Ігор Лосєв: Хочеться запитати мудрагелів при владі: як ви могли залишити українців геть беззбройними?

Загарбницька війна, яку веде проти України РФ, показує, що будь-який народ, котрий має сусідом Росію, повинен бути поголовно озброєним. Бо тут мирне населення не може розраховувати на якусь полегкість з боку російських військ, що воюють на знищення іншої сторони без винятку для мирних людей, не зважаючи на стать і вік своїх жертв. А це означає, що будь-яка людина, яка живе в країнах, що межують з РФ, повинна мати зброю для захисту свого життя та вміти володіти нею.

Про це пише відомий український публіцист Ігор Лосєв у газеті День [2].

До початку великомасштабного вторгнення москвинів на нашу землю представники „зеленої” влади розповідали нам, що, мовляв, якщо РФ нападе, то ми всі візьмемося за зброю, по ворогам будуть стріляти з кожного українського вікна. Однак не так сталося, як гадалося. Наші дотепники якось забули, що для того, щоб по агресорам стріляли з кожного вікна, за цими вікнами має бути зброя. А її не було. Згадаймо трагедію Ірпеня, Бучі, Бородянки і т.д., там жили люди, багато хто з котрих служив в АТО і ООС. Вони знали, як поводитися зі зброєю. Але зброї не було. Чи не тому в тій таки Бучі з населенням приблизно 1 тисяча жителів російські кати знищили близько 300 осіб?

Коли ворог зрозумів, що йому протистоять беззбройні, він перестав обмежувати себе будь-чим, влаштувавши криваву бійню.

Хочеться запитати наших мудрагелів при владі: як ви могли залишити українців геть беззбройними? І це не випадковість, це тенденція. Досить пригадати, як вулиця Банкова намагалася озброїти наші частини територіальної оборони… мисливською зброєю. З боку ворога артилерія, танки, літаки, гелікоптери, а з нашого боку зброя, з якою ходять на вовків і кабанів. На жаль, російські звірі в одностроях РФ озброєні краще, ніж тварини, що живуть в українських лісах…

Причина такої ситуації в тому, що наша влада боїться озброєного українського народу більше ніж іноземного агресора. Постійно намагаючись забалакати питання про зброю для народу, влада бреше, що нашим громадянам її давати не можна, мовляв, щойно українці її отримають, негайно перестріляють один одного. А те, що українці використають цю зброю для захисту Батьківщини, тим, хто сидить на Банковій, не спадає на думку? І, до речі, коли в Києві у критичний момент охочим МВС роздало – прямо з вантажівок – 21 тисячу автоматів, це, мабуть, стало одним із головних чинників, що змусив загарбників загальмувати біля столиці (адже ті кілька мобільних груп москвинів, що вдерлися до Києва, були спалені „бандерівськими смузі” та розстріляні з цих автоматів). Але у столиці наважились і роздали людям зброю лише тоді, коли ворог уже підходив до міста…

Відомий політолог пан Бобиренко з великим сумом розповідав, що його земляки не мали РПГ (реактивних протитанкових гранатометів), а якби мали (у них була тільки та сама мисливська зброя), то попалити б усі російські бензовози, що пересувалися дорогами Сумщини… До речі, почув на одному телеканалі, що в районі, де у зв’язку з російським нападом відбувалося масове озброєння місцевого населення, рівень кримінальної злочинності знизився на 30%... Тобто народ наш дещо розумніший, ніж хочеться владі. У багатьох демократичних країнах світу не бояться свого озброєного народу. У США, Канаді, Франції, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії і т.д. існують так звані „парамілітарні структури”, та ж сама територіальна оборона, постійний резерв, допоміжні загони і тому подібне. Як згадував письменник Юрій Андрухович, коли він перебував у Швейцарії, то якось їхав електричкою з п’ятниці на суботу і всі вагони електрички були переповнені молодими і зрілими чоловіками в камуфляжах і з великою кількістю стрілецькою зброї (автомати, кулемети, гранатомети). Це резервісти мирної, демократичної, нейтральної Швейцарії їхали додому з навчань. Резервісти країни, що вже 200 років ні з ким не воювала… У наших „верхів” ставлення до цього зовсім інше. Як повідомили ведуча одного з телеканалів, у нас під Полтавою якийсь чоловік організував склад зброї. Можна зрозуміти полтавця, який не хотів, щоб москвини прийшли на його землю і робили там те, що й на Київщині. Йому вдалося зібрали 12 (!) танків і 2 БТР. Зрозуміло, що тут на агресорів чекали великі неприємності. Але зараз цього полтавця переслідує наша „героїчна” прокуратура. Його не переслідувати треба за створення складу зброї для боротьби з інтервентами, а орден йому давати… Це нормальна поведінка патріота і вільної людини. В Європі так історично склалося, що вільна людина – це озброєна людина. Володіти зброєю не мали права тільки раби і залежні люди. У країнах масового володіння зброєю здебільшого не поставало кріпосного права. Наприклад, в Іспанії, де озброєні селяни 800 років брали участь в Реконкісті (війні проти арабів і маврів), кріпосне право так і не сформувалося.

У п’єсі великого іспанського драматурга Лопе де Вега „Фуенте Овехуна –Овече джерело” розповідається, як тоді в одному іспанському селі представник чернечо-лицарського ордену „Калатрава” намагався скористатися вже підзабутим правом сеньйора – „Правом першої ночі”, коли місцевий селянин вирішив одружитися. Озброєні селяни швидко поставили цього аристократа на місце і зрештою їх підтримав король Іспанії. З озброєними людьми краще не жартувати… Саме тоді народився принцип іспанського демократизму – „Nadie mas nafie” - „Ніхто не більше нікого”. А в Європі побутувала приказка – „Гордий як іспанець”. Зброя піде українцям лише на користь.

Звісно, її не треба роздавати всім і кожному. Має бути довідка від поліції, що претендент на зброю є людиною законослухняною. Має бути довідка від психіатра, що людина є здоровою і адекватною. Має бути довідка від СБУ, що претендента не помічено в антиукраїнських діях і заявах. І тоді людина може володіти стрілецькою зброєю (пістолет, рушниця, автомат). А якщо такий чоловік є резервістом ЗСУ, Нацгвардії, СБУ, тоді він може тримати в себе вдома кулемет і гранатомет. Звичайна справа в тій таки Швейцарії. Сподіваюсь, що це стане звичайною справою для нащадків Держави Війська Запорозького…

Однак проблема не тільки в персональній зброї українців. А де наша армійська зброя? Наш президент Зеленський з простягнутою рукою їздить про світу: „Дайте зброю!” Дають, хоча і недостатньо. А де своя? Будь-яка допомога зброєю – це доповнення до власного виробництва. В РФ заявили, що всі їхні військові підприємства працюватимуть у 3 (три) зміни. А у нас? Була така можливість у 2014-2021 р. р., коли РФ ще не завдавала ракетно-бомбових ударів на всю глибину нашої території. Проте, судячи зі всього, нічого в цьому контексті не зробили… Вітчизняна партійна пропаганда заявляла до 2019 року, що наш оборонпром заблокований Свинарчуками. Тепер Свинарчуків немає. Зброї також немає. Тривалий час послідовно і системно нищили оборонну промисловість. Нікого це не обходило. Коли окремі небайдужі автори порушували це питання, то це було воланням у пустелі. А от коли нардеп А ”плював” у кишеню нардепа В, то це викликало живий і непідробний інтерес нашого суспільства. Тут негайно організувалися телевізійні ток-шоу, інтерв’ю, газетні публікації… У цей час розформували найкращі, найбоєздатніші підрозділи ЗСУ під фальшивим гаслом так званої оптимізації. Таке тривало 30 років… Наприклад, у ВМС України було розформовано полк морських диверсантів полковника Карпенка. Цього полку дуже боялися в штабі Чорноморського флоту Росії. Але боялися недовго. Російські агенти в Києві цей полк ліквідували…

Чи інший приклад із недавнього минулого. Під час вигнання москвинів з острова Зміїний чудово себе показала 155-мм гаубиця „Богдана”, котра виявилася нічим не гіршою від французької гаубиці „Цезар” чи німецької панцер-гаубиці. І знаєте скільки у нас таких „Богдан”? 1 (одна) штука… Зате міністр оборони (слава Богу, вже колишній) Таран знайшов декілька десятків мільярдів гривень в бюджеті міністерства оборони, котрі відправив на „велике будівництво”. На „Богдану” грошей не знайшлося…

Звісно, суспільство може сьогодні обурюватися втратами, жахатися, плакати але воно також 30 років у більшості своїй мовчки спостерігало, як нищиться військова міць України. За байдужість і безвідповідальність багато хто нині заплатив власним життям і життям своїх близьких. Давно треба було зрозуміти, що стан ЗСУ – це рівень безпеки кожного із нас. А деякі керівні особи, крім доріг і омріяних шашликів у травні поточного року, нічого не бачили… Ну, про це поговоримо після війни. Зараз треба вистояти і перемогти.

«Аргумент» [3]

На цю тему: