hromadske [2] розповідає, що відомо про ці 25 днів полону оборонців Маріуполя і про те, де вони зараз.

«Ми зовсім не маємо звʼязку з братом. Так не має бути»

Змучений, але усміхнений. З металевою конструкцією на руці. Фото морського піхотинця Михайла з Тернопільщини, автором якого є Дмитро Козацький [3], полк «Азов» опублікував 10 травня. Саме завдяки фотографії Альона дізналася, що її брат живий, але поранений. Ще пізніше, наприкінці місяця, вона побачила відео, на якому конвой веде Михайла з «Азовсталі». 

«На тому короткому відео ми принаймні побачили, що він іде своїми ногами. Хоча металевий апарат на руці все ще був на ньому, тож він вважається важкопораненим полоненим. От і вся інформація про брата. З нами ніхто не контактує. Я спілкуюся лише з сестрою “Волини”, яка також нічого не знає. Не впевнена, що все має бути саме так», — каже жінка. 

Така сама проблема у більшості родичів військових, які обороняли «Азовсталь». Лише одиниці чули голос рідних.

Євген Сухарніков, батько азовця з позивним «Репортер», інформації про сина не має вже давно — чоловікові навіть не вдалося знайти його на тих коротких відео, які публікували росіяни. 

«Представник Червоного Хреста телефонував дружині сина, нашій невістці. Вони нічого не сказали їй про чоловіка. Лише сказали, що перевіряють списки з контактами, і що телефонують дізнатися, чи цей контакт дійсний. Зі ЗМІ ми також знаємо, що звільненням наших рідних займається Головне управління розвідки України», — каже Євген. 

Анастасія, наречена ще одного бійця «Азову», офіцера, також розповідає, що не знає нічого про свого хлопця. Ще до полону вона довідалася, що той має серйозне поранення ноги. Першу операцію йому зробили у шпиталі на «Азовсталі». 

«Навіть із такою травмою він продовжував працювати. Ходив на милицях, на ногу ставати не міг. Йому потрібно було зробити ще одну операцію, але тоді це вже було неможливим. Шпиталь розбомбили, запасів ліків не залишилося», — розповідала [4] Анастасія hromadske на початку травня.

«Ліків, одягу, навіть зубних щіток мало»

16 травня з «Азовсталі» до лікарні Новоазовська (тимчасово окупованого міста в Донецькій області — ред.) спершу евакуювали усіх поранених. Решту впродовж наступних днів відвезли до тимчасово окупованої Оленівки — у колонію №120 Волноваського району Донецької області. 

Тамара Проценко, дівчина військовослужбовця «Азову» Олександра Калашника, востаннє говорила з хлопцем 18 травня — коли його евакуювали з заводу. 

«Він, як завжди, розповідав, що все добре. Відтоді я нічого про нього не знаю. Але декому з родичів дзвонили наші військові, усі вони казали, що перебувають в Оленівці. Їжі та води там мало. Мінімальна гігієна відсутня, тому що в камері дуже багато людей. Ліків, одягу, навіть зубних щіток мало», — розповідає дівчина. 

Тамара об’єдналася з рідними інших військовополонених: вони працюють над тим, щоб Червоний Хрест та інші міжнародні організації виступили третьою стороною і доставили в колонію ліки, одяг і засоби гігієни: «Поки цієї третьої сторони там немає. Хоча вони самі кажуть, що є». 

Про ті ж проблеми розповідає [5] і Катерина Прокопенко, дружина командира полку «Азов» Дениса Прокопенка. Нещодавно вона розмовляла зі своїм чоловіком телефоном. Вона не встигла почути від нього особисто про умови перебування в колонії, проте ще раніше дізналася, що з їжею й водою там сутужно. 

«Наразі я не розумію, чи є там третя сторона. У нас немає звіту від них, немає фотофіксації, відеофіксації з боку третьої сторони, ми не знаємо, які там насправді умови. Ми маємо лише фото і відеофіксацію російської сторони. З огляду на ці відеоматеріали ми можемо зрозуміти, що там присутня лише російська сторона. А нам потрібна саме третя, незалежна сторона, яка покаже справжні умови».

Військовослужбовець «Азову» Олександр Калашник з Тамарою Проценко. Фото: надано hromadske

«Вони вимушені спати по черзі, сидіти взагалі немає де»

Тетяна Катриченко, координаторка Медійної ініціативи за права людини, говорить: за свідченням людей, яких утримували в Оленівці, СІЗО там таки переповнене. 

«За нашою інформацією, колонію в Оленівці звільнили ще минулого року. Усіх людей звідти перевели в інші колонії. Це СІЗО розраховане приблизно на тисячу місць. А зі свідчень військових і цивільних, яких затримали до евакуації з “Азовсталі”, у камері на дві особи може бути 12-17 людей. За таких умов вони вимушені спати по черзі, сидіти взагалі ніде». 

Чи всі військовослужбовці досі там — точно сказати неможливо. російські медіа писали, що частину українських захисників вивезли в Таганрог і Ростов-на-Дону. 

Тетяна Катриченко також робить висновок, що їх могли перевезти в інші колонії на окупованих територіях або в росію. 

«Морських піхотинців, які в полоні з квітня, також спершу утримували в СІЗО в Оленівці, а потім вивезли на територію рф. Частину утримували в Криму. Тобто деякі військові з “Азовсталі” можуть бути в Оленівці, але ми не можемо виключати, що декого вивезли на територію росії або в Крим. Тому що росіяни робили це й раніше. Наші військові могли повертатися з полону саме з території рф: з Бєлгородської, Брянської, Курської, Ростовської областей», — розповідає експертка. 

Зі свідчень, які має Медійна ініціатива за права людини, в колоніях на окупованих територіях «ДНР» і «ЛНР» можуть бути неприйнятні умови утримання: пліснява, волога, відсутність світла й тепла, клопи в камерах. 

«Ми також опитували цивільного чоловіка, який був у полоні в СІЗО в Донецьку, а потім — у колонії в Оленівці. Він свідчив, що до військовослужбовців було гірше ставлення, ніж до цивільних. Їх катували, до них застосовували електричний струм. 

Деякі військовослужбовці, які вийшли з полону, розповідають, що з них фізично не знущалися, але були жахливі умови утримання та психологічний тиск».

«У “ДНР”, на відміну від росії, є смертна кара. Чи наважаться вони її застосувати — непрогнозована історія»

Відповідно до міжнародного права, військовослужбовці, які вийшли з «Азовсталі», а зараз утримуються росією, мають статус саме військовополонених. 

«Якщо збройні сили однієї сторони перебувають під владою іншої, то, згідно з третьою Женевською конвенцією, — це саме військовополонені», — пояснює Андрій Яковлєв, адвокат Регіонального центру з прав людини. 

Це, зокрема, означає, що їх мають утримувати в умовах, не гірших за ті, які мають російські військовополонені в Україні. Табори дли них запрацювали в країні з березня. Щомісяця на утримання кожного полоненого держава витрачає до трьох тисяч гривень. Для військовополонених, які не підлягають обміну найближчим часом, на заході України також створили спеціальний табір. 

Перебування ж українських військовополонених на території так званої «ДНР» може бути потенційно небезпечним для них самих, зазначає Євген Крапивін, експерт Центру політико-правових реформ. 

«Міжнародне право говорить, що військовополонені мають бути максимально віддалені від зони бойових дій, щоб їм не загрожувала небезпека. На території “ДНР” зараз тривають бойові дії, а коли буде контрнаступ українських військ — там узагалі буде складно. Але ще в "законодавстві “ДНР”, на відміну від росії, є смертна кара. Чи наважаться вони її застосувати — непрогнозована історія».

«Засуджувати наших військових за те, що вони давали відсіч — незаконно»

25 травня заступник міністра закордонних справ росії андрій руденко заявив [6], що рф планує провести суд і винести вироки українським військовим, які обороняли «Азовсталь». 

«З позиції Міжнародного права статус військовополоненого забороняє будь-яку розправу. Якщо комбатанти брали участь у війні, проте не вчиняли якихось воєнних злочинів, тобто не порушували закони та звичаї війни, то вони не несуть жодної відповідальності за це. Це називається імунітетом або привілеєм комбатанта. Їх не можуть допитувати, лише утримувати до моменту обміну або завершення війни і подальшої репатріації», — пояснює Євген Крапивін.

Якщо ж військовий порушує норми Міжнародного гуманітарного права, закони і звичаї війни — ось тоді може йтися про засудження за воєнні злочини. 

«Шишимаріна засудили [7] не за те, що він брав участь у військових діях на території України, а за те що, він вбив цивільну людину — це порушення норм гуманітарного права. Засуджувати наших військових за те, що вони давали відсіч — незаконно», — каже Андрій Яковлєв.

Втім росіяни давно почали готувати базу «доказів» проти «азовців». Вони влаштовують допити українцям, які проходять фільтрацію, або намагаються виїхати з окупованої території. Людей запитують, чи знають вони азовців, чи бачили, як ті «вчиняли злочини» в їхньому місті. Часто громадяни під тиском вимушені ставити підписи на документах зі сфабрикованою інформацією. Журналісти hromadske неодноразово фіксували це в розповідях [8] людей.

«Що буде далі, ніхто не знає»

26 травня Верховний суд росії мав розглянути справу про визнання полку «Азов» терористичною організацією та заборону його діяльності на території рф. Згодом розгляд цієї справи перенесли на 29 червня.

«Росіяни без огляду на міжнародне право, на статус військовополонених, за замовчуванням вважають, що наші військовослужбовці — неонацисти, що вони вчиняли злочини проти цивільного населення. Слідчий комітет рф максимально хоче надати публічності цій історії. Вони намагаються прирівнювати їх до воєнних злочинців, і разом із цим не називати, які саме злочини вони вчинили й чим це можна підтвердити», — каже Євген Крапивін.

«Щойно вони внесуть полк “Азов” до переліку терористичних організацій — їм не потрібно буде доводити, що зробив конкретний боєць. Достатньо буде приналежності до полку», — каже Андрій Яковлєв.

А втім, як розгортатимуться події та до чого справді може вдатися росія — спрогнозувати фактично неможливо.

«Що буде далі, ніхто не знає. Чи то будуть допити, а далі — процес обміну, чи то будуть допити, засудження і відбування покарання, чи то буде показовий трибунал у так званій “ДНР”, як вони про це заявляють. Варіантів багато», — каже Євген Крапивін.

«Взагалі ж щодо статусу військовополонених є третя Женевська конвенція, і в ній немає згадок про обмін. Там ідеться, що військовополонених можуть репатріювати.Як це відбуватиметься нині, за якою формулою, яку кількість людей на яку кількість людей, на якому етапі війни — це все суто політичні домовленості».

На фото угорі: Михайло, морський піхотинець з «Азовсталі». Фото: Фейсбук Михайла

«Аргумент» [9]

На цю тему:

• «Росію виснажують, а Україні не дають упасти. Доведеться воювати вдовгу» - військовий аналітик Агіл Рустамзаде [10]
• З Маріуполя окупанти вивозять вцілілий транспорт, дитячі майданчики та медтехніку [11]
• Історія жінки, яка вийшла з Маріуполя пішки [12]
• Історія лікаря з Маріуполя, який працював і втратив ногу під обстрілами [13]