Раніше в Україну поставляли переважно переносні або мобільні зенітно-ракетні комплекси, як-от американський Stinger або британський Starstreak. Єдине разове постачання великого ЗРК С-300 було у квітні - Україні його передала Словаччина.

Нещодавно Пентагон обіцяв надати Україні нові зенітно-ракетні комплекси NASAMS, які США розробили спільно з Норвегією. Наразі йдеться про дві системи.

Видання Defense News з посиланням на джерело в оборонних колах США повідомляє, що на узгодження контракту піде від кількох тижнів до кількох місяців. Після цього українські фахівці мають освоїти цей комплекс.

Це досить новий мобільний зенітно-ракетний комплекс, його розробка розпочалася у 1989 році, виробництво - з 1994 року, весь цикл випробувань завершили до кінця 1990-х. 1999-го з'явився покращений варіант ЗРК NASAMS II.

Яку саме систему нададуть Україні, невідомо, однак ЗРК першого покоління використовує радар AN/MPQ-64 Sentinel, і саме такий фігурував у списку постачання, який США оприлюднили у травні 2022 року.

У будь-якому разі це досить потужний ЗРК, що може вражати цілі на відстані до 25 км і на висоті до 16 км. Цей комплекс за своїм класом приблизно відповідає "Буку-М1", що стоїть на озброєнні російської та української армій.

Особливістю NASAMS є те, що він працює з авіаційними ракетами AMRAAM AIM-120. Ця ракета має багато різних модифікацій, які покращують її характеристики, зокрема, і дальність.

Однією з головних переваг цих авіаційних ракет є те, що їх випустили понад 13 тисяч одиниць. Це дуже важливо, оскільки в умовах інтенсивного воєнного конфлікту витрати боєприпасів для ЗРК є значними, а основу ППО України складають комплекси ще радянського зразка.

Постачання NASAMS - не перший випадок, коли в Україну планують поставити потужні західні системи ППО. На початку червня Німеччина заявила про надання Україні ЗРК Iris-T SLM середнього радіуса. Як сказав в інтерв'ю "Укрінформу" посол України в Німеччині Андрій Мельник, Київ має намір закупити 10 пускових установок.

Цей ЗРК використовує авіаційні протиповітряні ракети IRIS-T SL, модифіковані для використання з землі. На сайті виробника ракет компанії Diehl Defence вказано, що перші випробувальні пуски Iris-T SLM відбулися у 2014 році.

Дальність дії ракети у варіанті ЗРК середнього радіуса, тобто того, що може отримати Україна, - 40 кілометрів, а максимальна висота перехоплення цілі - 20 кілометрів.

Одна з головних проблем, з якими можуть зіткнутися українські військові, - інтегрування цих двох західних комплексів у свою систему ППО.

Російський військовий експерт Олександр Храмчихін в інтерв'ю ВВС сказав, що не бачить у цьому жодних особливих проблем: "За бажання можна інтегрувати все з усім".

Інший експерт - Давид Гендельман з Ізраїлю - з цим не погоджується.

"Питання інтеграції в систему ППО країни - вкрай важливе, тому що NASAMS позиціюють саме як сетецентричний (об'єднаний в мережу) засіб для максимальної можливої інтеграції з іншими засобами, так він буде найбільш ефективним. Але якщо з комплексами IRIS-T SLM, які обіцяє Німеччина, вони можуть інтегруватися через тактичну мережу обміну даними за стандартами НАТО, то інтеграція з українськими ЗРК радянської розробки, напевно, вимагатиме додаткових технічних рішень", - пояснив він.

Інтегрування іноземних зенітних комплексів в українську систему ППО - важливе завдання, оскільки протиповітряна оборона ефективна саме як система, в якій всі компоненти пов'язані між собою у єдину мережу.

Чому ППО важлива для України

Проблема протиповітряної оборони в українському конфлікті для російської армії - одна з найсерйозніших.

Українська ППО озброєна не найсучаснішою зброєю - найпотужнішими були ракетні комплекси С-300ПС та С-300ПТ середнього радіуса дії, які будувалися ще у 1980-х роках. Крім них, на озброєнні стоять середні Бук-М1, ближні Тор-М, С-125 та різні переносні та артилерійські системи ППО для поля бою.

Однак в Україні збудували ешелоновану протиповітряну оборону. Це означає, що усі ці комплекси є частиною загального контуру з радарами, командними та інформаційними центрами.

Таку ешелоновану систему важко подолати, оскільки зенітні системи різної дальності прикривають одна одну та діють проти цілей на різних висотах, інформація надходить з різних радарів, обробляється й потрапляє до командних центрів, де ухвалюють рішення про знищення.

Один зі способів подолати системи дальнього та середнього радіуса - летіти на невеликій висоті, але тут велику небезпеку можуть становити ПЗРК та комплекси ближнього радіуса.

Наскільки ефективно діє українська система ППО, сказати важко, оскільки немає публічної інформації про кількість збитих цілей та промахів. Невідомо й скільки зенітних боєприпасів залишилося в арсеналі українських військових - з 24 лютого їм доводиться протидіяти не лише авіації, а й ракетам.

Однак можна припустити, що рано чи пізно Україна почне відчувати нестачу ракет і ЗРК, які також можуть виходити з ладу внаслідок несправностей та дій російської авіації і ракет.

Проблема для Росії

Українська ППО дуже обмежує можливості російської авіації, яка, судячи з інформації у відкритих джерелах, може діяти переважно в межах тактичної глибини на лінії протистояння, не наважуючись глибоко залітати в тил українських військ.

Така ситуація склалася через те, що російська авіація так і не змогла придушити українську систему ППО.

Як раніше розповів в інтерв'ю ВВС російський військовий експерт, науковий співробітник ІСЕМО РАН Ілля Крамник, це сталося значною мірою тому, що придушення ешелонованої системи ППО не розглядали в російському військовому плануванні, і російські повітряно-космічні сили не готувалися до її прориву.

"Росія продовжувала насамперед готуватися до війни з противником на кшталт блоку НАТО. А блок НАТО практично не має ешелонованої наземної системи ППО і спирається насамперед на повітряну міць. Головна система протиповітряної оборони НАТО - це винищувачі", - наголосив він.

"Вся російська підготовка щодо протидії ППО та ударній авіації - це була підготовка до того, що НАТО розкриватиме ППО за допомогою ударної авіації, а Росії доведеться оборонятися за допомогою систем ППО. До того, щоб розкривати оборону супротивника, який має за фактом вітчизняну систему ППО, Росія не готувалася", - додав Крамник.

Замало

Постачання західних озброєнь в Україну стартували ще до російського вторгнення 24 лютого, але з початком війни вони різко зросли.

Головний донор постачання, як і фінансової допомоги, - США. З 24 лютого обсяг американської допомоги Україні склав понад 6,92 млрд доларів. А якщо рахувати з початку 2021 року, то Сполучені Штати витратили більш як 7,62 млрд доларів на безпекову допомогу Києву.

США надали понад 1400 ПЗРК Stinger, більш як 6500 протитанкових комплексів Javelin та понад 20 тисяч одиниць іншої протитанкової зброї. Тільки з США в Україну передали 126 гаубиць М777 та понад чверть мільйона снарядів до них.

Однак це не призвело до переваги ЗСУ у кількості озброєнь над російською армією.

На початку червня, вже після того, як в Україну надійшла велика партія гаубиць, і їх почали активно використовувати на фронті, газета Independent з'ясувала, що перевага в артилерії російської армії в Україні над ЗСУ становить 20 до одного, а витрати снарядів - 40 до одного.

13 червня в інтерв'ю ВВС головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив, що вогнева міць Росії в 10 разів перевищує українську.

Тоді ж радник голови офісу президента України Михайло Подоляк заявив, що для зупинення російського наступу, ЗСУ потрібні кілька тисяч одиниць важкого озброєння: 1000 гаубиць калібру 155 мм; 300 РСЗВ; 500 танків; 2000 одиниць бронетехніки; 1000 дронів.

Те, що очима не побачиш

Відтоді, як Михайло Подоляк назвав ці цифри, Україна отримала багато військових вантажів, але, принаймні у відкритих джерелах, про обсяги, що наближаються до цифр, які озвучував Подоляк, мова не йде.

Слова про відкриті джерела - не формальність. Секретар Ради з питань національної безпеки і оборони України Олексій Данилов в інтерв'ю [3] виданню Liga.net 18 червня сказав, що "дуже багато країн просять не озвучувати військове озброєння, яке вони нам передають".

Як вважають військові експерти, таємно озброювати ЗСУ у сучасному світі дуже складно. Але можливо.

"Якщо говорити про те, що почали постачати ще до початку бойових дій, тобто індивідуальну зброю, то її можна постачати в будь-яких кількостях і цілком приховано. Велику техніку приховано не поставиш", - сказав ВВС Олександр Храмчихін.

Давид Гендельман, своєю чергою, пояснив, що дійсно "не вся номенклатура докладно озвучується у всіх деталях", однак на фронті не з'являлася якась серйозна зброя, яка б не фігурувала раніше в повідомленнях преси. Він не виключає того, що приховані поставки можуть відбуватися в тих сферах, які важко згодом відстежити.

"Конкретні типи снарядів та інших "дрібниць", про які заздалегідь не йшлося, - це буває. Частково це відбувається також у галузі запчастин для літаків та наземної техніки, засобів зв'язку, радіоелектронної боротьби, радіолокаційних станцій, електрооптики та взагалі всього, що, на відміну від нового виду озброєнь, на фронті очима не побачиш", - сказав він.

Як розповів Гендельман, є допомога, яка не привертає увагу, але при цьому відіграє навіть важливішу роль у війні, ніж артилерійські системи чи танки.

"Є не стільки таємні, скільки не дуже "хайпові" теми, як-от постачання боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів: якщо без додаткових кількох десятків САУ воювати можна, то без постачання величезної кількості боєприпасів, насамперед артилерійських, все б уже давно скінчилося", - каже експерт.

Часто визначити кількість військової допомоги просто неможливо. Багато країн допомагають, наприклад, фінансово або надають потужності для ремонту бронетехніки.

Проте інформація про нові постачання озброєнь в Україну з'являється мало не щодня.

Зброя з арсеналів

Іноземна військова допомога надходить в Україну з різних джерел. По-перше, зі складів збройних сил. Тобто якась держава віддає чи продає Києву зброю, яка вже є на її армійських складах.

Це дуже обмежує постачання, зазначає Олександр Храмчихін: "Наскільки я можу зрозуміти, для Заходу просто нереально постачати більше [озброєнь], щоб він сам не залишився взагалі без зброї".

По-друге, нестачу зброї, відправленої в Україну з країни-донора, можуть компенсувати треті держави.

На це розраховували, наприклад, у Польщі, яка віддала Україні 240 старих радянських танків Т-72. Натомість вона розраховує отримати якусь кількість західних, проте поки що переговори з Берліном не призвели ні до чого. Варшава розраховує і на отримання танків із США в рамках закону про ленд-ліз.

Нарешті, ще один спосіб - закупівля озброєнь, або нових, або старих. У червні Київ закупив у Польщі 60 самохідних артилерійських установок Krab, і це було повноцінне військове замовлення, на відміну від партії з 18 таких самих САУ, які передали Києву безоплатно.

Однак такі повноцінні контракти, зазвичай, потребують певного часу на виконання, оскільки часто зброю доводиться замовляти на заводах.

Чим допоможе ленд-ліз?

За словами Олексія Данилова, Україна очікує, коли почне діяти закон про ленд-ліз, який президент США Джо Байден підписав 9 травня 2022 року.

"Там є процедура. Ленд-ліз ще не починався [...] Це може бути липень-серпень, може, вересень. Тут дуже багато чинників. Треба розуміти, що світ не такий великий. Всі знають, що у кого є в країні. Наявність зброї, обладнання для її виготовлення, боєприпасів", - сказав він в інтерв'ю 18 червня.

Закон про ленд-ліз сам по собі не визначає постачання тих чи інших конкретних озброєнь. Цей документ лише дуже спрощує доволі складну процедуру закупівлі озброєнь у США, дозволяючи здавати зброю в оренду Україні та іншим країнам Східної Європи.

Наприклад, без закону орендовану техніку мають повернути США протягом п'яти років та відшкодувати збитки за будь-які пошкодження. Закон про ленд-ліз скасовує це обмеження.

Він також дозволяє президенту США не звітувати перед Конгресом щодо вибору озброєнь, які можна надати Україні в оренду в екстреному порядку.

Наприкінці травня Конгрес США також схвалив безпрецедентний за розмірами пакет допомоги Україні у майже 40 млрд доларів. Більшість цієї суми піде на озброєння української армії.

Так Вашингтон, з одного боку, спростив процедуру передачі зброї Києву, а з іншого - підкріпив цю допомогу матеріально.

Щоправда, військові експерти, з якими поговорила ВВС, сумніваються, що ленд-ліз та фінансова підтримка можуть серйозно змінити ситуацію у конфлікті.

За словами Олександра Храмчихіна, постачання озброєнь із заводів може бути ускладнене тим, що західний ОПК не перебудували для виробництва озброєнь для такого великого конфлікту.

"Нова зброя коштує дуже дорого, її складно виробляти. Поки що я не бачу жодних ознак того, що Захід починає в буквальному сенсі працювати на війну, щоб постачати [зброю] з заводів", - каже він.

А за словами Давида Гендельмана, у будь-якому випадку постачання озброєнь залежить від волі політиків: "Це залежить від політичного рішення Білого дому. В принципі, навіть з наявної можна було дати більше, ніж дали, але все впирається саме у політичне рішення".

Що і в якій кількості поставлятимуть в Україну після того, як запрацює ленд-ліз, не береться спрогнозувати жоден експерт, але поки що партії нових озброєнь часто не перевищують кількох одиниць, хоча в Києві хотіли б отримувати десятки і навіть сотні.

Так сталося із системами залпового вогню HIMARS, яких поки що в Україну поставили лише дев'ять одиниць. Спочтаку дали чотири, але у Пентагоні заявляли, що це лише перша партія, яка піде для навчання розрахунків.

У пресрелізі про надання NASAMS такої примітки не було. Як не було й обіцянки поставити у майбутньому ще більше таких ЗРК.

На фото KONGSBERG угорі: NASAMS - спільна розробка США і Норвегії

«Аргумент» [4]

На цю тему:

• Сучасна ПРО: чи зможуть технологїї Заходу зламати ядерний шантаж росії [5]
• Інша війна. Липень буде не менш важким, ніж червень [6]
• Україна скорочує використання безпілотників у війні з росією, вони стають неефективними - Business Insider [7]