Чесні відповіді на найпоширеніші на Заході питання про полк/бригаду/батальйон "АЗОВ"

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  про полк/бригаду/батальйон "АЗОВ"

Один із факторів, які зумовлюють живучість міфу про український фашизм, полягає саме в тому, що він вигідний не лише Росії. Це прекрасний аргумент, щоб нічого не робити, спостерігаючи, як Україна бореться поодинці з переважаючим ворогом. 

Автор: В'ячеслав Лихачов - ізраїльтянин родом із Росії. Історик, політичний аналітик. Член Експертної ради Центру громадянських свобод. Керівник Групи моніторингу прав національних меншин [head of the National Minority Rights Monitoring Group]. Протягом п'ятнадцяти років керує програмою моніторингу злочинів на ґрунті ненависті в Україні. Понад двадцять років вивчає ксенофобію та ультраправі рухи на пострадянському просторі. Автор книг "Нацизм у Росії", "Правий екстремізм в Україні: феномен "Свободи" [Right-Wing Extremism in Ukraine: The Phenomenon of 'Svoboda'], дослідницьких доповідей "Праві радикали по обидва боки російсько-українського конфлікту" [The Far Right in the Conflict between Russia and Ukraine], "Праворадикальний екстремізм як загроза українській демократії" [Far-right Extremism as a Threat to Ukrainian Democracy], та ін. Активно займався питаннями збереження єврейської історико-культурної спадщини. Засновник Музей історії та культури євреїв Буковини (Чернівці). Працював у Музеї історії Голокосту в ізраїльському Національному меморіалі пам'яті жертв Катастрофи та героїзму Яд ва-Шем (Єрусалим). Викладав в Інституті країн Азії та Африки Московського державного університету та Національному університеті "Києво-Могилянська академія". 

Отже:

1. Неонацистський полк/бригада/батальйон “Азов”? 

Неформальна преамбула. Я змушений розповідати про “Азов” іноземним журналістам з різних країн, від Індії до Бразилії, майже щодня. Зараз, на тлі жахливої гуманітарної ситуації в Маріуполі, який героїчно боронять “азовці”, я доволі емоційно реагую, коли розмова починається, скажемо, з питання “то наскільки насправді “Азов” є загрозою?” Проте, варто пам’ятати, що скоріше за все людина не винна в тому, що вона чогось не знає, не розуміє чи не вміє критично аналізувати інформацію. Те, що вона питає, слід, на мій погляд, сприймати як свідоме запрошення до просвіти, яким варто скористатися.   

Перш за все, коли хтось – наприклад, журналіст – питає про полк “Азов”, мені здається, варто дізнатися, що він взагалі знає про “Азов”, звідки він це знає, та чому власне виникає питання щодо цього підрозділу Нацгвардії. Серед західних журналістів та всіх, хто вважає, що щось про “українську кризу” знає, питання про “Азов” виникає майже завжди. Проте, якщо розпитати, мало хто може навіть артикулювати, що саме їх непокоїть, та звідки взялися підстави для цієї стурбованості. 

Найчастіше доводиться мати справу із двома варіантами: а) всі говорять про “Азов”, всі медіа пишуть; б) його згадують в контексті “денацифікації” росіяни. В першому випадку, на мою думку, слід обмежитися констатацією, що медійний ажіотаж підживлює сам собі: медіа пишуть про “Азов” саме й в більшості випадків тільки тому, що медіа пишуть про “Азов”. Це просто обсесія, на яку не варто реагувати.  В другому –  чітко артикулювати безглуздість думки про те, що будь-які твердження Кремля мають якесь підґрунтя. Ніхто в здоровому глузді не буде шукати підстав для російських тверджень про біолабораторії, що виробляють зброю, здатну вражати тільки етнічних росіян. Якщо міністр закордонних справ Росії стверджує, що Росія не нападала на Україну – ніхто ж не буде перевіряти, чи справді в Україні їде якась війна. Західної аудиторії слід просто звикнути до думки, що Росія та її офіційні особи брешуть, просто брешуть, без жодних підстав, кожного разу, коли відкривають рота. Усвідомити це західної людини важко, але необхідно.

В обговорених випадках має сенс обмежитися констатацією, що "Азов" - один із підрозділів української Національної гвардії, який прямо зараз, коли запитуючий задовольняє свою цікавість, захищає мирних жителів Маріуполя від знищення. Найчастіше це буде цілком достатня відповідь. До деталей, що обговорюються нижче, має сенс входити тільки тоді, коли запитувач дійсно щось знає про предмет, що обговорюється.  

Отож, коротка відповідь на питання – ні, “Азов” не неонацистский полк.      

2. Чи всі учасники полку неонацисти?

Звісно, що ні. В лавах Національної гвардії, так само, як й в лавах Збройних сил України, взагалі немає підрозділів, створених за ідеологічною ознакою. 

Єдина можлива ідеологія підрозділу Національної гвардії – це Дисциплінарний статут. В якому, до речі, зафіксовано обов’язок “поважати права, честь і гідність людини” та “утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини”. 

Відповідаючи не лише з формальної точки зору, можу додати, що серед засновників і бійців «Азова» від самого початку були люди з неонацистським бекграундом та ультраправими поглядами. Проте далеко не всі засновники батальйону мали такий бекграунд. Серед перших бійців Азова, наприклад, була група активістів Автомайда, серед яких навіть було кілька етнічних євреїв (і принаймні один громадянин Ізраїлю), наприклад. Більшість ультраправих бійців покинули полк до кінця 2014 року. Решту праворадикалів, які відверто артикулювали свої погляди, було свідомо «вичищено» новим командуванням полку у 2017 році. В останні роки взагалі немає жодних  підстав для звинувачень у тому, що в полку «Азов» служать неонацисти.

3. Це парамілітарна чи офіційна структура? 

“Азов” – це Окремий загін спеціального призначення Національної гвардії України (в/ч 3057), офіційний державний підрозділ в підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ. Більше того, на відміну від деяких добровольчих підрозділів, створених в 2014 р., “Азов” ніколи не був неофіційним загоном – від початку він був в структурі ВМС. Тому помилкою є називати “Азов” militia англійською, як це досі часто роблять.  

4. Хто служить в Азові?

Ті, хто бажає захищати Вітчизну та її народ та пройшов конкурсний відбір (охочих багато, тому “Азов” може дозволити собі обирати).

В “Азові” проходили та проходять службу українці різного етнічного походження (зокрема росіяни, євреї, кримські татари тощо), релігійних та політичних поглядів. Жодних обмежень в цьому сенсі немає. Як зізнаються керівники підрозділу, більшість особового складу – російськомовні.   

5. Керівник far-right партії Національний Корпус  - голова Азову?

Звісно, ні. Чинним військовослужбовцям в Україні взагалі заборонено членство в політичних партіях, тому що захист вітчизни – поза політикою та вище за партійні інтереси. 

Голова політичної партії Національний корпус Андрій Білецький, який справді долучився до створення підрозділу та значною мірою з правом вважається його засновником, очолював “Азов” тільки кілька місяців влітку – на початку осені 2014 року, після чого повернувся до політичної діяльності. Звісно, він підтримував (та підтримує) певний зв’язок із власним “дітищем”, збирав кошти на лікування та реабілітацію поранених бійців, активно залучав колишніх побратимів до власних політичних проектів або комерційних структур (перш за все, приватних охоронних підприємств), але з жовтня 2014 року він взагалі не має формального стосунку до підрозділу.  

6. Національні Дружини - частина полку Азов?

Ні. Національні Дружини – це громадська організація, до речі, вже майже два роки не є активною. До полку Нацгвардії вона жодного прямого відношення не мала. 

Щоправда, Нац.Дружини очолював Iгор Михайленко, який був наступником Андрія Білецького на посту командира полку.     

7. Полк Азов - бойове крило Національного Корпусу? 

Звісно, ні. Прямого відношення до полку політична партія не має. Полк існує окремо від партії не тільки формально, але й по суті. Збройні сили України та Національна гвардія – поза політикою. 

Проте, створення “Азову” – це те, чим Андрій Білецький пишається найбільше. Саме участь в АТО, звільнення Маріуполя та вдалий піар полку зробили А.Білецького відомим та популярним, забезпечили обрання в парламент та присутність в медіа. Тому Білецький намагається експлуатувати “торгову марку” “Азова” в політичному житті. Перший його політичний проект після повернення в суспільне життя в жовтні 2014 року навіть мав назву Цивільний корпус “Азов”. Білецький із задоволенням долучає ветеранів полку до членства в партії Національний корпус, а сукупність громадських організацій навколо партії називає “азовським рухом”. Певні неформальні зв'язки продовжують підтримуватися. Але йдеться скоріше про публічну легітимацію та конвертацію певного соціального капіталу, що його було зароблено в АТО, в політичний. Так само робили інші публічні діячі, які стали відомі широкому загалу саме як засновники добровольчих формувань – наприклад, перший командувач батальйону “Донбас” Семен Семенченко. 

8. Там служать ультраправі з Європи/США?

Ні. Іноземці взагалі не можуть служити в лавах Національної гвардії  (на відміну від ЗСУ). 

Варто зазначити, що на початку, в 2014 році, коли далеко не всіх формальностей дотримувались, в “Азові” справді де-факто перебували іноземці (на початку літа 2014 р. реально в складі підрозділу діяло втричі більше бійців від списочного складу – це тоді  була загальна практика). “Азов” був зацікавлений в людях з досвідом служби в західних арміях. З власного боку, до “Азова” тягнулися іноземці, яких приваблював ультраправий імідж підрозділу. В 2014 році значення мали також особисті зв'язки. Серед засновників “Азову” впливовою була група активістів з ультраправим бекграундом, на яких орієнтувалися в том числі закордонні однодумці. Проте за 8 років багато змінилося. Іноземців, тим більше з західних країн, вже кілька років в “Азові” немає, жодного. за останні роки кілька разів авантюристично налаштовані західні ультраправі намагалися влаштуватися до лав полку. В кращому випадку їм довелося певний час насолоджуватися дешевим та якісним українським пивом та повертатися додому, в найгіршому – найбільш наполегливих та радикально налаштованих СБУ довелося видворяти з країни.       

9. Чи вважається організація екстремістською?

Вважається – в Російської Федерації, в якої, як відомо, фейсбук та інстаграм вважаються екстремістськими ресурсами. 

Щоправда, можна згадати, що кілька років тому в Сполучених Штатах обговорювалась ініціатива визнання “Азова” закордонною терористичною організацією. Тоді на тлі зростання ультраправого терору в країні конгресмени вирішили вперше показово внести до переліку таких організації якусь закордонну групу “білих супремасистів”, як називають в Штатах ультраправих (раніше в цьому переліку були тільки ісламісти, деякі національні сепаратистські рухи та ліворадикали). Проте, ініціатори, які керувалися образом, створеним ЗМІ, навіть не розуміли, що йдеться про загін державного органу, а не про неформальну парамілітарну групу. Після роз’яснення про цю ініціативу забули, а першою групою “білих супремасистів”, яку було внесено до переліку терористичних, став Російський імперський рух.      

10. Члени організації учасники воєнних злочинів?

Як відомо, тільки суд визначає, чи є людина злочинцем. Проте, в тому, що стосується воєнних злочинів, яких було скоєно протягом збройного конфлікту, все складніше. Навіть Владімір Путін та Сергєй Шойгу не визнані воєнними злочинцями, принаймні поки що. 

Якщо переформулювати питання “чи є достовірні підстави припускати, що бійці Азова можуть підозрюватися у скоєні військових злочинів”, то відповідь буде ствердною. Є підстави вважати, що окремі бійці в 2014 році порушували закони та звичаї війни по відношенню до цивільних осіб. Проте, такі випадки не мали системного характеру, а особи, які ймовірно скоювали злочини, залишили лави підрозділу щонайпізніше в 2015 році. Крім того, варто додати, що є підстави стверджувати, що спорадичне порушення законів та звичаїв війни в 2014 році мало місце майже в будь-якому підрозділу. Більше того, згідно з відомою інформацією, в  “ідеологічних” формуваннях, таких, як “Азов” або Добровольчий український корпус “Правий сектор”, таких порушень було менше, ніж в “звичайних” (наприклад, сумнозвісний батальйон “Торнадо”). Здається, найбільшим порушником прав людини в зоні АТО з боку контактної лінії, підконтрольного уряду України, взагалі була СБУ. Проте, обсяг порушень не витримує порівняння з кровавим беззаконням з боку проросійських збройних формувань на тимчасово окупованої території.   

11. Азов виступає за “чистоту білої раси”?

Ні, ніколи. За це не виступає навіть політична партія “Національний корпус”. Так, Андрій Білецький особисто припускався расистських висловлювань в 2006 - 2010 роках. Проте навіть в неформальному спілкуванні жодних подібних висловлювань від нього не було зафіксовано з щонайменше з початку 2014 року.  

12. Азов проводить факельні ходи?

Ніколи не ставив себе таке питання – так само, як і питання, чи грає "Азов" в пінг-понг. Не певен, що на це справді варто звертати увагу. Це жодним чином не характеризує ані діяльність, ані характер ідеології. В Осло факельною ходою згадували жертв теракту білого супремасиста Андерса Брейвіка. В Москві факельною ходою відмічають перемогу над нацизмом. Факельну ходу практикують товариство Червоного хреста в Італії та військові в Німеччині, практикували радянські комуністи та піонери, врешті решт.   

13. Азов глорифікує нациську ідеологію?

“Мы презираем нацизм и сталинизм”, стверджується в одному з останніх постов в офіційному телеграм-каналі підрозділу (від 28 березня). До речі, російською.  

14. Азовці проводять воєнні злочини в Маріуполі (як історія про 2014, так і з 24-го лютого окремо);

Як вже було зазначено вище, окремі випадки з певною ймовірністю могли мати місце. Проте такі прояви аж ніяк не мали (та не мають) системного характеру.  Моніторингова місія ООН з прав людини, яка була присутня в Маріуполі до кінця лютого 2022 р. (та продовжує працювати в Донецьку), таких випадків взагалі не зафіксувала. Переконливих доказів таких злочинів не надала навіть російська сторона. 

Втім, будь-які гіпотетично можливі порушення з боку "Азова", що захищає мирних жителів від агресора, навіть теоретично не можуть йти в жодне порівняння з авіаударами по пологовому будинку або драматичному театру, в якому ховалися жінки та діти. На тлі стертого з лиця землі міста з 400-тисячним довоєнним населенням жодні російські звинувачення захисників Маріуполя взагалі не заслуговують навіть на згадку. 

Тож, якщо все так очевидно, то чому західна аудиторія продовжує висловлювати занепокоєння "Азовом"?   

Є три відповіді на це питання.  

По-перше, ультраправий та в деяких випадках неонацистський бекграунд частини засновників “Азова” – правда. Частково це відобразилося на емблемі “Азова”. Так, в діяльності “Азова” це жодним чином не відображалось. Наприклад, в Маріуполі була доволі велика єврейська громада, функціонувала синагога, яка за вісім років жодного разу не стикнулася із жодними проблемами із жодним бійцем “Азова”. Аналогічна ситуація й з мусульманами в місті, чи великою (близько 100 тис.) грецькою общиною. Найбільшою небезпекою для етнічних громад Маріуполя, як й для всіх мешканців міста, стало невибіркове застосування важкої зброї по об'єктах цивільної інфраструктури з боку російських агресорів. Але те, що засновник “Азова” Андрій Білецький роками продовжував експлуатувати назву полку при створенні нових політичних проєктів націоналістичного спрямування, додатково заплутало зовнішнього спостерігача. 

Сподіваюсь, зроблений докладний розбір питань щодо “Азова” допоможе розібратися в цьому питанні. 

Але є ще два фактори. 

По-друге, до створення образу злочинного неонацистського “нацбату” причетна російська пропаганда. Вона не нехтує відвертою брехнею, але використовуючи певні об’єктивні факти (наприклад, емблему полку та політичне минуле його засновників), вона спромоглася створити вражаючу картинку. Ця картинка віртуальна, але не варто недооцінювати російську пропаганду. Вона системна, професійна та напрочуд переконлива, особливо в західному суспільстві, яке не звикло до настільки відвертої брехні. Західне суспільство схильне відмовлятися від чорно-білого бачення світу та розглядати більш складні моделі. Для нього властиво шукати правду десь посередині  між полярними точками зору. А правда, як казав Адам Міхник, не лежить посередині, вона лежить там, де лежить. 

Ну й наостанок – найнеприємніше. Будь-яка пропаганда працює тільки тоді, коли люди готові в неї повірити. Людині здається переконливим те, із чим він і так внутрішньо згоден.  Заходу зручно заколисувати себе байками про те, що все складно та неоднозначно, тому що в такому разі можна ні в що не втручатися без докорів з боку чутливої совісті. 

Один із факторів, які зумовлюють живучість міфу про український фашизм, полягає саме в тому, що він вигідний не лише Росії. Це прекрасний аргумент, щоб нічого не робити, спостерігаючи, як Україна бореться поодинці з переважаючим ворогом, і не відчуваючи особливого співчуття до бійців того ж "Азова", що гинуть у нерівному бою, з останніх сил захищає Маріуполь. І саме тому, а не лише тому, що це неправда, міф про український фашизм має померти якнайшвидше.   

Джерело: Євромайдан SOS


В тему:  


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:33
В Україні 30 листопада без опадів, лише у більшості північних областей вночі невеликий сніг
19:08
Китай відмовився визнавати російську страховку суден із нафтою з Росії
18:07
Україна почала серійне виробництво боєприпасів калібру 152 мм
17:11
НАТО збільшить допомогу Києву для боротьби з російським агресором, однак про вступ України до Альянсу наразі не йдеться
16:22
Внаслідок відключення світла після російських ракетних ударів у шість разів збільшилася кількість загиблих у ДТП
16:01
Угорщина з 2017 року блокує участь України в засіданнях НАТО - МЗС
15:45
Оголошено підозру шістьом російським військовим-мародерам - Нацполіція
15:11
ДБР затримало заступника міського голови Херсону з команди зрадника Сальдо
14:10
Внутрішній фронт: депутати свідомо пішли на підрив реформи Конституційного Суду
13:37
ЗСУ збили два російські літаки Су-24 і Су-25 – бомбардувальник та штурмовик

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]