Перш за все потрібно зрозуміти як судова влада деградувала.

В останні роки існування СРСР радянські суди мали своїх кураторів (інструкторів) з боку райкомів, міськкомів та обкомів компартії, які спостерігали за діяльністю судів. Однак, у той час комерційних спорів практично не було, цивільні та кримінальні справи партійним органам були малоцікаві, якщо там не було суспільного або політичного резонансу. Всю "брудну" роботу з підготовки кримінальних справ брали на себе правоохоронці. Кримінальна справа потрапляла до суду "вилизаною", суд лише закріплював очевидні речі. Якщо ж під час судового розгляду звинувачення "розсипалося", то суд надсилав справу назад на додаткове розслідування, що на практиці дорівнювало виправдувальному вироку. Система докорінно була несправедлива через ідеологічну нетерпимість, але моральна чистота суддівського корпусу на той час не викликала великих нарікань. Грошей практично ніхто не брав, потикатися з такими пропозиціями ніхто теж не ризикував.

Із здобуттям незалежності, Україна успадкувала і весь радянський суддівський корпус, який поступово старів. Старожили в силу досвіду, знань та моральних якостей переміщалися у верхні інстанції судової системи та поступово залишали її з пенсійним віком. Рівень довіри до суддів та судової системи зберігався на прийнятному рівні досить тривалий час. Вершиною ж поваги до судової влади України стало проведення повторного 2-го туру голосування на президентських виборах у 2004 році після історичного рішення Верховного суду, у якому результати першого голосування були визнані недійсними та недостовірними. Верховному суду України було запропоновано вирішити бурхливий політичний конфлікт мирним шляхом, і він із честю впорався із цим завданням. Тільки завдяки Верховному суду революція 2004 року залишилась безкровною.

Проте, з цього моменту для всіх без виключення політичних сил стало зрозумілим, що контроль над судами, зокрема Верховним та Конституційним судами, став ключовим елементом отримання та збереження влади. І тоді почалося…. Кількість реформ, якої зазнала судова система України з того часу, не перерахувати. Фактично реформування судової системи ніколи з цього моменту не припинялося і запроваджувалось кожною новою Адміністрацією Президента. Нагадаю, що конституційний переворот Януковича також став можливим завдяки спірному рішенню Конституційного суду 2010 року.

Особливість моменту

Арешт Голови Верховного суду Князєва розриває існуючий консенсус, негласний договір, між суддями та Офісом Президента. Суть консенсусу полягає в тому, що судді безкоштовно виконують усі побажання та інструкції Влади, натомість судді отримують негласне право "корсарити" - заробляти на вирішенні питань на користь тієї чи іншої сторони поза законом, якщо звичайно не було вже заявлених інтересів Влади.

Влада не має власних інтересів, інтереси завжди мають люди які таку владу презентують. Тому контроль над судовою владою завжди має конкретна людина, яку такими повноваженнями наділили. У різні часи суспільство пов’язувало такий контроль з такими одіозними особами як Віктор Медведчук та Андрій Портнов за часів Кучми та Януковича, Олексій Філатов - у період президенства Порошенка. Зараз такий контроль пов’язують з іменем Олега Татарова. Цих людей разом можна позначити терміном "Куратор" судової системи, а їх оточення – "Владою".

Президентську владу в особі Куратора особливо не турбувають моральні якості суддів, так як головним є, аби виконуються накази та побажання. Більш того, для Куратора навіть було б бажаним мати компромат на суддю при призначенні на посаду, адже тоді суддя завдячує своїм призначенням Куратору, отримуває від нього статус та захист від правоохоронців, а тому ставає повністю залежним.

Коли траплялися вибори і призначався новий Куратор, то проводилось складання системи з "нуля", оскільки "валіза" з компроматом залишалася у його попередника. Тоді компромат знову збирався на всіх ключових гравців для отримання від суддів "присяги" про повну лояльність і відданість. Іноді це вдавалося, у більшості випадків - ні. Тоді оголошувалася судова реформа, суди розформовувались, створювались нові інституції, змінювалися назви, тасувалися юрисдикції, запроваджувались нові атестації, люстрації, конкурси тощо. Ненадійних компрометували, змушуючи написати заяву про відставку, але майже нікого ніколи не арештовували і не саджали - це теж частина негласного договору. Випадки з екс-суддями Зваричем та Чаусом є виключенням. І хоча Чауса посадили, проте Зварич достроково вийшов на свободу. Продовжується розшук екс-Голови апеляційного суду міста Києва Антона Чернушенко.

Суть проблеми полягає в тому, що немає ніякої різниці між виконанням суддею вказівок від Влади та прийняттям рішення за гроші. У справі, за яку суддя отримав вказівку практично ніколи не проглядається інтерес Президента, найчастіше це приватний чи комерційний спір, за яким стоїть зиск конкретної особи чи групи осіб. Ще гірше, коли має місце рейдерське захоплення бізнесу чи майна, перерозподіл власності чи ринку, полювання за політичними опонентами. В обох випадках суддя однаково втрачає моральну чистоту та совість, репутацію, повагу до самого себе. Суддя деградує, справи стають цікавими, лише коли за них платять "додаткову винагороду". Як результат, судова система стає глибоко корумпованою та більш залежною від Влади.

Не менш катастрофічний вплив така система має на правоохоронців, які на нижньому рівні документують протиправну діяльність суддів, але в подальшому ці матеріали не реалізуються.

Крім того, оперативні та слідчі органи почувають себе розслаблено щодо якості проведення досудового слідства (обґрунтування тримання під вартою, втручання в діяльність господарських товариств, формування (створення) доказів, іноді провокацій правопорушень) в цілому, та щодо порушення прав громадян під час оперативно-розшукових дій. При передачі матеріалів до суду завжди можна питання "дотиснути", посилаючись перед суддею на отриманий "наказ" від Влади при розгляді обвинувачення чи заявленого прокуратурою позову. Правоохоронці дуже добре розуміють систему, яка склалася, та активно її використовують.

Судді ж себе мотивують тим, що "захищають" державні інтереси. Вони активно товаришують з правоохоронцями, знають, що ті їх "пасуть", але продовжують "корсарити". Якщо суддя "разом" з Владою він отримує певний імунітет, так як діє той самий негласний консенсус. Так народжується горизонтальна корупція в судах на місцевому рівні. Саме через це в Україні така мала кількість виправдувальних вироків, а за перерахунком пенсії потрібно вирушити в багаторічну "подорож" до Європейського суду з прав людини.

Так система повністю деградувала. В існуванні такої системи зацікавлена Влада, яка отримує додатковий інструмент впливу на все, що відбувається в державі, судді та правоохоронці, які разом отримують можливість "корсарити", адвокати які стають посередниками в цих відносинах. Проте, страждають громадян, чиї права в кінцевому рахунку порушуються.

Після Революції Гідності була спроба люструвати частину суддів, але ця спроба провалилась через невизначеність критеріїв такої люстрації. В 2016 році Петро Порошенко провів зміни до Конституції та законів про судоустрій, змінилося процесуальне законодавство, але корупційний скандал з Головою Верховного суду свідчить про те, що нічого докорінно не змінилося. Справедливості в судовій системі не було і не існує зараз.

Що далі?

Можна ще більш ускладнити процедуру обрання та призначення суддів на посади, переписати Конституцію, надати ще більше грошове забезпечення суддів, притягнути ще більше правоохоронців для контролю не тільки над суддями, але й над їх найближчим оточенням, але все це не працює і навряд чи буде працювати в майбутньому.

Потрібно розуміти, що до суддів завжди будуть телефонувати "з гори" і висловлювати побажання "уважно" прийняти рішення, що різні колеги по суддівському цеху будуть підходити до них з аналогічними пропозиціями. Але до того часу, поки суддя не навчиться казати "НІ", таке втручання не прининити. Тверде "НІ" може звучати лише тоді, коли для судді буде існувати реальна загроза бути звільненим без збереження суддівського статусу та пенсійного забезпечення, без права працювати на виборних посадах та на державній службі, і навіть у деяких випадках відшкодування завданої шкоди. Судді мають боятися не тільки бути схопленими "на гарячому" через випадковість та необережність, а також через порушення встановлених чітких стандартів при здійснені правосуддя та конкретних негативних наслідків, які таке порушення може мати.

Безумовно можна сподіватися на високі моральні якості призначених суддів, але потрібно визнати, що суди цю традицію втратили, а тому розраховувати лише на це марно.

Як адвокат з 28-річним досвідом роботи в судах всіх інстанцій, стверджую, що в 99 % випадків постановлення корупційних рішень ґрунтується лише на одному інструменті. Суть цього інструменту полягає в тому, що корумпований суддя не "чує" одну із сторін процесу, і ключові докази та аргументи цієї сторони не згадуються ані в описовій, ані в мотивувальній частинах судового рішення, або спотворюються до невпізнавання. Можна звичайно припустити, що в суді першої інстанції ці ключові доводи були випадково не взяті до уваги, але на жаль іноді маємо ту саму ситуацію в апеляції та касації, коли суди розглядають скарги або відзиви, де всі доводи викладені на папері, проте судді навмисно приховують або спотворюють ключові тези.

Кожна людина має право на справедливий суд, і право бути почутим судом є одним з головних принципів справедливого суду закріплене ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та відповідної судової практики Європейського суду. Чи можна казати, що суд відбувся, коли правова позиція однієї зі сторін не приймається судом до уваги? Впевнений, що ні.

Не зазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості містяться в переліку підстав дисціплінарної відповідальності суддів згідно ст. 106 Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Судді можуть бути звільнені Вищою радою правосуддя через істотні дисціплінарні порушення. Проте, кількість звільнених на цій підставі суддів мізерно мала, процедура довга і непрозора, чіткого визначення істотних дисціплінарних порушень не існує. Вища рада правосуддя (ВРП) як орган, більшість персонального складу якого становлять судді, через таку невизначеність отримує право вседозволеності при постановленні своїх рішень. Іншими словами, судді продовжують спотворювати та приховувати ключові доводи сторони, не на корить якої виноситься корупційне рішення, без страху перед дисціплінарною відповідальністю та негативними наслідками для себе.

Існуючий порядок подання скарги про порушення дисціплінарного провадження відносно судді нагадує виклик на змагання з суддею щодо можливого впливу на ВРП, що значно обмежує кількість бажаючих вступати в бійку з "вітряними млинами". На щастя ВРП після довгої перерви відновила свою роботу. Існують два законопроекти щодо відбору дисціплінарних інспекторів ВРП, проте новий набір інспекторів не вирішить інституційних проблем дисціплінарного провадження.

Для вдосконалення цього механізму, потрібне зробити наступне :

• По-перше, необхідно чітко регламентувати зміст процесуальних документів сторін процесу, в тому числі рішень суду, через запровадження терміну "ключових" доводів або доказів на підтвердження своєї правової позиції. Зазначення ключових доводів або доказів автоматично має зобов’язувати іншу сторону та суд дати чітку та мотивовану відповідь, чому ці доводи або докази приймаються до уваги чи ні.

• По-друге, спотворення судом ключових доводів, не мотивоване відкидання доказів та ключових доводів має становити грубе порушення норм процесуального права з боку суду, яке тягне за собою скасування судового акту та є підставою для відкриття дисціплінарного провадження відносно судді, у разі подання відповідної скарги.

• По-третє, потрібно визначити зміст терміну "істотне дисціплінарне порушення". Бажано запровадити стандарти поведінки судді при здійснені правосуддя, щодо строків розгляду справ, строків винесення рішень, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, максимальної кількості скасованих рішень судді. Процесуальне законодавство наразі містить строки, але в законодавстві немає відповідальності суддів за порушення цих термінів.
• Нарешті, потрібно розробити чітку процедуру проведення слухань по скарзі на дисціплінарне порушення судді, забезпечивши відкритість, змагальність та об’єктивність розгляду скарги. Ключовим тут є відкритість, а тому матеріали скарги та додані до них документи мають бути відкриті для всіх бажаючих. Саме так і виникає контроль над всією судовою системою з боку суспільства.

Впевнений, що наявність та вдосконалення цього інструменту становить єдину надію на поступове приведення судової системи до тями. Наголошую ще раз, надії на вдачу правоохоронних органів, на необережність суддів при заповнені декларацій, на невтручання інших гілок влади в діяльність суду, на моральні якості суддів – марні і не дають жодних гарантій відновлення в Україні справедливого та незалежного суду. Тільки енергія та обурення сторони, відносно якої постановлене незаконне корупційне рішення, та подача такою особою дисціплінарної скарги до ВРП надає можливість своєчасно виявити несправедливість та порушення з боку судді, прийняти необхідне рішення про очищення судової влади.

Вважаю, що потрібно розпочати консультації з усіма стейкхолдерами: Міністерством юстиції, представниками суддівського та адвокатського самоврядування, прокурорами, науковцями. Результатом такого обговорення має стати концепція дисціплінарного провадження відносно суддів, проекти законопроектів про внесення змін до процесуального законодавства, Закону України "Про судоустрій та статус суддів", "Про Вищу раду правосуддя". З подальшим зверненням до Президента України з вимогою внести такі законопроекти до Верховної ради як невідкладні.

На завершення, суспільство може витратити всі свої зусилля на "полювання відьом" серед суддів, чим повністю дискредитувати, заблокувати та розвалити існуюче правосуддя. Проте, якщо не вибудувати чітких і зрозумілих критерії очищення судів та реального захисту прав учасників процесу при здійснені правосуддя, то ми навряд чи досягнемо бажаного результату - розбудови правової держави. Справа Князєва робить такі дії невідкладними, і це гарна новина!

Ілюстративне фото з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• ВАКС відправив ексголову Верховного суду Князєва під варту з альтернативою застави у 107 мільйонів [4]
• Три виклики, які "породила" справа Князєва [5]
• ВЕРХОВНИЙ СУД ВИСЛОВИВ НЕДОВІРУ ЙОГО ГОЛОВІ КНЯЗЄВУ [6]