"На часі визнати: через неготовність до великої війни ми (сподіваюсь тимчасово) втратили Приазовʼя, Харків на невизначений період буде більше нагадувати Вуковар, аніж "другу столицю" України, втримати цього року Запоріжжя – здійсненна, але вкрай важка задача. Наступ з Півночі в наступні півроку більш ніж вірогідний. Добрі ситні часи, коли сотні тисяч воювали, а мільйони насолоджувалися більш-менш нормальним мирним життям, минули... І в цій ситуації ми маємо тверезо оцінити наявний ресурс, максимально мобілізувати його та зосередити на основних напрямах захисту України.

СРСР, який ми так ненавидимо, у 1941 році випустив 6,5 тисяч танків, а у 1942 – вже 24 тисячі. До речі, Харківський тракторний завод – найбільший виробник танків в СРСР – у 1941 році випустив "лише" 1560 танків Т-34, а в 1942, після евакуації до Нижнього Тагілу – 5684 танки, тобто в 3,6 разів більше. За мірками другої світової ми вже навіть не у 1942, а в переможному для червоної армії 1943 році, коли ВПК СРСР в рази, а іноді на порядок перевершував потужності німецької оборонки. Якщо б ми виробляли зброю такими темпами, як "декомунізуємо" вулиці, площі та села...

Отже, я певен, що за наявності політичної волі, дисципліни та залучення відповідних фахівців (а не майстрів з розпилу бюджету, рекетування бізнесу та ерзац-пропаганди), ми можемо цілком успішно протистояти путінській росії. Лише один приклад з власного досвіду, який дає мені право на такий оптимізм.

27 лютого 2022 року до Києва з Хмельницького повернулось шестеро відчадухів, у яких була лише одна швидка і серед яких лише Svitlana Druzenko [2] була медиком. Ми навіть не знали, де ночуватимемо у столиці, оскільки міст дорогою до нашого дому на той час вже був підірваний.

Наприкінці березня 2022 року ми вже мали дві бази, десятки професійних медиків, більше швидких, аніж будь-яка бригада ЗСУ (не кажучи про їхніх "братів менших", як от НГУ, СБУ, ДПСУ тощо). Наш склад медикаментів не влазив до басейну у маєтку Пінчука...

За два останніх роки ми надали допомогу більш як 33 тис. поранених та хворих на фронті. В нашому автопарку пів сотні авто, серед яких два медичних Хамві, позашляховики, мобільна автомайстерня, броньовані евакуаційні автівки, карети швидкої допомоги типу "А", "В" і "С", автодім, перероблений на пересувний штаб, пʼятитонка для перевезення майна тощо. До кінця весни автопарк має поповнитись "Шерпом", тюнінгованим під потреби медеваку. У автопарку є власна база на 30 сотках з автономним енергозабезпеченням (соняшна станція), водопостачанням, складом та СТО.

Також ми маємо власний логістичний центр на 600 м, на якому зберігаємо запас товарно-матеріальних цінностей, потрібних для порятунку життів на фронті: від турнікетів до найсучаснішого реанімаційного обладнання вартістю в десятки тисяч доларів. Цей логістичний центр – перша черга власного навчально-тренінгового та реабілітаційного центру, який ми будуємо на півдні Київщини. Цього літа до нього буде перенесена основна тилова база ПДМШ.

На фронті ми також маємо власну базу, на якій можемо розмістити до 30 осіб, з налагодженим побутом, харчуванням та своїми традиціями – в 500 м. від найближчого стабу, де працюють наші добровольці.

Ми маємо власний комунікаційний департамент, який з нуля налагодив постійне та обʼєктивне інформування загалу про нашу діяльність та потреби. Є департамент по роботі з донорами, який забезпечує ПДМШ ресурсами, потрібними як для роботи на фронті, так і для будівництва в тилу.

Щороку ми проходимо міжнародний аудит. Чотири рази на рік – на День українського добровольця, День медика, День українського захисника та день народження ПДМШ ми збираємо на своїх базах наших добровольців, друзів та донорів, аби відзвітувати за пророблену роботу та поділитись планами на майбутнє...

Наші медики відзначені десятками державних нагород та сотнями відомчих відзнак.

І все це без копійки бюджетних коштів, як від українського, так і від іноземних урядів! Як і без підтримки вітчизняних олігархів та політиків. Значить в Україні – попри все – можна бути ефективним!!!

І як тільки Україна стане нагадувати великий ПДМШ – ми переможемо! Ні, я тверезо дивлюсь на речі: навряд чи в озорому майбутньому ми звільнимо Крим, Південь та Донбас.

Але – як колись Фінляндія – втративши території (сподіваюсь, тимчасово), ми маємо шанс виграти майбутнє. Створити країну, яка не просто вистоїть під ударами московської орди – країну, в якій буде хотітися жити, в яку повертатимуться емігранти і до якої прагнутимуть іноземці. І в якій буде не соромно перед тими, хто поклав за неї життя!"

Автор: Геннадій Друзенко, правник, доброволець, співзасновник та президент ПДМШ ім. Миколи Пирогова

(Джерело [3]).

«Аргумент» [4]

На цю тему:

• Геннадій Друзенко: Я бачу попереду великі випробування, які можуть перерости в трагедію, якщо ми не мобілізуємось як навесні два роки тому [5]
• Геннадій Друзенко: "Нам потрібна пауза у війні. Аби мати шанс перезавантажити владу" [6]
• Геннадій Друзенко: В Силах оборони України тотальний дефіцит всього, що стосується фронтової медицини [7]