Чим є російсько-українська війна у глобальному контексті

Важная новость

Що ж відбувається і наскільки серйозна ця російсько-українська війна?

Усіх нас цікавить, коли нарешті ця погана війна закінчиться. Буду дуже чесним і відвертим – я не знаю, коли вона закінчиться. Те, що часто говорю експертно на телебаченні – це один параметр, а зараз ми матимемо дещо ширшу і відвертішу розмову. На мою думку, щоби зрозуміти, коли вона закінчиться і наскільки вона важлива та серйозна, треба вийти за російсько-український контекст і подивитися у глобальній перспективі, що ж відбувається у світі і що нас усіх чекає. Лише таким шляхом ми самостійно зможемо зробити якісь висновки і дійти до цікавих візій.

Cпробую поділити свою доповідь на п’ять блоків, які, здавалося б, між собою не пов’язані, – але наприкінці побачимо, що між ними таки є зв’язок.

Почну з питання, що найгіршого зробили московити у цій війні? – Вони перекреслили Ялтинську систему міжнародних відносин, яка склалася за результатами ІІ Світової війни і, на мою думку, вони перекреслили її не у 2022 році, а почали мацати її на міцність ще у 2008 році, коли відбулася перша серйозна атака одної країни на іншу, маю на увазі кібератаку російської федерації на Естонію. Потім, у тому ж 2008 році відбулося відривання від Грузії Південної Осетії й Абхазії. Саме тоді Путін почав мацати всю світову систему на міцність, бо саме тоді в РФ прокинувся їхній класичний московський імперіалізм. На цю хвилину ця система повністю мертва, вона не працює. Так само, як ООН: ця організація – просто майданчик для розмов і не більше, бо навіть Ліга Націй у 1939 році проявила більше волі, коли СРСР напав на Фінляндію, і виключила СРСР із Ліги Націй.

Перша міжнародна система склалася у 1648 році. Так звана Вестфальська система. Проіснувала вона доволі довго, аж до 1815-го, коли за результатами наполеонівських воєн склалася друга міжнародна система, так звана Віденська. Проіснувала вона якихось сто років, і за результатами Першої світової війни складається дійсно глобальна, велика міжнародна система – Версальська. Вона існує недовго, до 1945 року, і тоді за результатами Другої світової війни складається четверта міжнародна система, котра, за великим рахунком, живе до 1991 року. Падає Радянський Союз і на короткий час постає пост-Ялтинська система. У моїй персональній класифікації я не виділяю її як окрему систему – це радше система IVa. І направду не треба бути великим геополітиком чи мислителем, щоб поставити собі просте запитання: а чи може п’ята міжнародна система народитися в інший спосіб, окрім як через велику світову (на мою думку, вона почалася – і я пізніше проаргументую це) війну чи каскаду великих воєн?

Як стверджував батько цієї науки і головний британський імперський геополітик Гелфорд Маккіндер: «Хто володіє Євразією, той володіє світом». На моє глибоке переконання, цей величезний світовий квест почався. Великі глобальні конфігурації складені. Росіяни дуже добре зрозуміли, а що ж чекає світ у наступні десятиліття, куди він буде рухатися – і вони зробили ніщо інше, як останній «кидок мангусти», щоб повернути Україну назад у своє імперське лоно, бо без України велика російська імперія неможлива як така.

Світ, на превеликий жаль, після падіння Радянського Союзу потрапив у такий собі лібералізм, вільну філософію. І відомий усім Френсіс Фукуяма стверджував, що за великим рахунком ліберальний капіталістичний уклад у світі переміг, а оті рештки, такі як Північна Корея, Куба, Китай (а реформи Дзінь Сяо Піна дарували Китаєві колосальний економічний розвиток) – то це лише питання часу, коли там з’являться політичні свободи і рано чи пізно історія закінчиться. Так не сталося. Те, що відбувається зараз в Україні – не що інше, як апробація союзу великих тираній (яку за фактом уже очолює Китай) і великих демократій – отой цивілізований глобальний світ, який ще по інерції рухається у старій системі. І ми, українці, якраз в епіцентрі тієї боротьби, цього протистояння.

Невеликий підсумок першого блоку. На цю хвилину маємо повністю демонтовану Ялтинську систему міжнародних відносин. Її немає в жодному вигляді – ні інструментально, ні доктринально, ні інтелектуально. Цивілізований світ ще рухається за інерцією і намагається утримати якісь правила, але цивілізований світ (те, що ми називаємо євро-атлантичним світом і світом англосаксонським) – це лише третина усього людства, не більше. Решта світу є зовсім іншою!

Як казав Платон, «війна закінчується тільки для мертвих». На превеликий жаль, ті глобальні вузли, які зав’язані по всьому світу, – і їх неймовірно багато – не будуть розрубуватися чи розв’язуватися в інший спосіб, окрім воєнного. За словами Карла фон Клаузевіца, «війна – не що інше, як продовження політики насильницькими способами». І цих конфліктів надзвичайно багато, починаючи від Тайваню до Пакистану, чи одвічного конфлікту, який тягнеться від V століття до нашої ери – конфлікту між персами і ізраїльтянами. Ось-ось має запалати наново вірмено-азербайджанський конфлікт. У ситій Європі, яка давно не зазнавала великих ударів воєнних, є заморожений конфлікт на Кіпрі, глибоко заморожений, але не вирішений конфлікт у Британії, і навіть Гібралтар – чи буде він повертатися до Іспанії, чи не буде. А якщо зайти в Африку, то можна утопитися, бо там кипіло, кипить і буде кипіти. Тобто системи натепер нема, і є питання, коли, в який спосіб вона постане і з якими жертвами.

Перший, хто осмислив філософію перенаселення Землі, був Томас Роберт Мальтус, англіканський священник початку ХІХ століття. В нього на цей випадок є вислів: «Наука породжує найбільші страждання». Я би його перефразував: «Людство само породжує найбільші страждання яко такі». Перший мільярд населення приріс у 1804 році; другий – у 1927-му, через 123 роки; третій мільярд населення приріс у 1960-му, тобто через 33 роки, а наступні мільярди з’являлися з кроком від 11 до 14 років. Останній мільярд приріс буквально минулого року. Людство збільшується зі швидкістю 98–100 мільйонів на рік. І прийде точка, коли буде 15 чи 16 мільярдів людей. Маємо обчислені математичні моделі, що при теперішньому типі відтворення харчових циклів планета Земля не зможе витримати більшої кількості населення – хоч би як наука, особливо біологічна, рухалася вперед. Геном розшифровано, він великий, гарний і має безліч варіацій, але він вичерпний – тобто світ замкнувся, зробився маленьким. Якщо для Магеллана океан, яким він плавав два роки, був велетенський, то як тільки Галілей заглянув у космос і зрозумів, що Земля не є центром світу, світ почав стискатися і виявився дуже взаємозв’язаним – події, які відбуваються в Україні, відображаються на Африці.

Чому я про це говорю? Бо 98% з цих ста мільйонів приростають у близькосхідно-азіатській підчеревині. Від Тунісу через Лівію, Єгипет, весь величезний Близький Схід, Індію, Китай і до Малайзії. Приріст населення тут шалений.

У 2004 році я був 211 днів в Іраку з серйозною місією і по-справжньому доторкнувся там до глибоких системних речей великого значення. Тоді, у далекому 2004 році, населення Іраку становило близько 22 мільйонів. Зараз їх 35 мільйонів. Відбувся колосальний приріст. І так відбувається у кожній країні згаданого ареалу. Вони ростуть, ростуть і ростуть.

Так склалося, що я мав нагоду спілкуватися з керівником школи (релігійної, зазначу, школи), яку будували під нашою егідою, і ця довга складна розмова залишила в мені важкий післясмак. У чому він полягав? Щойно тепер, двадцять років потому, коли розгорнулася оця війна, коли сформувалася ширина бачення геополітики, можу чітко кристалізувати цей післясмак: у нашій християнській шкалі цінностей місце для них є – а в їхній шкалі цінностей місця для нас нема. Отака реальність. Він не говорив про якесь знищення, атаки – це були тільки віддалені алюзії.

Тепер перейдімо до третього блоку, в якому спробую пояснити, чому цей удар неминучий. Планета росте, вона насичується людьми – і колосальний приріст іде саме у згаданій близькосхідно-азіатській підчеревині.

Думаю, ви знайомі з творами ізраїльського мислителя, історика Юваля Ноя Гарарі. В нього є дуже гарна ідентифікація всієї економічної системи, яка склалася у світі, і вона звучить всього одним словом: приріст. Економіка працює тільки в одному контексті – ми нескінченно примножуємо те, що називається товарний світ. Тут додам дві речі: багаті ніколи не поділяться з бідними й у світі наростає ресурсна криза. Ми звикли думати, що вона стосується нафти, газу, інших копалин. Але ні – об’єктивно вона лежить у ресурсах споживання, передусім харчування і прісної води.

Від 1998 року в океан пішло понад 18 мільйонів тонн прісної води з льодовиків Антарктиди й Арктики. Опріснення соленої води є дуже енерговитратним процесом. Загалом на планеті Земля з усього Світового океану прісні води становлять лише 3%, а найбільші її запаси є в нашого одвічного ворога з півночі, зокрема в озері Байкал, яке за площею приблизно як Молдова, за запасами води – 23 тисячі кубічних кілометрів. Басейни рік за площею як Франція. І це порожні території – на 13 мільйонах квадратних кілометрів живе близько 5 мільйонів людей. І до кого вони територіально найближче? До «новонародженого монстра», який називається Китай.

Вся сучасна економіка за великим рахунком базується у частині транспорту всього на одному носії – нафті. Це кров економіки. Існує цікава теорія «десяти бочок». Переважна більшість усієї нафти, яка продається у світі, транспортується не по трубах, як у випадку з нафтопроводом «Дружба», а в бочках. З тих десяти бочок дві йдуть на перевезення решти восьми бочок. Ще дві бочки йдуть на виготовлення пластику й інших матеріалів, а решта – на паливно-мастильні матеріали.

Що зробив колективний Ілон Маск? Якщо ми думаємо, він сам такий дуже мудрезний, то це далеко не так. Епоху нафти великі світові монополії вирішили завершити. Сьогодні нафта йде у минуле. Так, вона ще дорога, є стрибок ціни, але тільки тому, що з неї намагаються перед кінцем витиснути все можливе і максимально. Mercedes-Benz Group оголосив, що до десятиліття часу, максимум до трьох, вони повністю перейдуть на електричну тягу автомобілів. Якщо зроблять це вони – зроблять усі інші. А транспорт – головний споживач цього продукту. І от є рішення нафту прибирати… А хто є найбільшим продуцентом нафти? Близький Схід. Там найбільші запаси. Що цікаво, завдяки нафті і відбувається оцей шалений приріст населення. Нічого, окрім нафти, виставити на продаж вони не можуть – і не зможуть. У них бочка бензину коштувала чотири долари. А літр води – долар, хліб – дрібні копійки. Вони звикли до дотаційного способу життя.

Поставмо дуже серйозне питання: в межах десяти-двадцяти років їхній потенціал втратить ринок збуту. Ну, Китай ще якийсь час споживатиме нафту, і ми про це пізніше поговоримо. Але шість бочок зникає. Куди подінеться отой масив голодних (вони стануть голодними, це неминучість) людей? Довкола тільки пісок…

На мою думку, перша найбільша геополітична катастрофа – це сьогоднішня наша, вона велика і дуже серйозна. Але ми б’ємося, і є шанс, що нарешті в історичному контексті по-справжньому вистоїмо. Проте тижнями склалася друга серйозна геополітична катастрофа: китайці зробили крок на примирення між сунітами і шиїтами. Хто розуміє, наскільки це глибокий і давній конфлікт ще з часів Мохамеда, той усвідомлює, яка це надсерйозна поразка колективного Заходу і всієї євроатлантичної християнської цивілізації.

Ці механізми спущені. Знову ж, правил немає, приріст населення й ідеологічна складова у цьому світі, ресурси вичерпуються, вода стає найбільшою цінністю. І переходимо до четвертого блоку, не менш важливого. На мою думку, ніхто не дав кращого системного осмислення політичної системи, як британський письменник Ерік Блер – всі його знаємо як Джорджа Орвела, автора «1984». Абсолютно всі політичні процеси він уклав в один геніальний правильний вислів: «Влада понад усе». Все політичне буття людства (а ми єдині істоти, які винайшли таке явище, як політична система) зводиться лише до одного слова – влада. І ця влада в геополітичному контексті зводиться до одного – панування над усім світом.

Є безліч теорій геополітики, визначень цього терміна. Але, на мою думку, найкращим є сформульований Ніколасом Спайкменом, який казав, що географія – це найфундаментальніший чинник у політиці. Чому? Уряди приходять і відходять, вмирають навіть диктатури, а гірські хребти залишаються незмінними. У геополітиці є закон фундаментального дуалізму – боротьба телуру і таласу, боротьба суходолу і моря. Бачимо це на прикладі телуру, степу (Росія і Китай – все те, що свого часу осилили монголи, найбільша сухопутна імперія і філософія) чи структура моря, таласу. Між ними точиться нескінченна боротьба за одне: хто буде паном у світі?

Свого часу засновник династії Тимуридів Тамерлан, який не був чингизоїдом, сказав такі слова: «Світові потрібен владика, і ним маю бути я». На мою думку, новий імператор народився – хоч ми пропустили його народження, бо нам дуже болить ця війна, і ми не бачимо, що цей монстр (а це монстр) уже виходить на арену. У своєрідний спосіб, так, як йому притаманно – не поспішаючи. Отой їхній концепт Чжун Го, серединної землі чи центральної країни: китайці єдині на планеті Земля, які себе вважають піднебесною, Тянь-Шань [«Небесні гори»]: «все навколо інший світ, а ми посередині, центр всесвіту, цивілізація». І це вкрай небезпечно.

Великі конфігурації склалися: євроатлантичний світ на чолі зі США і великий арабо-мусульмансько-азійський світ на чолі з Китаєм. Росіяни зробили останню спробу очолити оцей другий світ. Вони зрозуміли, що це неминучість, що це обов’язково буде – лишень питання часу й обставин, у яких цей сценарій розвиватиметься. У стратегічному контексті вони програли безповоротно й остаточно. Чому програли? Бо для того, щоб бути лідером, їм потрібні ми в найширшому розумінні: від літію до титану, які маємо в Україні (пригадаю: ми говорили про електрику, яка є майбутнім). Недарма американці послали капсулу "Оріон" на Місяць – це не наукова місія, це розвідка гелію-3. Там його понад 500 тисяч тонн. Вже і Джозеф Безос декларує свої мандри на Місяць. Американці вже мають навіть розроблене законодавство на стадії експертних позицій про те, як Місяць освоювати.

Як казав Альберт Айнштайн, якщо Третя світова буде ядерною, то наступна буде на палицях. Мушу на цьому заакцентувати, бо чому так все дуже акуратно з Росією? Розвалити Росію – це кілька тижнів, якщо об’єктивно задатися цією метою. Повне ембарго на все, кілька серйозних великих кібернетичних атак – наші союзники за океаном мають відповідні можливості, тому нескладно це зробити. Але тут дилема у двох видах. Перша – ядерна. І не тому, що ядерна рушниця вистрелить з Росії і кудись полетять ракети: 98% того, що вони мають, – це брухт, він буде локалізований і взятий під контроль. Їхні стратегічні ядерні сили не становлять великої проблеми. 74 шахти – це не проблема. 28 підводних човнів – не проблема. Авіація, Ту-95МС, Ту-160 також не проблема – вистачить повітряного десанту з кораблів типу «America» чи типу «Wasp», що може висаджуватися на таких гелікоптерах, як CH-53 Sea Stallion чи CH-47 Chinook на глибину 500–800 км (якщо з поверненням) та до 1000 км (якщо без повернення десанту). В Афганістані американці це вже апробували. Проблема в тактичній ядерній зброї. У нас є хибне уявлення, що тактична ядерна зброя – це те, що ставиться на ракетах. Це інформаційно-медійний наратив: тактична ядерна зброя – це артилерійські снаряди. Їх наразі є шість тисяч. Уявляємо, яка це велика кількість?

Підірвати стратегічну боєголовку, зняту, наприклад, з ракети, практично неможливо. Що таке один ядерний снаряд? Уявляємо снаряд, який має потужність 2,5 кілотонн. Це ешелон звичайного тротилу. Один вагон – це 50 тонн, 2,5 кілотонни – це 50 вагонів тротилу. Х-22, яка має 960 кілограмів, складає багатоповерхівку. Ми це бачили – бачили, як вони б’ють цими важкими ракетами. Звичайний пістолетний патрон – це менш ніж пів грама пороху, а в набоях до автомата Калашникова – 1,5 г пороху. Це для порівняння, щоби було зрозуміло, скільки там енергії.

Чи знайдуться у світі – особливо дивимося на Близький Схід – люди, які вирішать поборотися за ці снаряди? Що таке снаряд? Це 43–50 кг. І де гарантія, що при складанні оцього монстра (це про Росію), в якого не буде ніякої політичної вертикалі, а буде хаос (і теперішній світ відрізняється від світу 1991 року, коли падав Радянський Союз, кардинально відрізняється), у світі не знайдеться організацій і одчайдушних хлопців, які вирішать за це поборотися? Це перше. Друге, чому нема доктрини розвалу Росії – про прісну воду ми вже говорили і про Сибір: там 40% запасів усього людства. Згадаємо Гарарі: приріст, приріст і ще раз приріст. На мою думку, немає зараз жодної робочої економічної концепції, крім інтелектуальної (підкреслюю, робочої), котра би заперечувала філософію капіталізму як константу укладу економічного нашого буття. Їх нема. Нажива, багатство і так далі і тому подібне. Знов той самий Ювал Ной Гарарі: "Люди, які живуть у палацах, не розуміють людей, які живуть у трущобах".

Загальний висновок, мій жорсткий висновок. Маю особисту людську драму (краще би я залишився невідомим), бо ще у квітні 2021 року я мав інтерв'ю з поважною львівською журналісткою і проаргументував, що удар з боку Росії буде неминучий – його не може не бути, він логічний; більше того, помилився всього-на-всього в один день: я був твердо переконаний, що вони нападуть 23-го, а вони напали 24-го.

Отож, найголовніше: нам не треба думати, буде чи не буде війна – вона буде в абсолютному констатуючому порядку. В людства було три проблеми: бактерії, голод і війна. На бактерії придумали пеніцилін. Друга сільськогосподарська революція дала відповідь на голод – механізація, міндобрива, консервація плюс транспорт (за великим рахунком, у світі зараз є голод, але він через погану організацію, а не через нестачу харчів). А на третю проблему розв’язку нема, бо війна – це битва всього за три речі: за територію, за ресурси та за ідентичність (це дуже широке поняття, а найголовніше – в ідентичність входить феномен влади).

Війна буде, навіть якщо Росія розпадеться, бо запобіжник знято. Ми перебуваємо в умовній осені 1939 року. Гітлера можна було зупиняти в 1933-му, 1937 році, можна було – особливо до аншлюсу Австрії та мюнхенської змови, але в 1939-му його зупинити вже не можна було. Його зупинили в 1945-му, але якою ціною?

Зараз уже маховик працює, його не зупинити – і мусимо думати над кількома речами: (1) де ми є – історія дарує нам унікальний шанс нарешті вирватися з цього тиранічного азійського лона, в якому ми перебуваємо з часів Ярослава Мудрого, коли він зробив величезну помилку, поділивши країну між своїми синами. І (2) питання, хто в цьому глобальному зіткненні буде переможцем. Упевнений, що це буде євроатлантичний англосаксонський світ, але питання ціни…

І найголовніше: нам треба дати відповідь на питання, яку оборонну систему й оборонну стратегію Україна обере. Нема альтернативи НАТО, хоча є ідеальний варіант – прямий воєнний союз зі США, 18 країн світу його мають. Якби умовно у Стрию стало шість важких машин B-1 Lancer, а ще краще В-21, котрі зараз на підході, 3–4 авіаційні бази F-35, а ще краще F-22 (до речі, полякам їх передали всього за один долар); в Одесі – три есмінці класу Arleigh Burke, в кожного по пів сотні ракет «Томагавк», кілька підводних човнів класу «Los Angeles» чи «Virginia» і ще зо три бригади морських котиків... Отоді спокійно видихаємо. Якщо цього нема, то ми не видихаємо – а якщо все ж видихаємо, то думаємо, яку оборонну систему маємо будувати. Альтернативи відновленню загальновійськової повинності просто немає – це казочки про професійні армії, на це не можна куплятися. І я є палким прихильником англосаксонської моделі.

А чому я є її прихильником – це вже іншим разом, на цьому ставлю крапку в своїй доповіді.

Довідка: Петро ЧЕРНИК, полковник запасу, кандидат політичних наук, 13 років був начальником кафедри іноземних мов та військового перекладу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, фахівець з міжнародних відносин, поет.

Доповідь зроблена в межах циклу семінарів «Обрії науки», що його організовують науковці природничих, суспільних та гуманітарних спеціальностей з кількох університетів та науково-дослідних інститутів Львова.

6 квітня 2023 року

Джерело: Збруч [2]

«Аргумент» [3]

На цю тему: