"Українська правда" була одним із небагатьох медіа, яке за останній тиждень змогло дістатися на Сумщину і попрацювати біля українсько-російського кордону – у Юнаківці, Могриці та Миропіллі. А також поговорити з двома десятками солдатів і командирів із чотирьох підрозділів, що беруть участь у Курській операції. Ось що ми хочемо розповісти [2].

На початку березня група українських розвідників за наказом своїх командирів перемістилася з позицій у районі Суджі поближче до російсько-українського кордону. На той момент українська армія контролювала орієнтовно 350 квадратних кілометрів території Курської області – замість нинішніх 100.

Довжина шляху розвідників від точки А до точки Б складала приблизно 15–20 кілометрів. На її подолання, разом із переховуванням від FPV-дронів і зупинками для відпочинку, пішло дві доби. 

"Маршрутка вже не ходила, тож прийшлося йти пішком", – жартома розповідає УП боєць цієї групи на позивний "Маяк", який під час відходу отримав забій м'язів. 

"Факін Курськ, бл*ть", – описує цей же маршрут інший військовий, іноземець із позивним "Гангстер", який воює за Україну з 2022 року.

Більшість часу група рухалася вночі, сподіваючись, що нічних дронів у противника менше, ніж денних. Хоча пересування в темну пору доби, розповідають хлопці, мало і свій відчутний мінус: коли не бачиш ворожий FPV, не можеш відкрити по ньому вогонь.

Подолання такої величезної відстані не було разовим. Разом зі своїми побратимами, розвідниками однієї з найсильніших бригад української армії, Маяк та Гангстер у такий спосіб заходили на позиції впродовж місяця. 

Команда на переміщення ближче до кордону, яку вони отримали на початку березня, не означала початок виходу українського угруповання з Курщини. До нього залишалося ще кілька днів. 

Але ця команда стосувалася одного з каталізаторів цього виходу – росіяни прорвали український район блокування під Суджею і стрімко наближалися до польових доріг забезпечення та евакуації Сил оборони на Курщині. 

Маяк і Гангстер, як розповідає УП їхній побратим, за випадком долі й водночас самі того не знаючи, мали втримати ці дороги. В інакшому разі українське угруповання ризикувало опинитися на території Росії в оточенні. 

"Тобі ж не кажуть: "Іди і тримай дорогу". Тобі кажуть: "Азимут такий, відкривай карту, іди на точку"", – розповість згодом УП Гангстер.

Українські військові, що утримували останні польові дороги для виходу з Курщини

За кілька днів після того, як УП почула історію групи Маяка та Гангстера, ми дізналися, що вони вже повернулися на територію України. А на тій, критично важливій для Сил оборони позиції їх змінили інші військові. Отже, задача була виконана. Станом на 20 березня в Сил оборони все ще є шляхи заходу та виходу з території Росії.

"Українська правда" була одним із небагатьох медіа, яке за останній тиждень змогло дістатися на Сумщину і попрацювати біля українсько-російського кордону – у Юнаківці, Могриці та Миропіллі. А також поговорити з двома десятками солдатів і командирів із чотирьох підрозділів, що беруть участь у Курській операції. Ось що ми хочемо розповісти.

* Позивні героїв змінені з міркувань безпеки.

Затягнута й ослаблена оборона Курщини

Українське угруповання на Курщині опинилося в надскладних для оборони умовах зовсім не раптово. Проблеми з логістикою, зв'язком, браком досвідченої піхоти, яка могла б утримати вигризені десантниками позиції, тягнулися з осені 2024-го. І, як переповідають співрозмовники УП, ігнорувалися управлінням військ "Курськ", яке з осені було зосереджене в руках Командування Десантно-штурмових військ.

З вересня 2024-го року, відколи російська армія пішла в контрнаступ на Курщині, вона насамперед атакувала фланги. 

Росіяни практично одразу відкинули українські війська ліворуч від дороги на Суджу – в районі сіл Глушково та Корєнєво. А потім щомісяця "надкушували" український виступ, відсуваючи Сили оборони все ближче до основної дороги забезпечення Суми – Юнаківка – Суджа. 

Праворуч від дороги ситуація була трохи ліпшою. Однак і тут, у листопаді – грудні 2024-го Силам оборони довелося відійти ближче до Суджі та основної дороги, залишивши район Борок і Плєхова.

Звуження флангів українських військ на Курщині з 10 вересня до 31 грудня 2024, карта українських осінтерів DeepState

За словами більшості співрозмовників УП з офіцерського складу, командування операції припустилося помилки, виставивши на фланги Курського виступу слабші підрозділи. Тоді як сильніші, зокрема 95, 80, 82 бригади Десантно-штурмових військ, залишили на центр українського виступу – на залізницю в напрямку Льгова та дорогу в напрямку Курська.

Також доволі неоднозначно серед військових, з якими спілкувалася УП, було сприйняте рішення командування проводити наступальні дії в напрямку Большого Солдатського на початку січня. Це вздовж дороги, що веде з Суджі на Курськ. Адже в такий спосіб Сили оборони ще глибше затягували себе на територію противника, а не рятували фланги, які постійно звужувалися.

Згодом Сили оборони все ж вирішили розширити свій правий фланг і на 3–5 кілометрів відсунули росіян від Суджі. Однак суттєвого впливу на ситуацію це вже не мало.

Що сильніше українські сили відступали по флангах, то ближче росіяни та їхні дрони посувалися до основної логістичної артерії українського угруповання – дороги Суми – Юнаківка – Суджа. 

З початком січня 2025-го, коли росіяни почали масово літати над дорогою дронами на оптоволокні, які не глушаться РЕБом, ситуація в українського угруповання погіршилася ще більше. Кожен пікап і тим паче броньована техніка, яка прямувала на Курщину, ризикувала бути підбитою або згоріти. 

Розповідаючи про проблеми українського угруповання на Курщині на початку березня, УП публікувала фотографії [3] палаючих машин у районі кордону.

Підрозділи, з якими спілкувалася УП, востаннє заїжджали пікапами на Курщину приблизно в кінці січня – на початку лютого. Тоді машиною ще можна було дістатися навіть у найпівнічніші точки українського виступу – в райони Малої Локні й Руского Порєчного. 

Потім діяла така схема: доїжджаєш до прифронтового українського села на пікапі, а далі – пішки переходиш кордон і йдеш до своєї позиції, яка на той момент ще могла бути за 10–15 кілометрів від села. Це одна – дві доби дороги.

"Ми йшли пішки по 12 кілометрів, несли з собою БК, гранати, воду, їжу на три дні, термоодяг, змінні шкарпетки. Звісно, що це складно. Ще й кожні 30–40 хвилин ховаєшся від дронів, сидиш в укритті й чекаєш", – розповідає УП один із бійців, що місяць заходив на позиції в таких умовах.

За день після розмови з УП він повернувся на Курщину утримувати позиції біля кордону, за два – потрапив під артилерійський обстріл і отримав травматичну ампутацію кінцівки. Його підрозділ продовжує виконувати завдання.

Слова "на Курщині складна логістика" варто розшифровувати так: щонайменше з початку – середини лютого український гарнізон на території Росії не міг завозити людей на позиції машинами, не міг працювати технікою, не міг оперативно відправляти поповнення на відбиття штурмів. 

Будь-які дії стали повільними та тяжкими для виконання. Ефективна оборона в таких умовах була неможлива.

"Якщо в тебе було 6 людей, 2–3 з них отримали поранення, то хто той штурм буде відбивати? Як ми взагалі могли там далі стояти, якщо ми нікого туди нормально не могли завести? Ротний у Суджі сидить і каже: "Я вийти попісяти не можу, бо скрізь дрони". Розумієте?", – пояснює в розмові з УП один із військовослужбовців Десантно-штурмових військ.

Зв'язківець десантно-штурмової бригади, з яким спілкувалася УП, зазначив, що для зменшення шкоди від російських FPV, особливо на оптоволокні, Силам оборони варто було ефективніше вибивати точки зльоту ворожих дронів по флангах. Як-от, наприклад, у середині лютого, коли Повітряні сили високоточним ударом знищили взводний опорний пункт 60-ої мотострілецької бригади Росії, який використовувався для запуску дронів.

Кожен співрозмовник УП, як солдатського, так і офіцерського рівня, наголошував на запізнілому виведенні військ з більшої частини Курської області. А також підкреслював той факт, що військовим в останні тижні доводилося тримати оборону в невиправдано тяжких умовах. 

Найбільш категоричні, але все ж позитивно налаштовані до Курської операції співрозмовники були переконані, що, суто з військового погляду, виходити з території Росії варто було після контрнаступу росіян восени 2024-го. Але в такому випадку Силам оборони явно не вдалося б знищити там зо 20 тисяч росіян. 

Інші ж запевняють, що критичною точкою виходу мав стати січень 2025-го, коли росіяни почали перекривати логістику. Ефективність оборони українського угруповання в лютому та на початку березня вже була доволі низькою.

Схожі оцінки пів року – рік тому ми чули від учасників іншої операції – висадки Корпусу морської піхоти на лівому березі Херсонщини, зокрема в Кринках. "Кринки" тривали удвічі довше за Курську операцію – майже 11 місяців, і більшу частину цього часу виконували схожу задачу – відтягували увагу противника від Донеччини та Харківщини.

Сили оборони часто вдаються до сміливих і неочікуваних для ворога маневрів – як за командування Валерія Залужного, так і Олександра Сирського. Але щоразу після цих маневрів не справляються з тривалою обороною через слабке планування та організацію бойових дій – особливо в питаннях логістики та протидії ворожим БПЛА. Також проти Сил оборони грає брак досвідченого особового складу та людей загалом.

Останні удари по українських флангах, прохід у тил по газових трубах, знищення мостів навколо Суджі

З новин могло скластися враження, що найбільш неочікуваним і болючим ударом по українській обороні на Курщині став прохід росіян у тил позицій Сил оборони по підземних трубах газопроводу "Уренгой – Помари – Ужгород". Але це не так. Щонайменше він не був раптовим, але про це пізніше. 

Значно більшої шкоди українському угрупованню завдали два болючі удари росіян по вже суттєво "надкушених" флангах. 

Перший – у лютому, в районі населених пунктів Лєбєдьовка та Свєрдліково, по лівому фланзі. Цей наступ став для росіян настільки успішним, що згодом вони вирішили розширити його на українську територію й пішли штурмувати українські села – Журавку, Новеньке та околиці Басівки.

"На Журавку вони пішли у січні, але просунутися не вдалося – ми там тільки одну позицію втратили, але згодом відбили. А на Новеньке – пізніше, десь у кінці лютого, коли 36-ту бригаду вибили зі Свєрдлікового. Зараз Новеньке вже повністю втрачене, вони штурмують Басівку. Закріпитися в Басівці їм поки що не вдалося", – розповідає УП один із військовослужбовців 67-ої бригади, яка тримає цю ділянку. 

Другий болючий і дуже глибокий удар росіяни завдали на початку березня південніше від Суджі, між Куріловкою та селом Гуєво, по правому фланзі. Тоді вони прорвали український район блокування і пройшли 5 кілометрів углиб позицій Сил оборони, ледь не притиснувшись до кордону.

Синхронні удари росіян по флангах українських військ на Курщині, лютий – початок березня 2025. Карта українських осінтерів DeepState

Якби росіянам вдалося дотягнутися до цих доріг, усе українське угруповання на Курщині опинилося б в оточенні – чого, ймовірно, вони і добивалися. Але оточення "кількох тисяч військових [4]", про яке заявляв Дональд Трамп, не відбулося. 

Станом на 21 березня все ще є точки пішого входу та виходу на Курщину.

Тепер повернемося до газопроводу "Уренгой – Помари – Ужгород". 

Сили оборони насправді знали про плани росіян рухатися трубами газопроводу і готувалися їх "зустрічати". Однак в останній момент фокус уваги командування й особового складу змінився – довелося терміново зупиняти прорив району блокування на південь від Суджі. 

Імовірно, росіяни розуміли дефіцит людей в українському угрупованні, тому свідомо вирішили бити одразу на двох ділянках. Силам оборони, своєю чергою, довелося робити вибір.

"Увага була зміщена в сторону Куріловки, де відбувся прорив", – розповідає УП один зі співрозмовників на Курщині. 

"За п'ять днів до того, як вони вилізли з тої труби, нам уже було про це відомо. Росіяни розчищали собі ділянку для виходу КАБами. Але ми змушені були розвернутися і піти на місце прориву під Суджу", – додає його побратим. 

Росіяни вийшли з півтораметрових труб газопроводу о 5–6 ранку 8-го березня. Це сталося між Суджею та Мартинівкою, у яких на той момент ще стояли українські війська. На запитання, чому труби газопроводу не були завчасно підірвані, заблоковані, один із наших співрозмовників відповів, що "зробити це в умовах обмеженої логістики було неможливо".

Ввечері того ж дня Командування Десантно-штурмових військ оприлюднило відео відпрацювання по росіянах, які вилазять з труб газопроводу, з ракет, артилерії та дронів. Однак яка саме частина окупантів була знищена в такий спосіб – невідомо. Частина з них точно дійшла до Суджі. 

"По перехопленнях ми чули, як росіяни казали: "Краще я піду через українські порядки, але ще раз в ту трубу не полізу"", – розповідає УП згаданий вище зв'язківець, пояснюючи, що для противника це була фізично складна й небезпечна задача.

Паралельно з просочуванням трубами газопроводу на півночі українського виступу, між Мартинівкою та Суджею, росіяни впродовж кількох днів розбивали мости навколо самої Суджі. Усього вони рознесли чотири мости на річках Локня та Суджа – в районі Козачої Локні, між Козачою Локнею та Заолєшенкою, на східній околиці Суджі та між Суджею й Замостям. 

У зв'язку з цим командир артилерійського взводу на ім'я Дмитро, з яким УП спілкувалася кілька днів тому, чи не вперше в житті щиро радів поломці своєї гаубиці кількатижневої давнини. Адже саме цей факт дозволив йому завчасно вивести гармату з території Росії.

"Через те, що росіяни підривали мости, ми залишили частину своєї техніки за річкою. Усе, що важче 15–17 тонн, не змогло вийти. Загалом з середини лютого ми вже практично не могли забирати свою несправну техніку – не було можливості пригнати тягач, люди відмовлялися їхати ремонтувати", – розповідає УП Дмитро.

Командир батальйону однієї з механізованих бригад, який погодився поговорити з УП, зазначив, що через хиткість ситуації він тримав на Курщині мінімум техніки й за першої ліпшої можливості старався евакуйовувати підбиті машини.

Інший співрозмовник УП, дотичний до однієї з найпотужніших артилерійських бригад, що брала участь у Курській операції, запевнив, що бригада під час виходу не втратила жодної артилерійської установки.

УП також відомо, що Силам оборони, зусиллями одного з найрезультативніших підрозділів БПЛА, довелося самостійно знищити частину своєї техніки, яку не змогли евакуювати. Однак масштаби цього явища явно не настільки великі, як розповідають росіяни.

Зрештою через російські удари по флангах, захід росіян по трубах газопроводу та підрив мостів навколо Суджі Сили оборони були близькі до того, щоб опинитися в пастці. Це стало зрозуміло приблизно між 6 і 9 березням.

"Ми настільки сильно довели ситуацію, ви не розумієте… що в нас просто вже не було іншого виходу (як виходити з Курщини – УП)", – розчаровано й обурено водночас каже УП один із комбатів, чий підрозділ воює на Курщині.

"Відхід був до такої стєпєні вимушений… Ми розуміли, що рахунок уже йде на дні, години, але тиждень у повному хаосі чекали, коли дадуть хоча б якийсь дозвіл на вихід. Перебування і ведення бойових дій там було неможливе до ужаса. Можна сказати, що ми приймали рішення про відхід на місці…

Оточення військ, як і каже наше командування, не було. Але спланованого виходу, який би дозволив зберегти техніку, також не було. Багато підрозділів виходили тупо пішки, по 15–20 кілометрів", – додає згаданий вище командир артилерійського взводу Дмитро.

Приблизно 13 березня Сили оборони повністю залишили Суджу і відсунулися до російсько-українського кордону.

Чи стане Курський напрямок Сумським

Чи перенесе тепер Росія бойові дії на територію Сумської області? 

За словами Зеленського, Росія вже накопичує свої сили на сході, щоб ударити по Сумщині.

Під час свого нещодавнього приїзду в Курську область Путін поставив начальнику російського генштабу Герасимову три задачі: повністю звільнити Курщину, відновити положення військ по держкордону й "особливо подумати в майбутньому" про створення "зони безпеки" вздовж держкордону. 

Останню "задачу" можна трактувати як потенційне бажання росіян захопити 2–5–7 кілометрів території України вздовж кордону. Російські військові блогери, споглядаючи за захопленням росіянами українського села Новеньке, навіть назвали цю ділянку "готовим плацдармом" для заходу на Сумщину. 

Однак усі співрозмовники УП, зокрема і в 67-ій бригаді, яка стоїть на напрямку Журавки – Басівки, переконують: росіянам потрібне було просування на Сумщину винятково заради наближення до дороги Суми – Юнаківка – Суджа. 

"Їм просто треба було видавити нас з Курщини, а для цього – перерізати дорогу, того вони й пішли на Новеньке", – пояснює УП один із військовослужбовців ДШВ.

"Якщо росіяни й атакуватимуть Сумщину, то точно не тут, не на Басівці, де ми їх чекаємо і де вони знають, що ми їх чекаємо", – ділиться з УП своїми роздумами боєць 67-ої.

Працюючи на відстані 3–10 кілометрів від українсько-російського кордону, а також неподалік Сум, УП у ці дні бачила в декількох місцях лінії "зубів дракона", системи окопів і бліндажів.

Частину позицій – бліндажі під командні пункти, капоніри для техніки зараз зводять собі підрозділи. Ні ми, ні наші співрозмовники не можемо оцінити, наскільки правильно було обране місце для зведення фортифікацій та їхню якість.

Втім, у контексті обговорення питання "Чи стане тепер Курський напрямок Сумським?" варто пам'ятати, що наразі Сили оборони не виходять з Курщини повністю. Українські підрозділи залишаються на російській території на глибині 3–5 кілометрів від кордону, зокрема в селах Гоголєвка та Гуєво. 

Імовірно, Сили оборони прагнуть закріпитися на висотах по російський бік кордону – для кращої оглядовості та ефективної роботи БПЛА, а також використати російські позиції для подальшої оборони Сумщини. 

"Наша задача зараз – стабілізувати ситуацію. Вона ще не стабілізована, але близька до цього", – резюмує в розмові з УП один із наших співрозмовників на цьому напрямку.

Джерело: Українська правда [2]

Фото: УП

«Аргумент» [5]

На цю тему:

• Палає ГВС "Суджа", пожежу видно за десятки кілометрів [6]
• Вихід України з Курщини: що сталося на полі бою [7]
• Віктор Кевлюк: Навіщо ми ходили в Курську область [8]
• Бої на Курщині: сумні підсумки головної події війни у ​​2025 році [9]
• Бутусов: Як армія Північної Кореї атакувала ЗСУ на Курщині [10]
• Ворог майже повністю відбив Курщину та має успіх на Сумщині [11]