Глобалізація економіки створила виробничі ланцюги, які поєднують десятки країн у різних куточках світу. Пандемія 2019-2020 розірвала багато ланцюгів поставок, що спричинило запинку виробництва на тисячах підприємств в різних країнах. Тоді це сприймалося як випадковість, із закінченням пандемії звична глобалізація мала б повернутися. Але ми бачимо, що цього не тільки не відбувається, а виявляються все нові фактори, які діють проти глобалізації, за обмеження міжнародних коопераційних поставок і навіть за заборону багатьох з них. Глобалізація з точки зору економіки є раціональною, бо зменшує витрати виробництва, здешевлює споживчі товари і надає можливість краще використовувати ресурси. Серед недоліків глобалізації треба особливо підкреслити створення залежності і викликані цим ризики.
За останні 40 років Китай перетворився на світову майстерню, з якої решта країн отримує майже все – від панчіх до електромобілів. По багатьох товарах поставки з Китаю фактично не мають альтернативи, наприклад – рідкоземельні метали або сонячні панелі. Пандемія 2019-2020 років, яка виникла в Китаї, зупинила або пригальмувала виробництво на багатьох китайських підприємствах, що відчули споживачі в усьому світі. Стало очевидно, що зосередження виробництва якогось товару на 80-90% на території Китаю, хоч і зменшує витрати, але створює ризик залежності. З точки зору медицини, залежність – це хвороба, особливо залежність від речовин, здатних викликати смерть людини, наприклад, тяжких наркотиків. Залежність світової економіки від Китаю всі більше нагадує наркотичну.
Залежність Європи від російської нафти і газу створила передумови для російської агресії в Україні, бо Путін повірив, що ця залежність завадить країнам Європи прийти на допомогу Україні, а це забезпечить росіянам легку перемогу. Нам пощастило, що всі, крім Угорщини і Словаччини, цю залежність подолали, Путін помилився. В світі виявилось доволі багато альтернативних джерел нафти і газу, які хоч і збільшили виробничі і споживчі витрати в країнах Європи, але не спричинили серйозних економічних наслідків.
Фантастична диверсія проти Хезболи у вересні 2024 року показала ще одну загрозу глобалізації: неможливість зараз мати впевненість, що ти купуєш безпечні вироби, бо невідомо хто і де їх виготовив. В умовах глобалізації і вільного переміщення по світу технологій і виробництв виявилося неможливим встановити, хто ж виробив пейджери, начинені вибухівкою. Якщо ви купуєте телевізор (а більшість з тих, що продаються в українських магазинах невідомо, де і ким зібрані), як ви можете знати, що цей прилад передає в Інтернет і які з Інтернету отримує команди?
Щоб бути впевненим у безпечності телевізора або будь-якого біль-менш складного виробу, цей товар має бути зібраний в країні і на підприємстві, яке не викликає підозри. Така система продажу, коли потрапити на ринок можна тільки через складну процедури контролю виробника і виробництва, існує зараз на ринку медичних препаратів, бо тут загроза життю очевидна. Зараз стає очевидним, що загрозу можуть становити не тільки медичні препарати, а й начебто невинні речі, як оті невідомо ким зроблені пейджери, що вибухали в Лівані. Але навіть на ринку медичних препаратів ми час від часу чуємо про продаж підробок, безпечність яких сумнівна, що ж казати про ринки інших товарів, для яких державної реєстрації не існує взагалі. Перевірити їх безпечність не можливо, можливо тільки заборонити їх імпорт.
Можливість виробляти електронні пристрої невідомо де обумовлена доступністю і швидким розповсюдженням технологій. Особливу загрозу становить розповсюдження технологій, які використовуються для виготовлення озброєння або виробів, які можуть бути використаними в якості зброї (іграшкові дрони стали першим прикладом такого роду).
Практично кожної ночі Україну атакують іранські ударні безпілотники Шахед-131 та Шахед-136 та їх копії, виготовлені в Росії. Іран вже десятиріччями знаходиться під західними санкціями, тим не менш, аналіз уламків Шахедів, збитих над Україною, показує, що в моделі 131 міститься 52 іноземні компоненти, а в 136-й моделі – аж 57. Центральні офіси виробників цих компонентів знаходяться в США, Швейцарії, Нідерландах, Німеччині, Канаді та Японії. Схожа картина з новітніми російськими ракетами – всі вони виробляються зі застосуванням західних компонентів і технологій, які потрапляють в Росію через посередників з країн, що відкрито або приховано підтримують її у війні з Україною.
Таким чином, глобалізація створила принаймні три фундаментальні загрози для безпеки: (1) залежність від постачальника товару, (2) неконтрольоване розповсюдження технологій і виробів, які можуть використовуватися для виготовлення зброї, (3) неможливість проконтролювати походження і/або безпечність товару. Подолання цих загроз вимагає застосування політики, яка протирічить економічній раціональності. Тобто економічна політика має виходити не з економічних міркувань.
Залежність і її подолання
Залежність ЄС від російської нафти і газу була подолана доволі швидко завдяки тому, що на світовому ринку багато альтернативних джерел. Але вже є випадки залежності, в яких альтернатив для швидкого використання не існує. Найбільш наочним прикладом є залежність від китайського виробництва рідкоземельних металів, яке забезпечує зараз 99% потреб країн ЄС.
Серед рідкоземельних металів є, приміром, неодим. На території Китаю знаходиться біля 50% світових запасів цього металу, при цьому Китай забезпечує більше 90% світового виробництва неодиму. Більша частина виробленого неодиму використовується для постійних магнітів, бо неодимові магніти є найсильнішими з усіх можливих постійних магнітів. Тому високотехнологічні вироби, для яких потрібні постійні магніти, як приміром деякі моделі томографів, не можливо створити без доброї волі китайців щодо постачання неодиму.
Така ситуація склалася не тільки з рідкоземельними металами, а з багатьма критичними матеріалами. Останнім часом китайці почали використовувати цю залежність в якості інструменту тиску, накладаючи обмеження на експорт критичних матеріалів: в 2023 році були введені обмеження щодо германію, графіту та галію, а з 15 вересня цього року - стибію.
Більш того, Китай за останні десятиріччя розробив багато технологій виробництва критичних матеріалів, перш за все – рідкоземельних металів з імпортних концентратів. Китай не дозволяє експорт цих технологій.
Станом на 2020 рік в ЄС до офіційного переліку критичних сировинних матеріалів, крім рідкоземельних металів, увійшло ще майже три десятки позицій: стибій, берилій, бісмут, польовий шпат, кобальт, галій, германій, стронцій, титан, літій, вольфрам, тантал, фосфорит, метали платинової групи, натуральний каучук, коксівне вугілля, натуральний графіт, гафній, металічний кремній, боксит и ще декілька позицій. Китай контролює третину позицій цього переліку, а Росія тільки одну – паладій.
Цей перелік датований 2020 роком, російська навала 2022 року несподівано виявила ще один критичний для ЄС матеріал – нітроцелюлозу (сировину для пороху), дефіцит якої не дозволяє виробляти необхідну для України кількість артилерійських снарядів. Половину світового виробництва нітроцелюлози забезпечує Китай. В 2023 році Росія подвоїла закупки нітроцелюлози в Китаї, що дозволило їй виробляти більше снарядів, ніж всі європейські країни разом. Величезна економіка ЄС зараз дає нам втричі менше артилерійських боєприпасів, ніж північнокорейська економіка постачає росіянам.
В червні 2022 року було засновано Minerals Security Partnership (MSP), тобто Партнерство для мінеральної безпеки, до складу якого увійшли ЄС, США, Велика Британія, Південна Корея, Японія, Норвегія, Канада, Австралія, Індія, і декілька країн ЄС індивідуально (Німеччина, Франція, Італія, Швеція, Фінляндія, Естонія). Це ознака того, що міжнародна спільнота нарешті усвідомила небезпеку тотальної залежності від Китаю в сфери критичних мінералів.
Як буде працювати це партнерство – покаже майбутнє. Одним з перших кроків стало створення Форуму, який поєднує країни партнерства і країни, які мають значні запаси критичних мінералів. 18 липня цього року до Форуму приєдналася Україна та декілька інших країн: Аргентина, Мексика, Перу, Намібія, Узбекистан, Казахстан. Мета Форуму проста – створити спільні проекти видобутку критичних мінералів і експортувати їх в країни партнерства. Анти-китайська спрямованість партнерства і Форуму очевидна, хоча вона відкрито не декларується.
Зразками перших проектів в рамках партнерства в 2024 році можна назвати угоду між Бельгією і Конго щодо видобутку германію та між Південною Кореєю, Австралією та Танзанією щодо видобутку натурального графіту.
Загальна тенденція вже склалася: сировинна залежність від ворожої держави має бути подолана. Китай через відкриту підтримку Росії, КНДР та Ірану став очевидною загрозою для Заходу, залежність від поставок з Китаю треба негайно долати.
Контроль за розповсюдженням технологій
Технології, які можна використати у військових цілях не можна передавати потенційному ворогу. Це елементарна аксіома безпеки. Тому Захід не дозволяв передачу таких технологій в СРСР і радянські технології розвивалися завдяки добре поставленому шпіонажу. Справа Розенбергів була найбільш гучною і найвідомішою зі справ технічного шпіонажу на користь СРСР, хоча вряд чи найбільш інформативною з технічної точки зору.
На відміну від СРСР, Китай не сприймався на Заході до останнього часу як загроза. Вимоги Китаю до іноземних інвесторів, які вкладали в Китай сотні мільярдів доларів, передавати разом з фінансовими інвестиціями технології та ноу-хау, не викликала особливого спротиву. Зараз в Китаї працюють сотні науково-дослідних центрів, створених західними країнами, Захід власними грошима і власними руками створив технологічну економіку в Китаї, яка нині стала сприйматися як реальна загроза.
У вересні цього року у Financial Times була оприлюднена інформація, що США і Японія близькі до угоди щодо заборони експорту в Китай новітніх технологій виробництва напівпровідників. Нині саме у виробництві мікросхем, які потрібні для розробки штучного інтелекту (ШІ), вбачається найбільша військова загроза. Зараз навіть не можливо уявити, що може зробити зброя, оснащена засобами ШІ, тому стримати можливості Китаю, а через нього – можливості Ірану, КНДР і Росії, в цій сфері є нагальною потребою безпеки.
В сучасній економіці проконтролювати ланцюги постачання мікросхем практично не можливо, що показують наведені вище приклади Ірану та Росії. Тому контролювати треба можливість їх виробництва, бо обладнання та технології для цього можуть постачати лічені компанії в світі, приблизно три чверті світового ринку займають лише п’ять компаній: ASML (Нідерланди), Tokyo Electron (Японія) та три компанії з Каліфорнії - Applied Materials, Lam Research, KLA. А основну операцію в технології виготовлення мікросхем (літографію) може забезпечити зараз тільки одна компанія в світі – ASML. Споживачів такого обладнання не дуже багато, саме обладнання унікальне і дуже вартісне, що полегшує можливості контролю. Таким чином, угода між США, Японією та Нідерландами може заблокувати виробництво мікрочипів у Китаї та у будь-якій країні світу.
США почали вводити обмеження на постачання в Китай обладнання для виробництва мікросхем в 2022 році. Вони швидко долучила до цих заходів уряд Нідерландів і компанію ASML, бо в нідерландському обладнанні використовуються американські компоненти і технології.
Заборона юридично оформлена не по відношенню до Китаю, а по відношенню до окремих компаній на території Китаю. Враховуючи, що південнокорейська компанія Samsung має декілька заводів з виробництва мікросхем в Китаї, тотальної заборони зараз американці запровадити не наважуються, лазівка залишається, що створює потенційну загрозу передачі технології Китаю.
Для Tokyo Electron і уряду Японії рішення буде не простим, бо зараз біля 40% продукції Tokyo Electron купують китайські підприємства. Крім того, Японія має всі підстави очікувати від Китаю удару у відповідь – заборону продажу критичних матеріалів, перш за все – галію і графіту.
Крім заборони на постачання обладнання для виробництва мікросхем, США запровадили заборону на продаж в Китай мікросхем американської компанії NVIDIA, що використовуються в розробках ШІ.
Ми зараз тільки на початку технологічної війни в царині мікроелектроніки, заборона на постачання обладнання ASML почала діяти тільки в 2024 році. Ми бачили, що в 2023 році Китай зробив величезні закупки обладнання цього нідерландського виробника, і вже в цьому році були анонсовані китайськи вироби з використанням 7нм та 5нм технологій, хоча американці мали намір не дати можливість Китаю отримати технології, кращі за 10нм (це рівень технологій 2016-2017 років).
Безпека імпорту
Заборона імпорту в США китайських товарів на підставі загрози національній безпеці зараз відома всім, але вона була започаткована не в 2019 році в США, а роком раніше в Японії і Австралії, де на національному рівні відмовились від імпорту телекомунікаційного обладнання компанії Huawei.
В США на законодавчому рівні таке обмеження було запроваджено в 2021 році шляхом прийняття Закону про безпечне обладнання. Закон покладає на Федеральну комісію з телекомунікацій (FCC) контрольні функції щодо безпеки телекомунікаційного обладнання. Відповідно до цього закону FCC не має розглядати та затверджувати будь-які заявки на отримання дозволу для імпорту обладнання, яке представляє неприйнятний ризик для національної безпеки.
Діючи на підставі цього закону, FCC в 2022 році заборонила імпорт телекомунікаційної продукції, виробленої п’ятьма китайськими компаніями: Huawei, ZTE, Hikvision, Dahua, Hytera,а також їхніми дочірніми та афілійованими компаніями.
Заборону імпорту китайського телекомунікаційного обладнання також запровадили Велика Британія (з 2020 року, до 2027 року раніше встановлене обладнання має бути демонтоване), Швеція (з 2020 року), Канада (з 2022 року) і деякі інші країни. Одночасно з забороною імпорту продукції китайських виробників США заборонили експорті поставки компонентів цим китайським компаніям. До цієї заборони приєдналися провідні світові виробники мікросхем з Тайваню і Південної Кореї.
В цьому році до заборони імпорту телекомунікаційного обладнання США мають намір додати заборону автомобілів. Міністерство торгівлі планує заборонити використання в США автомобілів, які містять компоненти або програмні продукти, що походять з Китаю або Росії. Наявність таких компонентів або програмного забезпечення може надати можливість ворогам маніпулювати автомобілями на американських дорогах, перетворивши їх в знаряддя вбивства.
Зараз це здається дещо перебільшенням, але технологічно це вже можливо, тому дія Міністерства торгівля США є цілком резонною дією на упередження. Під заборону потраплять навіть американські автомобілі, які виготовляються в Китаї для продажу в США, наприклад популярна модель Лінкольн Наутілус.
Зрозуміло, що китайці намагаються знайти заходи у відповідь. Huawei, головний об’єкт західних санкцій, створює по всьому Китаю нові фірми, які не мають видимих ознак афілійованості. Абсолютно креативним кроком став цього року спосіб поставки телекомунікаційного обладнання без валютних платежів, а в обмін на яловичину. Раптово Huawei виявився найбільшим китайським торговцем яловичиною, бо санкції не розповсюджувалися на бартерні операції. Чекаємо на відповідну реакцію американців.
Висновок
Перелічені вище приклади нових процесів в світовій економіці не є випадковим збігом обставин, всі вони є першими проявами нового економічного порядку, загальні риси якого ми спробуємо виявити і обговорити, наскільки це зараз можливо.
Всі описані вище явища нагадують ситуацію, яка існувала в світі після Другої світової війни до кінця 1980-х років, до розвалу "соціалістичного табору". Той період, що відомий в світовій історії як "холодна війна", характеризувався наявністю двох значною мірою замкнених економічних систем: соціалістичної і капіталістичної. Економічні відносини всередині цих систем були значно сильнішими, ніж між ними. Наприклад, приблизно половина зовнішньої торгівлі СРСР припадала на країни Ради економічної взаємодопомоги (створений СРСР в 1949 році блок з десяти соціалістичних країн, не всі соціалістичні країни до нього входили - Китай і Північна Корея не були членами РЕВ, Югославія співпрацювала частково).
Зараз ми бачимо початок схожих процесів. На тлі обсягів міжнародної торгівлі ці процеси ще дуже незначні, але вони проходять в життєво важливих сегментах економіки і вони показують майбутні тенденції.
В період холодної війни виникнення двох замкнених економічних систем мало ідеологічну основу, СРСР і всі його сателіти були об’єднані комуністичною ідеологією. Що зараз поєднує комуністичну автократію Китаю, теократію Ірану та мафіозну державу Росії? Очевидно, що ніякої спільної ідеології вони не мають, їх поєднує спільний ворог. Всі ці країни глибоко ворожі до Заходу, хоча з різних причин. Напад Росії на Україну цілком вкладається в рамки цього поділу світу, бо напад відбувся у відповідь на намагання України вийти з-під політичного і культурного домінування Росії і приєднатися до західного світу.
З економічної точки зору головна відмінність між періодом "холодної війни" і нинішнім полягає в тому що тоді між провідними державами ворогуючих блоків (США та СРСР) практично не було економічних відносин, в обсягах зовнішньої торгівлі кожної з них інша становила не більше одного відсотка, хоча вони були найбільшими економіками того часу.
В період "холодної війни" частка СРСР у світовому ВВП становила 17%, це була друга після США економіка світу. Зараз частка Росії становить 2% світового ВВП, але нинішній лідер анти-західного світу Китай має економіку, що становить 17% світового ВВП. Для США останні два десятки років Китай є найбільшим торговим партнером. Так само і для Китаю США є найбільшим торговим партером, на США припадає 16% зовнішньої торгівлі Китаю, значно більше будь-якої іншої країни. Зараз лідери двох ворожих світів мають дуже сильні економічні зв’язки.
Тільки в 2023 році, вперше за двадцять років, за обсягами імпорту в США Китай поступився першістю Мексиці. В результаті розпочатої економічної війни американський імпорт з Китаю в 2023 році впав аж на 20%, але при цьому він становив 427 мільярдів доларів, що більше 14% всього американського імпорту.
Схожі процеси бачимо в інших країнах. Майже 10 років Китай був найбільшим торговим партнером Німеччині. За результатами першого півріччя цього року Китай поступився першістю американцям: торгівля Німеччини зі США становила 127 мільярдів євро, а з Китаєм 122 мільярди.
Швидке формування ізольованих економічних блоків при такому рівні економічних відносин між ворогуючими сторонами не можливе. Хоча згортання відносин вже почалося, обсяг їх ще дуже великий, на порядок більший обсягу відносин між ворогуючими блоками часів "холодної війни".
На тлі скорочення економічних відносин із західними країнами відбувається небачений бум торгівлі Китаю з Росією. В 2023 році поставки китайських товарі у Росію зросли на 47%, загальний товарообіг зріс на 26% і досяг 240 мільярдів доларів.
Таким чином, ми вже в економічній статистиці 2023-2024 років бачимо відображення тих тенденцій, які розпочалися декілька років тому, а саме – зміну торгово-економічних відносин під тиском факторів безпеки.
Яка ж економіка потрібна для національної безпеки?
Сто років тому західні країни виробляли 80% промислової продукції світу, зараз їх частка впала вдвічі, не сягає навіть 40%. Цей процес деіндустріалізації йде давно, але особливо швидко в останні десь років сорок. Перехід до постіндустріального суспільства, про яке говорять з 1960-х років, полягає не просто в зменшенні частки промислового виробництва за рахунок зростання частки послуг, а в переміщенні промислового виробництва з країн Заходу в країни Анти-Заходу, в першу чергу – у Китай.
Нова економічна реальність, що народжується на наших очах, викликає зміни інвестиційних пріоритетів. Мільярди доларів, що кожного року Захід інвестував в Китай і в Росію, були витратами на вирощування дракона, який готовий зжерти західний світ. Інвестиційна політика нового часу все більше стає політикою "френдшору". Про цей феномен в інвестиційній політиці, що виник зовсім недавно, я вже писав [2] пару років тому, зараз не буду повторюватися, описані процеси не зникли, а посилились.
Перш за все, вкладання капіталу у "дружні береги" означає прагнення до мінімізації політичних ризиків, що є рішенням самих інвесторів. В більш категоричній формі це проявляється у вигляді заборони на державному рівні інвестицій в економіку ворожих країн. Зараз ми це бачимо у санкційній політиці Заходу по відношенню до Росії і Ірану. Крім заборони, держава може запровадити стимули, приміром, Японія платить великі премії своїм компаніям, які виводять інвестиції з Китаю.
Анти-західні інституції
Серед анти-західних інституцій зараз на провідні позиції вийшла організація під назвою БРІКС. Проголошена вона була ще в 2006 році на економічному форумі в Санкт-Петербурзі, офіційно започаткована в 2009 році на саміті в Єкатеринбурзі, але інституційно запрацювала тільки з 2015 року. Інтенсивне розширення БРІКС почалось з 2024 року.
В 2015 році почали працювати дві фінансові інституції БРІКС – Новий банк розвитку (або Банк розвитку БРІКС), що має виконувати функції Світового банку в анти-західному світі, а також Угода про резерви БРІКС, що має замінити МВФ. Капітал Банку і Резерву БРІКС становить по 100 мільярдів доларів.
Плани по розвитку фінансово-економічних інститутів БРІКС значно ширші. До них входить створення платіжної системи, яка має замінити SWIFT, відмову від використання долара США в міжнародних розрахунках, а з 2023 року вивчається можливість введення спільної валюти БРІКС (хоча ця російська ініціатива шансів на втілення поки що не має).
В пресі вже були повідомлення про спільну промислову політику БРІКС, а саме про створення картелю з критичної сировини. Зараз мова йде про кобальт, мідь і літій. Ясно, що БРІКС не бажає, щоб Захід подолав залежність у сфері критичних матеріалів. Особливо абсурдною зараз виглядає ситуація з літієм. Китай є найбільшим в світі виробником літію і літієвих батарей, при цьому найбільші в світі запаси літієвої руди знаходиться в Австралії, вона зараз забезпечує більше половини світового видобутку сировини. Але в Австралії відбувається тільки збагачення руди, після чого увесь літієвий концентрат вивозиться до Китаю на подальшу переробку. З точки зору економічно безпеки більшого ідіотизму не вигадати.
Країнами-засновниками БРІКС були Росія, Китай, Індія та Бразилія. Зараз до організації входять вже 9 країн (приєдналися ПАР, Іран, Єгипет, Ефіопія, ОАЕ). Нині БРІКС охоплює 44% населення Землі і 27% світового ВВП.
Перспективи розширення БРІКС величезні. Заявку на вступ до БРІКС вже подали 16 країн: Білорусь, Ємен, Таїланд, Сирія, Палестина, Пакистан, Малайзія, Азербайджан, Бангладеш, Кувейт, Туреччина, Венесуела, Болівія, Зімбабве, Сенегал, Куба. Ще майже 30 країн висловили зацікавлення стати членами БРІКС (серед них є навіть одна європейська країна – Сербія).
Як бачимо, Анти-Захід не є "глобальним півднем", хоча б тому, що найагресивнішим його членом є Росія, та й Білорусь теж ніяк не південна країна. Анти-Захід не можна назвати "союзом автократів", бо приміром, Індія, ПАР, Бразилія не є автократіями. Хибні визначення не дають зрозуміти, що не географія і не форма правління розділяють нині країни, це цивілізаційний поділ, який вкладається в стислу формулу: The West and the Rest. Ми бачимо, як решта світу об’єднується проти Заходу (до якого вже належать вестернізовані країни Сходу – Японія, Південна Корея, Тайвань). Об’єднуються поки що економічно, ознак військового блоку БРІКС поки що не набуває.
Анти-західний нео-колоніалізм
Економіка колоніальної залежності добре відома з європейської історії XVIII-XIX сторічь. Її основні риси: (1) колоніально залежна країна має торговельні стосунки головним чином (іноді навіть – виключно) з метрополією, (2) колоніально залежна країна експортує до метрополії сировину та аграрну продукцію, імпортує з метрополії товари промислового виробництва.
Якщо ми глянемо з цих позицій на економічні відносини Китаю та Бразилії, то побачимо картину, подібну до колоніальної залежність Бразилії. До 1970-х років відносини між Бразилією та Китаєм були фактично нульовими, ні торгівлі, ні дипломатичних відносин не було. Зараз Китай є домінуючим партнером у зовнішній торгівлі Бразилії, далеко випереджаючи головних партнерів минулого – США та Аргентину.
В 2023 році Китай займав 31% у бразильському експорті, США і Аргентина разом – тільки 16%. Імпорт з Китаю в тому ж році склав 22% від загального імпорту Бразилії, значно більше, ніж зі США (16%). В 2023 році Бразилія і Китай почали відмовлятися від розрахунків у доларах США і переходити на національні валюти.
Що Бразилія продає Китаю? Три чверті експорту складають три товари – соя, залізна руда і нафта.
Що Бразилія купує в Китаї? Три чверті імпорту складають товари машинобудування, електротехніки та електроніки, хімічної промисловості і металургії.
Бразилія є типовим сировинним придатком до китайської економіки. Торгівля між цими країнами зростає останніми роками з темпами вище 10% на рік, що вище темпів зростання бразильської економіки і торгівлі. Це означає невпинне зростання залежності від Китаю.
Економіка Бразилії входить у десятку найбільших економік світу, що ж казати про слабкі економіки країн Африки та Азії, які потрапили в тотальну економічну залежність від Китаю?
Політичними наслідками колоніальної структури економічних відносин Китаю та Бразилії є бразильська прив’язка до анти-західного блоку. Це не тільки БРІКС. Це стосується безпосередньо України. В травні цього року Бразилія і Китай оголосили "мирний план" для України з 6 пунктів, суть якого полягає в тому, щоб Росія залишила собі всю захоплену нею територію України. Не дивно, що Росія привітала таку "мирну ініціативу", а Україна про неї дізналася взагалі з повідомлень ЗМІ. Бразилія і Китай навіть не вважають за необхідне розмовляти з Україною про її долю. Показово, що презентація китайсько-бразильської версії миру запланована на саміті БРІКС в Казані.
Політичний сенс китайсько-бразильського плану важно переоцінити. В разі його успіху (треба визнати, цілком ймовірного), він буде означати першу велику політичну перемогу Анти-Заходу над Заходом. Цей успіх продемонструє, що хоча економіка Заходу більша за економіку Анти-Заходу, але вона не здатна на мобілізацію, вона не має достатньо ресурсів, її промисловий потенціал недостатній для гарантування безпеки.
Глобалізація в інтересах Анти-Заходу, як може діяти Захід
В китайсько-бразильському "мирному плані" для України варто звернути увагу на останній пункт, який взагалі не має відношення до України. Дослівно він говорить: "Необхідно протистояти поділу світу на ізольовані політичні чи економічні групи." Тобто китайці і їхні бразильські сателіти категорично наполягають на збереженні глобалізації, створеної Заходом. Не дивно, бо цей західний винахід став інструментом для боротьби Анти-Заходу з Заходом. Якщо глобалізація збережеться, то вона забезпечить перемогу анти-західної економіки над західною, бо дозволяє Анти-Заходу доступ до західних технологій і інвестицій.
На даний момент, Анти-Захід переважає Захід в темпах економічного зростання, в наявності людських та природних ресурсах, наздогнав його за рівнем індустріального розвитку, але ще поступається в науково-технічній сфері. Єдиний шанс Заходу встояти – це створити економічно ізольовану групу країн та дозволити трансфер технологій тільки в межах цієї групи. Це має бути економічний блок, створений на безпековій основі.
На сьогодні прообразом такого блоку є "Контактна група з питань оборони України" (неофіційна назва – Рамштайн), критичні технології не мають потрапляти за межі цієї групи. Членами західного економічного блоку можуть стати всі 32 країни НАТО (можливо за винятком Туреччини, яка подала заявку на вступ до БРІКС), а також Україна, Австралія, Японія, Південна Корея, Нова Зеландія, Ізраїль, Австрія, Ірландія, Боснія і Герцеговина, Косово, Кіпр, Аргентина, можливо, ще декілька країн, які зараз беруть участь у Рамштайні, наприклад, Кенія та Молдова. Безумовно, до цього західного блоку має увійти Тайвань, не зважаючи на офіційну політику "одного Китаю". З вестернізованих країн Азії у західний блок може увійти ще Сінгапур, хоча китайська етнічна більшість, можливо, завадить приєднанню до анти-китайського блоку.
Для Заходу було би дуже важливим, якби з БРІКС до Заходу перейшла велика і швидко зростаюча економіка Індії. У Індії нема залежності від Китаю, навпаки, є значною мірою конфліктні відношення. Але Індію поєднує з Росією залежність від російського озброєння. Ця залежність формувалось десятками років, а в останні два роки додалась ще дешева російська нафта. В дійсності, військова залежність Індії є економічним питанням, вона виникла через відносну дешевизну російського озброєння.
Індія є найбільшим в світі імпортером озброєння, і більше 60% вона отримує з Росії, а раніше – з СРСР. За останні два десятки років Індія витратила на російське озброєння 60 мільярдів доларів. Західна військова техніка значно дорожча за російську, тому переозброєння може потребувати значно більших витрат, що не реально навіть для такої великої країни, як Індія. За наявною інформацією, в найближчі рока Індія зможе витрачати на закупівлю озброєння не більше 10 мільярдів доларів на рік. Війна Росії проти України є зручним моментом для позбавлення Індії від російської залежності, бо війна скорочує експортні можливості російського ВПК і демонструє погану якість російського озброєння.
Правильним політичним і економічним рішенням було б створення власного виробництва озброєння в Індії на базі західних технологій, але на це потрібна згода США. До сих пір США передавали військові технології тільки країнам, які є її офіційними союзниками, а Індія не є такою. Створення в Індії власного ВПК за допомоги США і європейських країн підірвало б вплив Росії на Індію і створило б реальну противагу Китаю.
Шанс надає відновлення в 2017 році "Чотиристороннього безпекового діалогу" (англійська скорочена назва - Quad) у складі США, Японії, Індії та Австралії, який був ініційований ще в 2007 році Японією. Всі ці країни мають конфлікти з Китаєм, хоча різного роду. Наразі Quad ще не став практичним політичним інструментом, тим паче – економічною організацією, четвірка країн зараз перебуває у пошуку спільної стратегії безпеки. Саміти лідерів Quad відбуваються регулярно. Характер військового блоку Quad стала набувати лише після 2020 року, коли до регулярних спільних військово-морських навчань США та Індії долучилась Австралія (Японія приєдналась ще раніше). Чи зможе Quad вирвати Індію з БРІКС – покаже час, але з великих країн Анти-Заходу тільки Індія подає надію на політичне і економічне приєднання до Заходу.
Висновки
(1) Використовуючи інвестиції та технології західних країн, Анти-Захід за останні 40 років мав значно вищі темпи економічного зростання, ніж Захід, тому ліквідував економічну прірву, що відділяла його від Заходу, та досяг паритету в індустріальному розвитку.
(2) В результаті економічного зростання Анти-Захід накопичив достатньо фінансових і матеріальних ресурсів, щоб створити небезпеку для Заходу. Китай, економічно найсильніша країна Анти-Заходу, захоплює цілі галузі світової економіки (наприклад, сонячну енергетику), монополізує критичні сировинні ресурси (наприклад, рідкоземельні метали), запроваджує нео-колоніальну економічну політику до країн Африка, Азії та Південної Америки. Росія, найбільш агресивна крана Анти-Заходу, вдається до військових агресій проти сусідніх країн, до збройних акцій в Африці та Азії, залучаючи військовий потенціал Ірану, Північної Кореї та економічну підтримку країн Анти-Заходу.
(3) Тільки в останні кілька років Захід, в першу чергу США, почав усвідомлювати загрозу, яку створює Анти-Захід, в першу чергу його лідер – Китай (на вищому політичному рівні це відбулося на саміті G7 в 2023 році), і почав вживати хоч якихось протидій. Зараз ці дії ще дуже слабкі, виглядають як засоби пасивного захисту від пасіонарного супротивника, а не як активні дії на випередження.
(4) Результатом захисних дій Заходу стане виникнення ізольованих економічних угрупувань, відносини всередині яких не загрожують національній безпеці учасників. Глобалізація, заснована на суто економічних засадах, виявилася джерелом небезпеки. Ідея, що тісні економічні зв’язки будуть зменшувати агресивність Анти-Заходу, виявилася хибною. Вийшло навпаки, західні інвестиції в Китай і Росію створили небезпеку для Заходу.
(5) Економічна політика, що має захистити країни Заходу від небезпеки, є сучасним варіантом політики протекціонізму, яка добре відома з економічної історії. Зараз ми вже бачимо класичні протекціоністські дії: захист від небажаного імпорту, заміщення імпорту, обмеження експорту тощо. Відмінність від протекціонізму минулих часів зараз в тому, що захисту потребує не національна економіка (точніше – не тільки національна економіка), а економіка західної цивілізації в цілому.
(Далі буде, про місце України в новій економічній системі).
Автор: Вадим Новіков, економіст, публіцист, автор книг “Українське економічне диво”, “З аутсайдерів у лідери”
(Джерело [3]).
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
«Аргумент» [4]
На цю тему:
Ссылки:
[1] https://argumentua.com/novosti/ekonomika
[2] https://biz.censor.net/columns/3369592/nove_slovo_frendshor_scho_vono_oznachaye_dlya_ukrayiny
[3] https://biz.censor.net/m3516395
[4] http://argumentua.com
[5] https://argumentua.com/novini/rozdrakonena-ekonom-ka-krizu-v-kita-ne-podolati-bez-povernennya-do-kursu-reform
[6] https://argumentua.com/novini/pridushennya-ekonom-chno-svobodi-u-sv-t-triva-v-ukra-n-takozh
[7] https://argumentua.com/novini/put-n-prograv-zakh-d-ne-vigrav-skhod-v-tsei-chas-kitai-budu-sv-tovu-s-v-l-zats-yu