Бутусов про гарячі точки: Часів Яр, Торецьк, Куп’янськ, Харків, Курахове

Стрім присвячений повністю обстановці на фронті. Ситуація на фронті загострюється і стає дуже складною. Ворог не просувається дуже швидко, немає жодних таких великих проривів. Але, на жаль, там, де противник тисне, тривалий час, багато місяців, зупинити росіян не вдається.

І, звичайно, оці просування навіть по 100 метрів на тиждень, вони з часом складаються в кілометри і призводять до того, що тактична обстановка змінюється не на нашу користь і створюється загроза дійсно падіння важливих для нас вузлів і рубежів оборони.

Саме зараз обстановка у нас загострюється на цілому ряді ділянок фронту. Що ми бачимо зараз на фронті? Російське командування через те, що має великі втрати, повністю відмовилось від стратегії пошуку вразливих місць в наших бойових порядках, від якихось великих проривів великими силами. Росіяни намагаються тиснути якомога на більш широкому фронті. Вони розраховують кількість м'яса живої сили, яка у них є, кількість боєприпасів, яка у них є і розподіляють його вздовж цієї лінії фронту. Лінія фронту була буквально ще на початок травня, активний фронт бойових дій був близько 800 кілометрів, зараз росіяни його збільшили, зараз фронт активних бойових дій – це близько 900 кілометрів за рахунок того, що додатково з'явився активний фронт на півночі Харківської області. І ситуація, звичайно, вона складна тим, що ворог планує свої дії. Тобто, дії – це витрата живої сили, високоточної зброї у великій кількості за рахунок збільшення виробництва дронів, далекобійних дронів, таких як ланцет, збільшення кількості розвідувальних дронів, збільшення виробництва авіабомб.

Росіянам вдається продовжувати, попри великі втрати, диктувати ініціативу тактичну на низці ділянок фронту. Зараз ми бачимо, що після початку російського наступу 10 травня на північній Харківщині ворог зосередив зусилля для того, щоб не допустити маневру наших військ вздовж лінії фронту, ускладнити ротацію максимально, тобто, максимально збільшити тиск і виснаження на ті діючі українські з'єднання, які тримають фронти, ведуть активні бойові дії.

Що зараз відбувається? Давайте спочатку подивимося обстановку на напрямку Часів Яр.

За даними Діпстейт. Противник веде активні бойові дії на Часовому Ярі, намагається просуватися як на саме місто, так і північніше, важкі бої йдуть за Калинівку зараз, так і південніше. Для росіян це дуже важлива ділянка і зараз там обстановка дуже серйозно загострюється. Проблема, як завжди, там, де у нас немає з'єднання, тобто, рівня бригади, де командування бригади, штаб бригади. Ситуація дуже важка, отут стрілочки показують невелике просування, але ворог на околицях Часова Яру. Реальна загроза існує, що противнику вдасться зайти в саме місто і використовувати будівлі для накопичення живої сили і подальших атак. Ми знаємо, що це вкрай небезпечно. Дуже важкі бої йдуть в районі села Калинівка, це північніше Часового Яру. Ворогу вдалося кілька днів тому, тиждень тому, вибити наші підрозділи з Калинівки. Потім 425-й штурмовий батальйон "Скала" вибив ворога звідти. Бої за Калинівку продовжуються, дуже важкі. І зараз там дуже складна невизначена обстановка. На деяких ділянках йдуть важкі бої, проходять ротації наших підрозділів, і ворог це бачить, намагається це використати. І ситуація на Часовому Ярі, вона дуже гостра. Основна проблема — це організація управління військами на рівні бригади. На жаль, та бригада, яка там була, це знов створене з'єднання, яке має серйозні проблеми з управлінням, з організацією, з розвідкою. І те, що таку бригаду поставили на такий напрямок основних зусиль противника, це викликає подив, звичайно, подив, як такі рішення ухвалюються. У нас є значна кількість досвідчених кадрових бригад. Там, де є досвідчений кістяк командний, там, де є організація управління на більш високому рівні, тим не менше їх не поповнюють в пріоритетному порядку і не поповнюють їх підрозділи операторів-дронів. Замість того ресурси йдуть на знов сформовані бригади, яким для того, щоб дістати боєздатності кадрових бригад, досвідчених бригад, треба тривалий час. І навчати їх треба не на таких ділянках, як Часів Яр, це точно. Тому зараз сподіваємося, що на напрямку Часового Яру вдасться, все ж таки, командування посилить передусім управління, організацію. Бо кількість людей в сучасній війні, вона не вирішує. Кількість людей може тільки відтермінувати певні події. Але якщо немає управління організації, то зупинити ворога не вдається. Ми бачимо на багатьох ділянках фронту, де є управління, організація, ворога стримують дуже довго. В принципі, зупиняють повністю. Але там, де цього нема, відбуваються такі кризи, як в Часовому Ярі, де, знаєте, бригаду знімають потім чомусь. Потім з'являється, що деякі позиції повідомлялись не точно, суміжникам повідомлялась недостовірна інформація, нікого за це не карають, ніякої відповідальності за це нема. Потім комусь іншому доручають, наказують виправляти обстановку, коли там вже велика проблема і криза. Це абсолютно таке враження, що боєздатність військ і тактична обстановка, вона штаби не зовсім цікавить. Рівня ОТУ, навіть рівня ОСУВ. І війна йде по карті, по точках. Якщо ти доповідаєш за точки, то неважливо, що там насправді реально відбувається. Оце криза в Часовому Яру зараз, яка є, яка тривалий час насправді продовжується. Це криза просто управління. І абсолютно постановки завдань, яка не враховує взагалі, що в реальності відбувається. Це просто звіти, звіти, доповіді, звіти, доповіді. А не реальна війна. Я, чесно кажучи, здивований. І хотілося б, щоб Олександр Сирський, головнокомандувач ЗСУ, він особисто об'їжджав, наприклад, всі наші бригади на Північній Харківщині. І в цілому ряду випадків командири кажуть, що це були тверезі оцінки, розумні. І це значно вплинуло на впорядкування управління військами на Північній Харківщині під час російського наступу. Я здивований, чому не можна таким чином досі допомогти управлінню силами ОТУ в районі Часового Яру і ОСУВ Хортиця. Я сподіваюся, що Олександр Сирський знайде час і виправить ситуацію. Тому що оця брехня в доповідях, у нас вже був досвід Очеретиного, коли ставлять бригаду недостатньо боєздатну і ставлять велике бойове завдання, яка вже не може його виконати, там недостовірна інформація повідомляється, оборона провалюється, дуже пізно вводяться резерви, і вони вже не можуть виправити ситуацію, яка, в принципі, дуже легко виправлялась на початку.

Сподіваюсь, що все ж таки колись і буде відповідальність керівників, і вони почнуть, я не кажу судова, навіть кримінальна відповідальність на даному випадку, хоча б висновки можна робити з одних і тих помилок. Ну я не знаю, про що думає командування ОСУВ Хортиця, генерал Содоль. Так у вас же така сама ситуація Очеретине тільки що була. Чому ж ви це повторюєте тут, на Часовому Яру? Незрозуміло абсолютно.

Далі у нас загострилася зараз обстановка в районі Торецька. Давайте подивимось карту Діпстейта по Торецьку.

Це також за останні два дні ворогу вдалося просунутися на напрямку селища Північне. Це фактична частина вже торецької агломерації. Ворогу вдалося зачепитись за крайні будинки на околиці. Це, знов таки, абсолютно рукотворне... Ніякого тактичного мистецтва росіян в даному разі у цьому просуванні на Північне нема. Що там відбувалось? Почала в тому районі тривалий час, не один місяць, досвідчена кадрова бригада з хорошим командним складом, з розвідкою, управлінням, яка чітко відбивала усі атаки противника. Раптом іде наказ на переміщення на інший напрямок. Це нормальна ситуація, звичайно, але якщо вона підготовлена, якщо вона правильно спланована і є час на її виконання, ні, вперед-вперед, швидко треба змінювати, раптом... Хоча, насправді, куди їх пересувають, там ситуація була абсолютно зрозуміла. Ніякої терміновості не було. Все це в головах тих людей, які це планують, ОСУВ і ОТУ. І зараз кадрову бригаду зняли, як тільки її зняли, противник цього дочекався, бо противник все це бачить, є радіоелектронна розвідка, є розвідка з дронів, такі речі великі, вони дуже помітні на фронті, як зміна з'єднань, зміна частин. І противник одразу в тому місці, де зняли підрозділ, одразу і атакував. В результаті йому вдалося просунутися і значно просунутися, покращити своє тактичне становище. І наша лінія оборони, яка там трималася в цьому районі десь півтора року. Без змін, була чітко обладнана, раптом там провал. Провал чому? Через втрату управління, керованості і розвідки, слабкої розвідки, організації слабкої. Тому що туди поставили бригаду, яка не має в цьому достатніх компетенцій. Це не те, що вони погані люди, але вони не встигли навчитись, вони не працюють як злагоджений організм, вони недосвідчені. Чи отримують вони цей досвід? Незрозуміло під час таких інтенсивних бойових дій. Ну от така ситуація, на жаль.

Це питання до того, як стабільну ситуацію в районі Торецька, рішення керівництва створило абсолютно штучну кризу. Навіщо? Чому? Далі давайте подивимось ситуацію на Харківщині, Куп'янський напрямок, північна Харківщина.

В районі сам Харків, Північ, там ситуація стабілізована. 92-га штурмова бригада, 13-та бригада Хартія, там стабілізували фронт. І російський наступ, от як вони на 12 травня противник зайшов, так вони в принципі до Харкова не те що не підходять, а їх там з деяких посадок навіть вибили.

Далі ситуація по Вовчанську. Як зранку 13 травня ворог зайшов у Вовчанськ, дійшов до центру, вони там в принципі і стоять, і в принципі там великі втрати ворог має і ніяких просувань їм там зробити не вдається. На напрямку Стариця ворог відбитий і зупинився. Росіяни створили собі плацдарм, але зараз через великі втрати вже не можуть його розширяти, ведуться бої, противник намагається втримати той захоплений плацдарм, який в нього є, і малими силами, але з застосуванням великої кількості високоточної зброї, буквально сотні кабів противник використовує, кілька десятків кабів на тиждень по позиціях наших з'єднань випускається, і велика кількість дронів. І, в принципі, цими силами піхота, високоточна зброя у великій кількості намагається диктувати ініціативу, намагається десь контратакувати і захистити той плацдарм, який вони собі встигли створити під час того "раптового" прориву 10-12 травня. Ну, "раптового", я в лапках кажу. Наступ, про який всі казали, за два дні ворогу вдалося захопити певну територію.

А тепер хочу сказати про ситуацію зараз дуже скандальну на Куп'янському напрямку. У нас раптом такий скандал виник в інтернеті. Було повідомлення, я про це, зокрема, писав, про те, що росіяни з 12 травня ведуть такі активні наступальні дії на селище Борова. Там тривалий час не було таких активних бойових дій, інтенсивних, але тут прям просто великі сили росіяни кидають і атакують позиції 3-ї окремої штурмової бригади. І очевидно було, що бригада потребує посилення незначного відносно тих сил, які ворог кидає вже понад місяць на штурм. Це написали ще кілька блогерів і раптом вчора такий маленький скандал виник, що кілька кореспондентів написали, що це 3-та штурмова піариться, чому це політик керує бригадою, маючи на увазі Андрія Білецького, що інші бригади не скаржаться. Друзі, я хочу так сказати, що в тому, що люди, які тримають фронт і знищують ворога, хочуть, щоб їх посилювали, я не бачу взагалі ніякої критичної інформації. Це насправді так і має бути. Це відповідальність за своє бойове завдання. Людина ж собі не в дім просить, щоб йому хтось хату будував в селі. Людина ж просить, щоб його посилили для знищення російських окупантів. Чи є у 3-ї штурмової бригади в районі Борової успіхи? Ну от я побачив, відео це бачив раніше, перший механізований батальйон бригади, один з чотирьох, який тримає оборону на напрямку російського удару, оприлюднив відео знищених російських окупантів, які лежать просто в полі зору операторів "Мавіка". Тобто на передовій, на нулі. Скільки тіл російських окупантів лежить перед позиціями батальйону на відрізку кількох кілометрів. Вражаюче відео – 246 трупів. Це результати російського наступу одного з російських мотострілецьких полків, полк з Воронежа. І оцей полк мотострілецький втратив просто такі шалені втрати вбитими, це ті, що лежать перед позиціями. Це не враховуючи тих, кого там завалило в бліндажах, в окопах, кого вбило під час артилерійських ударів там в тилах, там в лісах, там дуже щільні ліси, посадки. Це не враховуючи тих, кого евакуювали в тил. Це ті, що лежать перед позиціями. Я думаю, що всі ми розуміємо, що такі сотні вбитих російських штурмовиків – це ознака дуже інтенсивних бойових дій.

Наступ на Борову продовжується. Очевидно, що, як я на початку сказав, у російського командування нема мети прорватися всюди. Їхня мета – розподілити ті поповнення, які їм надходять на фронт, і давити на всіх напрямках, щоб унеможливити маневр, і щоб завдати поразки на тих напрямках, де вони хочуть просунутися для покращення свого тактичного становища. Росіянам треба вийти на Оскольський рубіж, і вони туди б'ють всіма силами. І не тільки на Третю штурмову. Буквально два дні тому нова активізація російських військ. Вони намагаються атакувати район Райгородки. Це вже південніше Борової. Вони зосереджують сили для того, щоб знов-таки і на тому напрямку, на іншу нашу бригаду атакувати, і також просунутися, і все ж таки вийти на Оскольський рубіж. Куп'янськ для росіян, як ми багато разів вже з вами обговорювали, бачимо на карті, це необхідність вийти на рубіж річки Оскол і захопити його. Це стратегічне значення має цей рубіж для контролю Східної Харківщини для ворога і для наших військ також. Тому на Харківщині обстановка залишається дуже важкою. І якщо північніше наші війська в дуже важких боях на Харківщині під Харковом змогли зупинити ворога, і зараз там ідуть важкі бої для того, щоб захопити тактичну ініціативу, вибити з важливих лісів посадок ворога, росіяни так само намагаються вибити нас, то ворог переніс зараз основні резерви, піхоти. Якщо там високоточна зброя під Харковом у великій кількісті зброї, зброї, які збираються сотні, десятки, сотні авіабомб, то тут вони намагаються прорвати фронт і скувати наші сили атаками піхоти, артилерії, дронів великими силами, і боротьба на північній, на Східній Харківщині, зараз загострюється.

І тепер подивимося ще на ситуацію на Курахівському напрямку. Насправді тут і ворог намагається просуватися і на Костянтинівку, село я маю на увазі, і на Курахове, і на Красногорівку, місто Красногорівка. За місто Красногорівка йдуть важкі бої зараз, дуже важкі. Також за село Невельське йдуть дуже важкі бої. Там зараз ворог наступає, кидає туди усі сили. І, на жаль, значну частину міста Красногорівка ворогу вдалося захопити. Дуже велику частину. В них є там достатньо сильні позиції. Ворог захопив територію заводу, може тепер там накопичуватись. Ситуація дуже-дуже критична в цьому районі. В районі Красногорівки так само проблема – це управління військами. Дуже гостро на рівні бригади. Я пам'ятаю, як в 23 році, початку, там весь 23 рік, обороняли той район від Красногорівки аж до Водяного під Авдіївкою. Була одна 59-та мотопіхотна бригада. В ній було всього-навсього чотири батальйони. Потім дали ще п'ятий. Потім той батальйон, який Красногорівку обороняв, його передали в підпорядкування. Тобто це були дуже малі сили. Зараз в тому районі зосереджені значно більші сили. Але замість командира 59-ї бригади Вадима Сухаревського поставили іншого офіцера, в якого, на жаль, очевидно, немає такого досвіду і такого розуміння взагалі. Це молода людина, дуже енергійна, але яка, на жаль, не має досвіду будівництва військових колективів, управління в такій складній обстановці, управління великими структурними підрозділами. Бо у нас в армії дуже часто, якщо якийсь офіцер подобається керівництву, то він може пролетіти багато ланок і зробити кар'єру взагалі не зрозуміло чому. Що він такого особливого зробив під час війни, чим відзначився, що відзначити в його кар'єрі. Що він, не тільки його призначають командиром бригади, він керує військами на такому ключовому напрямку. Від його інтелекту, вмінь, знань залежить доля такого стратегічного напрямку міста цілого, Красногорівка, яке має величезне значення як оборонний рубіж. Тим не менше це відбувається, якщо чесно, я так різко змушений казати, що основна проблема – це хаос в управлінні.

Цей хаос, на жаль, створюється, тому що командування бригади, командування ОТУ не приділяють уваги взагалі тому, як працюють війська. Їм самим бракує в даному районі розуміння обстановки для того, щоб ухвалювати компетентні рішення. Тому знов таки я звертаюсь до головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Знаєте, мені здається, що якщо навіть під час війни, інколи вдаються експерименти кадрові, то треба дивитися, які результати цих кадрових експериментів. І дуже швидко, якщо були допущені помилки, їх виправляти. Це і є інтелект, на мій погляд, і гнучкість, прояв інтелекту, гнучкість, ефективність роботи системи. А не просто отаке повторення бігу по граблях. Поспілкуйтесь із командирами в 59-й бригаді і поспілкуйтесь з тими, у кого є конкретні заслуги, хто веде цю війну, про метод управління командування 59-ї бригади зараз. Якщо, на жаль, таких рішень не буде, висновків об'єктивних ніхто не буде робити. Нам що, в ефірі детально розповідати про цього офіцера? Про те, як він керує мавіками, кого посилає, як він віддає накази? Я думаю, що це нерозумний шлях під час війни розписуватись у власних слабкостях. Слабкості треба виправляти. Якщо людина не може впоратись, якщо вона молода людина, і вона не вміє керувати в такій складній обстановці, то не треба, щоб через неї втрачали життя люди. І провалювалися важливі завдання. Треба чесно давати оцінку і виправляти ці помилки, а некомпетентних людей відправити на навчання або я не знаю, в якусь частину, де він зможе отримати правильний командний досвід і розуміння взагалі, як керувати військами на важливому напрямку. Навіщо людину підставляти? Він зараз на себе, молода людина, отримає великий... Зараз, якщо далі буде так продовжуватись, він не може втримати Красногорівку навіть тими силами. Йому просто не вистачає для цього розуміння. Навіщо ви це продовжуєте? Сподіваюсь, що Олександр Сирський подивиться на обстановку в Красногорівці. Знов-таки, там як Часів Яр, як і Торецьк. Це проблема управління на рівні тих, хто призначає таких командирів, на рівні тих, хто оцінює їхню роботу. ОТУ і ОСУВ. Якщо питання тільки в доповідях "єсть", "так точно", чи гучно він постійно відповідає, а тактичне розуміння, мислення, вміння будувати колектив, керувати військами, це різні речі. Якщо вам подобається якийсь офіцер, то візьміть його собі в ад'ютанти, в ОСУВ, в ОТУ, або пошліть його в академію, хай навчається. Зараз і за кордон можна. Експерименти ставити на обороні Красногорівки, це якось... і Невельського, і цього важливого рубежу, якось це абсолютно некоректно. І через критику з військ, рішень командування і рішень діючого командування 59-ї бригади, доведеться, якщо змін ніяких не буде, доведеться більш різко і більш чітко, детально розповідати про обстановку в цій бригаді, в якої славетні традиції, які вибудував полковник Сухаревський. Втрачати ці традиції не можна.

Ситуація далі. Що варто сказати на цьому напрямку, якщо ми кажемо про Курахове. Ворог намагається просунутись на Курахове. Ну і намагається, звичайно, просунутись на Північ. Створити загрозу Вугледару. Наші воїни, десантники, в першу чергу 79-та десантна штурмова бригада, там робить, звичайно, все, для того, щоб не допустити подальшого просування ворога, створення загрози Вугледару. І там ідуть дуже важкі бої на цих ділянках. І тут дуже важливо, щоб були рішення. Рішення компетентні. Тому що, якщо нема командування, управління на бригадному рівні, то ніяка кількість боєприпасів і людей, поповнень, вона не може вирівняти обстановку.

Дуже важка проблема зараз досі на фронті, що наші війська на всіх цих напрямках, про які я вам кажу, не спираються на задалегідь обладнані оборонні позиції. Їх досі нема. Там, де йдуть бої, там, де фронт отак коливається, там в цій лінії оборони, якщо вони є, як в районі Тарецького вони були, але це все польові укріплення. Це практично все робиться без бетону, без перекриттів. І все це не може повною мірою забезпечити виживання піхоти в умовах масового незастосування артилерії, авіації і високоточної зброї.

Хочу сказати, що є певні зрушення. За останній буквально місяць почались більш інтенсивні роботи, інженерні, по будівництву на багатьох напрямках лінії оборони. На жаль, ці лінії оборони будуються вже на достатньо значній відстані. Війська ще бої ведуть на передовій. Тому, з одного боку, і звітність є, що будуються лінії оборони, а покращення становища не відбувається. Велике питання. Дійсно, треба будувати тилові рубежі, але треба звертати увагу на те, що треба будувати, все ж таки, хоча б, як мінімум, другу лінію оборони. На передовій. Треба будувати, для цього є можливості. І мала механізація, друга, третя лінія оборони, можуть працювати на відстані навіть 7-8 кілометрів. Можна застосовувати зараз у щільній зеленці, і трактори можна застосовувати, і монтувати готові залізобетонні конструкції. Якщо це робити, звичайно, швидко, особливо, коли погода не дозволяє вільно застосовувати ворогу дрони. Є всі можливості. Ну, нещодавно на Харківщині ішли дощі, і тривалий час був вдень для того, щоб проводити навіть близько до передової роботи інженерні. Така можливість є і на інших ділянках фронту. Все це потребує, звичайно, організації і планування. І нам потрібно посилювати ту піхоту на тих позиціях, яка веде бої зараз. Або якщо люди будуть відкатуватись, то хоча б завтра. Крім того, треба звернути увагу на якість цих оборонних споруд. Я дивився на лінії оборони, які будувались на Харківському напрямку. Друзі, деякі позиції викликають подив. Хто це планує? Я не знаю досі. Більша частина лінії оборони на Харківському напрямку, там, де дійсно побудовані є і бетонні бліндажі, і бетонні бункери, я це бачу, вони будуються у відкритому полі, без маскування. Тобто не в посадці, щоб ці дерева маскували, а прямо в відкритому полі, де просто зручно будувати. Перекриття траншей не робиться. Просто встановлюється, розривається позиція, ставиться три бетонні бункери. Огляд з тих бункерів чомусь дуже слабкий, тому що там десь висота, є бійниці прямо в цю висоту впираються, противника там не видно, огляду нема. Для чого це робиться, я не зовсім розумію. Хто це планує? Я велику бачив кількість будівельних матеріалів на Харківщині, які взагалі так і не були використані. Там лежали, це бачать всі бійці. Чи може у нас Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський, який віддав наказ будувати оборонні рубежі, і Олександр Сирський, Головнокомандувач війська, який керує військами на цих оборонних рубежах. Чи може бути публічно визначена одна людина, яка відповідає за всі ці споруди, тилові, напередові, щоб можна було якось до когось адресуватись. Бо в нас фрагментовано. Тут будує військово-цивільна адміністрація, тут інженерні війська, тут командир бригади визначений, яка веде важкі бої, визначений відповідальним за побудову. Тут якоїсь іншої інженерної бригади командир визначений. Потім їх питаєш, а що ви робите? А той не отримав наказу, той не отримав матеріалів, той не отримав техніку, того не вистачає людей. А немає одної відповідальної структури. Ну, скільки це буде продовжувати вже? Має бути один центр управління, який відповідає, щоб лінії оборони припинили будувати у відкритому полі, як це досі роблять. Щоб бетонні споруди, цінні, важливі, встановлювалися так, щоб дійсно їх використовували люди. Щоб це було зручно. Потрібні мобільні бетонні споруди, які можна завозити, невеликі за вагою, які можна встановлювати прямо зараз на другу-третю лінію оборони. Щоб зараз прямо рятувати життя людей, а не колись, коли фронт відкотиться далеко. Тобто потрібен відповідальний центр. Де він? Коли ж він буде? Незрозуміло взагалі. Я на фронті відзняв багато наших ділянок оборони, які всюди риються. Риються, але у відкритому полі. Як правило, показаний досвід боїв за Очеретине, де такі лінії оборони у відкритому полі нарили, траншеї, показує, що використовують їх виключно російські штурмові групи під час атаки. Це зручно, можна ховатись від нашого ж вогню. Наші війська такі відкриті траншеї у відкритому полі не займають взагалі. Тому що вони відкриті, по них легко коригувати вогонь, і тому наша армія їх не використовує. Коли будуть висновки? Незрозуміло.

Далі, друзі, хочу сказати про управління організацією. Чому? Що видно на всіх цих напрямках? Відбувається російський наступ. Ми його бачимо, розвідка отримує повну інформацію. Ми знаємо склад російських підрозділів, як вони будуть йти, куди, коли. Війська готуються. Росіяни починають наступ на виснаження. Кожен день посилають на убой певну кількість штурмових груп. Спочатку їх вибивають, вибивають, вибивають. Але так само маємо втрати і ми. Росіяни продовжують, вони вводять нові, нові, нові сили. А у нас спочатку надходять резерви, а потім чомусь бригаду, яка там стоїть на тому напрямку, замінюють. Причому тільки люди отримали досвід, їх одразу знімають. Друзі, що я говорю з усіма командирами, що вони просять командири бригад нашого командування під час російського наступу? Коли йде наступ на якийсь напрямок, будь ласка, скоротіть нам зону відповідальності, щоб ми могли там, де ворог намагається нам нав'язати інтенсивність бойових дій, вивезти в другий шалон один-два своїх батальйона і підтримувати цю інтенсивність, давати людям відпочити, ротації забезпечити і вводити свіжу, нову бригаду, або не свіжу, але іншу, ще одну якусь бригаду, батальйон поруч, щоб так само на цьому ділянці в два ешалони вибудовувати свої бойові порядки. А що у нас відбувається? Стоїть бригада, розтягнута в один ешалон, ворог починає на неї наступати. Їй інколи дають там роту, потім інколи дають якийсь не зовсім комплектний батальйон. Вона стирається, ця бригада стоїть до кінця. Вона втрачає, спочатку там в піхоту йдуть хто завгодно вже, мінометники, артилеристів зараз посилають. Зараз в артилеристів такі випадки, коли там батареї Паладінів, батареї Панцер, гаубіци 2000, тобто важкої артилерії, яку там тренують за кордоном, всіх посилають в піхоту. Тобто бригади сточуються повністю. І коли вже там нема кому реально воювати, тільки тоді бригаду виводять і ставлять нову для заміни. Ця нова бригада не знає обстановки, вона не готова, не знає цієї місцевості, їй треба все вивчити, а російський наступ триває. Що говорять усі командири? Давайте протиставимо російській тактиці такого перманентного наступу, повзучого, нашу таку саму тактику в обороні. Ми знаємо, де вони йдуть, ніякої раптовості нема. Давайте там, де вони йдуть в кілька ешалонів кожен день, так само вибудуємо наші війська в кілька ешалонів. І вони не тільки нікуди не просунуться, ми їх перемелимо там дуже ефективно, з меншими втратами, в кілька разів. І тоді будемо відбивати у ворога таке бажання постійно так от малими групами кожен день заходити. Бо їх будуть просто знищувати раз за разом, тиждень за тижнем. У нас, на жаль, цього ущільнення бойових порядків не відбувається. У нас вимагають, щоб бригади вели бій до останнього. Поки там в списку бойового чисельного складу БЧС взагалі не буде людей. Чи ефективним є цей шлях? Війна показує, що абсолютно неефективно. Що коли сточуються тили, коли сточуються забезпечення, інженери, артилеристи, мінометники, оператори дронів, коли всіх змушені направити в піхоту, погіршується управління вогнем, маневр вогневих засобів, розвідка, ударні дрони гірше працюють. Все погіршується. Тому що там, де витрачається піхота на піхоту, там потрібна піхота. Там не треба заводити нову бригаду, нових комбригів, які нічого не знають про цю місцевість. Не треба. Управління не перевантажується так сильно. Виснажується основна людина – піхотинець. Ось це основна вразлива ланка. Це на піхотинця треба працювати, а не на те, щоб зайшов один якийсь свіженький комбриг і робив оптимістичні доповіді, що в нього все напружено, але контролювано. Такі комбриги, які розповідають, що все добре, вони нічого втримати не здатні взагалі. Давайте подивимось на карту обстановки, на будь-який напрямок, куди в нас призначають таких комбригів-оптимістів, у яких все завжди добре. Для чого це робиться? Я думаю, що знаєте, є велика проблема, що у нас відсутній аналіз зверху взагалі тих подій. Ставка Верховного головнокомандувача не аналізує хід подій на фронті, не ставить ніяких вимог до командування, крім одного – точки на карті. Оці точки на карті – дурні, коли треба тримати за будь-яку ціну якусь точку, яка давно вже втратила тактичну цінність, яка не варта тих зусиль. По цій точці люди сидять в Києві в бункері і оцінюють. Що ж там відбувається? Відбувається на напрямку якогось села. А чому ж ми пішли з тої посадки? Ну, вони нічого не знають про це. Навіть командування ОСУ про це село нічого не знає. Бо воно там не буває, і воно в окопи ніколи, звичайно, не виходить. Бо у нас, як я вже казав, у нас генерали перетворилися у вахтерів. Тобто генерал-вахтьори. Вони вахтьори, які сидять і не пущають. Які-от кричать, б'ють кулаком по столу, хто куди йде, чому ви відступаєте, вперед-вперед. Ну, це просто ретранслятори. Відповідальністю командирів у нас за свій рубіж оборони це тільки командири бригад. І коли у нас замість тих командирів бригад, які переживають за свій рубіж оборони, за своїх людей, за свою бойздатність, за знищення ворога, і вони, звичайно, порушують питання і просять перше, друге, третє, дайте людей, дайте БК, дайте посилення. У нас вважається це погано. І оцей такий дуже огидний антикриз від командування ЗСУ і Міноборони, який вчора оця група журналістів, які ніколи не були на нулі, але розповідають там, що Білецький політик і що третя штурмова повинна мовчки там сидіти і дивитись, що там з нею буде відбуватись на Боровій і що буде з цим рубежем оборони. Ну, оце якраз прояв того, як у нас керівництво, Ставка Верховного Головнокомандування і її структури реагують на ситуацію на фронті. Їх дратує нереально обстановка. Їх дратують точки на карті, звітність і доповіді. Все має бути красиво по доповідях. А що насправді не зовсім цікаво? А те, що ціна цієї брехні? Велика кількість життів і велика кров. Оці люди, оці журналісти, які таку дурню понаписували про третю штурмову, які... Люди, які керують там зверху, з генералів, генералів там лякають, вже переляканих наших генералів, лякають завільненнями. Якщо там якась точка в якомусь селі, Іванівка, яка давно вже знесена російською авіацією, якщо там з якоїсь точки, якоїсь позиції хтось відійшов. Ну, маячня просто. Бюрократів, я всім бюрократам, всім журналістам, яким здається, що війська не повинні взагалі ставити питання до вищого командування, що комбриги повинні мовчки казати все добре, все напружено і контрольовано. Я їм раджу, всім оцим оптимістам, один раз просто відбути з піхотинцями одну добу на напрямку Боровій. Наприклад. Можна на іншому напрямку, під Авдіївкою. Вийти з піхотинцями на звичайну зміну, на п'ять діб. На позицію, по якій постійно працюють артилерія, міномети, каби, дрони. Ну, і противник проводить штурмові дії. Оце один раз посадити, або один раз, наприклад, намагатись відбити якесь село. Ну, як Калинівка у нас, над Часовим Яром. Один раз в атаку сходити, подивитися, як це. А потім свої судження якось трансформувати, зробити висновки з цього. Я впевнений, що бачення дуже сильно зміниться. На жаль, поки що таких змін в свідомості не відбулось. І воювати у нас армія змушена інколи навпаки. Проти навіть волі і розуміння, і свідомості керівників, які віддають накази. Ключова фігура в армії, стабілізація лінії фронту, зараз залежить, на жаль, не від вищого командного складу, а від комбрига, від комбата, від ротного, від головної людини на цій війні. Солдата-піхотинця, який довіряє своїм командирам і до останнього тримає той опорний пункт. До останнього, поки є сили. А сили не безкінечні у людини. Чого не розуміють деякі журналісти, деякі політики. І, на жаль, не розуміє взагалі жоден член ставки Верховного Головного Командуюча. Таке складається враження. І не хочуть розуміти. Тому, друзі, яке може бути рішення? Глобальне бачення, я вам хочу сказати, ключове зараз на цьому етапі війни, нам потрібен післяопераційний аналіз. Аналіз після дії. After action review. Ми повинні почати робити висновки. Ми повторюємо одні і ті помилки десятки вже разів. З жахливими втратами. Непотрібними втратами, яких можна уникнути. Втрачаємо важливі рубежі, яких можемо не втрачати. Тому що все повністю повторюється. От Очеретине. Стоїть 23 бригада. Новосформована, але там якісний штаб. Люди розібралися, якісні комбати є, якісні офіцери штабу. Які розібралися в управлінні. Піхота закінчується, їх міняють, ставлять чомусь іншу бригаду. Вона не має такого рівня управління. Вона швидко втрачає позиції. Ставлять третю бригаду. Це все за один місяць. Ставлять третю бригаду. А ворог вже увів туди, одразу побачив слабкість, провал фронту, свої резерви. Ставять третю бригаду. Починається кілька тижнів, її вибивають. І ставлять четверту бригаду. Вже четверта закриває цей прорив. Це я про що кажу? Оця чехарда, коли вже немає ніякої раптовості, коли все зрозуміло на фронті, коли є чітка розвідка, немає у ворога такої тотальної переваги в усіх силах і засобах. Зараз вже і боєприпаси певні є на фронті. Це просто викликає подив. Чому ми не вчимося? У ворога більше солдатів, більше снарядів, більше бомб, більше дронів. Але в нас єдина перевага, яка є, це інтелект. Ми маємо випереджати їх в управлінні, в організації, в інтелекті, в тактиці, в застосуванні військ. Це єдиний наш козир, насправді, з початку війни. У них завжди було більше засобів ураження. У нас єдине що, це мотивація і інтелект людей, не кількість. Кількості у нас теж людей, у них було з самого початку війни, у росіян було людей більше і досі продовжує бути більше. Навіть до мобілізації у них було більше людей. Треба робити висновки, а ми не робимо. Скільки це буде тривати? Чому у нас на словах всі говорять про НАТО, елементарного стандарту НАТО, автоекшн рев'ю, аналіз після дії, не застосовує ні ставка Верховного головнокомандуюча, ні командування Збройних сил? Скільки це буде продовжуватись?

Окремо хочу сказати, що тим не менше, оці просування росіянам даються дуже важкою ціною. Хочу сказати, що на фронті дуже стрімко, незважаючи на відсутність планової стратегії зверху, продовжують розвиватись наші засоби ураження, підрозділи дронів. Більша частина забезпечення, більша частина дронів, це продовжує бути від волонтерів, від громадянського суспільства, не від Міністерства оборони. Але, тим не менше, прогрес є. Ми розвиваємось. І втрати росіян, незважаючи на такі помилки, і то, що вони продовжують просуватись, дуже великі, вони перевищують втрати наших військ. Як не дивно, незважаючи на те, що у них і каби, і снаряди, тим не менше, оці людські хвилі, які знищують наші воїни, це великі втрати, і росіянам ці просування даються дуже важко. На цілому ряду напрямків росіяни втратили можливість наступати. Вони зупиняються. Там повністю вибиваються всі їхні штурмові полки. Цілі батальйони, полки, бригади сточуються. Тому я хочу сказати, що коли ми говоримо про російський наступ, всі на фронті розуміють. Це мова не про щось непереборне. Те, що ми не можемо зупинити. Те, що ми не можемо знищити. Снарядів у світі випускається більше, ніж в Росії є солдатів. І нам передається. Дронів в Китаї, а вже і в інших країнах, випускається більше, ніж в Росії є солдатів. І випустяться ще більше, ніж там взагалі є людей. Є засоби ураження. Є засоби знищення. Основне питання нашого дня це вчитись над тій війні, яка відбувається зараз. Робити правильні висновки. Чесні доповіді про те, що відбулося. Не карати, не бити по голові, а робити висновки. Просувати тих, у кого виходить, і прибирати кудись тих, у кого не виходить. Таке ж буває в житті. На жаль, це основні проблеми, і ця проблема, на жаль, вона йде зверху. Основна проблема наша, що Ставка Верховного Головнокомандувача не виконує свої функції. Це просто канцелярія по фіксації точок на карті. Крім точок на карті, у них питань нема. Ну і от, на жаль, такий канцелярський підхід дуже сильно вражає і Верховний Головнокомандувач, Командування Збройних Сил, Командування ОТУ, ОСУВів, з яких не питають за знищення ворога. З них питають за якісь точки і вони там сходять з розуму, бояться втратити посаду. Тому у нас є розрив. Є вищий рівень управління, там одне бачення війни, яке повністю відірвано від бачення війни на рівні командира бригади, командира батальйону. Абсолютно. Це різне бачення. А потім є третє бачення війни. В самому окопі на позиції. У солдата. Того, хто насправді цю лінію фронта і тримає. І от відсутність поваги до солдата – це відсутність бажання, розуміння, розібратись, як ведеться бій і що можна зробити для того, щоб люди воювали більш ефективно. Щоб менше виснажувались ми і більше виснажувались вороги. Оце основна проблема. Досвідчених, компетентних людей, які знищують кожного дня ворога, які здатні створити перевагу на всьому фронті в 900 кілометрів, в українській армії в силах оборони достатньо. Вже зараз достатньо. І саме тому фронт тримається і ворог втрачає дуже багато.

Але, друзі, без змін стратегічних зупинити ворога ми не зможемо. А поки ми його не зупинимо, не буде, звичайно, і взагалі навіть можливості для будь-яких перемовин, для того, щоб політично створити перевагу над росіянами у світі. Поки російська армія продовжується, то будь-яка конференція в Швейцарії, де завгодно, це конференція про порятунок України. Врятуйте Україну від російської навали. Якщо ми зупинимо їх, і вони будуть битися так само, як зараз, і просто розбиватися вщент, а фронт не буде рухатись, буде абсолютно інша мирна конференція. Буде конференція, як Росії звалити з України, як її віддати вже, як вона має відбитися, зупинити цю війну, щоб їх самих тут не перемололи повністю. Це буде абсолютно інший підхід. І це можливо зробити. Кількість засобів ураження в українській армії, вона значна. І те, що нам передають союзники, і та кількість дронів, яка заходить в Україну, це великі цифри, цілком достатні для того, щоб розвалювати, знищувати росіян. Але нам треба покращити нашу організацію, управління, щоб не втрачати так багато українців. Це основна проблема. Щоб співвідношення втрат було один до десяти. Один до п'яти хоча б.

Друзі, тому говоримо про ці проблеми. Ці проблеми, в першу чергу, це проблеми вищого керівництва країни, яке не розуміє, не хоче відчувати війну. Тому тут потрібна громадська думка, тут потрібен тиск. На жаль, я не бачу, як раціонально до них достукатись. Будемо сподіватися, з допомогою громадської думки, з допомогою ефірів, порушувати ці питання в медіа. А на фронті, я тільки приїхав, я вам хочу сказати, що так, як знищують росіян масово, це високий рівень. Високий рівень, і на кожній ділянці фронту росіянам за кожен метр української землі, навіть там, де їм вдається пролізти, вони платять високу ціну.

Друзі, сьогодні, як ніколи, я впевнений у нашій перемозі. Я бачу людей, які цю перемогу створюють. Я вірю в їхній талант, в їхню наполегливість. Я не сумніваюсь у тому, що у нас є армія, яка здатна перемогти. Нам потрібні політичні, стратегічні рішення, адекватні, на рівні вищого керівництва. Будемо за це боротись. Сьогодні, як ніколи, я впевнений у нашій перемозі. Дякую вам за ефір і слава Україні!

Автор: Юрій Бутусов, Цензор.НЕТ [2]

Фото вгорі: Генштаб ЗСУ/фейсбук

«Аргумент» [3]

На цю тему: