Підірвані сподівання. Як ХАМАС позбавив палестинців останнього шансу на створення своєї держави

Війна, що почалася 7 жовтня на Близькому Сході, відкладе на невизначений термін появу по-справжньому незалежної Палестини і приведе до радикалізації палестинського суспільства. Дуже схоже, що ХАМАС, який спровокував війну, саме цього і домагався: терористи пішли ва-банк, прагнучи стати головним виразником надій всього палестинського народу, поки Махмуд Аббас на очах позбавляється останніх крихт легітимності.

Про це йдеться у статті видання The Insider [2].

Чому Аббасу не потрібна Газа

"Я не в'їду в Газу на броні ізраїльського танка", - відповів глава Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас на пропозицію представників американського уряду повернути сектор Газа під контроль Палестинської адміністрації. Саме такий варіант — прихід менш радикальних чиновників з команди Аббаса на місце розгромленого ХАМАС — розглядається Ізраїлем і його союзниками як один з основних сценаріїв післявоєнного устрою регіону.

Формально Махмуд Аббас, який у 2005 році став на чолі все ще перебуває в процесі створення Палестинської держави, є президентом усіх палестинців — як мешканців сектору Газа, що живуть на Західному березі річки Йордан, так і опинилися в 2007 році під владою ХАМАС. Але в Газі з моменту військового перевороту на цю формальність не звертали жодної уваги, та й на Західному березі влада палестинської адміністрації далеко не всеосяжна. Кордони регіону як з Ізраїлем, так і з Йорданією контролюються ізраїльськими силами безпеки, всередині Західного берега дислоковані ізраїльські війська, через Ізраїль іде весь експорт та імпорт, ізраїльські спецслужби проводять обшуки та арешти в будинках палестинців без повідомлення місцевої влади.

Більше того, палестинська адміністрація не має навіть номінального контролю над частиною власної території: на ній знаходяться єврейські поселення, які мешкають за законами Ізраїлю та підпорядковуються ізраїльській владі. Палестинці не мають своєї армії, лише невеликі, озброєні лише стрілецькою зброєю сили безпеки, не мають свого аеропорту, навіть бюджет адміністрації формує багато в чому Ізраїль — як прямими дотаціями, так і митним регулюванням. У самій Палестині такий стан справ цілком офіційно називається окупацією.

Махмуд Аббас

Аббас навіть у свої 88 років чудово розуміє, що сектор Газа передадуть йому на умовах ще жорсткіших, ніж ті, з якими він має справу на Західному березі. Ізраїль візьме на себе контроль над економікою та безпекою регіону, але за всі проблеми відповідатиме Палестинська адміністрація, усі шишки падатиму на його, Аббаса, голову. І шишки ці будуть значно важкіші, ніж на Західному березі, адже в Газі за роки влади ХАМАС звичаї стали помітно крутішими. Тому палестинський президент і ставить свідомо нездійсненну умову: він готовий взяти на себе управління Газою, але натомість вимагає припинення окупації — виведення всіх ізраїльських військ, ліквідації поселень, передачі контролю над зовнішнім кордоном палестинцям і всіх адміністративних і фінансових важелів від ізраїльських чиновників палестин.

Навіть у проривних угодах «Осло» 1993 року (вони «норвезькі угоди»), за які попередник Махмуда Аббаса в ролі палестинського лідера Ясір Арафат та ізраїльський прем'єр Іцхак Рабін отримали Нобелівську премію миру, не було нічого про створення незалежної Палестини. Ізраїльтяни тоді, у 1993 році, погодилися на визнання Палестинської адміністрації, появу місцевого палестинського самоврядування, до відання якого передавалися культура, оподаткування, туризм та охорона здоров'я, а також формування згаданих сил безпеки. У відповідь отримали обіцянку від Арафата відмовитися від терору, визнати право держави Ізраїль на існування і зосередитися виключно на мирних шляхах вирішення конфлікту.

Ці угоди були прийняті в багнети як значною частиною ізраїльського суспільства, яка сприйняла їх як поступки ворогові, так і палестинського, де багато хто порахував дані Ізраїлю обіцянки зрадою національних інтересів. В результаті Рабін був убитий єврейським екстремістом, який не вибачив йому «Осло», а Арафат придбав небезпечних конкурентів з-поміж тих палестинців, які були не готові відмовитися від збройної боротьби. Найпомітнішим із цих конкурентів був ХАМАС.

Хто виростив ХАМАС

Прихильники політичної партії ФАТХ у Палестині люблять говорити, що ізраїльтяни самі створили ХАМАС, що ця організація — дітище ізраїльської влади, яке вийшло з-під контролю своїх творців і повернулося проти них. Це, звичайно, перебільшення, але все ж таки з'явилося воно не з нізвідки. У 1970-і і 1980-ті роки ізраїльська влада підтримувала створення на палестинських територіях різних релігійних (насамперед, звичайно, ісламських) інституцій: шкіл, фондів, вузів. Передбачалося, що захоплені релігією палестинські араби не увіллються до лав тоді ще підкреслено світських борців за незалежність, а будуть зайняті лише вивченням священних текстів. Це були часи до аль-Каїди, часи, коли Іран був спочатку світською монархією, а потім Ісламською республікою, але зайнятою нескінченною війною з сусіднім Іраком, а не роздмухуванням вогню ісламської революції. Загалом це були роки до появи справжнього релігійного екстремізму, і ідея відволікти палестинців вірою від революційної діяльності тоді не здавалася такою дивною, як зараз.

Серед тих релігійних інституцій, які були створені з дозволу Ізраїлю, був і Ісламський центр, що відкрився в Газі в 1979 році на чолі з паралізованим з дитинства богословом шейхом Ахмедом Ясіном. Шейх не приховував ворожого ставлення до Ізраїлю і навіть заявляв, що єврейська держава буде знищена арміями мусульман, але обговорювався тоді, що все це справа досить далекого майбутнього, а зараз віруючим слід не вдаватися до мрій про вигнання євреїв, а займатися вивченням Корану, допомогою бідним. та іншими богоугодними справами. А ще Ясину не подобалося те, що борці за незалежність Палестини нехтували релігією і явно не бачили державу своєї мрії як теократію, що ґрунтується на законах шаріату. Тому шейх закликав віруючих не приєднуватись до їхньої боротьби.

Шейх Ахмед Ясін

Ізраїль, хоч і дав Ясину дозвіл на будівництво його освітнього центру, шейху не надто довіряв: у середині 1980-х той навіть опинився у в'язниці за звинуваченням у незаконному зберіганні зброї. Але на словах Ясин навіть тоді залишався вірним ідеям про невчасність збройної боротьби проти Ізраїлю.

Різка зміна відбулася з ним лише 1987 року. У грудні того року до фургона, в якому їхали палестинські робітники з Гази, в'їхала ізраїльська військова вантажівка. Четверо палестинців загинули на місці, десятеро людей отримали поранення. Серед палестинців швидко поширилася чутка про навмисне вбивство робітників ізраїльтянами. Почалися акції протесту та напади на ізраїльські патрулі, які невдовзі вилилися у масштабне повстання, відоме зараз як Перша Інтифада. Для тодішнього палестинського лідера Ясіра Арафата та його оточення стихійний масовий протест став несподіванкою, спочатку вони навіть не коментували те, що відбувається.

Палестинські діти кидають каміння у ізраїльських військових

Розгубленістю Арафата несподівано для багатьох скористався шейх Ясін. Богослов у білому балахоні та в інвалідному візку, який прославився як релігійний лідер і благодійник, тоді раптом заявив про те, що час джихаду нарешті настав. З його благословення та під його керівництвом саме тоді було створено ХАМАС, а умовно пацифістську позицію було забуто назавжди. Підключення ХАМАС до Інтифади уможливило продовження повстання на багато років — саме до підписання угод «Осло» 1993 року.

Розкол усередині Палестини

«Осло» зупинило Інтифаду, але відразу виявило розкол усередині палестинського опору. ХАМАС та союзні йому організації та рухи відмовилися складати зброю та визнавати право Ізраїлю на існування. Вони вимагали не домовлятися з Ізраїлем, а знищити його. Не відкладати створення незалежної Палестини на невизначений термін, а негайно взятися за завоювання і незалежності та території зі зброєю в руках.

Не виключено, що на початку двохтисячних ХАМАС пішов у політику саме для того, щоб скасувати мирну угоду з Ізраїлем, вигнати ФАТХ та інші помірні угруповання через переговорний стіл і повернути їх у окопи. А коли цього не сталося і Аббас не піддався на вмовляння розірвати всі відносини з Ізраїлем, у 2007 році ХАМАС просто вийшов із гри, забравши собі внаслідок кривавого перевороту сектор Газа.

З того часу два регіони, розділені кількома десятками кілометрів ізраїльської території, розвивалися абсолютно по-різному. На Західному березі річки Йордан є ізраїльські поселення та військові бази, але немає практично тотальної блокади, яка буквально душить перенаселений та майже повністю забудований сектор Газа. На Західному березі є аж дві броварні і навіть проходить свій «Октоберфест», у Газі ХАМАС потроху впроваджував шаріат, почавши із заборони алкоголю та розважальних закладів.

На Західний берег їздять туристи та паломники, там ходять автобуси та працюють офіси іноземних компаній. У Газу не їздив ніхто, окрім журналістів та працівників міжнародних організацій на кшталт ООН чи Червоного Півмісяця. У Газі немає громадського транспорту, а бізнес представлений переважно ринковою торгівлею та кустарними майстернями. У Газі в рази вище за безробіття і в рази ж нижча зарплата. Загалом, якщо порівнювати два регіони, то життя на Західному березі виразно виглядає набагато благополучнішим. Але палестинці не хочуть порівнювати.

"Газа - це маленька в'язниця, а ми живемо у в'язниці трохи більше", - говорив автору цих рядків кілька років тому тодішній мер Віфлеєма Антон Салман. Він міг годинами перераховувати, як страждають від ізраїльської військової присутності та тотального контролю та його місто, і весь регіон загалом. Але його дорослий син Фуад міг пояснити все буквально на пальцях:

«Ми не маємо McDonald's, а в Ізраїлі є. Якщо мої діти хочуть бігмаку, ми не можемо просто поїхати туди і купити його. Ми повинні подати заявку ізраїльській владі, щоб вона дозволила нам виїзд. Чекати на невідомий період часу і — якщо дозвіл отримано — їхати через блокпости з обшуками та тотальними перевірками. Розумієте, навіть поїздка за бургером — це справжня подія, яка є витратною і потребує ретельного планування з негарантованим результатом».

Чому палестинці незадоволені Аббасом

І в недоступності бігмаків, і в постійній присутності іноземних військових, і в тотальній залежності економіки від Ізраїлю багато палестинців звинувачують президента Махмуда Аббаса. Все-таки саме він очолює державу, яка вже кілька десятиліть перебуває у стані формування, але ніяк не сформується остаточно. У провину Аббасу ставлять провальну політику у відносинах з Ізраїлем, який не тільки не збирається йти із Західного берега, а й постійно нарощує там свою присутність. Аббас ніяк не завадив появі нових єврейських поселень і не зміг нічого протиставити до збільшення ізраїльської військової присутності в Хевроні та інших містах.

Аббас і палестинська влада загалом серйозна криза легітимності. Останні палестинські президентські вибори відбулися аж 2005 року. Тобто палестинську адміністрацію очолює людина, за яку востаннє голосували майже двадцять років тому. Із нинішніх палестинських жителів Східного Єрусалиму в тих виборах брало участь лише близько 7%, багато повнолітніх нині палестинців на той час ще навіть не народилися.

Сказати, що Махмуд Аббас непопулярний, це не сказати нічого. Опитування [3] показали, що у вересні цього року близько 80% палестинців висловлювалися за якнайшвидшу відставку політика. Ті ж опитування показували, що 58% палестинців віддадуть перевагу збройній боротьбі за незалежність дипломатії. За продовження переговорів із Ізраїлем висловилося лише 20%. 67% опитаних відкидають саму ідею співіснування незалежних Ізраїлю та Палестини, тобто вважають, що суверенна Палестина повинна включати не лише Західний берег річки Йордан і сектор Газа, а й усю територію єврейської держави цілком.

Це опитування проводилося до початку війни, розв'язаної ХАМАС 7 жовтня. Зараз Махмуд Аббас прямо на очах позбавляється останніх крихт легітимності як людина, яка досі не зайняла чіткої позиції з приводу того, що відбувається. Противники ХАМАС незадоволені тим, що він так і не назвав організацію відповідальної за новий виток насильства та вбивства беззбройних людей, прихильники ХАМАС не почули від нього жодного слова на свою підтримку.

Офіційне палестинське інформаційне агентство спершу опублікувало беззубу заяву Аббаса, в якій той говорив, що «політика та дії ХАМАС не представляють весь палестинський народ», а потім це повідомлення видалило. Загалом, Махмуду Аббасу можна було б думати про пізню політичну пенсію, а не про формальне підпорядкування собі ще й сектора Газа, про що з ним уже спробували розпочати переговори американці.

Формування палестинської держави відкладається

Ізраїль десятиліттями чинив опір появі по-справжньому незалежної Палестини, виходячи з міркувань власної безпеки. Мільйони вороже налаштованих проти євреїв арабських жителів регіону, багато з яких пам'ятають розповіді батьків чи дідів про те, як вони залишили рідні будинки, куди потім заселилися ізраїльтяни, — це серйозний виклик безпеки. Ті ж мільйони, з тим самим ресентиментом, але які вже володіють власною державою і самі визначають свою політику, зокрема й силову, — це виклик значно серйозніший. Тому Ізраїль ніколи чи майже ніколи всерйоз не обговорював майбутню незалежність Палестини, хоча відверто виступати проти неї вирішувалися лічені одиниці з чиновників, які реально впливають на політику.

Одним із найбільш послідовних противників палестинської державності був діючий ізраїльський прем'єр Біньямін Нетаньяху. У публічних промовах він неодноразово говорив про неможливість появи незалежної Палестини, оскільки вона становитиме загрозу для існування Ізраїлю, і лише одного разу — в момент одного з рідкісних потеплінь відносин з палестинцями — визнав, що в невизначеному майбутньому палестинська держава все ж таки може з'явитися. Але тільки повністю демілітаризоване і лише в межах, які Ізраїль вважає за себе максимально безпечними. Можна сміливо припустити, що після 7 жовтня Нетаньягу повернувся до колишніх своїх поглядів на палестинську державність. І треба думати, не він один.

Рік тому, задовго до влаштованої ХАМАС різанини і нової війною в Газі, що послідувала за нею, проти появи незалежної Палестини виступали [4] 58% євреїв-ізраїльтян. Очевидно, що зараз їхня кількість тільки збільшилася. А це означає, що формування палестинської держави в кращому разі буде заморожено на тому рівні, на якому вона існує зараз, а в гіршому палестинці можуть зіткнутися зі збільшенням військової присутності Ізраїлю та урізанням і без того не найширших повноважень палестинських чиновників.

Наслідки цього заморожування можуть бути дуже небезпечними для регіону. Тому що вже очевидно, що століття Аббаса закінчується, а інші політики, хоч би формально націлені на діалог з Ізраїлем, стрімко втрачатимуть підтримку палестинців. Адже якщо політика не працює, то й політики не потрібні. А отже, гроші та люди від них підуть до радикалів. Насамперед, до ХАМАС — на нього як на найактивнішого та найбезкомпроміснішого актора будуть покладені всі надії тих, хто прагне створення незалежної Палестини за всяку ціну.

Втративши Газу, втративши виробництва та склади ракет, втративши тисячі своїх бойовиків, ХАМАС, якщо від нього хоч щось залишиться після масових бомбардувань сектору Газа, набуде те, чого він не мав раніше, — статус головного гравця на палестинському полі. Для ХАМАС те, що відбувається зараз у Газі, — це максимальне підняття ставок, ситуація «пан чи зник», він буде або розгромлений до стану, від якого не оговтається ще дуже багато років, або, віддавши все, що було цінним для містечкової терористичної організації, перейде на новий рівень: стане головним виразником надій палестинського народу.

Схоже, у керівництві ХАМАС вважають, що їм під силу пережити нову велику війну з Ізраїлем та зірвати банк. В Ізраїлі, судячи з заяв політиків і генералів, у свою чергу вважають за можливе розправитися з ХАМАС раз і назавжди. Тим часом прості люди продовжують гинути під ударами ракет та бомб.

Переклад: «Аргумент» [5]

На цю тему: