Чому Україна ще дорого заплатить за невігластво і хамство Зеленського

Зачарованість Зеленським давно минула. Та самовпевнена поведінка, яка на початку великої війни дозволяла йому тримати увагу світу, вже не викликає нічого, крім обурення. Хамство дратує. Несприйняття авторитетів дивує. Безсистемність засмучує. Концентрація влади бентежить. Корупція, про яку США знають навіть більше за нас, відверто бісить. Як і кадрова політика, в якій основний і єдиний критерій — лояльність, а професійні якості взагалі не беруться до уваги.

Штатам багато що не подобається, але вони нас не кинуть і через глобальну відповідальність, і через свої майбутні вибори, і з поваги до українців. Тож американці співпрацюватимуть із Банковою, хай і в гумових рукавичках і з затисненими носами. Але на своїх умовах. Про це йдеться у статті видання ZN.UA [2].

Сполучені Штати надають нам безпрецедентну підтримку, без якої неможливі ані ведення війни, ані наше існування. Вони переконані, що натомість Україна повинна посилити антикорупційну боротьбу та зрештою стати на шлях змін.

Українська влада впевнена, що будь-які «але» недоречні, та навіть мінімальний тиск сприймає із не завжди добре прихованим обуренням.

Українці ж не були б українцями, якби, з одного боку, не вимагали антикорупційних змін і реформ, а з іншого — максимальної лояльності та поблажок за нинішні та майбутні звитяги.

Як сфокусуватися на змінах, якщо ці три пари очей дивляться в різні боки?

Точка зору США

Генеральний інспектор Міністерства оборони США Роберт Сторч невдовзі пакуватиме валізи — його приїзд в Україну запланований на 18 жовтня. Його місія — контроль 113 млрд дол., виділених Вашингтоном Києву з початку великої війни: від зброї до гуманітарки.

Він і спеціальна представниця США з відновлення економіки України Пенні Пріцкер — відповідь Держдепу на закиди про «безпрецедентну фінансову підтримку корумпованої країни».

Ніхто не відмовляється від підтримки України «стільки, скільки потрібно». Але усвідомлення, що процес може затягнутися на роки, помножене на відповідальність перед платниками податків, потребує дій.

Каталізатором цих дій є печія, яку у вищого керівництва США викликає вище керівництво України.

Штати — країна зрілих інституцій, власне, з інституціями вони і працюватимуть, планомірно впроваджуючи тут славнозвісні найкращі практики.

Україна — країна «зрозумілих» владі людей, які заходять у будь-яку інституцію і в режимі ручного управління перетворюють найкращі практики на схеми.

Американці усвідомлюють, що простим цей процес не буде. Але досвід нашої співпраці із МВФ їм підказав — українці виконують умови лише на початках співпраці, коли гроші потрібні найбільше. Тож вони починають прямо зараз. Усі наразі озвучені списки реформ в обмін на гроші — лише недеталізований анонс. У пані Пріцкер є перелік конкретних змін в обмін на конкретні суми, без яких наша країна просто не виживе.

Наче має спрацювати, але результат може нам певною мірою не сподобатися. Згадаймо, де Пенні Пріцкер побачила величезні можливості України, — в сільському господарстві, енергетиці, металургії та гірничодобувній промисловості. Щось не дуже схоже на розвиток високотехнологічної країни, радше, на сировинну базу.

Не зайве і задуматися над доцільністю копіювання тих таки найкращих практик, які тут усе одно не працюватимуть, і пошуку альтернативного шляху розвитку, з тонкими налаштуваннями саме під наші реалії. Тим паче що сучасний світ дуже стрімко змінюється і одвічна класика давно перестала працювати, доведено економічним зростанням Китаю, системою безпеки Ізраїлю, та й демократією США.

І глобальна стратегія розвитку України, і її окремі елементи, аж до інструментарію, потребують принаймні незамиленого ока та мали б народитися під час обговорень, а не спускатися згори. Але без співпраці із нашою владою це неможливо, а наша влада до співпраці не готова.

Погляд Банкової

Зеленський опирається будь-якому втручанню зовні, захищаючи власну, не нашу, суб’єктність. Причина цього опору проста, рік тому він мав усе, що любить найбільше, — аплодисменти і гроші. Аплодисменти вщухають, а гроші хоче контролювати Вашингтон.

Часом цей спротив уже доходить до абсурду. В інтерв’ю CNN президент Зеленський зауважив, що випадки корупції в Україні не пов’язані з допомогою партнерів, «йдеться не про зброю наших партнерів, не про гроші на зброю, не про гроші для бюджету, щоб виплачувати пенсії, соціальну підтримку тощо; це інші справи, це не про партнерів».

Дійсно, всі військові видатки фінансуються грошима держбюджету України, а все інше, на що держбюджету після військових видатків не вистачає, — за кошти партнерів. Та заява президента ганебна, хай там як. Якби державні фінанси справді були двома кишенями з «нашими» та «їхніми» грошима, то виходить, що у нас не крадуть гроші на соціалку, але крадуть гроші на війну. Звісно, держфінанси складніші, і якщо крадуть з «нашої» кишені, то нестачу треба компенсувати з «їхньої», а значить, партнери її мають поповнювати ще і ще, щоб вистачало на соціалку, бо хтось десь краде.

Погано, що президент говорить про речі, в яких не розуміється, ще гірше — говорить це, виправдовуючись, не визнаючи проблеми, демонструючи неготовність до конструктиву.

Він досі не усвідомлює невідворотності того, що має статися, проходячи класичні стадії прийняття горя – заперечення, злість, торг. Першою реакцією була нарада в ОП, основною темою обговорення на якій стали способи та можливості імітувати виконання вимог Держдепу якомога довше.

Це навіть коментувати важко, бо одна справа обурюватися, що від знесиленої воюючої України вимагають виконання ще якихось, крім воєнних, завдань, інша — намагатися намахати основного союзника в екзистенційній війні.

До того ж очевидними стали проблеми у наших комунікаціях із партнерами. З одного боку, Зеленський ніяк не може позбутися свого оточення, яке максимально токсичне для американців, що суттєво обтяжує з ними діалог. З іншого — чорні мітки регулярно отримують усі, хто зміг налагодити більш-менш конструктивні особисті стосунки зі Штатами – В.Залужний, В.Кудрицький, О.Кубраков. Зеленський впевнений, у його султанаті тільки він і візир Єрмак можуть говорити із США.

У результаті ніхто ні з ким уже давно довірливо не говорить, за винятком військових.

Розфокус народу

Заручившись допомогою соціологічної служби Центру Разумкова, ZN.UA запитало в українців, а як вони бачать ситуацію, що склалася?

Що ж, на щастя, у населення і розуміння ситуації глибше, ніж у влади, і прагнення змін непохитне. Попри те, що люди зазнають величезних втрат, живуть майже два роки у страху, без перспектив і горизонтів планування, питання корупції на державному рівні їм не байдуже.

Ми запитали у респондентів, чи вважають вони справедливим, що Україна повинна здійснювати реформи заради продовження надання їй допомоги від США? «Так» відповіли 44%, «ні» — 28,2% (решта обрали варіант «важко відповісти» — див. рис. 1).

Та оскільки поняття справедливості доволі абстрактне, ми попросили наших співгромадян погодитися або не погодитися із трьома тезами щодо умов, які США висувають Україні в обмін на гроші. Тези представляють різні погляди на ситуацію і, що показово, всі три були підтримані більшістю респондентів (див. рис. 2).

Українці в масі (71,3%) погоджуються, що гроші мають надаватися без будь-яких умов, бо ми втрачаємо життя, воюючи за спільні демократичні цінності й безпеку Західного світу (не згодні — 16,1%, важко відповісти — 12,5%). Водночас 58,8% переконані, що пропоновані США реформи прискорять шлях України до ЄС і є запорукою стабільного розвитку нашої країни (не згодні — 17,5%, важко відповісти — 23,6%). А 53,9% згодні, що запропоновані США реформи встановлюють рамки для нашої влади, без яких є ризик того, що Україна втратить демократичні цінності, навіть вигравши війну (не згодні — 17,7%, важко відповісти — 28,4%). Тобто, на відміну від Банкової, українці не сприймають у штики пропозиції змін, хоч і вважають, що прив'язувати виділення коштів до прогресу реформ — сумнівне рішення.

Відповідно, не здивувало нас і ставлення людей до посилення контролю з боку США над наданою Україні допомогою та запуску перевірок її використання (див. рис. 3).

Респонденти могли підтримати лише одну із запропонованих тез. Більш як 40% обрали варіант — «Це справедливе рішення, адже США потрібно звітувати перед платниками податків про ефективність використання виділених Україні коштів». Тезу, що «Україна лише виграє від додаткового контролю ефективного використання державних грошей та ресурсів», підтримали 36,5% респондентів. Лише 14,6% обрали варіант — «Постійні акценти на корумпованості України знижують її підтримку у світі». Ще менше (2,5%) людей не погодилися із жодною з тез. Так, тих, хто просто розуміє позицію США, більше, ніж тих, хто її ще й підтримує, але однозначно більшість не опиратиметься.

***

Та маємо пам’ятати, що якісні зміни — це кропітка праця, що потребує готовності та погодження з боку всіх учасників.

Це не наш варіант, як бачимо, бо не всі учасники готові до цієї співпраці. Поки Держдеп, навіть не порадившись, насаджуватиме нам реформи, зміни та покращення, діюча влада саботуватиме їхнє впровадження стільки, скільки можливо. Найгірше — попри те, що загалом українці реформи підтримали й усвідомлюють їхню необхідність, це не означає, що вони готові змінити діючу владу саботажників на людей, здатних співпрацювати із партнерами та шукати дійсно потрібні країні шляхи розвитку. Як мінімум, бо їх наразі навіть на горизонті немає.

Тож навряд ми побачимо системні і швидкі перетворення, на жаль, вкотре вважаючи, що навіть точкові покращення — це хороший результат.

«Аргумент» [3]

На цю тему: