У запеклих, але здебільшого статичних боях на засніжених, усипаних артилерією полях і зруйнованих містах, Україна взимку відбила російський наступ. Тепер черга України йти в атаку. Скрізь є ознаки того, що він настане приблизно через місяць.

Про це йдеться у статті Ендрю Е. Крамера для The New York Times [2].

В Україну надходить нова західна зброя, яка може виявитися критичною для штурму, як-от німецькі танки Leopard-2 та американські машини для розмінування. Тисячі новобранців навчаються в новостворених підрозділах, призначених для наступальних дій. І військове командування стримує елітних солдатів від найгірших бойових дій на сході, у місті Бахмут та навколо нього, щоб кинути їх у майбутню кампанію.

Після більш як року війни Україна загартована в боях.

«Ми вкриті трьома сантиметрами каменю», – сказав у нещодавньому інтерв’ю один із бійців «Азову», лейтенант Ілля Самойленко.

Але ця міцність коштує дорого. Україна втратила тисячі своїх найдосвідченіших бійців. Зараз лейтенант Самойленко, досвідчений командир, який пережив блокаду Маріуполя, використовує свій досвід для підготовки новобранців.

Нова українська кампанія, коли вона відбудеться, стане випробуванням здатності її армії переозброювати та формувати батальйони, зберігаючи мотивацію та маневрові навички, які дали їй перевагу в трьох попередніх контрнаступах.

Час має вирішальне значення. Успіх України в битвах на південно-східних рівнинах продемонстрував би світові занепад військової могутності Росії, зменшив би занепокоєння, що війна зайшла в болото, і, швидше за все, спонукав би союзників України продовжувати озброювати та фінансувати Київ у війні.

Підтримка Заходу поки що була надійною, але не гарантованою. Наприклад, очікується, що бюджет США на військову допомогу закінчиться приблизно до вересня, і високопоставлений американський оборонний чиновник нещодавно назвав останній транш артилерійських снарядів і ракет, надісланих Україні, як «останню відчайдушну спробу».

«Ключовим моментом в очах вашингтонських еліт – а вашингтонські еліти є суддею і присяжним – це те, що Україна повинна розглядатися як така, що отримала значні території в майбутньому наступі», – сказав Кліфф Купчан, голова Eurasia Group, a фірма з оцінки політичних ризиків у Вашингтоні, сказав в інтерв'ю.

Виклики лякають.

Українські офіцери повинні будуть хоре організувати одночасні штурми артилерії, піхоти та бронетехніки, які пробиваються через російські окопи, танкові пастки та мінні поля. На півдні російські підрозділи будували оборонні позиції з моменту витіснення з Херсонської області в листопаді. Складні західні танки з кращою живучістю та вогневою міццю матимуть вирішальне значення для викорінення цих позицій.

Україна мала постійну армію з приблизно 260 000 солдатів до того, як Росія напала минулого року, і вона швидко зросла до приблизно мільйона людей зі зброєю в різних підрозділах служб безпеки та військових. За останній рік, за оцінками Заходу, загинуло або було поранено близько 100 тисяч українських військових. Україна не повідомляє, яку чисельність сил залучить до контрнаступу.

Вважається, що Україна планує вбити клин через окуповану Росією територію вздовж південного узбережжя Чорного та Азовського морів, поблизу Криму, або домагатися принизливого повороту в бойових діях на східному Донбасі або – і те, і інше.

Якщо зброя і навчені війська будуть вчасно на місці, Україна здатна завдати російській армії втрат, які можуть мати далекосяжні геополітичні наслідки, заявила в телефонному інтерв'ю директор Інституту Маккейна Евелін Фаркас.

Вона припустила колись немислимий результат: Україна може зробити Росію ослабленою військовою силою у Східній Європі з невеликими важелями впливу на переговорах щодо припинення війни.

«Людям бракує уяви, – сказала пані Фаркаш. – Вони уявляють лише те, що бачать зараз».

Але, за її словами, багато чого може змінитися з надходженням на передові лінії нової західної зброї та десятків тисяч українських солдатів, які тренуються до операції вдома та в Європі.

Проте успіх навряд чи гарантований. Союзники зволікали з надсиланням зброї, і солдатам довелося задовольнятися прискореними курсами з тактики штурму.

«За короткий час потрібно багато чому навчитися», – сказав Роб Лі, військовий аналітик з Інституту дослідження зовнішньої політики. І, зазначив він, «їм доведеться піти, перш ніж вони отримають все обладнання».

Озброєння та обладнання для прориву траншей і перетину мінних полів стає на місце, хоча залишається незрозумілим, чи в достатній кількості.

Українські військові опублікували у Twitter фотографії бронетранспортерів Stryker і Cougar зі США, бронемашини Marder з Німеччини та танків Challenger з Британії. Минулого тижня українські екіпажі зенітних ракет Patriot завершили навчання в США, повідомили в Пентагоні.

Військові аналітики кажуть, що контрнаступ, принаймні на його початковій стадії, цілком може залежати від проходження розтягнутих мінних полів. Для цього Україна покладатиметься на непривабливі, але важливі машини для розмінування, які вона має у своєму арсеналі радянських часів. Вона захопила деяких у відступаючих росіян і зараз також отримує засоби розмінування із Заходу.

Російська армія має величезний арсенал протитанкових і протипіхотних мін із яскравими прізвиськами, як-от «Чорна вдова» та «Лист», деякі з них спеціально розроблені, щоб ускладнити розмінування за допомогою мін-пасток.

Розмінування може проводитися вручну, за допомогою спеціально навчених солдатів, які досліджують ґрунт і пильно стежать за розривними проводами, коли вони йдуть перед штурмовими підрозділами, або за допомогою спеціальної техніки для розмінування. Ці транспортні засоби запускають ракету, яка буксирує довгу лінію вибухівки. Натягнувши лінію на мінне поле, а потім підірвавши її, ви розчищаєте шлях для солдатів або бронетехніки.

«Якщо сапери не скажуть готово, маршрут вільний», піхота не буде атакувати», – сказав лейтенант Маркіян, який командує українським підрозділом з розмінування. Він попросив назвати його лише ім’ям та званням.

Підготовка до контрнаступу обійшлася дорогою ціною.

Росія використовувала зеків і найманців, щоб виснажити ворога в багатомісячній боротьбі під Бахмутом, напружуючи виснажених, побитих солдатів України до межі. Україна намагалася не лізти на вудку, розгортаючи добровольчі підрозділи територіальної оборони та зволікаючи з ротаціями.

Наприклад, село Олександро-Шултине на одному з флангів битви за Бахмут зараз захищає Українська добровольча армія, підрозділ, який складається з цивільних добровольців і рядових солдатів.

Село являє собою картину руїн, бруду та снігу. Протягом місяців, здавалося, нескінченні хвилі російських солдатів вели штурми, і місцевий командир, який має прізвисько Сокіл або Сокіл, визнав, що його солдати були вбиті та змушені поступатися протягом місяців, поки Україна вела оборону.

Але він майже не здавався розчарованим.

«Вони зосередили тут свої сили, – сказав він про російську армію. – Що це означає? Що ми ще десь наступатимемо. І зараз у нас є всі можливості для цього».

У контрнаступі Україна, ймовірно, розпочне інтенсивний артилерійський обстріл уздовж вузької лінії фронту, кажуть військові аналітики, після чого підуть групи розмінування та танкові штурми.

Очікується, що Україна завдасть великого удару на півдні, де місцевість коливається від широко відкритих сільськогосподарських полів, лише з рідкісними смугами дерев для прикриття, до міст і сіл. Поштовх приблизно на 50 миль через степ від нинішньої лінії фронту до окупованого Росією міста Мелітополя розділить утримувану Росією територію на дві зони, розірве лінії постачання та поставить українську артилерію в зону дії російських баз на Кримському півострові.

Місяцями триває підготовка новобранців на заміну загиблим, пораненим і виснаженим бійцям. Десятки тисяч новобранців пройшли підготовку в Європі та в Україні, в тому числі у новосформованих підрозділах Наступальної гвардії. До десантно-штурмових підрозділів записалося близько 35 тисяч українців.

Але моральний дух, в якому українські бійці тримали перевагу протягом більшої частини війни, стає все більш складним викликом. У дюжині нещодавніх інтерв’ю солдати, які перебували на позиціях поблизу Бахмута або виходили з горнила вуличних боїв на короткі перерви, висловлювали занепокоєння масштабами насильства та смерті.

«Спокійного моря ніколи не буває, – сказав про свій душевний стан сержант Масик, який обіймав позицію на південь від Бахмута. – Вона підіймається й опускається. Я хочу побачити свою сім’ю, своїх дітей».

В одному з найяскравіших прикладів військового відновлення Міністерство внутрішніх справ відновлює знищений підрозділ «Азов», усі чинні солдати якого були вбиті, поранені або взяті в полон під час облоги Маріуполя та утримання на металургійному заводі «Азовсталь» минулої весни. Інші загинули від вибуху в бараку для російських військовополонених в Оленівці.

Якось нещодавно на базі в сосновому лісі новобранці «Азову» марширували, стояли «змирно» і кидалися для віджимань. За п'ять тижнів вони навчилися основним солдатським навичкам.

«Ми будемо готувати нових людей, піднімати їх до нашого рівня», – сказав лейтенант Самойленко, який звільнився з російського полону в результаті обміну полоненими.

Щоб гарантувати, що в його штурмовий підрозділ потрапили лише найбільш мотивовані солдати, новобранцям надається вибір. Після закінчення курсу навчання вони можуть вибрати залишитися на базі, а не розгортатися для бою. Для цього вони дзвонять у дзвінок, вказуючи, що вони бажають залишитися.

«Ми знаємо, як воює Росія, і знаємо, як їй протистояти, – сказав Самойленко. – Стійкість – це здатність знаходити нових людей, рухатися вперед».

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Дві бригади ЗСУ, озброєні БМП Bradley та БТР Stryker, скоро повернуться в Україну - Пентагон [4]
• Путін боїться дня, коли Україна отримає всю обіцяну бронетехніку – Bild [5]
• «У нас є всі можливості й всі шанси розгромити росію на полі бою» [6]