«Справа про генератори»: що прояснили перші судові засідання

Важная новость

Про це йдеться у статті видання Тиждень [2].

По-перше, ця справа не зовсім про ті генератори, які більшість собі уявляє, прочитавши гучний заголовок. Таким як угорі або подібними – «хабар за генератори», «справа про закупівлю генераторів» – рясніли медіа та соцмережі, починаючи з вечора 21 січня, коли стало відомо про затримання працівниками НАБУ Василя Лозинського. На той момент Лозинський обіймав посаду заступника міністра розвитку громад, територій та інфраструктури. Це урядовий гігант, який утворили на початку грудня після злиття Мінінфраструктури та Мінрегіону. Затриманий Лозинський був першою особою (в.о. міністра) у Мінрегіоні і формально другою (перший заступник міністра) у новоствореному мегаміністерстві. Головою відомства став Олександр Кубраков – до того очільник Мінінфраструктури. Власне, йдеться не так про злиття, як про приєднання додаткової частини до установи під керівництвом Кубракова. За офіційний сайт нібито новому відомству служить стара сторінка Мінінфраструктури, де у розділі «Про нас» навіть не додали функцій колись впливового Мінрегіону.

Цей обширний відступ про структуру уряду не має прямого стосунку до справи, яку протягом 23 та 24 січня слухали у Вищому антикорупційному суді. Але назвіть це «журналістським чуттям» або якось іще – воно підказує, що пояснення про міністерство мало бути в цьому тексті.

Так от, генератори – у сенсі бензинові чи дизельні коробки, схожі на ті, що стоять під магазинами – це лише невелика частина цієї історії. Почалася вона у липні, коли прем’єр-міністр Денис Шмигаль оголосив [3] про виділення 1,4 млрд грн на закупівлю апаратури для забезпечення опалювального сезону. На той момент Росія ще не розпочала обстріли енергетичної інфраструктури України, але теза, що вони почнуться з настанням холодів, уже була поширена. Згодом суму, яка приблизно збігається з названою, витратять через закупівлі науково-дослідного інституту зі звичною для України чудернацькою назвою: «Укрндіводоканалпроект». Цей інститут перебував у відомстві Мінрегіону, де на момент заяви Шмигаля ще головував Олексій Чернишов (звільнився 2 листопада, щоб очолити Нафтогаз).

«Укрндіводоканалпроект» витратив кошти, провівши сім закупівель [4]. На дизельні генератори пішло близько 94 млн грн. Левову ж частку грошей витратили на пересувні котельні (близько 800 млн грн), устаткування для очищення води (близько 226 млн грн) та вантажівки для перевезення цієї води (близько 243 млн грн). Договори з переможцями тендерів уклали 10 листопада (п’ять), 17 листопада (один на найбільшу суму) та 9 грудня (ще один на «дрібні» 28 млн грн). Переможцями стали: ТОВ «ЕГП» по пересувних котельнях, ТОВ «Техно Трейн» по станціях очищення води, ТОВ «Будшляхмаш» по вантажівках, ТОВ «Діфрано Юніон» по водних фільтрах і ТОВ «М.Б.» та ТОВ «Ультра-Марія» по дизельних генераторах.

Лозинський знав про кримінальну справу, але діяв далі?

За два дні у Вищому антикорупційному суді, де вирішували, який запобіжний захід обрати для затриманого Василя Лозинського (на момент розгляду уже екс-заступника міністра. Уряд оперативно звільнив його в неділю, 22 січня), пролунало чимало цікавого. І це ще навіть не слухання по суті.

У релізі, який прес-служба НАБУ, опублікувала також зранку неділі, написали таке: по-перше, Лозинський був членом ОЗУ (оперативного злочинного угрупування), по-друге переплата за договорами склала 280 млн грн (але, за версією НАБУ, від суми 1,68 млрд грн), по-третє, до операції з викриття ОЗУ залучили «понад 150 співробітників НАБУ», по-четверте, «попередня правова кваліфікація – ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 191 КК України» – і це пряма цитата, яка ще знадобиться.

Як пояснив прокурор САП Олександр Омельченко, справу розпочали 26 вересня силами трьох детективів НАБУ. Вже згодом штат розширили через необхідність слідчих дій в різних містах. Більшість викладеного прокурором на підтримку підозри – це дані, зібрані під час НСРД (негласних слідчо-розшукових дій): прослуховування, фото- і відеофіксація тощо.

Дуже коротко позицію слідства можна викласти так. Лозинський змовився з низкою підприємців, щоб вони перемогли у тендерах. «Відкат» або хабар мав становити 8% від заробітку на бюджетних грошах. Ідея була чудова, але тодішній директор «Укрндіводоканалпроект» Олександр Оглобля вперся і став саботувати угоду. Оглобля вважав компанії ненадійними, а ціни завищеними на чверть чи третину. Лозинський і так, і сяк вмовляв Оглоблю, адже саме той, як безпосередній голова, й мав дати остаточну згоду на закупівлі. Оглобля не здавався, а в листопаді звільнився з роботи. Новим директором став його колишній заступник Василь Дуб. Цей голова, за версією слідства, був готовий іти на угоду. Зміна сталася на початку листопада і вже за декілька днів укладання договорів завершили. Свою винагороду Лозинський отримав наприкінці січня – вже після того як угода була виконана.

Сам дводенний процес було наповнено зачитуваннями роздруківок прослуханих розмов різних долучених до справи осіб. І є деталі, які виділяються на тлі загального набору малозрозумілих сторонньому слухачеві реплік (можливо, незрозумілих ще й тому, що прокурор під час зачитування пропускав нецензурну лексику). Частина деталей стосуються не тільки справи, а ще й побутово-філософських питань із розряду, «що було першим, курка чи яйце?» Тут можна сформулювати дещо інакше: в Україні бюрократ керує системою чи система бюрократом?

Справа в тому, що якщо вірити версії слідства, то Лозинський знав про кримінальне провадження ще до завершення закупівель.

– Всі сядемо. І всі, хто… І наше саме основне… – нібито каже Лозинський у розмові з Дубом.

– Я розумію, – нібито відповідає Дуб.

– Наше саме основне – це реалізація, але якщо біжимо, то біжимо всі, – нібито продовжує Лозинський.

За словами прокурора, розмову датовано 27 жовтня. Тобто ще до укладання договорів з компаніями. Прокурор стверджує, що Лозинський знав про розслідування і готувався в разі чого тікати. Питання, яке лишається зі слухачем: ризикувати статусом і посадою за 8% відкату ще й в очевидно чутливій закупівлі, яка стосується енергетики в час війни – це норма для української держсистеми?

В іншому місці зрозуміло, що Лозинський нібито переживає не тільки через НАБУ. Дату цієї розмови не чутно, але тут важливий зміст:

– Я говорю відверто, ми будемо шукати варіанти, як би завершити цей проект, – каже Дуб одразу після чи незадовго до призначення головою інституту.

– В нас теж не може бути «якби ми не то, що». По-перше політично не зрозуміють, бо вони навіть… [від] прем’єра прозвучало, що ми закупили. Я як почув, знаєте, аж падав під стіл, – говорить Лозинський.

– І я по телевізору чув, – додає Дуб.

Якщо ця розмова дійсно відбулася – то це ще й непоганий історичний документ для розуміння роботи української влади у перші місяці повномасштабного вторгнення. Імовірно, прем’єр або не знає, що заплановану апаратуру ще не закупили, або заспокоює, що вона вже є. Міністр переживає за політичну відповідальність і хоче «результату», але (якщо суд із цим погодиться) не забуває й про власну кишеню. Чого тут більше – страху, відповідальності, бажання наживи чи кар’єризму – покаже тільки суд по суті. І саме тому за такими процесами варто спостерігати, а не оголошувати вироки у соцмережах, коли все тільки починається.

Є й цікаві зачіпки на майбутнє. Запобіжний захід в ці дні обирали не тільки Лозинському, а й низці інших осіб, учасників цієї ж історії. Переважно це очільники підприємств-переможців тендерів, про які згадано на початку. До речі, не всі назви пролунали під час слухань по Лозинському. Найчастіше згадували «ЕПГ», «Будшляхмаш» і «Техно Трейн».

Прокуратура не зобов’язана подавати всі докази на слухання по запобіжному заходу. Тільки ті, яких достатньо для обґрунтування підозри і вимог по запобіжному. Тому, можливо, інші назви ще лунатимуть згодом. З іншого боку, у промові прокурора пролунали імена, чия роль у справі ще не зрозуміла ніяк: В’ячеслав Медяник (нардеп «Слуги народу»), Ростислав Шурма (заступник глави Офісу президента), Денис Кудін (перший заступник міністра економіки). З усіма зустрічався Сергій Кривий – людина, яку слідство вважає ключовим фігурантом схеми. Його суд заарештував ще до Лозинського.

Запитання по суті та інформаційне тло

Як відомо з новин, суд не дослухався до аргументів прокурора й замість арешту з заставою у 50 млн грн відпустив Лозинського під домашній арешт. Перед цим сторона захисту заявила низку своїх аргументів.

Спочатку про сам імовірний хабар. За версією слідства, Лозинський отримав $400 тис. Але в руках ці гроші він не тримав. Кошти переказали через конвертаційний центр у Львів, нібито довіреній особі Лозинського Романові Кітнеру (його арештували з альтернативою застави у 805 тис. грн). До речі, український конвертаційний центр, зі слів прокурора, чимось нагадує середньовічний банк тамплієрів. Якщо вам треба передати необліковану готівку з Києва, скажімо, до Львова, то слід передати гроші представнику установи в столиці. Інший представник, але вже у Львові, здійснить передачу аналогічної суми людині, яка знає кодове слово. Тож гроші, які розкладено на оприлюднених НАБУ фото, отримував саме Кітнер, а затримання Лозинського відбулося без готівки.

Інше питання про кваліфікацію справи. Лозинського підозрюють за ч. 4 статті 368 Кримінального кодексу (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою в особливо великому розмірі, або вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище). Статті 191, як було в релізі НАБУ, поки що немає. Так само Лозинському не висунули підозру, як члену ОЗУ, а про це також писали в прес-релізі НАБУ. Стаття, за якою підозрюють Лозинського, передбачає позбавлення волі на 8-12 років та конфіскацію майна. Але, як зауважує захист підозрюваного, вона передбачає й доведення, що Лозинський сам вимагав хабар і сам був відповідальний за результат. Слідство за два дні не навело даних про те, що Лозинський саме вимагав хабар. А остаточне рішення залежало не від нього, а від директора інституту Дуба.

У кодексі є інша стаття – 369. Вона передбачає отримання службовцем хабаря, але не його вимогу. Ця стаття м’якша. За нею можливе покарання навіть у вигляді штрафу. Однак такої підозри прокуратура не заявила.

Ще одна річ, яка може стати проблемою згодом – звільнення Лозинського на засіданні уряду в неділю (зазвичай уряд не збирається у цей день). Річ у тому, що на той момент Лозинському ще навіть не вручили офіційно підозру. Іншими словами, теоретично він може звернутися до суду і довести, що звільнення було безпідставним. Та, навіть, отримати якесь відшкодування, подібні випадки є.

Цей поспіх та події, які відбулися паралельно – зокрема, звільнення ключових представників регіонального блоку уряду та відповідального за регіони в ОП Кирила Тимошенка – все ж змушують замислитися суто про політичний бік справи. В ідеалі цього не повинно бути, але ідеально чистих від політики судових розглядів не існує. І все ж важливо зберігати баланс, щоб вистраждані роками політичної боротьби НАБУ, САП і ВАС не стали передусім інструментами для політичних рішень, замість передусім інструментами досягнення справедливості.

Фото: Тиждень

«Аргумент» [5]

На цю тему: