Усі наші структури будуються за принципом тюрми. Від народження у пологовому будинку, в'язнична атмосфера супроводжує наших людей впродовж цілого життя. Дитячі садочки, школи, лікарні, бюрократичні установи, армія, залізниця, суди, міліція-поліція, комунальні служби, морг і цвинтар – все побудоване за законами, в яких головним принципом є презумпція винуватості. Можна би було все це стоїчно витримати, якби не ота додаткова мука – труднощі із туалетами.

У Східній Європі, до якої належить більшість нашої країни, а меншість перебуває на межі Центральної і Східної і під все більшим впливом Східної, досі все організовано так, що позбавлення волі усе супроводжується додатковими муками і приниженнями. А то, що називається позбавленням волі, є взірцем для усіх інших систем, пов'язаних із діяльністю держави.

Усі наші структури будуються за принципом тюрми. Тобто нема інакшої форми дбання про суспільну дисципліну, як правила і звичаї, встановлені у західноєвропейських в'язницях наприкінці дев'ятнадцятого століття. Починаючи від народження у пологовому будинку, легша або гостріша в'язнична атмосфера супроводжує наших людей впродовж цілого життя.

Дитячі садочки, школи, лікарні, поліклініки, бюрократичні установи, армія, залізниця, суди, міліція-поліція, комунальні служби, морг і цвинтар – все побудоване за законами, в яких головним принципом є презумпція винуватості. У кожному разі, ти вже винен, щойно переступаєш поріг будь-якої із цих установ. Зрештою, можна би було все це стоїчно витримати, якби не ота додаткова мука і приниження, які характеризують стосунки у Східній Європі, – труднощі із туалетами.

Колись у певних силових структурах була – окрім звичного обмеження права скористатися туалетом – надзвичайно ефективна практика. Тих, з ким провадили інтенсивну розмову (інакше це називається допитом), били ногою або кулаком у низ живота. І чоловіків, і жінок. Від такого прицільного удару людина, з якою мирно розмовляли, відразу втрачала контроль над своїми органами виділення. Далі розмова відбувалася з особою, яка починала винити себе за то, що вона мокра, слизька  і смердюча.

Туалетне питання – одне з найцікавіших у досвіді кожного східноєвропейця. Кожен може згадати свої переживання, викликані таким простим способом накидування дисципліни і дисциплінованості у наших обставинах. Навіть без включення спогадів про нелюдські умови таборів, вивезень і репресій, де знущання з випорожненням досягали особливої винахідливості.

Та навіть тепер, коли наші міста стають подібними на всі інші міста Європи, перше, що зауважуєш, це то, що тут нема де нормально понадіятися, що у найпотрібніший момент буде гарантована можливість скористатися туалетом. Не кажучи вже про то, що цей туалет буде достатньо зручним, безпечним, чистим, інтимним.

Попри те, що я не маю виразних розладів видільної системи (а людей з такими розладами є більше, ніж можна припустити, і як бути їм, якщо навіть переважна більшість в'їздів для візочків у тих місцях, де їм необхідно бути, зроблені так, щоби візочковець мусив докласти додаткових зусиль для подолання цих перешкод), можу згадати десятки драматичних історій про відсутність відповідних місць і про вишукані способи ставити людей у незручні або безвихідні ситуації.

Коли я був солдатом, то вранці після підйому нам давали три хвилини, щоби добігти до жахливого виходка, здійснити ранковий туалет і повернутися на плац, де починалася зарядка. І тоді, коли я був солдатом, то час від часу потрапляв у команду, яка дуже раненько робила порядок у штабі дивізії. Я мив підлоги, замітав листя на вулиці, витирав порохи на столах секретиків. Але найбільшим потрясінням було то, що поруч з кабінетом найбільшого командира був окремий, розкішний туалет, цілком не подібний на все те, чим користувався особовий склад армії.     

Я хотів би тут жити цілий час – казав литовський поет із провінції, миючи руки у світлому і теплому, пахучому туалеті німецького палацу, в якому відбувалася літературна конференція. Плачу за двох – казав старий англієць, якого притиснуло посеред нашого міста, він став під якимось гаражем, з'явилася міліція, оголосила про штраф, а він, відрахувавши потрібну суму, радісно запросив до полегшення когось із наших, який волів терпіти, лиш би не порушувати правил обов'язкових страждань.

І ніколи не забуду, як гучно виливала із себе рідину одна доведена до відчаю прекрасна гостя у чудесному львівському під'їзді. І завжди буду пам'ятати жахливий гидкий туалет у осерді державності, культури і режимності – у будинку за відомою з дитинства адресою – Хрещатик, 26. І попільнички біля пісуарів у туалетах берлінських барів.  А тим часом у Харкові, у пивницях Держпрому, випадкові екскурсанти знайшли двісті запакованих американських унітазів з тридцятих років, які виявилися нікому не потрібними весь цей час.

—

Тарас Прохасько, опубліковано у виданні Збруч [2]

В тему:

• Бідні, бо ледачі. Є охочі заробити, нема бажаючих працювати [3]
• Андрій Любка: Українські політики! Ви ніякі не «наші»! [4]
• Олександр Бойченко: Лагідна утопія [5]
• Им с нами не жить [6]
• Олигархи Украины на стороне врага [7]