"Реформа" Авакова була профанацією. Чому потрібен конкурс на керівника Нацполіції

Так звана "реформа Авакова" як мінімум провалилася. Сьогодні поліція повинна розшукувати аполітичне та з бездоганною репутацією керівництво, аби завтра ефективно розслідувати злочини та нарешті реалізовувати реформу Нацполу.

Про це пише Мартина Богуславець, виконавча директорка ГО "Інститут законодавчих ідей", у своїй колонці [2] у виданні Українська правда.

Їх розшукує поліція – ефективних менеджерів відомства, які нарешті зможуть перезавантажити систему та бути аполітичними.

7 лютого Рада призначила [3] головного поліцейського країни Ігоря Клименка Міністром внутрішніх справ.

Нацпол залишився без керівника. Ми, як громадськість одразу звернулися [4] до Верховної Ради та Кабміну: призначення на посаду голови та заступників Національної поліції повинне відбуватися тільки після конкурсів за участю міжнародників.

Через рік після повномасштабного вторгнення на часі повертати конкурси на посади державної служби та в ключові відомства, як це відбувається в НАБУ [5] та органах судової влади. Тут повинна включитися Верховна Рада.

Конкурс на головного поліцейського країни має стати першим кроком до реформування та перезавантаження Нацполу. Цього вимагає і Єврокомісія в пункті 4 рекомендацій [6] для України як кандидата до ЄС.

Як провалилася селфі-реформа?

1000 підозр [7] правоохоронцям у війну – підтвердження того, що "реформа Авакова" дала збій і як мінімум провалилася.

Великий відсоток поліцейських зрадили державі та перейшли на бік окупантів, частина – "попалися" в хабарництві та організації корупційних схем.

Хоча ще 5-7 років тому українці раділи "клієнтоорієнтованій" новій поліції – молодим і усміхненим поліцейським, які залюбки роблять селфі, рятують котів, можуть підвезти та поділитися бензином. Однак це радше іміджеві тимчасові зміни.

Фактичного перезавантаження з роками не відбулося.

Голову та заступників голови Нацполу продовжили призначати за креатурою МВС, що своєю чергою робило їх політично залежними фігурами.

Формально результатом легкої реформи 2014-2015 років стала зміна назви "міліція" на "поліція". Але це майже не торкнулося суті – до лав нової поліції після переатестації "на папері" пройшли понад 90% [8] колишніх міліціянтів. Велика частина звільнених повернулися через суди [9], адже не була дотримана законна процедура.

У новій формі, проте за старими звичками та законами 90-х продовжили роботу колишні міліціянти. Це і стало початком провалу реформи.

Згодом "реформовані" поліцейські застрелили [10] 5-річного хлопчика, зґвалтували [11] жінку у відділку в Кагарлику, засвітилися у численних побиттях [12], кришуванні [13] та корупційних [14] скандалах. У більшості випадків головне "покарання" – звільнення з посади.

Так, попри війну, поліцейські зашквари сягають величезних розмахів – випадки колабораціонізму [15] та держзради [16] у низці областей, каральні групи з експоліцейських [17] на тимчасово окупованих територіях, організація поборів [18] за перетин лінії розмежування, сприяння в уникненні від мобілізації [19] та продовження довоєнних корупційних звичок, як-от очолення схем із наркобізнесом [20] чи кришування проституції [21].

В умовах війни така поліція є небезпечною для країни, адже підриває і головний фронт, і тил.

По суті, реформа Нацполу стала косметичним ребрендингом старої міліції. Фактом залишається політичний вплив на правоохоронні органи та відсутність політичної волі у свій час довести реформу до кінця.

Чому щось пішло не так?

Однією із найважливіших змін у реформі стало створення патрульної поліції. Однак проблемним залишилися низькі соціальні гарантії, відсутність перспектив кар'єрного росту і мотивації, непрозорі призначення та стара заполітизована система.

Низька мотивація. Якщо раніше до Нацполу йшли нові люди, мотивовані конкурентною зарплатнею та перспективами кар'єрного росту, то згодом багатьом із них довелося покинути службу.

Нині робота в поліції не вирізняється особливою престижністю через низькі заробітні плати, які не відповідають ні рівню покладених обов'язків, ні ризику для життя. 30 тисяч гривень "бойових" як тимчасове підвищення не вплинуло загалом на ситуацію.

Не впливає на мотивацію і ручний механізм винагород та просування по службі.

Показники на папері. Формальне непідкріплене звітування, перевірити яке фактично неможливо і яке досі використовується поліцією для демонстрації ефективності, а також репрезентативне опитування з можливістю маніпулювання не можуть впливають на підвищення KPI правоохоронців.

Успадкована корупція. "Хороший" поліцейський має отримувати хорошу зарплату.

Як бути з "поганим"? Адже свою частину недоотриманої зарплати він знає, де взяти. І в реаліях "поганий" поліцейський має кращі доходи, адже вдається до "підробітків" та "кришувань".

Корупція в поліції залишається однією з головних проблем, яку частіше очолюють, ніж долають.

Правоохоронна корупція ще більше послаблює нашу обороноздатність, а під час післявоєнної відбудови в умовах надходжень великої допомоги така ситуація може стати серйозним викликом для міжнародних партнерів.

Перезавантаження керівництва Нацполу – на часі

Служба в українській поліції нарешті має стати престижною і дієвою, а жаргонне "мусор" – стосуватися лише російської міліції.

Для того, щоб правоохоронний орган працював ефективно, зазначені вище проблеми поліції не можна залишати на потім, під приводом "не на часі, бо війна".

Саме зараз на тлі корупційних штормів у Міноборони має бути пильна увага та викриття корупційних схем і при інших міністерствах і відомствах.

Перезавантаження правоохоронного блоку та загострення їхнього чуття на воєнну корупцію можливе лише після обрання голови та заступників Нацполу в результаті прозорого конкурсу за участю міжнародників. Без одноосібних політичних призначень.

Щоб не повторилося знову "ідея хороша, а з реалізацією не впоралися", поліція повинна перестати бути кийком у руках топчиновників та політиків, а підхід до формування її керівного складу та діяльності кардинально змінитися.

Перші три кроки:

1. Конкурс на голову Нацполу та заступників – за прозорими механізмами та участю міжнародних експертів і громадськості.

Як зараз? За постановою [22] Кабміну, голову Національної поліції призначає на посаду та звільняє Кабмін за поданням Прем’єр-міністра, пропозиції якому надає Міністр внутрішніх справ. Своєю чергою голова Нацполу подає пропозиції щодо своїх заступників, їх призначає Міністр внутрішніх справ.

Тобто керівництво Національної поліції є повністю залежне від МВС та Кабміну.

Попередній і останній конкурсний відбір керівника Нацполу ініціював тодішній міністр Арсен Аваков, попри відсутність визначеної законом процедури. Це підтверджує, що головна умова оголошення конкурсу – наявність політичної волі. Попри це, конкурсну комісію формували не прозоро.

Консультативна комісія тоді рекомендувала трьох кандидатів, однак призначили [23] Сергія Князєва, кандидата, який набрав найменше балів. Він же одразу потрапив у скандал [24] з елітними квартирами та автопарком ексдружини.

Приклад Князєва говорить про можливе політичне лобі з боку міністра, оскільки його й визначали як можливого переможця, а після звільнення з посади голови Нацполу він пішов у радники до Авакова.

Тому конкурсна процедура на посаду керівника Нацполіції повинна мати законодавче підґрунтя та виключати можливості політичного впливу.

Для усунення такого впливу має бути створена незалежна конкурсна комісія. До її складу повинні увійти як представники профільної громадськості, що має досвід у правозахисній діяльності, так і представники міжнародних організацій, які надавали Україні міжнародну технічну допомогу у сфері реформи правоохоронних органів, запобігання і протидії корупції.

Голова Національної поліції у разі конкурсного обрання може бути аполітичним та професійним у своїй роботі.

Попри війну, це реально і потрібно робити, як із відбором керівника НАБУ та прокурорів САП.

2. Конкурси на керівників територіальних підрозділів поліції.

Як зараз? Наразі й в областях керівники поліції – політично залежні від Міністра внутрішніх справ особи та голови Нацполу. Адже призначаються на посади без конкурсів керівником Національної поліції за погодженням з Міністром.

Приклад таких "людей системи" – колишній очільник черкаської поліції Валерій Лютий, якого призначили вертикально, попри палаючі шини під відомством та звинувачення у провалі [25] атестації, скандалами з квартирою в Ялті та лексусом від дружини.

У разі залишення цих посад під прямим впливом керівника Нацполу, продовжиться безкінечна ротація начальників із одного регіону в інший або ж призначення зі своїх.

Для того, щоб посада керівника територіального підрозділу поліції була стимулом для кар'єрного росту та більш відповідальною, ніж наявність контактів і знайомств, варто переглянути процедуру. Зокрема, передбачити механізм призначення керівників головного управління Національної поліції за результатами прозорих конкурсів, за аналогічною процедурою відбору керівника Нацполу.

3. Перевірка на доброчесність працівників поліції.

Поки поняття проходження перевірки на доброчесність стосувалося в основному суддів. Моніторяться доходи, спосіб життя особи і її близьких, а також її поведінка, дотримання морально-етичних норм. У європейській практиці зокрема, часто саме порушення етичних норм та як наслідок репутаційні скандали призводять до звільнення.

Вимоги до поліцейських мають бути не нижчими, ніж до суддів – професійність і доброчесність.

Перевірка на доброчесність може стати жорсткішим випробуванням за будь-який конкурс. Адже тут законність наявного майна в особи та її сім'ї має бути поза сумнівом та відповідати задекларованим доходам. Посаді також має відповідати й спосіб життя поліцейського.

Наприклад, експресофіцерці Державної податкової служби Іванні Плантовській, яка любить люкс-життя [26], перевірку на доброчесність було б пройти дуже складно. Як і начальнику управління патрульної поліції у Львівській області Роману Пилипенку, який дарував [27] дівчині перепустку на проїзд площею Ринок.

Як наслідок – ще один фільтр для відсіювання токсичних кандидатів як із репутаційної точки зору, так і толерантних до корупції.

Перевірка на доброчесність може стати одним із дієвих механізмів для підвищення загального рівня порядності працівників поліції.

Атестація поліцейських цьому не альтернатива, адже охоплює лише теоретичну та практичну підготовку працівників, однак і тут продемонструвала свою неефективність, коли до поліції повернулося понад 90% "старих" кадрів.

Перевірка ж на доброчесність – механізм збору та аналізу даних, які свідчать про моральні, ділові та професійні якості працівника. Її наслідком, у разі негативних результатів моніторингу, невідповідності способу життя чи поведінки, має бути звільнення працівника.

Ці основні аспекти напряму торкаються керівництва Нацполіції та керівного складу територіальних підрозділів і є важливими для забезпечення їх незалежної і неупередженої роботи.

Сьогодні поліція повинна розшукувати аполітичне та з бездоганною репутацією керівництво, аби завтра ефективно розслідувати злочини та реалізовувати реформу Нацполу.

Як і для будь-якої реформи, головні мотиватори тут – міжнародні зобов'язання та політична воля керівництва країни. Перше є. Далі ж Президент, Парламент та Уряд повинні бути готові для перезавантаження системи, щоб продемонструвати налаштованість української влади до виконання вимог ЄС.

Фото: Сергій Долженко (EPA-EFE)

«Аргумент» [28]

На цю тему: