Історія лікаря з Маріуполя, який працював і втратив ногу під обстрілами
Дитячий ортопед-травматолог з Маріуполя Леонід Безкровний надавав допомогу пораненим і хворим у місцевій лікарні під обстрілами. 63-річний чоловік отримав поранення біля свого дому, внаслідок чого лишився ноги. Наразі Леоніда для подальшого лікування та протезування евакуювали у Норвегію.
Історію чоловіка розповіли у Першому медичному об’єднанні Львова, куди його госпіталізували перед поїздкою за кордон. Її наводить видання Українська правда.Життя.
Коли у Маріуполі розпочалися бойові дії, відділення лікарні, в якому працював Леонід, приймало поранених.
"Хворі лежали у коридорах. Не вистачало наркозу і лікарів. Лікарі та медсестри не могли добратися до роботи.
Після обстрілу пологового "російськими помічниками" ми облаштували не території відділення невеликий пологовий зал. Об’єм роботи був величезний: багато хворих, травм та смертей", – розповідає постраждалий лікар.
Маріупольську лікарню відремонтували незадовго до війни. Роботи велися 2 роки, але результатом лікарі були задоволені.
Тепер більшість відділень зруйновані ущент.
"Вціліло лише наше відділення, хоча воно побите осколками, вікна пробиті кулями, а на даху – дірки. Інші відділення – соматики, доросла лікарня, жіноча консультація – знищені авіанальотами.
А росіяни ще мають наглість казати, що їх підірвали ЗСУ. Ми бачили ракети та літаки, звідки вони літали і хто, це робив", – каже Леонід.
Леонід з дружиною жили у приватному секторі у центрі міста.
"Від вулиць фактично нічого не залишилося. Щасливі ті, у кого, хоча б дах вцілів. Обстріли з ГРАДів, то було найлегше. Найстрашніше, коли скидають авіабомби на приватний сектор та ракети з літаків. Знищення, повне знищення. Нічого не залишилося", – так описує стан Маріуполя лікар.
До роботи Леоніду було йти 15 хвилин. Дорогою він щодня бачив наслідки обстрілів і руйнування.
"Багатоповерхівки, на які були скинуті бомби, повністю згоріли. Це були такі недобудови, в які вже збиралися заселяти людей. Однак Росія створили катастрофу у місті. Вона принесли нам свободу від всього гарного і доброго", – розповідає маріуполець.
Травму доктор отримав 19 березня на вулиці біля власного будинку.
Осколок від снаряду прошив чоловіку ногу. Він відчув різкий біль у стегні і почув свист. Чоловік упав, нога була у крові і не рухалася. Він попросив випадкового перехожого позвати сусідів. Вони принесли все необхідне, щоб накласти шину. Потім Леоніда машиною доставили у лікарню.
"Коли я почув свист, було відчуття таке, як ніж перерізав папір, і понісся далі. Тільки замість паперу була кістка моєї ноги та м’які тканини", – говорить лікар
Леонід не знає, з якого саме виду зброї його поранили. Каже, що коли знаходишся у дворі і постійно чуєш свист куль, вибухи за 100-200 метрів, ГРАДи та коли літають літаки, які можуть випустити, що завгодно, вже нічому не дивуєшся.
Сидіти у підвалі Леоніду була нема коли, бо у лікарні на нього чекали пацієнти. Його жінка у перші дні намагалася укриватися у сховищах, але їй також треба було працювати і ґаздувати.
"Це – життя. Треба було готувати їсти на вогнищах, заготовлювати дрова, знаходити воду", – каже Леонід.
Подружжя, яке має трьох дорослих синів, зараз найбільше радіє тому, що їм вдалося виїхати з Маріуполя.
"Найстрашніше було залишитися там, і не виїхати на територію, підконтрольну Україні", – говорить дружина Леоніда.
Евакуація була важкою, вона стала можливою лише завдяки допомозі волонтерів. Людей спершу вивезли у селище під Маріуполем, де вони чекали 2 тижні. Росіяни та сепаратисти не пропускали автобуси до підконтрольного Україні Запоріжжя.
"Через блокпости довелося їхати вночі, коли окупанти спали. Йшов на ходунках 1,5 км, щоб пройти блокпост кадирівців", – згадує Леонід.
Із Запоріжжя родина потрапила у Кременчук, де їх відгодовували і лікували, потім – у Черкаси. Леоніду зателефонували з Міністерства охорони здоров’я і повідомили, що готові відправити його на протезування за кордон, однак для цього треба прибути у Львів.
У лікарні Львова чоловіка підготували до евакуації, дружина чекає його в Україні і каже, що назад він вже повернеться на двох ногах.
Перед виїздом у львівській лікарні Леоніда спитали, що вам допомогло вижити у Маріуполі і чи було вам страшно?
"Тільки одне. Що наші хлопці "Азов", ЗСУ знищать їх всіх. І що прийде допомога, і що будуть вони ридати, навколішках стояти і казати: навіщо ми прийшли на територію України?" – відповідає лікар і на його очах з’являються сльози.
Він каже, що в найстрашніші моменти намагався сміятися і заспокоювати свою дружину. Мріє Леонід тільки про одне – українську перемогу.
"Коли ми кажемо, що щось втрачаємо –1000 гривень, 500 – ми плачемо. А зараз втрачене все. Сподівався, що на пенсії буду знаходитися вдома, радіти життю. Але немає відчуття жалю.
Ми мусимо перемогти, і більше нічого", – говорить маріуполець.
На цю тему:
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.
Новини
- 20:00
- У п'ятницю в Україні короткочасні дощі, на півдні до +28°С
- 19:08
- Міністр-кримінальник Сольський подав заяву про відставку
- 18:03
- Автівки на потреби армії: який транспорт можуть забрати
- 16:24
- Голову райсуду на Дніпропетровщині взяли на хабарі
- 16:15
- Антитютюнові активісти заплуталися у власній бухгалтерії і не хочуть звітувати за отримані гранти
- 14:18
- ПЦУ спростувала міф про те, що жінкам неможна перебувати у церква в брюках і з непокритою головою
- 12:59
- Щільність застосування дронів на бахмутському напрямку небачена раніше — військовий
- 10:55
- Шабунін: Офіс Генпрокурора закрив понад 1,2 тис. проваджень щодо бізнесу, проте лише 2 з них належать БЕБ, яке "стриже" підприємців
- 09:02
- Офіс генпрокурора після аудиту закрив кожну п'яту справу проти бізнесу, найбільше "туфти" плодить ДБР "імені Татарова"
- 08:27
- Українські чоловіки 18-60 років не зможуть отримати паспорти за кордоном – постанова КМУ
Важливо
ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .