Фацевич: "Росіяни застосовують міни із сейсмічними датчиками, нові міни-пастки, яких ми раніше не бачили"

З початком наступу рф у Нацполіції було створено зведені загони, які виконують спеціальні завдання з підтримки військових, із "зачистки" населених пунктів, і зокрема ударно-штурмових пошукових дій. Вони брали активну участь у визволенні Київщини, Харківщини, Херсонщини, а нині захищають Бахмут і виконують бойові завдання на інших напрямках.

Зараз проводиться додатковий набір до цих підрозділів, а також буде створено вибухотехнічні сектори або відділення для допомоги штатним вибухотехнікам. Тому із заступником голови Національної поліції України Олександром Фацевичем, кавалером ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, який відповідає за цей напрям і останні пів року перебував на посаді заступника командувача одного з оперативно-стратегічних угруповань на сході країни з питань застосування поліції, журналіст видання Цензор.нет [2] розмовляв про участь поліцейських у наступальних операціях, про спеціальні курси, які створили для тих, хто хоче долучитися до цих зведених загонів, про міни-пастки, які залишають після себе російські військові, й населені пункти, які вони знищують після свого відходу.

"МАЄМО ЗАТРОФЕЄНІ РОСІЙСЬКІ БТР, БМП, АРТСИСТЕМИ. СЕРЕД ІНШОГО – УСТАНОВКА "ГРАД"

– Олександре, востаннє ми бачилися навесні, бо ви постійно на фронті, де на різних напрямках виконують бойові завдання зведені загони поліції, беручи активну участь у визволенні й обороні територій. Ви координуєте роботу таких підрозділів. Можете розповісти, чим саме вони займаються на фронті?

– Одинадцять місяців від початку повномасштабного наступу рф я був в основному на територіях, де йдуть бойові дії, з яких пів року – на посаді заступника командувача одного з оперативно-стратегічних угруповань на сході країни з питань застосування поліції. Я безпосередньо не керував військовими формуваннями, тільки поліцейськими підрозділами.

Ми ще з лютого почали створювати такі зведені загони, як полк "Сафарі", зведений загін Департаменту патрульної поліції, батальйони "Цунамі", "Еней", "Захід" та ін.

– Їх сформовано з представників різних регіонів і різних служб?

– Так. Наприклад, у батальйоні "Захід" – представники спецпідрозділів, поліції особливого призначення. У нас є зведені загони з бійців "КОРД". Вони також окремо виконують бойові завдання. Зараз ми плануємо ще створення деяких підрозділів.

Зрозуміло, що функцій і завдань військового характеру, таких як здійснення оборони чи наступальних дій у складі військових формувань, ми переважно не виконуємо. Ми виконуємо спеціальні завдання з підтримки військових, із "зачистки" населених пунктів, і зокрема ударно-штурмових пошукових дій. Наприклад, таких, які ми виконували в Ірпені чи Ямполі. Ямпіль – це селище безпосередньо під Лиманом. І наш полк "Сафарі" штурмував його разом з військовими підрозділами, з групою Адама, з бійцями територіальної оборони. Теж зазнали втрат, один хлопець, на жаль, загинув, але населений пункт визволили. І це, до речі, було однією з передумов відходу сил ворога з Лимана.

Зараз виконуємо завдання з підтримки Збройних сил у Бахмуті щодо оборони. У нас працюють артилерійські підрозділи, розвідка, снайперські групи, аеророзвідка, яка досить ефективно показала себе в коригуванні вогню.

Окрім того, наші підрозділи працюють разом із іншими військовими формуваннями під час "зачистки" населених пунктів.

Важливими були й заходи, які ми проводили під час наступальної операції на Харківщині, яка потім переросла в операцію в Донецькій і частково в Луганській областях.

– Що це за заходи?

– Бригади – так звані ударні кулаки – наступали, й окремі населені вони обходили, утримували, блокували. Наші батальйони було підпорядковано командирам цих бригад, і у взаємодії з Національною гвардією ми здійснювали "зачистки" населених пунктів й іноді штурмові дії, якщо там був ворог.

Я не можу розповідати все про Балаклійську наступальну операцію, яка починалась із Вербівки, – це пріоритет військових. Тому скажу про поліцейську частину де брав участь наш батальйон "Луганськ-1" імені Героя України Сергія Губанова. Це штатний підрозділ, який було сформовано 2014 року. Хлопці здійснювали штурмові дії разом із Силами спеціальних операцій, військовими, підрозділом Kraken ГУР МО. Спочатку провели спецоперацію у Вербівці, де перебував арсенал із боєприпасами, а потім уже – Балаклія.

На жаль, від удару фугасною авіаційною бомбою в школу, в підвалі якої укривалися в той час наші хлопці, ми теж мали втрати. Один із наших загинув, ще кількох було поранено.

– У самій Балаклії ваші теж працювали?

– Так. Разом із військовими підрозділами проводили "зачистку" в Балаклії, Ізюмі, пізніше в Лимані. Наприклад, у Лиман ми заходили за десантними підрозділами й разом із ними здійснювали там "зачистку". Зрозуміло, що основні бойові завдання з визволення територій виконують військові підрозділи, але ми намагаємось відпрацьовувати на повну у межах своїх можливостей і компетентності. Наприклад, удари в глибокий тил або проведення розвідки в оперативно-тактичну глибину поліція робити фізично не навчена, але штурмові дії і дії з підтримки Сил оборони ми здійснюємо постійно. Під час проведення операцій наші підрозділи підпорядковано військовим. Тобто, командирам бригад, які знають можливості того чи іншого підрозділу і їх застосовують.

Ми постійно вдосконалюємось. Удосконалюємо свої можливості, поліпшуємо технічну базу, зокрема трофейною технікою. Плануємо клопотати про внесення змін у окремі нормативні документи, які б дали нам змогу ставити трофейну техніку на баланс.

– Яка це техніка?

– Маємо затрофеєні новітні російські БТР, БМП, артсистеми. Серед іншого – установка "Град". У нас дуже гарні артилеристи, зокрема ті, які працюють із системою "Град". До речі, всі командири батарей і вогневих артилерійських взводів – із профільною військовою освітою. Це люди не з правоохоронної системи. Ми проводимо набори в ці зведені загони, тому службу в них несуть не лише поліцейські.

– Тобто набираєте, так би мовити, з вулиці. Але ж шукаєте за змоги професіоналів?

– Звісно, кожен командир зацікавлений узяти до себе в підрозділ вмотивовану людину, й бажано з досвідом служби в армії, бойовим досвідом.

Це можуть бути люди різних професій, не всі мають військову спеціальність. Наприклад, приходить вмотивований спортсмен, який має певні навички, його теж візьмуть і навчатимуть. Якщо людина має ще й військовий досвід, то ми можемо розглядати якусь керівну посаду.

От зараз ми провадимо набір на заміщення посад у полк "Сафарі".

– Знаю, що шукаєте туди парамедиків.

– Зокрема і їх. Бо зараз чимало ситуацій, коли наші поліцейські зазнаЮть поранення. Тому коли в підрозділі є парамедик, який вчасно надасть першу допомогу, це в рази збільшує шанси пораненого вижити. Ми не раз чули від лікарів у госпіталі: "Дякую, що у вас гарний парамедик".

Тож шукаємо професійних медиків і людей, які мають сертифікати про закінчення курсів із тактичної медицини. Але не лише медиків, є й інші посади.

Окрім того, за погодженням із міністром ми зробили короткострокові курси поліцейських для людей, які хочуть прийти в такі спецпідрозділи. Навчання, яке стосується поліцейської частини, триватиме 14 днів, далі – більш військова підготовка. Звісно, після перемоги тих, хто захоче й надалі служити в поліції, спрямовуватимуть на навчання додатково. Такі курси ми зробили винятково для прийому людей на службу в підрозділи, які виконують бойові завдання.

– Кого ще, крім парамедиків, набираєте зараз?

– Усіх, хто готовий виконувати бойові завдання в складі спецпідрозділів поліції. Завдання зі штурмових, контрдиверсійних дій, стабілізаційних заходів і т.п.. Спортсмени, гарні мисливці, люди, які мають військову освіту чи працювали в ДСНС. Нам потрібні механіки-водії, сапери і люди на інші посади.

– Якщо людина не служила в армії, візьмете?

– Кожен випадок розглядаємо індивідуально. Важливо, щоб людина була вмотивованою захищати країну.

– До кого і куди таким людям звертатись?

– Інформацію опубліковано на офіційній сторінці полку "Сафарі" у "Фейсбуці", там вказано контактні дані. У подальшому плануємо збільшити кількість пунктів набору, і не лише в цей підрозділ.

– Є принципова різниця між штурмовими діями, які виконують військові підрозділи і зведені загони Нацполіції?

– Принципової немає, але такі задачі ми, в основному, виконуємо в населених пунктах. Ми враховуємо навчання і вдосконалюємо їхні навички. Вони навчались тактики дій у населених пунктах, роботи в приміщеннях і т.п.. Треба було просто дещо додати й навчити їх працювати у взаємодії з іншими підрозділами – з плануванням великої операції, коли йдеться не про конкретний будинок, а про мікрорайон чи весь населений пункт, з проведенням розвідки, роботою своєї чи підтримуючої артилерії. Іноді нам, коли виконуємо якісь завдання, дають у допомогу військову артилерію. Треба налагодити взаємодію, коригувати вогонь артилерії. Технічні засоби, зокрема система "Кропива", дають нам змогу робити це швидко, точно і досить професійно.

Ми не зупиняємо навчання, коли є нагода, люди вдосконалюють свої навички. Поліцейські, які виконують бойові завдання, дуже змінились за минулий рік.

За дорученням голови Національної поліції України у спецпідрозділах ми створюємо вибухотехнічні сектори або відділення для допомоги нашим штатним вибухотехнікам.

– Генерали теж змінились?

– Дуже змінились (посміхається, – авт.). Робота з професійними військовими на пункті управління об’єднаного угруповання – це значущий досвід, вона допомагає розвиватись, навчатись. Питання взаємодії загалом дуже важливе. Ми зараз не боїмося віддати батальйон у підпорядкування командиру бригади, коли йдеться про наступальні операції, тому що цю взаємодію між військовими і поліцейськими чітко вибудувано.

– Ви людина з бойовим досвідом, 2014-ого пішли добровольцем на фронт. Зараз берете участь в активних бойових діях?

– Я був зі своїми підрозділами. Але це не функція генерала, заступника командувача, який керує поліцейськими силами. Це було моє рішення в деяких ситуаціях для підтримки особового складу. Я знав, що не втручатимусь у роботу командира під час бою.

– Мені здається, що для вас це теж важливо.

– Ви праві, не так давно був 2014 рік, коли я був командиром роти, вів у бій бійців, командував боєм і т.д..

Є такий вислів: "Якщо генерал узяв у руки автомат, то бій програно". Та у перші місяці цієї повномасштабної війни я розумів, що для більшості поліцейських це нові задачі, вони не брали участі в боях раніше, не мають бойового досвіду, тому коли я був безпосередньо з ними, наприклад, в Ірпені, це була підтримка особового складу. Є рішення про штурмові дії – і вони поруч бачать генерала. Раз генерал із нами – значить, усе буде добре (посміхається, – авт.).

– Це для них мотивація?

– Певною мірою. Але це і для мене мотивація. Та переважно мої функції – це планування дій, переміщення особового складу, підсилення. Дуже багато питань.

– Але ви були і в Балаклії, й у Лимані разом зі своїми.

– Повторюся: був, але не втручався. Все сплановано, командири знають, що робити.

"ВІД ТОГО, ЩО ВОНИ МІНУЮТЬ, БІЛЬШЕ СТРАЖДАЮТЬ НЕ ВІЙСЬКОВІ, А ЦИВІЛЬНІ"

– Росіяни, коли відступають, мінують території?

– Наприклад, коли вони навесні відходили з захоплених територій Київщини, Чернігівщини, Сумщини і частково Житомирщини, робили це досить організовано, але дуже швидко. І у них не було особливо часу на те, щоб мінувати. Та вони мінували активно під час бойових дій.

На Харківщині було чимало боєприпасів, які не розірвалися. Та були й міни з пастками. Також вони активно мінували місця своєї дислокації для власної безпеки. Вони відійшли, це все залишилось. І це все досі розміновується. Не всюди, але повно такого.

З Ізюма, приміром, вони втікали дуже швидко. Пам’ятаєте, скільки там залишилось техніки? Там тікала елітна танкова армія. Часу, щоб за такого темпу втечі системно мінувати території, адмінбудівлі, вони не мали.

А от на Херсонщині ситуація інша. Вони заздалегідь знали, що програють, що прийде час, коли ми їх доб’ємо, вийдемо на берег Дніпра і штурмуватимемо Херсон. Вони планували відхід завчасно. А планування – це не тільки організований відхід, це ще й ведення бойових дій і мінування територій.

– Навіщо? Щоб наша армія не могла рухатися далі?

– Щоб не могла швидко просуватися і щоб завдати якомога більше ураження і військовим, і цивільним. Від того, що вони мінують, більше страждають не військові, а саме цивільні.

– От як так можна вчиняти? За нинішніх обставин це дещо риторичне питання, але не можу зрозуміти, навіщо вони так жорстоко поводяться з цивільним населенням.

– Їм усе одно. Деякі населені пункти вони зруйнували вже після відходу. Під час бойових дій, коли наші туди зайшли, було знищено кілька домівок. Потім росіяни настільки активно обстрілювали ці території, що все розбивали вщент. Ну, орки. Що ще можна сказати?

– Ви сказали, що вони мінують місця дислокації. Але ж вони розташовуються у дитсадках, в управліннях поліції. Їх теж мінують?

– Вони мінують свої місця дислокації, позиції незалежно від того, що це. Наприклад, було заміновано будівлю Головного управління поліції в Херсоні. На одній із замінованих позицій загинув начальник Черкаського обласного управління поліції. Це якраз той випадок, коли керівник виїхав разом зі своєю групою, бо такі розмінування – досить складні завдання. Група виїжджала, реагуючи на звернення громадян, бо діти почали з позиції витягувати боєприпаси.

– Такі "сюрпризи" від росіян можуть бути де завгодно. Тому плануєте зробити сектори для роботи вибухотехніків?

– У Національній поліції є штатний підрозділ вибухотехніків. Але роботи стільки, що їх просто не вистачає. Ми всіх їх залучаємо зараз або на лінії зіткнення під час виконання бойових завдань, зокрема для підтримки наших сил, якщо просуваємось разом із військовими, або для розмінування деокупованих територій. І серед вибухотехніків, на жаль, теж є втрати, бо такі пастки росіяни роблять, що іноді помиляються наші сапери й гинуть або дістають травми.

Росіяни розвивали систему замінувань, спираючись на базу радянської школи, яка насправді була досить розвиненою. Вони застосовують міни з сейсмічними датчиками, нові міни-пастки, з якими ми лише зараз зіткнулися. Тому нашим спеціалістам цього теж треба навчатись. А коли це робити, якщо треба вже працювати? Тому й хочемо створити в спецпідрозділах додаткові групи вибухотехніків, які б могли виконувати задачі з розмінування на деокупованих територіях і там, де йдуть бойові дії.

– Коли спілкуєшся з військовими, вони кажуть, що кожен бій специфічний, але у кожного є свій, найтяжчий. Який найтяжчий для вас? Фізично чи емоційно.

– Зараз постійно як на голках через Бахмут. Дуже емоційною була ситуація у Вербівці-Балаклії, про яку я вам розповідав. Це був початок наступальної операції на Харківщині, від якого залежало чимало подальших подій.

Слухайте, та багато було ситуацій, про які можна розповідати. Наприклад, коли батальйон "Захід" заходив у Волохів Яр. Це теж Харківщина. Поліцейські виконували там завдання разом із Національною гвардією. Це село звільняла 25-та окрема повітрянодесантна Січеславська бригада. Поліцейські з гвардійцями з боями зачищали. Окрім того, там був наліт ворожої авіації і авіаудари. Звісно, що на таке емоційно реагуєш, бо переживаєш за людей.

Непросто було і коли заходили в Лиман, коли "Сафарі" виконували завдання разом із ГУР МО на Запорізькому напрямку. Розумієте, коли ти відповідаєш за планування операцій, за людей, за взаємодію поліцейських підрозділів з іншими, це завжди емоційно.

А щодо бою. Найважчого бою, ніж в Іловайську, особисто для мене не було. Тоді я був бійцем і командиром роти. І для мене це були трохи інші відчуття, інші емоції. Зараз я приймаю більше управлінських рішень. Але переживаю за людей так само, як і тоді, бо за кожного відчуваю відповідальність, яка зараз ще більша.

– Страшно помилитися, приймаючи рішення?

– Звичайно. Я багато делегую повноважень командирам батальйонів, коли плануються і реалізуються операції, але все одно постійно з ними на зв’язку. Вони вчаться, професійно ростуть, тому делегую. Але делегуючи, ти однак відповідаєш за кінцевий результат.

– Залужний заявив, що можливий повторний наступ на Київ. Росіяни напевно врахують помилки і можливо змінять тактику. Як ви вважаєте, нам вдасться втримати столицю?

– Так. Я не можу давати оцінок, скажу свою думку. Це точно не буде так, як було торік у лютому-березні. Ми тоді вистояли, коли сил у них було в рази більше. Зараз у нас сил більше, люди навчені вже в умовах бойових дій. Та й готуємось постійно. На Гостомель на вертольотах вони вже не сядуть. А якщо й сядуть, то з 50 не 40-45, а 5.

– Краще б загалом не сідали.

– Зрозумійте, казати "Вони що, дурні йти тим самим шляхом, що й першого разу?" не можна. Вони дурні.

– А якщо підуть і білоруси?

– Вони будуть для нас гіршими, ніж орки. Принаймні для мене точно. Думаю, що українці в цьому мене підтримають. Тому пощади їм не буде. Бо це приблизно те саме, що брат ударить в спину. Не вб’є, а вдарить у спину. Що ти з братом зробиш? Із білоруським народом у нас досить теплі дружні відносини. Я зараз не кажу про керівництво країни, яке дозволило зі своєї території нас обстрілювати.

Не хочу образити жоден народ, але не думаю, що вони не тупе стадо, як у росії, яке дає можливість вищому політичному керівництву вчиняти міжнародні злочини такого масштабу. Росіяни ж убивають не лише наших людей, вони й своїх кладуть пачками. А ті, хто не воює безпосередньо, це терплять. Іноді дивлюся опитування, які поширюють їхні засоби масової інформації. Знаєте такі невеличкі сюжети, коли журналіст цікавиться думкою людей, підходячи до них на вулиці? І ще недавно молодь там казала, що війна – це страшне, тепер – що треба закінчувати і перемагати.

Даруйте, але це тупе стадо. Вони себе заженуть. І слава Богу, нехай.

Білоруський народ, як на мене, не такий. Згадайте акції протесту, коли у них були президентські вибори. Хоч і не дотиснули, щоб добитися свого, але довели, що це волелюбний народ, який виступає за демократичні цінності.

Тому підуть не білоруси, а Лукашенко. Якщо Лукашенко піде, то піде всіма засобами. Армії в нього небагато, люди не обстріляні, в них немає бойового досвіду, як у росіян. Він пожене у якості заградзагонів міліціонерів, які йому віддані, щоб армія не тікала. Бо як тільки білоруські військові ступлять на нашу землю, будуть загиблі – й вони тікатимуть, і треба буде зупиняти.

А хто ж у цей час буде у них на вулицях? Я сподіваюся, що білоруський народ пам’ятає, що можна вийти і зробити все для того, щоб бути вільними.

Це, на мій погляд, найближче майбутнє, якщо вони підуть. Але в подальшому, я думаю, білоруси хочуть жити в нормальній європейській країні. Вони ж знають про це. Орки десь там, а ми ж поруч.

Краще, звісно, щоб не йшли. Більше виживе. Підуть – ми готові.

– Зараз у росії планують чергову хвилю мобілізації. Чула від військових, що після попередньої так званих чмобиків кидають на передок чимало. Але частину навчають, можливо, й на території білорусі. Вони ж їх потім і можуть використати під час великого наступу.

– З приводу переміщення росіян на територію білорусі було чимало заяв. Можливо, вони щось готують, можливо, це відволікаючий маневр, побачимо. А що в росії оголосили мобілізацію, свідчить про те, що вони мають значні втрати. І це певні геополітичні процеси і психологічний тиск на Україну, щоб ми вийшли на якісь перемовини.

Загалом вони показали, що своїх людей за людей не вважають. Подивіться відео, скільки там трупів валяється під Бахмутом, і вони їх не забирають. Це тисячі.

Ми бачимо з перехоплень, що коли один підрозділ приходить міняти інший, то вони кажуть, що, мовляв, кого там міняти, всі загинули. Тобто, підрозділ, який приходить, не знає, що там на нього чекає.

– Ми зможемо вийти на кордони 1991 року?

– Духу нам вистачить, потрібна допомога міжнародних партнерів технікою, бо ми розуміємо, що наші ресурси й ресурси росії непорівнянні.

Ми втрачаємо, на жаль, багато наших людей, та росіяни втрачають, як сказав президент Володимир Зеленський, у десять разів більше. Але вони втрачають алкоголіків, а ми – найкращих синів України.

Війна також впливає на економіку країни. Ми маємо це усвідомлювати. Тому чим швидше знищимо ворога, тим більше збережемо наших людей і тим багатшими станемо, бо вони повернуться з фронту і розвиватимуть економіку. Ми не вбиваємо мирного населення, як це роблять росіяни. Але ті, хто може вбивати озброєних орків, мають це робити. Можеш, мотивований – іди. Поліцейський, військовий – усі мають захищати країну.

– Загадали якесь бажання в новорічну ніч?

– Як усі. Я побажав ще о пів на дванадцяту. Чекав, що путін зробить на новий рік подарунок і здохне. Не вийшло. А загалом звісно, хочеться миру. Щоб цей рік став для нас переможним.

Знаєте, до війни я мав чимало планів. Думав, наприклад, купити невеличку ділянку землі на Київщині, побудувати дачу. Придивився навіть у Бузовій. Зараз поруч із цією ділянкою величезна воронка. Я приїхав туди і думаю, слава Богу, що нічого не взяв, нічого не почав робити. Але бажання жити далі є, і хочеться багато чого ще зробити для родини. Та і планів щодо роботи в Нацполіції чимало. Багато задач, проєктів реалізовуємо і зараз. Наприклад, шерифи для громад. Людям це потрібно, ОТГ купують автомобілі для поліцейських, незважаючи на війну. Та ми хочемо розвиватися далі й жити в мирній країні. Тому разом працюємо на перемогу.

«Аргумент» [3]

На цю тему: