська імперія, коли генерувала концепцію Новоросії, а потім і Совєтський Союз, і теперішня Росія, дують в одну дудку і говорять, що після цього запорожці покинули ці землі, переселилися на території, які були підвладні Туреччині, пішли далі, утворили Задунайську Січ. Що частина опинилася в Австрії. Тобто земля стала нібито пусткою. Але вони абсолютно нікуди не поділися.

В Совєтському Союзі це подавали під приправою марксистської ідеології боротьби класів, що страшний царат, який гнітив все, що бачив. Від цього гніту козаки потікали, змінили територію. Це підкладає соломки під концепцію Новоросії. Запорозька спадщина не має жодного значення для майбутнього цих теренів. І все, що там не робилося, робилося російськими імперськими руками, засновувалися міста. І, відповідно, то територія Новоросії. А насправді все було з точністю до навпаки. І про це є незаперечні джерела московського походження.

Ніщо так не руйнує цей міф про те, що запорожці покинули всі ці терени і вони стали пусткою. Концепцію Новоросії ніщо так не руйнує, як діловодна документація Азовської та Новоросійської губернських канцелярій, на які поділили територію вольностей Запорозького Низового Козацтва.

Бо ті російські чиновники, які повинні були щось робити із цією територією після знищення Січі, відштовхувалися від реалій, які там були. І вони не думали, що через 50 років комусь збреде в голову придумати концепцію Новоросії. А ще через майже 100 років Путін і теперішня кремлівська верхівка реанімують і витягнуть із шухляд XIX століття цю концепцію.

Але коли ми глянемо, як ці московські джерела трактують ту ситуацію, котра була, то ми подивимося, що було все абсолютно інакше. І це вже видно із зіставлення до тої найвищої старшини. Більшості з них дали дворянський титул, земельні володіння.

Всі робили все можливе, щоб затримати тут запорожців. І не дати їм змогу звідти піти. Бо освоювати цей край можна було лише запорозькими руками і в оперті на запорозьку традицію. Потьомкін просить якомога лагідніше бути із козаками, здувати з них пилинки, щоб вони тільки залишилися. Приваблювати тих, хто втік. А таких було теж не мало. Тільки в очаківському степу до 12 000 чоловік опинилися. Частина таки вибралася, але основна маса залишилася. 

Наслідки ліквідації Запорозької Січі виявилися протилежними. Вийшло, що  Південна і Східна Україна незворотньо набула українського забарвлення якраз після ліквідації Січі, коли посунуло сюди населення із Лівобережжя, із Гетьманщини. Тоді різко зросла кількість населення за рахунок приходьків з України. Відсоток іноземних переселенців був всього 1,5% від загальної кількості населення.

Українське населення повинно було не тільки звільнити поселення, хати для них, а навіть обробити землю для іноземних колоністів. Запорозька казна була використана, щоби платити іноземним колоністам. Українці мали цих колоністів поставити на ноги, щоб потім ті господарювали і все інше робили. У Бахмуті у 1774 році – 80% українців, росіян – 17%, 1778 року – співвідношення те саме.

До ліквідації Запорожжя стихійне українське освоєння цих земель дало вирішальну перевагу українського населення. І без опертя на запорозьку спадщину і на приходьків з інших українських земель освоєння тієї величезної території колишніх вольностей війська Запорозького Низового ніколи б не відбулося в кінці XVIII, впродовж XIX століття. 

—

Джерело: Українське радіо

Читайте також: 

• Сміх запорожців. Якою побачив Січ полтавський послушник у середині XVIII століття
• Коліївщина: як «сухопутні пірати» стали «народними месниками»
• Масове переселення козаків на Кубань
•  Помилки, які не варто повторювати. Незавершена кримська війна
• Документи московії проти бункерного «історика» путіна
•  Велика крадійська федерація Росії: що московити за віки вкрали в України для своїх муЗаборона української мови: документи XVII – XX столітьзеїв