Експерт пояснює, чому без вступу України до НАТО союзники не зможуть захистити частину Європи між Балтійським і Чорним морями.

Війна Росії проти України трансформує і переформатовує геостратегічну картину в Європі і Азії. Вона також підживлює дебати в американському оборонному співтоваристві про те, як структурувати і розгортати американські війська. Для США і їхніх союзників по НАТО ця війна стала важливим уроком, який вже обговорюється в політичному середовищі, але його засвоєння зіштовхується з мисленням істеблішменту, яке закріпилося за останні 30 років.

«Роки «запланованих війн», які велися за американським розкладом з контролем в багатьох площинах і беззаперечною логістикою, змінили очікування щодо того, що потрібно американським військовим, коли йдеться про рівень готовності і оснащення для ведення поточних і майбутніх війн», - пише в статті директор Стратегічної ініціативи Скоукрофта і старший науковий співробітник Atlantic Council [2] Ендрю Мічта.

Основний урок війни, яка триває в Україні, стосується самого масштабу того, що потрібно для ведення сучасної війни між державами. Жодна західна армія не була готова до такого рівня споживання зброї і боєприпасів, а також виснаження сил. Жоден союзник в НАТО за винятком США не має запасів бронетехніки чи боєприпасів, яких би вистачило на кілька тижнів чи місяців на полі битви, схожому на те, яке існує в Україні.

«Ця війна вивела на передній план і в центр уваги критичність роль маси в сучасній звичайній війні з майже рівним за силою супротивником. Вона також має покласти край одержимості високоточними ударами, яка домінувала в культурі оборонних закупівель США останніми роками. Ця війна привернула увагу до вічної істини війни: у конфлікті між державами масовість переважає над точністю», - пише експерт.

Мічта пояснює, що вплив маси відчувається негайно і фіксується в точці контакту, в той час як високоточні удари по силах противника десь глибоко в тилу дасть результати лише з часом. Можливо це станеться вже після того, як ситуація на полі бою стане вирішеною.

Звісно, простір може певною мірою компенсувати масу, але жодна з флангових країн НАТО не має географічної переваги для відповідного планування на випадок російського вторгнення, так само як і Індо-Тихоокеанський регіон не дасть сприятливих умов з точки зору рельєфу місцевості, якщо Китай вирішить вторгнутися на Тайвань.

«США необхідно прийняти старі принципи масовості, які проклали шлях до перемоги у Другій світовій війні і дозволили їм успішно стримувати і, зрештою, перемогти Радянський Союз під час Холодної війни. Війна в Україні продовжує демонструвати, що для того, щоб протистояти масі супротивника, армії теж потрібна маса. Це та реальність, яка була майже відсутня в американських уявленнях про природу війни з часів закінчення Холодної війни», - пише Мічта.

З початку 1990-х років відбулися фундаментальні структурні зміни в американському військовому мисленні щодо структури Збройних сил, особливо в Армії США. Вона перейшла на логіку військово-повітряних сил, згідно з якою дедалі більша технологічна досконалість повинна була компенсувати скорочення чисельності.

«Війна в Україні показала, що для протидії масі потрібна маса. Коли справа доходить до чисельності, ви повинні відповідати або, ще краще, перевершувати те, що може виставити ваш ворог. Під час Другої світової війни, наприклад, Німеччина мала танки, які багато в чому перевершували американські за своєю конструкцією. Але врешті-решт ці «Тигри» і «Пантери» програли величезній кількості американських «Шерманів»», - нагадує автор.

Хоча технології надають західним військам перевагу, вона буде справжньою лише тоді, якщо буде чисельною. Якщо НАТО опиниться у стані війни з Росією або якщо США і їхні союзники в Азії будуть змушені воювати з Китаєм, то вирішальним фактором може стати людська сила і виробнича еластичність, якщо говорити про озброєння і боєприпаси.

У затяжному конфлікті вирішальним фактором може стати здатність відновити сили: як особовий склад, так і техніку, - щоб компенсувати втрати на полі бою. І тут надмірне захоплення все дуже складними і передовими системами може зіграти проти США. Тому що ворог, цілком вірогідно, буде займатися виробництвом простіших і дешевших систем.

Мічта підкреслює, що принцип масовості стосується і особового складу. США і їхнім союзникам також слід замислитись над тим, чи підходить нинішня модель для створення великих постійних армій, які знадобляться у випадку конфліктів з Росію, Китаєм або обома країнами одразу.  Існує також ширший геостратегічний вимір, який має впливати на те, як структурувати і розміщувати сили США і НАТО в Європі, особливо на східному фланзі.

Вступ Фінляндії і (незабаром) Швеції до НАТО переформатує геостратегічне середовище в Європі, змістивши центр тяжіння в НАТО до Центральної і Північно-Східної Європи. Проте, коли справа доходить до розгортання великих сил, лише дві країни вздовж північно-балтійсько-чорноморського коридору мають необхідну для цього чисельність населення.

«Одна з них - Польща, яка вже союзник НАТО, а інша - Україна, яка хоче ним стати. Інші країни, розташовані вздовж цього коридору, не мають достатньої кількості населення, необхідної для утримання великих армій. Хоча Фінляндія з її системою територіальної оборони і військової підготовки може сформувати армію чисельністю близько 280 тисяч солдатів в надзвичайних ситуаціях, її невелике населення (5,5 мільйонів) не віщує нічого хорошого для довгострокової стабільності», - пояснює автор.

Мічта додає, що це ще одна причина, чому вступ України до НАТО - це не просто підтвердження основних цінностей, на яких побудований Альянс, це, перш за все, фундаментальні основи сили і маси, які будуть потрібні для побудови ефективної системи стримування проти майбутньої російської агресії.

«Простіше кажучи, Польща і Україна (після вступу до Альянсу) стануть ядром реструктуризованої системи стримування і оборони НАТО на східному фланзі. Сполучені Штати повинні розпочати з постійного розміщення щонайменше трьох бригадних бойових груп: двох у Польщі і ще однієї в країнах Балтії, - продовжуючи забезпечувати ядерну «парасольку» і високотехнологічні засоби забезпечення», - йдеться в статті.

Північна Європа і Румунія могли б доповнити побудову такої «сталевої стіни», а союзники на заході, особливо Німеччина, могли б забезпечити необхідну глибину і стійкість. Реконфігурація східного флангу НАТО в такий спосіб зробила б неможливими будь-які зусилля Росії щодо подальшого вторгнення в Європу.

Захід стикається з реваншистською російською державою, яка прагне скасувати результати Холодної війни і відновити свою імперську сферу впливу. Росія вже фактично поглинула Білорусь і твердо націлилася на Україну, а можливо, і далі.

Таким чином, війна в Україні несе в собі високий ризик горизонтальної ескалації, яка може призвести до більш широкої війни в Європі. Якщо США і НАТО повернуться до принципів постійного базування і масовості, Росію вдасться стримати.

Фото: t.me/azov_media

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Чому російській армії доведеться піти з південної України - ЗМІ [4]