Бутусов: Про генералів, "паперові війни", "мистецтво доповіді" та сучасну війну: чому Сирський і Содоль потрапили під критику

Версия для печати

Головний редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов на тлі скандалу, який виник у соцмережах, проаналізував дії Головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського та командувача Об’єднаних сил ЗСУ Юрія Содоля.

І поділився своїми думками щодо ефективності дій ЗСУ під керівництвом цих високопоставлених військових.

Наш ефір присвячений важливій для нашої армії темі, яка зараз має великий резонанс і в Збройних силах, і в суспільстві. Це скандал, який виник в інтернеті навколо особи генерала Содоля, командувача оперативно-стратегічного угруповання військ "Хортиця". Цей скандал безпосередньо б’є по Головнокомандувачу ЗСУ Олександру Сирському, який Содоля призначав. Насправді цей скандал б’є і по Верховному головнокомандувачу Володимиру Зеленському, адже саме він призначав Сирського і це Зеленський затвердив усі рішення Сирського щодо змін у вищому керівництві ЗСУ.

Якщо коротко: з’явився пост у фейсбуці заступниці голови комітету по обороні, народної депутатки, яка вже раніше була відома серією критичних постів, дописів щодо колишнього головнокомандувача Валерія Залужного. Вона писала про Сирського доволі лояльні речі. Але написала, що і Сирський не впорався і також призначає некомпетентних генералів на вищі командні посади. Також ця нардепка, "слуга народу", заявила що генерал Содоль, командувач найбільшого стратегічного угруповання Збройних сил, ОСУВ "Хортиця", "є злочинцем". Це цитата. А наступного дня два відомі українські блогери Сергій Стерненко і Ігор Лаченков також зробили критичні дописи щодо особи Содоля. А найбільший резонанс забезпечила, звичайно, заява Богдана Кротевича. Це один з командирів бригади "Азов", учасник оборони Маріуполя, який на війні з 2014 року і ось ці заяви - це вже слова достатньо авторитетного військового. Це людина, яка має право говорити, давати оцінки й ці оцінки звучать вагомо.

Отже, перше.

Ми проговоримо зараз про політичну складову, хто за це все відповідає і що робити. Я дам оцінку самому генералу Содолю, що мені відомо щодо його участі у війні і що мені відомо, чому критика Содоля в інтернеті виникла, чому вона має підґрунтя і чому ця критика має підтримку, чому немає такого обурення широкого в армії, ніхто не заступається.  Далі  поговоримо про Олександра Сирського, оскільки ця ситуація б’є прямо по ньому, його досягнення, бо призначення Содоля – це теж один з результатів його роботи, і кілька місяців на такій важкій війні – це цілком достатній термін, щоб робити деякі висновки стосовно стилю роботи і того, що викликає такі конфлікти. Значить, є певні проблеми, комунікаційні і репутаційні, які дають можливість завдавати такі інформаційні удари, і це популярно, нема ніякого обурення в армії. Потім пропоную свої пропозиції, своє бачення, що робити в цій ситуації, що має робити, керівництво Збройних сил і Олександр Сирський особисто, щоб такі скандали вирішувались, щоб довіра армії посилювалась і кадри посилювали і його роботу, і його керівництво, і його лідерство. Бо інакше це лідерство з таким обуренням і таким хейтом – дуже швидко закінчиться. Бо у нас, як відомо, призначають або тримають на посаді тільки тих, хто популярний. І звільняють тільки тих, хто популярний. Але непопулярним у нас бути категорично не можна. Це правила, які встановила наша чинна влада. Потім я виділю час, щоб відповісти на ваші питання.

Перше - стосовно політичної і всіх рамок скандалу. Чого я достатньо стримано до цього ставлюсь? Тому що це така політична гра. Заступник комітету по обороні, депутат, "слуга народу", яка несе повну відповідальність разом з правлячою партією, з правлячою владою за провал підготовки до війни за всі кадрові призначення, за всі корупційні схеми, які були спочатку, розпочала політичну кампанію проти колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, його команди. Це було дуже гучно, дуже публічно. Його збили. Поставили Сирського, його команду. І вона також починає тепер хейт стосовно цієї команди. Якщо почитати дописи, там є достатньо слушні зауваження, які в принципі всі військові на фронті також говорять. Але чому ж допускаються ці постійні неправильні кадрові призначення, з її точки зору? Хто ж їх призначає, цих генералів некомпетентних? Хто ж їх тримає на посадах? І чомусь забуває постійно народна депутатка написати, що у цих генералів є керівник – Верховний головнокомандувач України Володимир Зеленський і голова Офісу Андрій Єрмак. Ці дві людини керують роботою ставки Верховного головнокомандувача, ухвалюють там всі рішення, заслуховують доповіді дають оцінки цим доповідям і визначають що той генерал має бути на посаді, той – ні. В принципі мають повну кадрову свободу в будь-яких рішеннях. І ставка Верховного головнокомандування насправді – це основний орган управління війною. Навіть не Генштаб. Ставка. Бо там всі ресурси, управління всіма засобами, мобілізація людей, грошей, техніки. Але чомусь у нас виходить так, що створюється хвиля хейту стосовно того, що якісь проблеми на війні – це виключно військові генерали. А давайте їх частіше замінювати – і буде краще. Якщо головнокомандувач – його підняли хейт, зняли. Кілька місяців – інший головнокомандувач, хейт, зняли. А чому причини не виправляються? А та людина, яка їх призначає і знімає, вона чому поза критикою? І створюється таке враження, що Офіс президента, партія "Слуга народу" проводять таку цілеспрямовану кампанію з дискредитації керівництва Збройних сил, Сил оборони, щоб постійно перекладати свою відповідальність за провали підготовки до війни, за провали мобілізації, за абсолютно абсурдні політичні втручання в стратегічні рішення військового командування.Це Зеленський і "слуги народу" довели нашу армію до такого стану. Поставили нас в таке критичне, трагічне становище своєю бездіяльністю, своєю показухою, імітацією бурливої діяльності, бажанням втопити будь-яку проблему в потоці брехливих заяв. Ось це викликає обурення. Тобто жодних системних кроків нічого – ні пропозицій, ні змін. Вони нічого не продукують як законодавці, які отримують зарплату і довіру виборців, що робити закони, робити рішення, слідчі комісії, кримінальні справи. Про це заступниця голови комітету по обороні жодного слова не говорить. Вона не вимагає ні порушення кримінальних справ, не подає заяви в прокуратури, а у неї всі повноваження. Не вимагає службових розслідувань, не вимагає, щоб Верховний головнокомандувач хоч якось пояснив свої кадрові рішення. Вона просто кидається гаслами: злочинець, злочинець. Ну, а ви самі хто? Партіє "Слуга народу"?. Це ж ви призначили цих людей на ці посади. А ви не злочинці? В дзеркало подивіться, перш ніж такими словами в інтернеті.

ЗАЯВИ СТЕРНЕНКА, ЛАЧЕНКОВА, КРОТЕВИЧА

Друге. Заяви Сергія Стерненека, Ігоря Лаченкова, Богдана Кротевича - це абсолютно інша історія, коли дійсно критика має під собою підґрунтя. В дописах всього не сказано, звичайно, але передісторія стосунків є. Для кращої ілюстрації перейдімо до самої особи генерала Содоля – чому дописи проти нього мають популярність, їх лайкають, і чомусь підлеглі Содоля, який командував морською піхотою, кількома бригадами, не виступають масово на його захист. Його підлеглі в ОТУ "Донецьк" не поспішають виступити на захист, в ОСУВ "Хортиця" мовчать? Мабуть, є якась причина? Авторитетний бойовий лідер, який важливий, для своїх підлеглих, звичайно, отримав би серйозну підтримку. Можливо, не таку як отримував Залужний, але були б авторитетні люди, командири, які б вважали за необхідне сказати: друзі, ця людина нам потрібна на своїй посаді. Так-от, я вам хочу сказати, і це дуже важливо, дуже показово, жоден командир, який був підлеглим з 2022 року, жоден офіцер, який був підлеглим Содоля і виконував його завдання у Маріуполі, на інших ділянках чомусь так не виступив. Зараз ми поговоримо, чому.

ЩО НЕ ТАК ІЗ СОДОЛЕМ?

Для мене авторитет, повага – це ключова здібність лідера. Бути лідером – це вести за собою людей. А вести за собою людей можна виключно на своїй повазі і на довірі. А якщо така довіра ніяк не проявляється і повага ніяк не проявляється, значить, з лідерством є великі проблеми. В чому ж проблеми у генерала Содоля? Подивімось об’єктивно на його бойовий шлях.

БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОДОЛЯ

На початку він командував угрупованням наших військ на півдні фронту. Зокрема, в його сфері відповідальності був Маріуполь. Саме в Маріуполі 24 лютого Содоль і перебував. На початку війни у командування тих сил оборони, які обороняли Маріуполь, був великий конфлікт. Так сталось, що чомусь старшим начальником у Маріупол став на той момент капітан Нацгвардії Денис Прокопенко. Командир полку Нацгвардії Азов. Чомусь 24 лютого виїхав з міста Маріуполь пан Содоль, і отак якось стихійно там сама по собі зорганізувалась оборона. Потім на Півдні були великі проблеми – прорив під Волновахою, оточення Маріуполя. Там не видно лідерства генерала Содоля, тому що за наполяганням командування оборони Маріуполя Содоль був тимчасово відсторонений від посади і деякий час він нічим не командував на фронті. З різних причин. Але та критика, яка лунала з боку оборонців Маріуполя, була одним з факторів. Я не кажу те, що це був злочин. Були узгоджені дії, було провалене розгортання військ перед війною, підготовка до війни. Тому має розібратись слідство, чому, як вживались певні заходи. Я просто хочу сказати, що коли виступає Богдан Кротевич, коли критика Содоля іде з боку полку "Азов", - це вагома критика. Ці люди мають право так говорити. А генерал Содоль має з повагою ставитись до цієї критики і відповідати не неї хоча б як чоловік, як офіцер. Бо ці люди, яким він дав наказ залишитись в оточенні без забезпечення практично боєприпасами, мають право. Вони будь-кому мають право ставити запитання. Бо вони в цих умовах зробили не тільки те, що можливо, а і те, що неможливо. І подвиг героїв-оборонців Маріуполя завжди буде для нас символом спротиву. А далі Содоль командував угрупованням морської піхоти; були створені, розгорнуті нові бригади морської піхоти, були бої під Донецьком, були бої на Запорізькому напрямку, була битва за село Кринки. І Содоль командував угрупованням ОТУ "Донецьк" тривалий час. Доволі суперечливі є оцінки. Я спілкувався з авторитетними достатньо командирами і бригад, і батальйонів, які схвально оцінювали жорсткі дії, накази Содоля. Але була і є велика кількість також авторитетних наших командирів – підкреслюю, не солдатів, а людей, які добре володіють обстановкою, які достатньо критично ставились до методів управління генерала Содоля. І вважали їх не просто жорсткими. Критикували їх за те, що вони неефективні.

АУДІОПОВІДОМЛЕННЯ ВІД "ДА ВІНЧІ"

У мене є аудіозапис, який мені надіслав Герой України Дмитро Коцюбайло. Підрозділ Коцюбайла був на декілька днів відряджений для виконання завдань у районі Донецька-Вугледара під командування Содоля, і Дмитро записав мені два аудіоповідомлення. Вони є у мене на телефоні. Вони збереглись. Я не можу їх оприлюднити без дозволу, але це була дуже жорстка критика генерала Содоля. Дмитро вважав, що ця людина має великі проблеми в управлінні військами і підпускати його до управління військами, з його точки зору, неприпустимо, тому що він схильний до проведення емоційних і абсолютно непідготовлених дій. Зокрема підрозділ Дмитра Коцюбайла був кинутий на виконання завдання без підготовки разом з групою бійців Нацгвардії для абсолютно не підготовленої, не організованої атаки у селі Павлівка під Вугледаром. Дмитро критикував за це Содоля і особисто телефонував Олександру Сирському, і Олександр Сирський переглянув рішення Содоля. Воно було скориговане. Але Дмитро вважав його неефективним, це рішення. І конкретно його аргументував. У мене є для підтвердження цих слів два аудіозаписи. А розмову з Дмитром, я думаю, Олександр Сирський і сам чудово пам’ятає. Чому я наводжу цей факт? Тому що Дмитро Коцюбайло – це один з найбільш обдарованих людей на цій війні. Він просто відчував війну як ніхто інший. Його думка для мене авторитетна. Також є значна критика і з боку інших підрозділів, в тому числі і морпіхів, дій і рішень генерала Содоля. На цій війні критикувати генералів насправді нескладно, тому що ворог нас переважає, ми всюди змушені оборонятись. У мене наразі немає підстав говорити, що всюди було погано. Я це на себе не беру. Я кажу про конкретні вчинки, які мені відома з першоджерел, по яких у мене є або свідчення, або свідки. Але основне, чому критикують Содоля зараз і чому армія його не підтримує, - це те, як він керує зараз, який у нього метод управління і стиль. Не через якусь конкретну ситуацію, а через те, що він ставиться так до більшості. І основна критика іде на його адресу від командирів. Але особливо командирів бригад, в рішення яких постійно втручається і визначає їхні дії ОСУВ "Хортиця".

Те, що я зараз кажу, не значить, що такі проблеми є тільки у Содоля. Це не значить, що тільки Содоль взагалі найгірший генерал в ЗСУ. Якщо оцінювати діяльність генерала Содоля і порівнювати з іншими нашими генералами, з генералом Зубаничем, з генералом Мойсюком під час Херсонської операції, якою він керував, з генералом Богомоловим, - я особливих відмінностей не бачу. Генерал Соколов, якого теж призначили нещодавно на посаду. Виявляється, що у нас значна кількість генералів керується одним і тим же принципом і зараз цей принцип дуже культивується в ОСУВ "Хортиця".

Перше. Я б сказав так. Командувачі ОСУВ, стратегічними угрупованнями і деякими тактичними угрупованнями інколи нагадують генералів-вахтерів. Які сидять на вході і завдання яких когось не пущати або когось пущати. Чому таке враження і чому такий негатив у військах? Тому що війна – це технологічний організаційний процес. Це тактика. Це ситуації, які треба відчувати, на які треба швидко реагувати. Все це потребує гнучкості і швидкості рішень, децентралізованого управління, самостійності командирів рівня комбриг-комбат. Вони мають мати свої межі, свої повноваження, свою зону відповідальності, в якій вони мають ухвалювати рішення і діяти за обстановкою. Що у нас відбувається? На початку війни українська армія мала велику перевагу у швидкості ухвалення рішення і гнучкості у порівнянні з ворогом. Наші кадрові бригади були розкидані маленькими підрозділами, угрупованнями вздовж кордонів і окремими батальйонами, ротами, взводами. Командири в цих ситуаціях діяли за обстановкою. Тоді була одна обстановка: стояти насмерть. І командири, Збройні сили України, добровольці, які кожного дня до них приходили, в ті критичні дні, тижні, місяці виконували це буквально. Але був один важливий фактор. Наші командири завжди мали свободу дій. Бо швидкість, темп бойових дій був такий, що ніякі команди, ніякий контроль – все це було просто неможливо. І поки там російське командування узгоджувало рішення, куди якій колоні наступати, які ухвалювати рішення, як реагувати на дії українців, у нас командири батальйонів, командири рот, всі, хто був на рубежі, завжди брали відповідальність на себе і діяли самостійно. У переважній більшості випадків. Українське командування у 2022 році переважало ворога у гнучкості і швидкості. Це абсолютний факт і це дуже важливий фактор, який обумовлював успіх нашої оборони. Наші командири на кожному своєму місці брали відповідальність на себе і діяли. Що зараз? Зараз війна стала бюрократично-паперовою. Це почалось на при Сирському. Це почалось з кінця 2022 року. Війна стала бюрократизуватись. Кількість паперів зростати. Кількість звітності зростати. Вимогливість на ці звіти зростати. Це нагадує АТО під час Третьої світової, такі абсурдні правила, які колись діяли в неактивний період бойових дій. Що зараз роблять деякі генерали-вахтери, які у нас керують деякими ОСУ і деякими ОТУ? Фактично вони перетворились просто на людей, які не допомагають командиру бригади воювати, не розділяють з ним відповідальність, не допомагають йому краще виконувати завдання у своїй полосі і додавати сили, резерви, озброєння, а ці вахтери – це люди, які тільки з однією ціллю дзвонять, вимагають і викликають дати по голові, зробити догану, накричати, сказати: так, на якій смузі ви стоїте, де які точки? Чому тут втрачена ця еспешка? Чому? Написати службове розслідування, перекинути всю відповідальність на командира на місці, а самому просто сидіти і керувати таким чином – по карті в кабінеті, гучним голосом, матом з суцільними претензіями. Тобто ці люди – це адміністратори своєї карти. Вони адмініструють оці смужечки, які вони там малюють.

ДВА ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ КОМАНДИРА НА ВІЙНІ

У нас зараз на першому місці у війні, перший критерій успішності командира, як він вміє вбивати ворога. В сучасній війні для цього є ідеальна звітність – відео з дронів. Відео і фото. Хто більше відео і фото має, той кращий командир. Це основний критерій, як він вбиває ворога, такий він і командир. Другий критерій - як він при тому береже особовий склад, кого більше загинуло: ворогів чи наших? Чи вартий того був розмін? Це два основні критерії. Все інше – другорядне.

Питання звітності, заповнення карт, підписів під картами, де там яка еспешка здана, хто там відійшов на 100, 200 метрів після артудару або авіабомби – це питання №25 взагалі, після усього важливого. А у нас зараз питання звітності, паперообігу - №1. Потім – розподіл матеріальних ресурсів, розподіл людей, усілякі звіти.

"МИСТЕЦТВО ДОПОВІДЕЙ"

А ліквідація противника це взагалі, мистецтво доповіді у нас зараз процвітає. Сунь Цзи створив книгу "Мистецтво війни". Всі командири бригад і батальйонів кажуть так: зараз в армії основне не мистецтво війни, а мистецтво доповіді. Українським генералам можна просто видати книжку під редакцією, ціла група товаришів, як треба робити доповіді, щоб за доповідями все було добре – напружено, але контрольовано – і при тому тебе не зняли з посади. Якщо ти повідомляєш реальну обстановку, тебе можуть зняти. Як у нас зняли комбрига 47 бригади Рюмшина, компетентного офіцера, який чесно повідомляв керівництву обстановку і ефективно організовував бойові дії 47 бригади. Його поважали в бригаді, коли він керував. Чомусь зняли Рюмшина за правду? Тут об’єктивно треба сказати, не при Сирському ці проблеми виникли. Вони і раніше були. Я про них писав ще з 2014 року. Це і при Муженку було таке саме. Брехня в доповідях, мистецтво, як там сказати, щоб нічого не загострити і щоб керівництво вийшло сухим з води, якщо буде скандал. Так от, друзі, зараз у нас ситуація така, що функції деяких командувачів ОСУВ, ОТУ зводяться до того, що вони постійно кричать на когось, що там куди. Два критерії. Перший: що зі смугою? Де на карті смуга? Чому відійшли з цієї смуги, еспешки чи з ВОПА, неважливо, що там у ворога. І Другий. А чому у вас по БЧС значиться багато людей. БЧС - бойовий чисельний склад, згідно зі звітністю. Не фактичний, а те, що по папірцях. Так от, а чому ж ви тоді не атакуєте, якщо у вас ще є люди? А чому ви ще не тримаєте, якщо у вас люди? І не важливо, що нема піхотинців, наприклад, а є тільки мінометники, оператори дронів, ремонтники, тиловики, такелажники. Отакий принцип, на жаль. Що у нас відбувається? Бюрократизація армії призвела до некерованого зараз неконтрольованого росту оцієї паперової маси звітності. І замість вбивства ворога, замість збереження життя особового складу і максимізації втрат противника, мінімізації власних втрат, командири зараз думають про папірці, догани, службові розслідування, звітності і про те, як так доповідати, щоб потім тобі дірку в голові не пробили командувачі ОСУВ, командувачі ОТУ, які нічим можуть тобі не допомагати. Вони не привозять тобі снарядів, або поповнення людей, але вони кожного дня будуть тобі робити заслуховування о п’ятій ранку.

ДОПОВІДЬ О 5-Й РАНКУ

До речі, заслуховування в ЗСУ командирів починається з п’ятої ранку. Ви можете собі уявити? Кожного дня. Тобто у нас комбриг – це абсолютно нездорова посада, тому що тобі власне керівництво – навіть не противник – не дозволить спати. Ти можеш всю ніч воювати, а в п’ятій ранку ти маєш, чи в шостій – по різному – ти маєш сидіти на селекторі, слухати щось, доповідати. Двічі на день. Бо головне – щоб там диспетчер, вахтер знав, що отак от. Це ілюзія контролю. Такого бюрократичного управління в армії не було на початку 2022 року. І результати були в армії. Виявляється, армія не тікала і відповідально захищала, виконувала до кінця свої обов’язки. Зараз, на жаль, паперова оця складова посилюється.

Тому, отакі дії генералів-вахтерів і діяльність командувача ОТУ Содоля не викликає підтримки в армії, тому що це просто дивно, що замість того, щоб разом з командирами вирішувати бойові завдання, командувачі перетворюються на таких вахтерів. Так не можна воювати. Це не довіра.

Але робить так Содоль, робить так Сирський, роблять так інші командувачі з однієї причини - бо вони щоденно звітують Ставці верховного головнокомандування про обстановку. І в цій ставці, як вчора написав журнал The Еconomist, Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський постійно кричить на генералів – це цитата британського видання, яке ознайомлене з обстановкою в Офісі президента – кричить, що генерали недостовірні дані доповідають. У нас, на жаль, керівництво країни політичне, "слуги народу", колеги отієї самої депутатки з комітету по обороні, яка перекладає всю відповідальність на військових – це саме вони: Володимир Зеленський, його оточення – це вони вимагають від армії воювати по точках, координатах. Бо вони не питають, як перемогти у війні, як знищити ворога, як найкраще завдавати йому втрат, яка стратегія, тактика. А вони питають карти, де хто відійшов. І у нас якщо все військове мистецтво – ви можете відкрити будь-яку монографію, починаючи з того ж Мистецтва війни Сунь Цзи, 500 років тому до нашої ери – все воно, вся ця мудрість починається з того, що основне завдання воєначальника – завдати поразки бойовим силам противника. Знищення армії противника – це є основна ціль війни. Є тактика для того, щоб цю стратегію реалізувати на конкретній місцевості. Значить, коли ворог тебе переважає і наступає, а у тебе сил менше, то інколи доводиться і відступати. Інколи - щоб перейти в контратаку, інколи – щоб стримати противника, зайняти інші позиції. Всього цього нема. На третьому році війни Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський досі не організував і не передав армії надійні оборонні рубежі. У нас відсутні стратегічні оборонні позиції, які Російська Федерація вибудувала ще на початку 23 року, Міністерство оборони Російської Федерації на окупованих територіях. Такої лінії, яку побудували росіяни, в Україні нема. Ми не посадили війська на підготовлені позиції. У нас досі, навіть на півночі Харківщини, піхота сходу вступає в бій, закопується на своїй території, яку ми контролюємо півтора року, з лопатами в посадках. Як це не дико звучить. Навіть там, де ми очікували наступ.

Так от, замість того, щоб планувати ведення війни, замість того, щоб займатись стратегією, щоб віддати тактику, делегувати її, не лізти в повноваження командирів бригад, припинити цю кадрову чехарду, оці паперову війну з доповідями і звітами, оці селектори, які о 5 ранку у нас проводять командувачі ОТУ, ОСУВ – замість того, щоб все це скасовувати і працювати сучасними методами управління, які мають ґрунтуватись на довірі, на лідерстві, на чіткому визначенні результатів, критеріях оцінки командирів. Я назвав два основні критерії: знищення ворога (відео) і збереження життів своїх бійців – якою ціною ви знищуєте ворога. Все решта другорядне. Якщо ворога набагато більше, він зазнає втрат – да, ми тримаємо рубежі, ніхто вигідні позиції так не залишить. Нема у нас в армії людей, які воюють, щоб щось здавати. Окремі люди є, які проявляють некомпетентність або слабкодухість, але їх одиниці. Або дуже невелика кількість в командному складі армії. Особливо на рівні тих, хто робить війну: командирів взводів рот, батальйонів. Нема цієї довіри і починається працювати по карті. Керівництво країни, яке питає за ці смужечки, яке починає слідчих ДБР службові розслідування по втраті присилати і задовбувати всіх командирів зверху донизу. І того ж Содоля, і по ньому службові розслідування, і по будь-якому командувачу ОТУ службові розслідування. ДБР присилає не Сирський, не Содоль до себе, їх "Слуги народу" присилають з Києва. Які дуже люблять критикувати армію останнім часом, щоб перекинути на армію, на керівництво армії суспільний негатив. Зараз іде важка війна, і блогерством армію не змінити. Дописи мають робити ті, хто не має владних повноважень. Якщо це Лаченков і Стерненко пишуть – у них не має можливості вплинути на ситуацію. А правляча влада, "Слуга народу" і комітет по обороні тим більше – вони мають діяти мовою кримінальних справ або законів, змінювати процедури. Що зробив комітет по обороні, щоб зупинити оцей паперовий морок в ЗСУ? Нічого. Що зроблено, щоб була введена реальна відповідальність за порушення прав військовослужбовців, за великі втрати в підрозділах, за великі втрати, зниклими безвісти? Нічого. Тобто замість того, щоб комітет по обороні разом з його заступницею давав рішення, які посилюють обороноздатність армії, замість цього оця конкретна депутаткиня перекладає відповідальність із себе, зі свого комітету, зі своєї партії, зі свого президента, зі свого Верховного головнокомандувача, його ставки абсолютно некомпетентної – перекладає це на генералів.

Якби у нас отакі пости від народних депутатів мали якийсь вплив на хід бойових дій, я б це вітав. Але це просто політичний пінг-понг. Однак є критика, яка показує, що Олександру Сирському варто задуматись, чи відповідає масштаб посади командувача ОСУВ "Хортиця" особистим якостям генерала Содоля. На чому ґрунтується критика Стерненка? На тому, що у нас в армії досі відсутнє системне застосування дронів. І генерал Содоль серед тих командирів, які вважають, що оператор дронів – це такий самий піхотинець-штурмовик, якщо не людей не вистачає десь в окопі, то не треба якісно планувати враження противника, а треба просто на деякий час тих, хто під рукою, в тому числі операторів дронів, посилати вперед. Це такий стиль. Управління, як я сказав, по карті, по смузі і по списку чисельного складу. Інших критеріїв нема. Критика Содоля в армії підтримується багатьма командирами. І багато критики об’єктивної.

ЧОМУ ВЛАДА НЕ ЗАСТУПАЄТЬСЯ ЗА СИРСЬКОГО?

Тепер щодо Олександра Сирського, по якому прямо б’є ця критика. Хочу звернути увагу, що після цієї хвилі критики ніхто не заступився у владі ні за Сирського, який згадується в цій критиці, ні за Содоля. Мовчить Верховний головнокомандувач, який вас призначив, Олександре Станіславовичу. Мовчить міністр оборони Умєров, який такий у нас весільний міністр. Який в принципі ні в що не втручається і головне, щоб його зайвий раз ніхто не турбував. Хочу сказати, спеціально для ЗСУ, для Олександра Сирського, що просто треба розуміти ті сигнали, ту ситуацію яка відбувається. Це критика не Содоля. Це критика загалом стану в збройних силах. Ця критика говорить, що в армії є великий дефіцит лідерства і великий дефіцит довіри. Олександре Станіславовичу, я не знаю жодного прикладу у світовій історії, коли б на посаді головнокомандувача тривалий час трималась людина, яка не бореться ні за лідерство, ні за довіру. Яка стоїть до кінця на якихось неефективних кадрових рішеннях і не змінюється ні на крок. Я думаю, що керівництво ЗСУ має зробити висновки з цієї історії. Подумати, а чому ж так відбувається? Чом у нас генерали-вахтери? Чому у нас немає довіри між командним складом? Я навіть не кажу про рядовий. І зробити з цього належні висновки. В тому числі і кадрові. Це війна. Країні потрібен на чолі армії лідер, який буде створювати довіру в усіх ланках управління. Це, до речі, дослівна цитата Джеймса Меттіса, колишнього міністра оборони США, відомого американського військового. Меттіс сказав дуже відому фразу, я не раз її повторюю, що в сучасній війні не так важливо знання тактики і адміністрування. Основне, що вимагає, сказав Меттіс, зараз сучасна війна від військового – це вміння створити гармонію в усіх службових ланках. А чи може створити таку гармонію, чи прагне генерал Содоль, який достатньо презирливо завжди спілкується з підлеглими. Презирливо – це не перебільшення, на жаль. Який керує по карті, по звітності, по телефону когось кудись направляє. Ні, друзі, це не той тип лідерства, який потрібен у сучасній війні. В армії люди воюють один за одного. Це родина, колектив. Щоб людина пішла на смерть, вона іде і ризикує життям заради своїх бойових побратимів. Вона вірить, що побратими і командири роблять все, щоби врятувати життя, щоб виконати бойове завдання, завдати втрати ворогу. Що його ризик не даремний. А це потребує довіри і поваги до командирів, до лідерів. А що у нас? Я би попросив, щоб Олександр Сирський подивився, у скільки разів збільшився паперовий документообіг після того, як він став на посаду. Це недовіра, боязнь, острах керівництва, начальства. Тому цей документообіг, ці папірці плодяться на всіх рівнях, щоб прикривати себе. Не робити справу, не воювати, не вбивати ворога. А щоб прикрити себе від чергової пачки розслідувань або слідчих ДБР. Документообіг при Залужному був абсолютно неадекватний, непотрібний. Але і зараз він продовжує стрімко зростати. Це вже відповідальність Сирського. Оця паперова війна – це продовжується зараз. І Содоль – це просто інструмент такої війни. Людина, яка відповідає таким умовам, такому адмініструванню, такому управлінню.. Я знаю, як мінімум 4-5 прізвищ людей, які коли керували ОТУ, ОСУВ, користувались повагою, їм довіряли підлеглі. Вони намагались вирішити завдання спільно з підлеглими командирами планувати бойові дії. Чому нам потрібно просувати адміністраторів, вахтерів в керівництво армії? Якщо Олександр Сирський не буде робити висновки в цій ситуації, то вона для країни погано закінчиться. Бо замість непопулярного Сирського поставлять когось популярного. Умовно Буданова. А проблеми залишаться. Ті самі вимоги будуть лунати зі ставки, дайте папірці.. Треба просувати не тих, хто краще звітність готує, а тих, хто веде в бій. За ким люди ідуть, виконують завдання не через острах ДР, а тому що вони – бойовий колектив. Іншого шляху нема. Там, де є лідерство, там обов’язково є успіхи, там завжди будуть відповідальні адекватні тактичні рішення. Гнучкі, швидкі, які будуть випереджати ворога. А у нас абсолютна неувага. Відсутність аналізу того, що відбувається. Зараз вийшов новий наказ про застосування підрозділів БПЛА. Його написала людина, якій в армії просто нема чого робити. Не в керівництві. Це абсолютно некомпетентні заяви, де визначено відстань – точно кілометри, метри, сотні метрів, з яких мають працювати підрозділи дронів ЗСУ. Повний абсурд взагалі. У нас системних рішень нема. Гнучких рішень. Нема. У нас збільшується звітність, а результати від того краще не стають. Чому?

Адже виграє не найбільша армія, не найсильніша армія. А виграє та система, яка швидше, яка випереджає. Бо неважливо, наскільки ти великий і сильний, якщо в конкретній точці в конкретний час ти слабкий, а твій противник тебе переважає. А щоб випереджати, треба бути гнучкіше. Треба довіряти в кожній ланці, вибудовувати, як казав Меттіс довіру, в усіх ланках. Той, хто не вибудовує довіру, той програє. Бюрократ зупиняється. Ситуація дуже важка і вона потребує великого аналізу.

Відповіді на запитання

Як вважаєте, Зеленський взагалі розуміє, що твориться реально на фронті чи Єрмак його не допускає до такої інформації?

Зеленський не розуміє, що відбувається на фронті з однієї причини - він не ставить правильних питань. А якщо питання Сирському формулюється: де відійшли, покажіть точку? А ми там стоїмо чи ні? А чому мені не сказали, що з цієї точки відійшли, а ви там мали стояти. Якщо таку дрібноту говорить Верховний головнокомандувач, якщо він таке вичитує і посилає слідчих ДБР кошмарити командирів, замість того, щоб розібратись в обстановці, такий буде завжди результат. Я багато разів казав, щоб усвідомлювати, щоб відбувається на війні, потрібно застосувати стандарт армії США, стандартну процедуру ТС2520. Це after action review. Ппісля проведення операцій обов’язково робити аналіз, що відбулось. Чесно робити. А у нас інколи пишуть, що відбулось, тільки на папірці, щоб пред’явити слідчим. Колись після війни подивляться аналіз, наприклад, причини втрати Соледару. Я почитав цей папірець. Взагалі нічого спільного з дійсністю. Підписаний, до речі, був Олександром Сирським, який на той момент командував ОСУВ "Хортиця". Це зроблено папірець тому що цей папірець почитає слідчий ДБР і справу не відкриє проти генералів. Нам потрібна довіра. Цю довіру потрібно створювати зі Ставки Верховного головнокомандувача, які кращі рішення нам треба запровадити. Які погані не треба. Коли буде така довіра і діловий підхід, тоді буде правда. А поки керівництву армії ставляться абсурдні питання зі ставки Верховного головнокомандування, брехати будуть всі. Всі генерали, а потім вимагати брехні своїх підлеглих. Я був шокований, коли в ОСУВ "Хортиця" почали вимагати… така була абсурдна теж ідея – здавати щоденні карти обстановки з підписами командирів, де хто стоїть, на яких позиціях з фотозвітом цієї позиції. Про що ви думаєте? Навіщо ви вимагаєте ці папірці, ці фотозвіти? Чому так відбувається? Тому що ніхто це не аналізує.. У нас звикли, що війна іде за самоорганізацією, що люди самі прийшли, самі зорганізувались, самі собі розвідку, управління, взаємодію побудували і самі воюють з ворогом. Але нема вже такої кількості вмотивованих людей у піхоті, як у 2022 році. Піхота 2022 року розбалувала українських генералів. Вони подумали, що війна це просто тикнути пальцем на карті, а далі добровольці зроблять все самі. На самопожертві, на героїзмі. Однак іде велика технологічна війна. Воюють дві системи. Ворожа система адаптується під нас. Вони хочуть нас перемогти. З цього треба робити висновки. Ми їх не робимо. Ми всі в одному човні. І проблеми в армії, проблеми в Ставці верховного головнокомандування – це не проблеми одного Зеленського, чи Сирського, чи Содоля. Це наші спільні проблеми. Ми їх повинні вирішувати. Якщо людина не здатна командувати сучасними методами, звичайно, її треба пересувати. Якщо це не зробить сам Олександр Сирський, не почне призначати командирів, які здатні бути лідерами, вести за собою, значить буде ситуація, коли хтось замінить самого Олександра Сирського. Думаю, що зараз Олександр Станіславович розуміє, що так само як Офіс не захищає Содоля, так і його він не буде захищати. І потім на нього повісять якусь втрату якогось міста або якоїсь території або якоїсь позиції і звинуватять в усьому. Треба спиратись на підлеглих. Вся критика в армії іде знизу, з тих, хто виконує наказ.

Яка вірогідність того, що Сирського цього літа знімуть?

Не думаю, що Олександра Сирського цього літа знімуть. Хоча я з ним не спілкуюсь, навіть по телефону, однак з відгуків тих людей, хто з ним працює, розумію, він людина розумна. Але він запроваджує в управління мільйонною армією ручні методи управління, які працювали, можливо, на управлінні колись бригадою мирного часу. Ті люди, кого він призначає, такі, як Содоль, вони також в режимі ручного управління намагаються керувати сучасною багатофакторною війною, з мільйоном людей, з обладнанням озброєнням на десятки мільярдів. Потрібні інші методи. Хто це зробить і запровадить, як не керівництво ЗСУ? Міністр оборони? Верховний головнокомандувач? Та він крім звітів взагалі нічого від вас не буде вимагати. Тому я хотів би, щоб Олександр Сирський подивився на ту кадрову політику, яку він проводить, і просто подумав, або він буде призначати людей, які посилюють його авторитет, які користуються повагою і вміють створити гармонію в службових ланках, які допомагають армії воювати і несуть відповідальність за результат, або він продовжує тримати вахтерів на посадах ОСУВ, ОТУ і весь негатив від проблем у ході бойових дій бере на себе. На себе. Не на Содоля.

Дякую вам за ефір. Я ще раз підкреслюю, що це наше спільне завдання, наш спільний біль. Тому що в цій війні ситуація на фронті це не проблема одного Зеленського, одного Сирського, одного Содоля. Це наша спільна проблема, наше спільне завдання і наша спільна перемога, яку ми усі разом тільки здатні здобути. Тому з вірою в те, наша демократична вільна країна здатна до системних змін краще, ніж тоталітарна Росія, я завершую цей ефір. Дякую всім спонсорам які підтримують нас, 2 308 спонсорів підтримують канал Бутусов+. Дякую вам за цю можливість говорити з вами, спілкуватись, чути ваші питання. Слава Україні!

Зображення вгорі: генерали Содоль (ліворуч) і Сирський. Фото з відкритих джерел

«Аргумент»

На цю тему:

• Залишення позицій під Харковом: проти командування 125 бригади відкрили справу
• DeepState: Про командування 125 ОБрТрО та вклад її бійців в утриманні оборони під Вовчанськом
• Роман Костенко: «Пішла команда Залужного, прийшла команда Сирського. І все... В армії як було ручне управління, так воно і залишилося»
• Про оборонні позиції та споруди на півночі Харківщини
• Харківщина: неготові оборонні рубежі біля Липців за 10 км від державного кордону України