Головні внутрішні вороги українців — корупціонери у владі, вони крадуть нашу перемогу

«Не на часі! Ці питання ми поставимо після перемоги! Насамперед маємо здолати Росію! Через вас партнери не будуть нам допомагати! Це не викривачі корупції — це ворожі ІПСО! Чергова спроба дискредитувати країну! Не так страшні московські воші…» — десь так із початку повномасштабного вторгнення соцмережі реагують чи не на кожен корупційний скандал.

Але ж корупція не просто віддаляє нас від перемоги, вона загрожує їй. То чи дійсно це питання не на часі? Ми спитали про це самих українців у рамках опитування, яке на замовлення ZN.UA [2] нещодавно провів Центр Разумкова. Виявилося, що соціальні мережі не такі вже й «соціальні», міф про їхню здатність репрезентувати реальну думку суспільства вкотре спростовано.

Так, 84% наших співгромадян переконані, що факти про корупцію оприлюднювати «Варто, бо через корупцію ми втратимо і єдність, і підтримку партнерів, і, врешті, перемогу» (див. рис. 1). Саме цей варіант обрала переважна, надконституційна, більшість, відповідаючи на запитання «На Вашу думку, в разі виявлення фактів корупції в органах влади чи варто такі факти оприлюднювати?». Відсоток тих, хто обрав варіант відповіді «Не варто, оскільки це не на часі, доки йде війна, це руйнуватиме єдність зусиль і зменшить шанси на перемогу», виявився навіть меншим (7%) за частку респондентів, які обрали варіант «Важко відповісти» (8,7%).

Уявіть тепер, панове чиновники, як насправді сприймаються суспільством ваші повідомлення про «російське ІПСО» [3] та «масовані інформаційні атаки на відомство» [4] у відповідь на будь-яку критичну інформацію. Усвідомте, наскільки комічно й недолуго це щоразу виглядає, скільки роздратування викликає і підтвердженням чого є фактично. Традиційна нездатність влади до відкритих комунікацій та визнання помилок — вада, з якою варто починати працювати вже і зараз. Терпіти не означає змиритися, терпіти не означає не бачити. Влада дарма сподівається, що її місце на вершині рейтингів непохитне, це лише результат моделі, яке обрало суспільство на час війни. Ця модель змінюється.

Запит суспільства на антикор сформовано. Це наслідок нашого минулого та дороговказ для нашого майбутнього.

Ми попросили українців, виходячи із особистого досвіду, оцінити, як змінилася порівняно з довоєнною кількість чи розмір хабарів, які доводиться сплачувати (див. рис. 2). Судячи з відповідей, не «низова» корупція обурює громадян. За їхніми спостереженнями, відчутно (на 20,7%) збільшилися лише хабарі співробітникам військкоматів. Саме час згадати одеського військкома [5] із нерухомістю в Іспанії та преміальним авто і півтори сотні його колег, яких президент вимагав [6] відправити на фронт. Але керівник офісу президента, до повноважень якого входить контроль виконання президентських доручень, був дуже зайнятий чужими повноваженнями. Також на 16% зросли хабарі лікарям, що також можна пояснити «військкоматними» питаннями, на 14% — місцевим чиновникам, ймовірно, за вирішення проблем внутрішньо переміщених, на 13% — митникам, які «підтримують» наш бізнес, як уміють. Люди все бачать і все визнають. Зазвичай вони схильні приховувати свою «корупційну» обізнаність, щоб часом і їх не запідозрили у хабарництві, але корупція під час війни — це мародерство. Обурення від того, що поки одні віддають останнє «на тачку, на приціл», інші підставляють кишені кітелів і халатів, не стримати.

Та що показово, відсоток тих, хто взагалі стикається із фактами корупції у буденності, не такий уже й значний, якщо мова не про лікарів (лише 39% вказали на відсутність «корупційного» досвіду). Звісно, ми ще дуже далекі від бажаного, але за іншими складовими показник «відсутності корупційного досвіду» приємно високий — у середньому троє з п’яти українців у повсякденному житті хабарництва не бачать.

Однак при цьому у відповідь на запитання «Хто для вас «внутрішні вороги»?» 53% опитаних чітко вказують, що це — корупціонери у владі (див. рис. 3). Навіть варіант «Агентурна мережа Росії в українських спецслужбах та органах влади» обрали 47%. Варіант «Політики та пропагандисти, які закликають до єдності України з Росією — «русским миром», СРСР, Російською імперією» — 46,8%. У респондентів була можливість обрати три варіанти зі дев’яти, але і за цієї умови корупціонери «перемогли».

Насправді доволі передбачуваний наслідок масового розчарування, що для частини суспільства велика війна нічого не змінила. Влада, закликаючи країну бути «єдиним кулаком» і спільно робити все можливе для перемоги, якось забула, що «спільно» передбачає і її залучення. Історії про компанії коханок, які стабільно виграють держзакупівлі, «зрозумілих» керівництву держави очільників держкомпаній, «своїх» у контролюючих органах, «телефонне право» та «схеми на потоках» звичні для України до 2022 року. Але після 2022-го їх дуже важко толерувати. Якщо вже бути єдиним кулаком, то чому ж деякі пальці скрутилися в дулю?

Надто високу ціну платять усі громадяни за те, щоб деякі з них жили «як раніше». Люди «у владі» — адже саме влада згадується у двох із трьох найпопулярніших відповідей. Треті — проросійські політики — опозиція, яку та ж влада не гребує час від часу використовувати у власних цілях, наприклад, компенсуючи недієздатність власної монобільшості в Раді.

Як відомо, що більше у тебе влади, то більше у тебе відповідальності, а до тебе — питань. То до кого після закінчення війни будуть спрямовані претензії громадян, які найбільшим ворогом вважають корупціонерів у владі та вимагають невідкладного викриття їхніх оборудок? Вгадайте з однієї спроби.

Якщо сконцентрувати у своїх руках усі можливі важелі впливу, від парламентаріїв до силовиків, від уряду до суддів, і на центральному, і на регіональному рівнях, жоден єдиний телемарафон не допоможе відхреститися від величезної особистої відповідальності за все, що відбувається в країні, Володимире Олександровичу.

Навіть якщо реальний довоєнний вплив президента на процеси не був таким всеосяжним, він усе зробив для його максимального масштабування після 24 лютого. Але зачарування суспільства президентом минає, бо його масовість ґрунтується здебільшого на занижених передвоєнних очікуваннях, які не справдилися, коли Зеленський «не втік». Не будемо спрощувати: Зеленський дуже багато зробив і продовжує робити для нашої перемоги. Але, як бачимо, суспільство помічає не тільки це, а й те, що Зеленський не зробив на посаді не менше, ніж зробив.

За інформацією ZN.UA, згідно із соціологією, яку Банкова регулярно проводить сама для себе, Зеленський вже не очолює списку тих, кому суспільство довіряє найбільше. Вже є ті, хто його обійшов. Оскільки на Банковій ніколи не переставали думати про вибори, може, хоч вони стануть для президента гідною причиною змінити концепцію, а значить, і кадрову політику. Якщо не заради збереження країни, то, може, хоча б заради самозбереження.

Суспільство масово відгукнулося на історію про «золоті яйця» [7] Міноборони, бо в ній експерт кожен, хто буває в магазині. Але ж повз вас там, нагорі, точно не пройшли й інші корупційні історії, про які писало ZN.UA: схеми на утриманні доріг [8], вугільні схеми [9], «зернові» схеми [10], схеми в БЕБ [11], змова на ринку електроенергії [12] й далі за списком…

Зовсім скоро, коли громадянське суспільство повернеться з війни, і люди, і західні партнери заговорять не лише про яйця. Часу щось змінити не так уже й багато, можливостей — море, що робити — теж очевидно. Президент за «медоносністю» може визначити всіх, кого треба міняти.

Ігнорувати суспільний запит на антикор, звично орієнтуючись лише на соцмережі, — політичне самогубство, бо всім ІПСО не припишеш.

Як не проігнорувати і прагнення українців вижити і жити добре.

Оптимізм наших громадян розчулює (див. рис. 4). Відповідаючи на запитання «Чи здатна Україна подолати існуючі проблеми та труднощі?», більш як 46% обрали варіант «Здатна подолати протягом найближчих кількох років», а 37% — варіант «Здатна подолати у більш віддаленій перспективі». Лише 7% опитаних не вірять у нашу спроможність вийти з поточної кризи.

Звісно, причиною такого оптимізму цілком може бути брак знань про реальний стан проблем. А може бути й досвід попереднього виживання у складних обставинах, який у нас розтягується на покоління і, так, є позитивним.

Патріотизм наших громадян надихає. Попри найскладніший період у своєму житті, втрати, втому, попри незліченні особисті трагедії, знаєте, про що більшість опитаних українців попросила б Бога? Про себе? Ні, лише 5,4%. А от допомогти Україні пережити всі випробування в Бога просили б 34%. Ще 29% попросили б про допомогу воїнам, що Україну боронять.

Суспільство, яке ставить інтереси держави вище за особисті, чекатиме цього ж і від влади. Умови попередніх суспільних договорів про «ви нас не чіпаєте, ми на вас не дивимося» чи «ви нам квазіреформи, а ми вам квазівиконання» суттєво переглядатимуться аж до визнання нікчемними.

Роками головним опудалом для корупціонерів були західні партнери, які постійно чогось вимагали в обмін на гроші. Від грошей завжди можна було відмовитися, а партнерам задурити голову, перетворивши чергову реформу в кращому разі на профанацію, в гіршому — на нову схему. Внутрішня політика від цього мало страждала, бо внутрішній попит на антикор підтримувався лише небайдужими активістами із громадського сектору. Суспільство ж загалом не надто антикором переймалося. За рік до війни головною проблемою українці вважали житлово-комунальні тарифи. Відчуйте, як круто все змінилося. Без наслідків не мине.

Якщо діюча влада нинішній запит на антикорупційні зміни проігнорує, навряд чи вона довго протримається, попри всі можливі воєнні звитяги. А якщо президент не почне позбуватися накопиченого впливу в усіх гілках влади та навколо, нестиме особисту відповідальність за всіх і кожного корупціонера окремо.

Ясно, що не цього хотів Зеленський, вибудовуючи тут міні-Росію своєю кадровою політикою та бажанням усе контролювати. Хоч за яку мотузку смикни, всі приводять на Банкову, а там — тандем… Певно мріявся Зеленському і квітучий бізнес наближених до гаранта підприємців, і всі свої на потоках, і контрольовані контролюючі, і улесливі медіа, але… Щоб отримати Росію, потрібні росіяни. З українцями, на щастя, завжди все складніше.

Усі згадані у тексті дані — результати соціологічного опитування Центру Разумкова. Опитування на замовлення ZN.UA проводилося з 28 квітня по 3 травня 2023 року методом face-to-face у 22 областях України та м. Києві. Опитано 2020 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

«Аргумент» [14]

[14]На цю тему: