Отже, приводом для того, що ми сьогодні говоримо про дії Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, є важкі поразки, яких ми зазнали на Донбасі. Останніми днями, на жаль, ворогу вдалося захопити дуже важливі міста – місто Гірник і місто Селидове. Перед тим ми втратили Вугледар за останні два місяці і втратили Новогродівку. Що це означає? Ми можемо подивитися на карту. Подивімося, що таке Гірник.

Гірник

Місто Гірник – це найвища точка Донбасу. Найвище плато, зона забудови, яке має панування над усіма іншими висотами. І контроль Гірника дозволяв, насправді, дуже контролювати, давав радіогоризонти, давав можливість контролювати дронами усі дії ворога навколо, на дуже велику відстань. Думаю, що всі розуміють, що зараз у нас війна дронів, тому той, хто контролює найвищі точки, має найкращі радіогоризонти для антен дронів, найбільшу дальність, найбільшу якість сигналу. Звичайно, той має ключову тактичну перевагу на війні. Так от, Гірник було втрачено. За саме місто практично бої не велися. Бої велись під містом. Зараз хочуть зробити винуватцями того, що втрачено Гірник, бійців 210-го батальйону 120-ї бригади територіальної оборони. При всьому тому я не можу переоцінювати значення боєздатності окремих батальйонів. Я хочу сказати, що передавати оборону міста одному батальйону, неукомплектованому, з тероборони, без озброєння практично і без серйозної підтримки, це вже говорить про те, що це проблема не солдатів. Це проблема командування.

Чому так відбувається?

Втрата Гірника, на жаль,  робить практично дуже важкою подальшу оборону міста  Курахового, яке героїчно обороняють наші воїни 79-ї десантно-штурмової бригади, та багатьох приданих підрозділів до них.

Курахове – це також висота, забудова, і наші війська майстерно використовують цю висоту для того, щоб багато місяців нищити у величезних кількостях російських окупантів. Після втрати Гірника, на жаль, доля Курахового, м'яко кажучи, стає проблемною. Тепер у ворога в цьому районі тактична перевага. З висот під Гірником ворог фактично рушить наш фланг на північ від Курахового, здобуває там тактичну перевагу, його дрони починають працювати, вони б'ють по наших шляхах сполучення на Курахове. І фактично тепер падіння Курахового – це, на жаль, питання часу. Ніяким героїзмом на одному напрямку такий провал на такому фронті вже не зупинити. Це можна тільки призупинити, але, на жаль, ситуацію там не виправити, оскільки резервів для того, щоб відбити Гірник, а Гірник – це ключова точка на цій ділянці фронту, на жаль, як ми розуміємо, зараз їх не буде.

Далі друге місто, втрачене нами. По відео - фактично його втратили там за один день, у саме місто Гірник ворог зайшов. Там не було вуличних боїв. Просто пусте місто, ворог зайшов з мінімальним спротивом, його швидко просто зайняв. Не було ніяких тривалих атак, штурмів, без всього цього обійшлося. Його просто залишили без адекватного взагалі прикриття. Просто вище військове командування не виділило сил для оборони такої ключової позиції. Це просто не вкладається в голові, як можна таке робити. Що в голові, як планує бойові дії наш Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, Генеральний штаб, командування ОСУВ, ОТУ. Якщо ведуться важкі бої в посадках під містом, там сточуються наші сили, а потім найзручніша позиція для оборони – зона забудови на висоті. Здається практично без спротиву. Яке плануванням може бути бойових дій? І тепер через це в нас знову ніяка стабілізація фронту неможлива. Він продовжуватиме валитися. Тому що це адекватна ситуація, яка обумовлюється тепер тактичними умовами. Тепер у ворога перевага.

Тепер подивімося на Селидове.

Так само останні дні ворог практично без важких боїв зайшов у Селидове. І ми бачимо, там були бої на підступах. Але в Селидове, як ворогу швидко вдалося пройти в це місто? Просто швидко. Більша частина забудови Селидового не зруйнована. Там не було тривалих вуличних боїв. Тобто просто ворогу вдалося пролетіти Селидове. І тепер вони вже за Селидовим. Що це означає? Тепер ворог із флангу погрожує нашому угрупованню на Покровську-Мирнограді. Зараз розвиватиме наступ. Далі там рубежів найближчих нема. Ворог зараз заходитиме з півдня на Покровськ. Знов-таки покращуватиме умови наступу, на Покровськ у нього значно зараз покращились. І буде йти далі. Згортати фронт на Велику Новосілку. Тобто до Запорізької області. І на Покровськ. Для того, щоб вийти на кордони з Дніпропетровською областю. Зараз до кордонів Дніпропетровської області ворогу під Покровськом залишилось всього-на-всього 27 кілометрів. 27. Це дуже близько, як ми всі розуміємо. Від Дніпра їхати на нуль зараз, якщо їхати швидко, можна встигнути за півтори години. Дуже швидко. І це Дніпро. Це вже центр. Центральна Україна.

Так от, у всіх цих раптових втрат міст, звичайно, є своя відповідальність. І відповідальність за це, як ми розуміємо, за те, що Новогродівка, там поруч з Покровськом - втратили практично без бою. Селидове втратили з мінімальними боями. Гірник просто взагалі відкрили. Вугледар перед тим, який бився два з половиною роки, довелося здати просто дуже зручну позицію. Усе це, як ми розуміємо, абсолютно не випадкові речі. Це системні речі, які відбуваються на фронті. І фронт падає, і ворог, на жаль, щоденно має на цьому фронті просування. І це проблема аж ніяк не солдатів.

У нас люблять говорити, що солдати в нас там не ті. Так, звичайно, у 2022 році на фронт пішли найвмотивованіші люди, які йшли віддати життя, але не здатися. Які йшли зупинити раптову атаку, які розуміли, що їхні життя дають можливість усій країні мобілізуватися. Це була відчайдушна самомобілізація, і саме вона розгромила кадрову російську армію, яка мала абсолютну перевагу в усіх силах, засобах і чисельності. Так от, звичайно, що генерали хочуть мати ось таких солдатів, які йдуть в армію самі, самі себе забезпечують, ніякої логістики не треба. Йдуть у бій з тими боєприпасами, які є. Самі організовують собі розвідку, мавіки собі самі шукають, самі планують. Якщо треба, самі кажуть, що вони можуть, що не можуть, ідуть вперед і стоять на смерть. Такі люди, які зробили диво українського народу у 2022 році, звичайно, в такій кількості зараз, за три роки, їх уже немає.

Але, я розумію цей комплекс Мощуна, коли просто, можна казати: "вперед-вперед" - люди йдуть і зупиняють російську армію. Звичайно, що це не може повторюватися постійно. Це перше. А по-друге, подивімося, а хто ж прориває наш фронт? Таке враження, що якщо подивитися пояснення нашої влади і військового командування, то проблема, що в нас не ті солдати, не тієї системи. Ну, не такі. От дайте нам хороших солдатів, як у 2022 році, і ми переможемо. Але подивімося правді в очі. А ворог якими солдатами наступає? Отою кадровою армією, як у 2022? Ні. Абсолютно ні. Наш фронт на всій протяжності проривають не якісь особливі спецнази, а російські такі самі мобіки так само 2024 року. Причому, якщо базовий курс військової підготовки в українській армії – це місяць, і в багатьох частинах до цього місяця ще додають тиждень-два додаткової підготовки, то в російській армії стандартний базовий курс підготовки – два тижні. Два тижні. Наш фронт проривають російські мобілізовані і контрактники, яких загнали туди через тюрму, через поліцію, через якийсь контракт, яких загнали в штурм під загрозою розстрілу. Але це ці люди – це мобіки так само 2024 року. Це не якісь космонавти спускаються. Це звичайні люди, які так само мають дуже обмежені бойові якості індивідуальні. Ворог їх посилає малими групами, без адекватного управління, під мавік по якомусь маршруту вони йдуть, а їм по рації кажуть – крок вправо, крок вліво. І от такі люди, які тільки навчилися стріляти і не вміють більшість навіть накладати собі якісь турнікети, вони йдуть вперед. І от цими силами ворог прориває фронт.

Росіяни проривають фронт з величезними втратами. Усіх їхніх нових контрактників, звичайно, їх косять усіма видами зброї, але вони проривають фронт. Такі самі люди, такого самого 2024 року, які потрапили в армію. Чому так відбувається? Можливо, знов-таки, те, що в нас розповідають наші інформаційні ресурси, офіційні, друга ідея, що у росіян нескінченна кількість людей. Подивімося тат на факти. Наскільки велика чисельна перевага ворога? Так, вона є. Вона, безумовно, велика. Але це не значить, що на наші позиції кожен день біжать в атаку тисячі російських піхотинців. Виявляється, що якщо подивитися об'єктивно на обстановку на фронті, у ворога немає нескінченних ресурсів людей. Ресурси ворога обмежені. Вони говорять приблизно про 30 тисяч, яких вони призивають в армію, заганяють в армію в місяць. Думаю, що це дійсно максимальна планка. Думаю, що навіть інколи і менше вдається їм загнати на штурм. Але ворог має цілком обмежений ресурс. Він не є нескінченним.

І ми можемо подивитись по інтенсивності ведення бойових дій. Ворог розосереджує поповнення приблизно однаково. На деяких напрямках концентрує більше ресурсів. Але цей напрямок – це перевага не в 100 разів, не в 50 разів, не в 20 разів навіть. Ця перевага, на Вугледарі - командир 72 бригади сказав, що перевага була 1 до 9. Цілком, я думаю, це реально 1 до 9, реальна перевага в силах над нашими. Але подивімося тепер, у нас же не всі ділянки фронту під цим тиском рушаться. От є напрямок, про який ми всі дивимося, наприклад, батальйон К2 54-ї бригади, батальйон "Свобода", подивімося 3-тю штурмову бригаду, бригаду "Хартія", різні інші бригади. 58-ма бригада тривалий час тримала свій фронт на своїй ділянці. У нас є достатня кількість якісно організованих військ, які також постійно піддаються атакам, тиску, але ворог там не може просунутися. Так само йдуть штурмові групи, і всі вмирають. Їх знищують одну за одною. Тому що ворог, насправді, ось цю свою перевагу він не використовує, не тим, що він один раз в одному місці кине якийсь натовп. Насправді, вони атакують постійно, намагаються щоденно атакувати, малими групами, на фронті батальйону, відділення, максимум взвод. До взводу одночасно йде в атаку на одну позицію. І звичайно, що більше 15 одиниць бронетехніки ніколи не посилають. Як правило, противник застосовує 3-5-7 одиниць бронетехніки. Дуже рідко.

Якщо подивитись зараз на статистику, наприклад, за останню добу, я таку інформацію збираю, за останню добу скільки побачили на Покровському напрямку, Мирноградському, скільки було помічено взагалі російських піхотинців нашими засобами аеророзвідки. Насправді там нема тисяч. Це до трьох сотень російських піхотинців. Пересування на фронті десь у 30 кілометрів. Пересування. Це не в атаку вони йшли, це вони пересувалися по позиціях, підвозили, виносили щось там, евакуйовували, заносили. Насправді ворог не атакує там багатотисячними натовпами. Тобто маленький, основний засіб прориву – це групи піхоти від трьох максимум до десяти людей. Три-п’ять в основному. Від трьох-п’яти до 10 максимум піхотинців. Майже всі вони - 95% - це люди, які прийшли на контракт в армію в 2004 році, які мають дуже обмежений курс бойової підготовки. І тим не менше ворогу вдається концентрувати оці маленькі живі хвилі і проламувати, продавлювати наш фронт. Це робиться за рахунок чого? Ну не за рахунок видатних бойових якостей цих людей, а за рахунок переваги російського командування на оперативному, стратегічному рівні в управлінні організації. Росіяни діють не те, щоб там майстерно, вони просто діють більш цілеспрямовано, більш організовано.

Що ми бачимо на прикладі Вугледару? Ворог не збільшував кількість військ, він просто зосередив проти однієї нашої 72-ї бригади. Вони тривалий час, вони зосередили, оскільки їм треба був Вугледар, вони зосередили 5 бригад. Вони несли величезні втрати, оскільки штурмували висоту і воїни 72-ї бригади добре володіли обстановкою, завдавали ворогу великих втрат, противник йшов. Що вони робили? Вони зробили з самого початку вузький фронт наступу. Тобто їхні бригади отримували вузьку полосу, на якій міг би наступати один, максимум два батальйони, і вони забезпечували постійний тиск. Тобто один батальйон сточується, другий відновлюється. Після того сточеного заходить другий, знов продовжує атаки. Що у нас? У нас бригади розтягнуті на фронті по 30-40-50 кілометрів, ці бригади в одну лінію, в них немає других ешелонів, на відміну від росіян. І коли вони сипляться, тобто закінчуються люди під цим тиском, у всіх закінчуються, в обороні також сточується особовий склад з різних причин. Замість того, щоб звузити фронт вчасно, коли ворог наступає, вчасно не посилюють війська, вчасно не звужують фронт під наступом. Наступає п'ять бригад, стоїть одна. Але потім поступово їх починають підкидати, звідти один батальйон, звідти одну роту, звідти ще один батальйон. Не одночасно, а поступово. То один, то другий. Тобто планування ніякого нема. Другий ешелон не можна створити, тому що ті резерви, які підходять запізно, вони вже йдуть на втримання того, що втримати вже неможливо. На затикання дірок. Замість того, щоб нав'язувати противнику при масованому наступі розмін і спокійно, просто свіжими силами оперувати, вчасно ротувати підрозділи з першої на другу лінію і потім назад, як це робить, наприклад, ворог, у нас йде виснажування. Стояти, стояти, стояти - і потім резерви йдуть тільки коли фронт сиплеться. Це важлива відмінність, на жаль. Це знають на фронті абсолютно всі. І в результаті ворог концентрує сили тривалий час проти окремих вузлів оборони. Тривалий час, кілька місяців тисне і досягає успіху. Оцими 2024 року контрактниками, після двох тижнів підготовки. Це переважна більшість. Так, вони ведуть розвідку боєм, так, вони величезні втрати несуть. У росіян втрати дуже великі. Вони, очевидно, навіть більші за наші. Значно, мабуть, більші. Але вони досягають своєї мети. Після того, як вони беруть якесь ключове місто, звичайно, що після того вони отримують велику перевагу, і вони швидко просувають фронт далі.

Так от, це системна проблема, яка на фронті абсолютно не вирішується. Проблема дезорганізації в управлінні. Ви думаєте, що, можливо, хтось це бачить, хтось про це говорить. На жаль, ні. На вищому рівні, рівні Ставки Верховного Головнокомандувача, на рівні Генштабу, панує повна брехня і доповіді в стилі таких рожевих поні. Якщо подивитися, наприклад, те, що Командування Сухопутних військ підготувало доповідь про причини втрати Соледару, я вам хочу сказати, нічого в оцінці обстановки у генералів не змінилося. Там значило, що Соледар втратили через те, що командири бригад погано готували свій підлеглий особовий склад. А те, що війська вводилися неадекватно, що резерви запізно заходили, що не давали часу на злагодження, підготовку людей, що не давали час на обладнання других тилових рубежів оборони, на те, що не було адекватного застосування військ по визначенню району відповідальності, зони, ширини полоси. Тобто те, за що відповідають генерали. Командування ОСУВ "Хортиця" на той момент, ОТУ "Соледар". Отут ніякої відповідальності немає. Наше командування, Олександр Сирський, своєї відповідальності не бачить ні в чому. Це заборонено навіть думати, що Сирський може помилятися. Святотатство. Так само всі його підлеглі генерали. Тому що винним завжди має бути хто? Тільки солдат, у першу чергу. Солдати не такі. Дайте солдатів хороших, які не відступають, ідуть вперед самі по собі. Командири батальйонів, тому що треба сказати, що командир батальйону щось там не так зробив, ну не генерал. Не ОТУ. Не Генштаб зі своїм плануванням. І максимум командир бригади.

Командири бригади теж діляться на таких хороших, яких знімати ні в якому разі не можна, тому що вони подобаються Сирському. І таких поганих, яких не шкода, тому що вони повідомляють правдиву обстановку. Найбільш кричущий випадок такий, просто цинічний, стався у нас нещодавно, який призвів до втрати Нью-Йорку і до того, що ворог уже, на жаль, захопив більшу частину Торецька. 24-та механізована бригада під командуванням полковника Івана Галішевського обороняла район Торецька-Нью-Йорка. Обороняла майже 2 роки. Робила це ефективно, професійно, завдаючи постійно ударів по ворогу, не даючи йому можливості підійти до наших позицій. Абсолютно без всякої логіки, без всякого аналізу обстановки рішенням Олександра Сирського і командувача ОСУВ "Хортиця" Гнатова, яке підтримало на той момент, на жаль, і командування ОТУ, полковник Лідовий, 24-ту бригаду раптом знімають. Знімають 24-ту бригаду з позиції, яку вона добре займає, і перекидають поруч на Часів Яр. Оборону Часового Яру, яка вже прорвана. І треба 24-ку кинути, щоб відновити становище. А на місце, оборона була прорвана в полосі 41-ї бригади, полковник Рамашко. І замість 41-ї бригади ставлять 24-ту. В результаті ворог бачить цю ротацію, зупинити прорив в полосі 41-ї бригади, який вже стався, 24-ка не може, бо на ті позиції, які 41-ша подавала і ОТУ, що там ніби вони є, насправді там вже нікого не було, відновити це неможливо. А рубіж оборони тиловий ніхто не готував, не збирається готувати, 24-ці таку можливість не дали. В результаті бригаду кинули в зустрічний бій. Це не призвело до того, не дозволило встановити, зупинити ворога на тривалий час, не дозволило зайняти зручний рубіж оборони.

В той час замість 24-ки на Торецьк, Нью-Йорк поставили 41-шу бригаду, яка втратила боєздатність. Вона, звичайно, не змогла втримати позицій. Ворог за кілька днів пішов у наступ і 41-ша бригада посипалася. Вона була в дуже складному становищі після боїв за Часів Яр. І не могла виконувати це завдання. Тим не менше, її туди поставили. В результаті, крім Часового Яру, внаслідок цього рішення Олександра Сирського і його підлеглих в ОСУВ "Хортиця", в ОТУ "Луганськ", на жаль, було втрачено і Нью-Йорк, і ворога запустили в Торецьк, і там взагалі посипався весь фронт. І на Часовому Ярі не вдалося зупинити ворога. Що ж зробив Сирський після цього? Замість того, щоб визнати, що це його критична помилка, і помилка ОСУВ "Хортиця", в плануванні бойових дій вони зробили винним спочатку комбрига Голішевського 24-ї бригади, компетентного офіцера. Потім замість Голішевського поставили компетентного комбрига, також із 24-ї бригади, який там командував батальйоном, Сергія Мазурчука. Але Мазурчук два місяці навіть не покомандував, тому що його також вже зняли. Суцільна кадрова чехарда. А для чого? Щоб прикрити власну безвідповідальність, власні помилки скинути на підлеглих, увести в оману, я не знаю, кого. Для чого це робиться? Навіщо цю брехню просто розмножувати? А в чому провина, як ви думаєте, Голішевського і Мазурчука? Що найбільше обурило командування? Бригада ж 24-та не втікала, вона завдає великі втрати ворогу, вона відходить під тиском, але ворога б'ють, і російські повітряно-десантні війська зазнають великих втрат. Що ж таке сталося?

Так-от сталося, що як Голішевський, так і Мазурчук, вони мали сміливість повідомити реальне становище на фронті. Вони повідомили про втрату позицій, що позиції, які їм передали, насправді пусті. Що насправді там ворог, вони не пусті. Зайти туди неможливо без наступальної операції. Вони повідомляли достовірну обстановку, і за це їх зняли і покарали. І зараз вже за три місяці третій комбриг. Ви уявіть собі. Тобто бригада пережила переїзд фронту на іншу ділянку, зміну двох комбригів, вже третій. І оце такий хаос і безлад, який створює хто? Ворог? Це створює українське військове командування, оцю чехарду, яка не має ніяких об'єктивних причин. Це просто суб'єктивне враження Олександра Сирського, як треба керувати військами. Абсолютно абсурдне, нічим не вмотивоване. Таке враження, що людина грається життями, військовими з'єднаннями, і нічого, крім того, щоб сказати, що ми там призначили винуватих, його не цікавить. Таке боягузтво і безвідповідальність за підлеглих. Це брехня своїм підлеглим, в першу чергу, брехня армії. І це всі бачать військові.

Що ж призвело? Що ж там сталося?  Гірник – це теж результат. Чому ворог взагалі туди підійшов? Панівна висота, зона забудови. Олександр Сирський вирішив змінити кілька місяців тому командування 59-ї мотопіхотної бригади. Мотопіхотною 59-ю бригадою, як ми знаємо, командував полковник Вадим Сухаревський, якого призначили у лютому командувачем Сил безпілотних систем. Оскільки це призначення Володимира Зеленського не було узгоджено з Олександром Сирським, він це сприйняв дуже з такими великими ревнощами, дуже заздрісно, і вирішив, що Сухаревський для нього – це політичний опонент, що він, можливо, для нього створює якусь загрозу на його посаді. До чого це призвело? Замість комбрига, який залишився після Сухаревського, Максима Стеценка, туди було поставлено іншого комбрига – Богдана Шевчука. Я вже колись говорив про Шевчука, не буду зараз говорити про його особисті якості. Я скажу так, цій людині 32 роки, це його перше в житті управління бригадою. Він ніколи до того бригадою не командував. І людині 32 роки, тобто він пролетів по всіх кадрових посадах.

І що ж далі сталося? Цій бригаді, після того, як довелось їй відійти від міста Красногорівка, від багатьох сіл, Олександр Сирський, ОСУВ "Хортиця", ОТУ "Донецьк", нарізали цій бригаді фронт у 45 кілометрів. Бригаді було підпорядковано 18 приданих батальйонів, крім своїх. І над цим керував молодий офіцер, для якого це перше в житті кадрове призначення такого масштабу. А підпорядковано йому сил і підрозділів – це не на бригаду, це на дивізію. Дива не сталося, звичайно. Управління на цьому фронті, м’яко кажучи, з великими проблемами відбувалося, бойовими діями. І всі підрозділи, і деякі командири підрозділів, які воювали з цієї полоси і бачили цей хаос, один з командирів, чесна людина, доброволець, він навіть записав відео з поясненням причин таких хаотичних дій: чому ми втрачаємо позиції в районі Гірника, чому ми розмінюємося людьми у відкритих посадках у полях, не обладнаних нічим, несемо втрати і все одно нам доводиться відходити. Записав відеозвернення, його передали командуванню, всі передивилися - і ніяких висновків не зробили.

У результаті наші війська сточилися на цьому фронті, не змогли зупинити ворога, сточилися на підступах у пустих посадках під Гірником, і на оборону однієї з ключових, найважливіших висот на фронті залишили 210-й батальйон ТРО. І тепер на нього вішають, що там солдати не такі, кудись там вони повтікали. 210-й батальйон, він воював так, як може воювати сам по собі на фронті окремо взятий батальйон ТРО. Після великих втрат і на третьому році війни. Ні більше, ні менше. Можливо було там краще битись? Можливо, думаю так. Але чи відповідають за це солдати, за організацію підготовки, застосування військ?

Зараз на них знову збираються скинути всю відповідальність. Це абсолютно нещиро і це нечесно. Саме тому я розумію, що треба комусь про це говорити, про такі провали і наслідки. Тому що те, що на Гірнику, воно відбувається і на інших ділянках фронту. Те, що на Торецьку, Нью-Йорку, Часовому Ярі, воно відбувається на всіх ділянках фронту. Тотальна безвідповідальність вищого військового командування. І тільки там, де є командир бригади, який може вибудовувати якісь політичні зв'язки, якісь стосунки з усіма різними цими проміжними зв'язками, який може адекватно трансформувати наказ, щоб він виконувався, який розуміє, як виконати завдання, зберегти людей і при тому правильно доповісти, оці унікальні геніальні люди досі продовжують тримати свої фронти. Але таких комбригів в армії, звичайно, призначають небагато. Тому що хороших комбригів, якісних, із самостійним мисленням Олександр Сирський знімає, збиває усіма силами. Саме Сирський проти чесних доповідей про ситуацію на фронті. Я можу констатувати це. Тому що ми бачимо ситуацію по 24-й бригаді і так само по інших. Як тільки командир бригади починає повідомляти. От Селидове, 15-та бригада Нацгвардії. У нас на такому важливому напрямку 15-та бригада Нацгвардії. Також, за наполяганням вищого командування, зняли командира бригади, який доповідав про те, що у нього провисають фланги, що їх не прикривають. Який почав доповідати, що є загроза місту, є конкретні слабкі місця. Що було зроблено? Командира бригади зняли. Поміняли на того, який не доповідає тепер поганих новин. Не хоче командування чути погані новини. Це просто абсурд. Чому основна причина, якщо думати, чому ми втрачаємо позиції. Перша причина - це в армії зараз в силах оборони створена система, яка йде зверху, коли вимагається брехня в доповідях. Можна згадати, як Володимир Зеленський 8 лютого оприлюднив на своєму сайті, що він знімає Залужного - Головнокомандувача, міняє його на Сирського, тому що у нього там є вісім вимог. Одна з вимог, щоб генерали знали фронт, щоб знали обстановку, ну і інші речі, щоб був план написаний, ведення бойових дій. Мені цікаво, це за яким планом зараз кожен день, кожні три дні здається якийсь черговий населений пункт? Це такий план війни від Сирського? Це ось такий план Володимир Зеленський мав на увазі? Чи план війни в його уявленні – це те, що він там у Раді під назвою "План перемоги" зачитав? Дитячий рівень такого дитячого садку взагалі. Тобто у нас зараз планування нема. Президент каже, Верховний Головнокомандувач, що треба план, а нема плану. Є хаотичні рефлекторні дії, які абсолютно не спрогнозовані. Якщо ви зараз запитаєте будь-якого командира батальйону бригади, як їх застосовують? Я вам можу сказати типову ситуацію. В бій виводяться по тривозі, перекидаються звідкись кудись. Вчасно поповнення не дають, вчасно злагодження не дають. Можна десь стояти, людей часто не дадуть, відпрацювати не дадуть. Дадуть велику полосу оборони, яку неможливо втримати. На позиціях завжди будуть якісь позиції, які позначені як наші, а насправді там вже ворог. І все це побудовано на брехні. Тому перша причина, яка зараз нам заважає втримати, це брехня.

Я зараз хочу сказати, чому Олександр Сирський, на мій погляд, не здатен втримати фронт. Перше, він не хоче визнавати свою відповідальність за війну. Сирський, таке враження, що він начальник, командувач ОТУ "Курськ". Курськом він займається. Все інше - він віддає накази когось зняти, когось переставити без жодної логіки. Він не знає, що відбувається на фронті. Абсолютно не володіє обстановкою. Його накази не прив'язані до реальної обстановки. Вони не вмотивовані нічим. Так само у нас керують ОСУВ "Хортиця", генерал Гнатов. Інколи є адекватні командувачі ОТУ, але вони всі підпорядковані зверху і виконують звідки бойові розпорядження. Тому, на жаль, не завжди здається адекватно керувати. Так от, перше, безвідповідальність. Небажання визнавати відповідальність за фронт. Небажання відповідати за людей. Бажання відповідати тільки за доповіді на Ставці. Тобто, перше, безвідповідальність. І Олександр Сирський, на жаль, такої відповідальності не показує взагалі.

Друге, Сирський дуже сильно боїться. Не ворога, і не відповідальності, і не те, що там хтось з людей може йому сказати це колись в очі, і що доведеться за це відповідати. Він безмежно боїться Володимира Зеленського. Він боїться нервових реакцій президента, коли йому щось погане доповідають, і дуже боїться, що його знімуть із крісла. Любов до крісла у Олександра Станіславовича, як виявилось, вона безмежна. Я завжди бачу в наших силових структурах, там призначають на генеральні посади людей, які бояться начальства. Ніхто з ним намагається не сперечатись. І Залужний не сперечався, дуже рідко казав Зеленському "ні". Але я такого, просто безвідповідального ставлення, бажання виконати будь-яку вказівку, взагалі відсутність своєї позиції в стосунках з Верховним Головнокомандувачем, я навіть собі не міг уявити. Олександр Сирський, у порівнянні із Залужним, це така м'яка людина, яка взагалі не має своєї позиції, якій можна сказати все що завгодно, і він заради крісла, щоб Зеленський на нього не накричав, зробить будь-що, навіть не задумуючись. От те, що у нас відбувається, коли вся увага тільки на Курськ, і кинули Донбас, і там втрата міста за містом, це наслідок того, що Олександр Сирський - це боягуз, який за своє крісло і через гнів, якусь нервову реакцію Зеленського з Єрмаком, боїться набагато більше, ніж переживає за долю України і тих людей, які виконують його накази на фронті. Це просто найсумніше в цій ситуації. Крісло перевісило для Олександра Станіславовича долю армії, долю країни.

Третє. Керованість. Керованість військ. Керованість військ починається не з того, що якісь піхотинці тікають з якоїсь позиції. Вона починається з брехні. Вона починається з брехні, коли за будь-яку чесну доповідь командира бригади чи батальйону знімають. Вона починається з брехні, коли у нас виявляється, що малюються на карті одні позиції. Через те, щоб не зняли командира, він не повідомляє про ці позиції. Потім ОТУ також не повідомляє, бригада не повідомляє. Потім ворог вже давно накопичився там десь. Підрозділ міняють, а закріпитися на цих позиціях неможливо, бо ворог вже пройшов далі. Ніхто це не контролює, і тих, хто доповідає чесно, що ворог прорвав оборону, його просто знімають з посади. Тобто чесних людей Сирський не терпить на командних посадах. Терпить тільки лояльних, які завжди кажуть "так точно", посилають із закритими очима на смерть куди завгодно. Відповідальності за життя немає ніякої. Я думаю, це тому, що сам Олександр Станіславович, зрозуміло, в силу віку, він далі КСП-батальйону зайти не може, об'єктивно. Війни, якою вона є зараз, з дронами, з високоточними ударами сам на собі, не відчуває, не розуміє. І таких само призначає багатьох людей, і своїх підлеглих, такий апарат, який також цього не усвідомлює. І порадити нічого не може, або боїться порадити, щоб також не втратити посаду. І оця система брехні, вона зверху все посилюється, посилюється, брехня вбиває людей. Брехня є причиною керованості. Брехня в повідомлені обстановки, нанесені на карту рубежів, в оцінці боєздатності військ, у просуванні противника, а потім вони здають міста. Не солдати здають міста, а генерали, які за це не відповідають.

В першу чергу, втрата у нас на Донбасі міст - це не проблема поганих солдатів. Це проблема неадекватного сприйняття обстановки. Абсолютно. І це йде зверху, оцей хаос. Коли у нас зараз основна тактика бою в обороні, ми ніби в обороні, але насправді оборони у нас нема. Це теж брехня. Це вже так, наступний пункт щодо тактики. У нас нема оборони, Сирський не організовує оборону. У нас зустрічний бій, суцільний зустрічний бій. Через те, що постійно брешуть про обстановку, через те, що не хочуть чути доповіді з міст. Замість того, щоб готувати відсічні позиції, закріплятися там і чекати, поки ворог підійде, і системно його знищувати. Замість того в нас суцільний зустрічний бій. Нашу піхоту кидають назустріч росіянам, і ми фактично ведемо зустрічні бої в необладнаних посадках, без всяких опорних пунктів. Це зараз прямо. І Селидове. Оця вся брехня від військово-цивільної адміністрації про опорні пункти. Подивімося відео противника про його штурмові операції. Росіяни кожен день викладають, як вони штурмують наші позиції. Там ніде немає жодних капітальних споруд. Нариті окопчики, наритий бліндажик лопатами самими бійцями на місці. Неглибокі, без перекриттів. Оце те, що штурмує ворог. Так от, ця брехня насправді вбиває. І ця брехня йде зверху. І зараз ця брехня привела ворога на відстань, на кордони Дніпропетровщини вже. І до втрати кількох міст одночасно. І проривають нас не якісь незчислені орди, а такі самі мобіки 24-го року, які на інших ділянках фронту успішно їх знищують, б'ють. А, на жаль, на деяких ділянках внаслідок неадекватних управлінських організаційних рішень зробити їм нічого не можуть.

Далі. Організація. Організація військ. Організація управління військами значно погіршується. Погіршується, в першу чергу, через цю безкінечну кадрову чехарду. Просто нескінченну. У 23-му році Сирський змінив 73 командири бригад. У нас зараз у Збройних силах є один командир бригади наземних сил, який залишився із 22-го року на посаді. Один. Олександр Бакулін - командир 57-ї мотопіхотної бригади. В усіх інших бригадах командирів бригад зміняли багато разів. Наскільки я рахував, є бригади, в яких 6 комбригів зняли, поміняли. Просто постійна кадрова чехарда. Немає ні колективу, ні злагодженості, нічого. Міняють комбрига, міняють штаби, всі все вивчають. Для чого? Навіщо це робити? Я розумію, погано працює штаб бригади - треба знімати. Але у нас зараз знімають якісних комбригів. Тих людей, у яких є самостійне мислення, відповідальність, які чесно доповідають обстановку. Їх знімають з командирів бригад, командирів батальйонів. І зараз в армії, коли людину знімають з посади, він вже не сприймає це як образу, як недовіру. Вони знають, що це загальна практика. Що це просто стиль Сирського. А давайте ми познімаємо всіх. Йде доповідь, ворог порвав оборону. Що робить Сирський? А давайте познімаємо всіх командирів на місцях. А це покращує взагалі оборону? Ви взагалі думали про це, Олександре Станіславовичу, хоч раз? Ви взагалі хоч командували в бою? Уявили б собі, що таке командувати батальйоном у бою? Ви ж не командували самі. Може розібратися б один раз, а не тільки керувати. Ви ні батальйоном, ні бригадою в бою не командували. Я вам хочу сказати, що дивно, як людина просувається на посаду і забуває власний досвід.

Я з Олександром Сирським познайомився у 2014 році. Тоді був великий хаос. Наші війська неорганізовано там кудись заходили на Донбас. Була велика кількість організаційних проблем. Тоді ще розуміли - армія мирного часу, вона не вміє воювати, якась була логіка. Пам'ятаю, як Олександра Сирського призначили командиром тактичної групи "Барс" для оборони Дебальцевого. Так от, 12 лютого наші війська намагалися здійснити контратаку під Дебальцевим на село Логвинове. І контратака була просто дезорганізована. Просто не було центру управління адекватного. Хаотичні накази, був повний суцільний безлад. І маленьке село 400 квадратних метрів, 400 метрів довжиною, 300 шириною ми не змогли взяти. Незважаючи на те, що ми контролювали панівні висоти, мали артилерію, танки. Це було просто дивно на це дивитись. І всі бійці мене питали тоді: "ну це що, здача? Хочуть здати Дебальцеве таким чином?" Я тоді один раз зателефонував Олександру Сирському. Я запитав його: "Олександре Станіславовичу, ну чому такі бездарні дії? Ми ж зараз не відіб'ємо Логвинове, чому ніхто не може спланувати нормальну атаку на цю маленьку ділянку фронту? Чому відбувається безлад і хаос?" Мені тоді Олександр Станіславович сказав: "Ну, ви розумієте, я ж сам тут, мене то знімають, то призначають, я до того кілька тижнів не командував, командував там Муженко безпосередньо, я не знав". Тобто я з його слів дуже чітко зрозумів, що там зверху так само повний безлад в управлінні, і цей безлад в управлінні через те, що постійно тасуються люди. Той бере на себе. Там Муженко, на той час начальник Генштабу, сам на себе брав ручне управління військами. То того задвигав Сирського, то відсував. Сам, дійсно, Муженко телефонував з Києва, телефонував командиру батальйону, який штурмує Логвинове, давав йому свої вказівки, давав накази по телефону. Сирського відсували, повний хаос і безвідповідальність. Це, нагадаю, лютий 2015 року. Я сподівався, що Олександр Сирський не забув цей урок. Але, на жаль, забув. Або, можливо, це після того, як людина піднімається на найвищу посаду, у неї просто повна чистка відбувається пам'яті. І він просто забуває, до яких важких наслідків приводить хаос на рівні оперативного управління, вищого управління. Тобто, він просто забуває, до яких важких наслідків приводить хаос на рівні оперативного управління, вищого управління. На жаль, висновків з Дебальцевого, як ми бачимо, Сирський не зробив взагалі. І оцей безлад, у якому він тоді керував у Дебальцевому, зараз він сам створює для своїх підлеглих на всіх інших ділянках фронту. Навіть не намагаючись навчитись чомусь. Тому оцей хаос, оце постійне зняття з посад, це просто страшний біч. Ніякої логіки цій кадровий чехарді нема, ніякого сенсу в ній нема. Це просто шкідливі речі. І дезорганізація військ починається через це.

Далі, принцип організації застосування. Підготовка людей до таких умов бою, організація військ, вони абсолютно неадекватні. Чому в нас сипеться фронт там на Гірнику, Покровську, Мирнограді? Замість того, щоб посилювати особовим складом вчасно діючі бойові бригади, бойові бригади на цьому напрямку не поповнюються вчасно. Вони ведуть бій до останньої людини, яку можна посадити в окопи, а потім цим бригадам дають придані частини, не свої, з якими вони не знайомі, на які вони не впливають, не розуміють їхньої боєздатності. Ці придані частини сточуються ще більше. На цей напрямок, замість того, щоб поповнювати повноцінні наші боєздатні бригади, на цей напрямок Вище командування Олександр Сирський вирішив застосувати новостворені. Новостворені бригади 140, 150, з них беруть, відщипують ротно-тактичні групи, батальйонно-тактичні групи. З людей, у яких немає командних кадрів, немає ні боєздатності, ні злагодженості. Це структури, створення яких в армії ніхто не розуміє. Навіщо при некомплекті діючої армії створювати незчисленну кількість резервних бригад? У чому сенс? Його немає, ніякого практичного сенсу. Це тільки погіршує якість застосування людей. І оці натикані в дірки, оці бригади, оці роти, батальйони, вони, звичайно, не можуть забезпечити сталий фронт. Там нема порядку організації.

Тому основне, що б я хотів сказати, по техніці. Можливо, ви думаєте, що там у ворога така перевага в техніці, в авіації, в снарядах, в дронах. Перевага є, але вона не має такого тотального, ультимативного характеру. Всюди, де наші війська можуть вибудувати щільний фронт, де є командири, яким дають можливість вибудувати фронт, які можуть зайняти позиції, які можуть ефективно застосувати дрони, росіян знищують без шансів. З великими, багатократними перевагами у втратах. Але такої можливості нашим військам, наше командування не дає. Ми не створюємо лінії оборони. У нас всюди зустрічний бій. Замість лінії оборони у нас просто зустрічний бій, посилають людей на точки на карті, на пусте місце в посадці. Це називається оборонні дії. Це не оборонні дії взагалі. А такої лінії опорних пунктів, яка була б прив'язана до висот, яка б забезпечувала радіогоризонти для дронів, яка б забезпечувала мініполя і обмеження маневру противника, лінії оборони, де були б викорчувані, вирізані, випалені посадки, для того, щоб було якісне спостереження для дронів, і щоб можна було якісно уражати противника. Всього цього на Донбасі як не будували, так і не будують зараз. Цього нема. І ніхто за це не відповідає. Це нікому не цікаво. Цікаво доповідати про Курськ. А захищати український Донбас, на жаль, чомусь ні у Володимира Зеленського, Верховного Головнокомандувача, ні в Олександра Сирського, ніякої мотивації я не бачу взагалі. І це найбільше шокує армію.

Зеленський взагалі перестав приїжджати на Донбас. Тож раз на місяць у нього був план. Він приїжджав на якісь КСП, інколи, як правило, бригади, а інколи батальйонів навіть було кілька разів. Він робив фотосесію з Єрмаком поруч, вручав кілька орденів і швидко їхав до Києва. Це називалося, що президент цікавиться ситуацією на фронті. А зараз навіть цього нема. Навіть це не робить. Просто повна байдужість. Сидить там, продукує собі відосики ввечері, хтось йому пише тексти, він собі їх читає із сумним обличчям. Навіть не намагаючись усвідомити, що відбувається. Тобто ніякого управління, армію там кинули, кинули бригади. І, на жаль, як у бригаді тепер організовано, отак бригада, так там фронти тримаються. А після того, як там з деяких напрямків зняли 58-му бригаду, я просто в шоці. Для чого? Для чого Олександр Сирський зняв 58-му бригаду з однієї з ділянок фронту? Для чого це зроблено? Як пояснити ці дії? Це для покращення обстановки на фронті? Чи для того, щоб там фронт рухнув? Мені просто не зрозуміло. Можливо, хтось знає.

Війну дронів Сирський організувати не здатен. Це абсолютно. І цього нема. Ніяких умов для застосування дронів, координації між РЕБ, між силами БПЛА, ніякої тактики застосування дронів. Всього цього нема. Після кількох зустрічей з кількома командирами підрозділів дронів, для цих кількох підрозділів дійсно були вирішені Сирським кілька питань. Комусь дали людей, комусь дали додатково дронів. І все. Ніяких системних речей не відбувається. Оборона на технічних засобах не будується. На багатьох ділянках фронту основне джерело отримання інформації, в першу чергу на цих критичних, основне джерело інформації – це радіостанція і доповідь з СПшки, там, де сидить піхота. До нас підходить противник. Тобто організація лінії спостереження дронів, системне застосування ударних дронів – це армія не організовує. Наша перевага виключно в тому, що у нас більша кількість вмотивованих людей самі собі ці дрони шукають, застосовують і в рамках своїх підрозділів змінюють обстановку на фронті. Системності нема. Наш РЕБ як збивав велику кількість своїх дронів, так і продовжує збивати. Як нема там системності – не було, так і нема. Ніхто на це не звертає уваги. Абсолютно нецікаво. Інженерних оборонних споруд, лінії оборони – не було і нема. Ніхто не звертає уваги. Застосування військ, організація військ – взагалі ніяких висновків не робиться.

Тому основне, що я хотів би сказати, що Сирський не може зробити, не тільки оце все, те, що тут зроблено, що ми завжди відстаємо в часі, завжди є хаос, на рівні вищого командування. Катастрофа не на фронті. Катастрофа в головах у Києві. На рівні ставки Верховного Головнокомандувача і Командування Сил Оборони. Це основна катастрофа. Там хаос, там безлад. І ці люди не хочуть робити елементарні речі. Оце мене просто шокує. От є з'єднання, командири бригад, у яких є боєздатність, які виконують завдання, які тримають фронт, знищують ворога у великій кількості. Таким людям треба, на мій погляд, давати більше повноважень, більше військ, більше підпорядковувати людей, більше техніки і давати більшу зону відповідальності. І так само, як вони зробили на своїй ділянці, вони зроблять і на сусідніх. Ні. Створюють нові, ще нові бригади, ще нові, ще нові батальйони. Ще техніку туди розкидують, туди розкидують. Вчіться. Але не дають кадровим, не дають професійним бригадам. Ті, які показали, що вони вміють. Це їх не посилюють. І потім давайте йдіть вчиться на війні. Тобто замість того, щоб масштабувати успішні моделі управління військами, Сирський масштабує безлад і хаос. Абсолютну незлагодженість масштабує і неефективність. Оце його робота на фронті зараз, на жаль.

Далі. І саме це причини втрати наших міст на Донбасі. І те, що ворог зараз підходить до Дніпропетровщини. Звичайно, заради справедливості треба сказати, так, безумовно, у Сирського повна безвідповідальність тільки тому, що це з нього вимагає хто? Такі брехливі доповіді вимагає сам Зеленський. Це ж не сам Сирський сидить і отак вигадує. Ні, його там постійно підзужують. Міністр оборони Умєров у нас - це нуль. Це людина, яка взагалі на війну не впливає. Такий адміністратор. Адміністратор, який має підписувати папери. Він не формує ніякої політики. Він просто отримує задоволення від того, що спілкується з міністрами оборони країн НАТО. Інколи їздить туди на саміти. Йому дуже прикольно. Він у Києві. Він далеко від війни. Абсолютно його ніяк це не чіпає, те, що на фронті. Умови дуже зручні. Прямо сидить собі в кабінеті. Слава, визнання. Очевидно, йому більше в житті і не треба. А те, що там на війні відбувається, це не його проблеми. Його це не турбує.

Володимир Зеленський, ми знаємо. він весь поглинений акторством, драматургією, яку він там собі пише. Для нього важлива вечірня промова. І щоб дати інтерв'ю якимось іноземним ЗМІ. Це дійсно його турбує. Тому йому цікаво говорити про Курщину. Про щось абсолютно не пов'язане з реаліями війни. Він не хоче витрачати час на реальні зміни. Питати про те, чому там ті чи інші події відбуваються на війні. Дивитись правді в очі. Питати командирів. Зеленський може зібрати представників громадянського суспільства. Запитати їх, як нам перемагати на війні. Це ж ми розуміємо, для піару робиться. А зібрати один раз командирів бригад і запитати їх, як нам перемогти на війні, щоб кожен розповів. Ні, це ні в якому разі Зеленський не зробить. Йому зручно. Є один менеджер. У нього ж є 5-6 менеджерів. Один з цих 5-6 – це Сирський. Йому зручно. Сказав, на Курськ, воюємо в Курську. Що там на Донбасі? Неважливо. І, звичайно, ця брехня йде зверху. Але, на мій погляд, генерал, який відповідає за армію, який все життя прослужив в армії, повинен мати сміливість, свою власну гідність, чесність, відповідати, в першу чергу, перед своїми підлеглими, перед солдатами, яких він кидає в бій. І тому він має за них відповідати. Коли змінювали Валерія Залужного, я вважаю, що це повноваження президента, Верховного Головнокомандувача, він має на це право, це його бачення. І також була велика кількість справедливих зауважень до діяльності Залужного. І було багато такого в армії хаосу, і безвідповідальності, і теж були великі проблеми, і невдалі операції, і поразки. Але якщо порівнювати, що було при Залужному, і що зникло зараз в армії при Сирському? Я б сказав основне – це довіра. Зараз армія на всіх рівнях Вищому командуванню не довіряє конкретно. Тому що Олександр Сирський може будь-кого зняти, абсолютно без всякої логіки, в будь-який момент, і тасує безперервно. І, звичайно, оце безперервне тасування, оцей хаос, оце вимагання брехливих доповідей, оце просто ганебне, яке стало системою зараз - це основне, що знищило довіру.

І хтось думає, що там Росія на фронті має якусь просто таку тотальну перевагу, там нічого не змінити. Я вам хочу сказати, я спілкуюсь кожного дня з багатьма командирами багатьох бригад і батальйонів. Я ні в кого з них не чую приреченості. Вони всі вважають, що ворога можливо зупинити і розгромити. Але його можливо зупинити і розгромити, якщо планування організації ворога буде протистояти наше якісне планування організації. А зараз цього нема взагалі. Зараз ворог має перевагу саме на рівні вищого командування. Як організаційну, тому що у ворога воюють бригади, дивізії, армії, корпуси. Тобто ворог воює сталим складом військ на певних напрямках. У нас такого немає близько. Ворог воює цілеспрямовано. Тупо, але цілеспрямовано. І ми не можемо використати цю тупість, тому що наша організація, на жаль, ще на більш низькому рівні виявилася, на вищому рівні. Наші солдати мають перевагу в бою, наші командири мають перевагу в бою на тактичному рівні за рахунок імпровізації, швидкої адаптації, нових тактичних прийомів, техніки. Але ворог отримує поразки на тактичному рівні раз, два, три, п’ять, а потім перебудовується. І потім ми вже не можемо використати ці переваги. Потім ворог починає їх використовувати. А у нас на це реагування нема. Тому що у нас, крім цього тактичного рівня, крім ініціативи бійців, командирів знизу, зверху планування організація відсутнє. Хаос. Точки на карті, смужечки і крики в слухавку, чому туди не зайшли, чому не зайшли, чому не зайняли. На цьому функції цих ОТУ і ОСУВ закінчується.

Тому, чи можна нам перемогти у війні? Я в цьому, знаючи наших командирів, не сумніваюся. Я бачу на фронті значну кількість якісних бойових з'єднань. Я бачу, що в нас є достатня кількість людей, якщо їх застосовувати адекватно, якщо їх застосовувати після підготовки, з правильною тактикою, на обладнаних позиціях. Якщо командувати по всій лінії фронту, будуть командири, які мають досвід, які тримають свій фронт, командири успішних боєздатних бригад і батальйонів, у нас їх достатньо на весь фронт. Ворог буде зупинений і розгромлений. Не буде ніякого дива, нам не треба буде сподіватися, не треба буде думати, що далі. Будуть люди відповідальні на кожній ділянці. Зараз такої відповідальності нема, тому що цієї відповідальності нема в Києві. І, на жаль, зараз Олександр Сирський, який бачився як людина, яка може зробити висновки з того, що було при Залужному, зробити зміни, ця людина втратила довіру армії. Сирський втратив довіру армії. І якщо він не буде змінюватися, якщо він захоче стати тільки одним із п'яти-шести підлабузників в Офісі Президента в українській історії, то все хороше, що він зробив, а Сирський зробив Харківську наступальну операцію успішну в травні 22-го року, потім успішну Балаклійську наступальну операцію у вересні 22-го року, потім успішна операція була в 24-му на Курщині. Так от все це забудеться. А запам'ятовують його і невдалі операції, будуть тоді підніматися. Його невдала наступальна операція на Бахмуті в 23-му році. І особливо будуть згадувати оцей безлад, хаос, безвідповідальність у 24-му. Таких темпів руйнування фронту через невдалі некомпетентні управлінські рішення зверху я навіть не міг собі уявити. Маючи такі командні кадри, маючи абсолютно не гірший ніж у ворога особовий склад, а на мій погляд, більш умотивований навіть зараз, у 24-му році, більш умотивований, більш боєздатний. Тим не менше, ми продовжуємо відступати. І оці поразки на Гірнику-Селидове – це, на жаль, не останні поразки цього року. І всі ці поразки через безвідповідальність зверху, через брехню. Через брехню зверху. І за це коли-небудь доведеться відповідати. Але це не буде забуто і це не буде замовчено. І намагання сидіти там десь у штабі, доповідати, світитись в фейсбуці і бути чистеньким, робити вигляд, що втрачають міста якісь солдати з якихось батальйонів – ось цього не буде. Бо війна потребує організованості.

Отже, я дякую, що ви були на ефірі. Ефір непростий, важкий. І дуже неприємно говорити про наші поразки. І дуже важко. Але зараз ситуація на фронті критична саме тому, що там брехні стало набагато більше, ніж бажання розібратися, ніж об'єктивної інформації. І намагання прикрити реальні організаційні провали просто загальними балачками про те, що там якісь орди ворога наступають – перевага ворога не має такого, ще раз підкреслюю, тотального характеру. Його можна зупинити, і багато українських командирів ворога зупиняють. Так от, якщо ми припинимо брехати, тоді замість оцієї війни в доповідях, яку веде Головнокомандувач ЗСУ, у нас нарешті почнеться війна насправді, війна на знищення росіян. Якщо ми на кожній ділянці фронту будемо воювати так, як воюють наші успішні бойові з'єднання, бригади і батальйони, ворога зупинити абсолютно реально, і розгромити ворога абсолютно реально, і захистити Україну, і перемогти у війні абсолютно реально. Тому перша частина, український "План перемоги", він має починатися з першого пункту – припинити брехню. І в першу чергу припинити брехню мають Володимир Зеленський і Олександр Сирський. Сподіваюсь, що якщо вони почують більш жорсткий тон критики, це їх спонукає все ж таки над чимось замислитися, хоча б над своїм місцем в історії і відповідальністю перед майбутніми поколіннями людей."

Автор: Юрій Бутусов, Цензор.НЕТ [2]

Фото вгорі: Getty Images | Володимир Зеленський і Олександр Сирський

На цю тему:

• Сирський, Содоль, Баргилевич, Павлюк - генеральська фракція, яка знищує наші шанси на зміни та перемогу, - заступниця голови комітету ВР, "Слуга народу" Безугла [3]
• Сирський забирає з Вугледару 72 бригаду, буде катастрофа - Безугла [4]
• Бутусов: Про генералів, "паперові війни", "мистецтво доповіді" та сучасну війну: чому Сирський і Содоль потрапили під критику [5]