Леонід Маслов: Чому наше військово-політичне керівництво не здатне на ефективний спротив

"Пишу стримано, бо сам є військовослужбовцем, що накладає певні обмеження.

1. Превалювання особистих (політичних, карʼєрних) інтересів над основною метою — перемоги тактичної і глобальної

Коротко: уся верхівка командування більше думає про те, як залишитися на посадах, які влаштовують (окрім Президента, для якого це питання вирішене відсутністю виборів у воєнний час). Тому у критичних ситуаціях, які раніше були повʼязані з елементарним виживанням - життя, свобода, тощо — більше уваги приділяється формальностям, а не креативу. Ініціатива карана. Прогиб перед начальством превалює над авторитетом серед підлеглих - на початку війни такого не було, тоді головним був результат. Тепер треба маневрувати з перекладанням відповідальності на того, хто віддав наказ зверху, шляхом його буквального виконання, замість творчого. Чим вище командування — тим кричущіше це проявляється. Командуванню тепер треба доводити, що воно тупе лише в один спосіб — виконуючи тупий наказ іноді ціною життів (чим вище — тим гірше наслідки). А не виконаєш тупий і безглуздий наказ — тебе знесуть, і інший твій наступник покладе ще більше.

У політичному плані ситуація дзеркальна, але прояви трохи інші. Там панує обачливість і невпевненість, адже усі бояться незадоволення, падіння рейтингів, скиглення опозиції, тощо. Профукали закон про мобілізацію, який мав бути значно жорсткішим в плані "мʼякої сили" і тепер пожинають плоди від застосування сили грубої, що діє переважно на користь ворогу. Мовляв, не депутати погані, а огидні ТЦКшники, які насправді просто виконують свою роботу. Але про це напишу окремо.

2. Абсолютна відірваність усіх ланок керівництва від реалій (чим вище тим сильніше) і небажання чути погані новини. Усі прой#би покладаються на "недолугих підлеглих" замість роботи над помилками. Від підлеглих не чують реальних проблем, презюмуючи їхню нещирість. Чим вище генерал, тим кричущіші ці прояви.

Жоден командувач бригади, армії тощо не може повихвалятися, що його доповіді про проблеми наверх були почуті. Жоден не може стверджувати про вчасну реакцію.

А коли система побудована на ієрархії з багатьма ланками, то негайне вирішення питань просто унеможливлюється, бо воно гальмується на кожній ланці.

3. Побудова усіх систем на радянських принципах контролю (жахлива бюрократія, спротив цифровізації, хибні оцінки боєздатності по паперах, тощо) та, що найжахливіше, на радянсько-російській стратегіі. Останнє означає, що ворог нам навʼязує свої принципи ведення війни, а наші дії прогнозує по своїх підручниках, по яких спільно з нашими генералами навчалося. Подробно це розклав по поличках [2] Юрій Бутусов у своїх останніх відео.

Додам, що дуже багато дій, які треба вчиняти негайно і вчасно, командування не вчиняє в очікуванні позитивних подій. Бонапарт казав: "Війна — це наука, в якій нічого не можна залишати на волю випадку." Замість цього генералітет іде за подіями, а не на упередження їх. Його нічого не вчить, допоки провали не стають очевидними.

4. Нерішучість. Це тісно повʼязане з пунктом 1. Лячно проявляти ініціативу, коли від тебе її не очікують і не заохочують. Тому більшість вищих керівників тупо чекають якось "затвердження", "узгодження", навіть коли на це нема часу. Повертаючись до Бонапарта, нагадаю ще одну цитату: "Великі справи потрібно робити, а не обмірковувати їх нескінченно." Зараз все працює з точністю до навпаки.

5. Недолуга політика у використанні професійних кадрів, починаючи від розстановки солдатів і сержантів і закінчуючи усуненням талановитих креативних вищих офіцерів. Оцінка успішності тих чи інших ведеться або за піаром або за формальними ознаками. Плюс лояльність до керівництва.

Особисто чув, як одне тупе нині генеральське (герой України до речі) ще у 2015 році наставляло своїх підлеглих: "неважливо як ви воюєте, головне як ви це документуєте".

6. Корупція у постачаннях. Це теж окрема тема, про яку я можу говорити нескінченно, а частково напишу лише після закінчення війни.

Існує безліч осіб, які системно крадуть на забезпеченні. І шкода від них не стільки матеріальна, скільки відверто зрадницька — армія отримує не найкращу зброю чи амуніцію, а ту, де більше відкат. І з цим ніхто не бореться, окрім хіба що застосування грубих поліцейських методів у окремих випадках.

Критично важливі елементи постачання перекладаються на волонтерів або спеціальні фонди, тому що система державних закупівель попри усі її удосконалення досі залишається забюрократизованою і корумпованою. Наведу лише один приклад: розроблена в Харкові новітня технологія лазерних систем малого ППО досі не знайшла фінансування, бо нема зацікавленості серед тих, хто сидить на розробках інших засобів. Навіщо збивати шахіди лазером, коли у нас є чудові контракти на кулемети?

7. Відсутність системної дисципліни, в основному це питання перекладене на командирів підрозділів, але глобально воно не вирішується. Десятки тисяч дезертирів перебувають у бігах, а ВСП тим часом перевіряє техпаспорти на автівки чи опікується трофейною зброєю. Вони лише заважають воювати. Питаннями військових злочинів опікуються прокурори і судді, які жодного дня не були на жодному фронті.

Доповідь закінчив.

Сподіваюсь, мене не розстріляють.

Військових таємниць тут немає."

(Джерело [3]).

Фото: ОП

«Аргумент» [4]

На цю тему: