Геннадій Друзенко: В Силах оборони України тотальний дефіцит всього, що стосується фронтової медицини

Версия для печати

"#ПДМШ завершує переформатування і продовжує працювати. Цього місяця ми узяли планку в 27 тис. пацієнтів від часу, коли відновили статистику, повернувшись у травні 2022-го на Східний фронт. 27 тис. військових та цивільних, чиїхось батьків, дітей, братів, сестер, чоловіків та жінок!!!

Через фінансові проблеми ми мусили значно скоротити свою розгалужену структуру: зʼїхати з нашої бази в Пущі, закрити базу в Словʼянську, закрити авторемонтну базу в Павлограді, роздати частину автопарку побратимам з ЗСУ та інших підрозділів Сил оборони України...

Що вдієш: часи, коли допомога лилася широкою бурхливою рікою, давно позаду. Водночас, навіть коли ти доброволець, за все потрібно платити: оренда приміщень, комуналка, ремонт та заправка авто. Прийшов час, коли ми просто не змогли собі це дозволити у звичному для #ПДМШ масштабі.

Але наше скорочення та переформатування засвідчили дуже тривожну тенденцію – тотальний дефіцит в Силах оборони України всього, що стосується фронтової медицини. На моє щире здивування, Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова виявився найкраще забезпеченим медичним підрозділом на всій лінії фронту. І це не перебільшення.

Добре пошарпані швидкі, у яких на спідометрі було далеко за півмільйона кілометрів і на ремонт яких в нас просто не залишилось коштів, бойові військові частини забирали наче гарячі пиріжки. Такмед просили і просять усі. За реанімаційним обладнанням вишукувалась черга. Навіть кілька лантухів рису одразу знайшли свого адресата на фронті.

Причому в чергу за допомогою вишукалися усі: від ТрО до елітних спецпідрозділів. Тішить, що можемо допомогти. Прикро, що держава досі не може забезпечити Сили оборони тим найнеобхіднішим, від чого напряму залежить життя наших захисників. Принаймні у царині фронтової медицини.

Напевно саме тому десятки наших побратимів – військових медиків закликали нас і надалі залишатись працювати з ними на фронті. Бо ліки, медична апаратура, швидкі – важливі. Але набагато важливіші мотивовані професійні медики, які вміють користуватися цією "зброєю" в битві за чиєсь життя.

В цій ситуації ми не мали іншого вибору, як продовжити працювати, рятуючи тих, хто щодня ризикує і жертвує своїм життям, аби ми мали шанс збудувати тут краще життя для наших і їхніх нащадків.

Це наша війна. Це наші посестри та побратими, за життя яких ми бʼємося у швидких та на стабпунктах. Маріуполь – це наша рана. І Україна – це земля, за краще майбутнє якої ми готові платити власним потом і кровʼю.

І ми продовжимо це робити. А масштаб нашої місії залежить тільки від обсягів вашої допомоги. Ми робимо і робитимемо усе, аби кожна гривня, долар чи євро, пожертвувані вами на ПДМШ, конвертувалися у чиєсь врятоване життя.

Не забувайте: доки для значної частини українців це народна війна, ми непереможні!

На фото: 1) поранений боєць у швидкій ПДМШ на Лиманському напрямку; 2) бійці 3 окрема штурмова бригада дякують за отриману від #ПДМШ передачку.

Підтримати медиків-добровольців: https://www.medbat.org.ua/uk/help1/

Автор: Геннадій Друзенко, правник, волонтер, ветеран АТО, співзасновник ПДМШ ім. Миколи Пирогова

(Джерело).