У своєму зверненні [2] Патріарх підкреслив, що Різдво – це не просто емоційний досвід, а екзистенційна участь у всій події Божественної Ікономії. Він нагадав, що слова “Слава во вишніх Богу, і на землі мир” звучать у світі, сповненому насильства, соціальної несправедливості та втрати людської гідності.

Вселенський Патріарх звернув увагу на сучасний розвиток науки й техніки, зокрема на дискусії про “металюдину” та штучний інтелект.

Наприкінці послання Варфоломій побажав усім благословенних Різдвяних свят, щасливого нового року та духовної радості.

Нижче публікуємо переклад тесту послання патріарха Варфоломія 2024 року:

+ Варфоломій,

Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму

і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви,

Благодать, милість і мир

Від Христа Спасителя народженого у Вифлеємі

Всечесні браття ієрархи і благословенні чада в Господі,

З благодаті з висоти ми знову дійшли цього року до свята Різдва у плоті Бога Слова, який прийшов у світ і оселився між нами «з невимовного людинолюбства». Ми вшановуємо псалмами і піснями духовними з невимовною радістю велику таємницю Боговтілення, яка є «новіше за все нове, єдине нове під сонцем» [1], через яке відкривається нам шлях до обожнення благодаттю і через яке все творіння оновлюється. Різдво — це не досвід емоцій, які «швидко приходять і ще швидше відходять». Це екзистенційна участь у всій події Божественної Ікономії. Як свідчить євангелист Матвій [2], начальники світу прагнули з самого початку знищити Божественне немовля. Для нас, вірних, разом із вигуком «Христос народився» у свято воплочення Сина і Слова Бога Отця, а також скорботними дзвонами Його страстей, ми чуємо також вигук «Христос воскрес», добра звістка про перемогу над смертю та очікування спільного воскресіння.

Слова «Слава во вишніх Богу, і на землі мир» знову лунають у світі, сповненому насильства, соціальної несправедливости та розпаду людської гідности. Приголомшливий прогрес науки і техніки не досягає глибини людської душі, тому що люди завжди є чимось більшим, ніж те, що може осягнути наука або до чого прагне прогрес техніки. Прірва між небом і землею в нашому людському існуванні не може бути подолана наукою.

Сьогодні багато говорять про «металюдину» і вихваляють штучний інтелект. Мрія про «надлюдину», звичайно, навряд чи нова. Концепція «металюдини» базується на технологічному прогресі та його оснащенні засобами, які раніше було неможливо уявити в людському досвіді та історії, за допомогою яких людство зможе вийти за межі чинних людських мірок. Церква не технофобна. Вона розглядає наукові знання як «божественний дар людям», однак не випускає з уваги та не приховує небезпек сцієнтизму. Окружне послання Святого і Великого Собору Православної Церкви (Крит, 2016) також наголошує на внеску християнства «в здоровий розвиток світської цивілізації загалом», оскільки Бог «поставив людину управителем священного творіння і його співпрацівником у світі». Крім того, тут також підкреслюється: «Замість сучасного «людинобога» Православна Церква утверджує Боголюдину як остаточну міру всього. «Ми говоримо не про обожнену людину, а про Бога, Який став людиною» (Йоан Дамаскин, Точне викладення православної віри, 3, 2, PG 94, 988)» [3].

Відповідь на ключове питання, а саме, як ми можемо зберегти «культуру особистости», повагу до її святости та наголошення на її красі, до останнього «восьмого дня» перед лицем титанізму та прометеїзму технічної культури, її еволюції й трансмутації, серед антропотеїстичних змін і перебільшень людства, — було дано раз назавжди в таємниці Боголюдства. Бог Слово став тілом, «правда прийшла» і «тінь пройшла». У вічності те, що є істинним для людини, буде пов’язане з її стосунками з Богом, як відповідь на Боже сходження до неї та як очікування й зустріч із прийдешнім Господом слави. Ця жива віра підтримує боротьбу людини, щоб відповісти на суперечності та виклики її земного життя, життя «хлібом» [4], виживання та соціально-культурного розвитку. Однак ніщо в нашому житті не процвітає без уповання на Бога, що визначає «повноту життя, повноту радости та повноту пізнання» Його Царства [5].

Різдво є для нас нагодою усвідомити таємницю Божої волі та велике чудо свободи людини. Христос стукає у двері людського серця, але ті двері можуть відчинити лише люди, удостоєні такої свободи. «Звичайно, без Нього, без Христа людина нічого не може зробити. Але є те, що може зробити лише людина, а саме: відповісти на Божий заклик і прийняти Христа», – писав блаженної пам’яти о. Георгій Флоровський [6].

Відповівши «Так» цьому покликанню з висоти, Христос відкривається як «правдиве світло» [7], як «дорога, істина і життя» [8], як відповідь на найголовніші питання та пошуки інтелекту до бажань серця і надій людства, але також відповідей творіння на питання: «звідки» і «куди». Ми належимо до Христа, в Якому все об’єднано. Христос є «Альфа і Омега, перший і останній, початок і кінець» [9]. У Своєму добровільному втіленні «для нас людей і для нашого спасіння» Слово Боже «не перебувало в одній людині, але охопило людську природу, в її повноті, Своєю Іпостассю» [10], тим самим встановивши спільну вічну долю та єдність людства. Він визволяє не один народ, а весь рід людський. Він не тільки розділяє історію ради спасіння, але й оновлює все творіння. Як і для історії, так і для всесвіту, слова «до Христа» і «після Христа» є однозначно й остаточно дійсними. Церква, яка «не в світі», усю свою подорож у світі, в історії і через неї до Есхат, до невечірнього дня в небесному Царстві Отця, і Сина, і Святого Духа – свідчить правду і виконує свою освячуючу та духовну працю «для життя світу».

Браття і чада в Господі,

Благоговійно схиляючи коліна перед Матір’ю Божою, яка тримає немовля і смиренно поклоняючись «Слову від початку», яке прийняло нашу природу, бажаємо всім вам благословенних Святок, та щасливого, здорового, мирного нового року благости Господньої, плідного в добрих ділах, сповненого духовної радости та божественних дарів, у якому весь християнський світ святкує та вшановує 1700-ліття Першого Вселенського Собору в Нікеї.

Різдво, 2024

† Варфоломій Константинопольський,

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

[1] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, PG 94.984.

[2] Мт 1,18–2,1-23.

[3] Окружне послання, § 10.

[4] Мт 4,4.

[5] Олександр Шмеман, Я вірю, Видавництво Акрітас, Афіни, 1991, с. 129 (з грецької мови).

[6] Георгій Флоровський, Творіння і відкуплення, Видавництво Пурнарас, Салоніки, 1983, с. 17 (з грецької мови).

[7] Йо 1,9.

[8] Йо 14,6.

[9] Одкр 22,13.

[10] Миколай Кавасила, Дев’ять неопублікованих гомілій, Салоніки, 1976, с. 108.

Зображення вгорі: Патріарх Варфоломій. Фото: ec-patr.org

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Різдвяний Святвечір: наші традиції святкування [4]
• Святвечір: що потрібно і що не можна робити
  [5]
• Готуємо 12 втрачених українських страв! Чому ми про них забули? [6]