На чому взагалі тримається диктатура, із чого починається, чим закінчується, на чому ґрунтується? Що взагалі таке свобода і як її досягти окремо взятій людині чи окремо взятому суспільству? Почнемо з азів – з уроків тиранії. З тих двадцяти, які виділив у своїй книзі американський історик, фахівець із Східної Європи Тімоті Снайдер.

Книга «Про тиранію. 20 уроків XX століття» вийшла у 2018 році, коли Трамп займав президентське крісло вже рік. Газета Washington Post порівняла її з Конституцією — такою ж маленькою і такою ж життєво важливою. Життєво важлива вона не тільки для американців, хоча писалася, в першу чергу, для них як застереження. Але поради, які Снайдер дав, як неважко здогадатися, працюють в умовах будь-якої диктатури. Не те, щоб ці поради містили в собі велику мудрість і таємне знання — ні, багато з них самоочевидні, а до багатьох прислухатися вже пізно. Але є серед них і ті, яких до Снайдера ніхто не давав, і ті, про дотримання яких всі встигли ґрунтовно забути. Загалом саме час вивчити уроки тиранії заново. Пройдемося найважливішим із перелічених у книзі.

Не підкоряйтесь заздалегідь

Один із найважливіших уроків — і один із тих, вивчати які ми вже запізнилися.

Будь-яка диктатура, каже Снайдер, завжди починається з одного: з того, що їй дозволяють розпочатися.

Не треба займатися самозневажанням: мовляв, від нас нічого не залежить, нас обдурили. Спочатку все справді залежить від вибору чи бездіяльності, чи мовчання кожного. Перший диктатор приходить до влади завжди шляхом виборів, і цей вибір робить субстанція під назвою «народ» — будучи в здоровому глузді і твердій пам'яті. Інша річ, що майбутній диктатор може створити собі ідеальний імідж, намалювати над головою правдоподібний німб — але на цьому його можливості поки що закінчуються. Бувай.

Захищайте громадські інститути

Ще один урок, за який ми отримали двійку. Не треба думати, каже Снайдер, що шановні та палко улюблені вами громадські інститути — це абсолюти, які неможливо похитнути.

Кожен потребує того, щоб перебувати під захистом закону, — але проблема в тому, що і закон потребує захисту. Те саме з незалежними ЗМІ, чесним судом, церквою.

Можна довго грати у суспільство споживання та користуватися послугами всього перерахованого, але треба пам'ятати, що в умовах диктатури перше легко заблокувати, друге корумпувати, а третє дискредитувати. А закон, як теж неважко переконатись, легко обнулити.

«Помилково вважати, що правителі, які прийшли до влади завдяки інститутам, не зможуть змінити або зруйнувати ці інститути — особливо якщо саме це вони й обіцяли зробити».

Снайдер наводить знамените висловлювання Венделла Філіпса, яке часто приписують Томасу Джефферсону: "Ціна свободи - вічна пильність". Або якщо перефразувати: ціна захищеності — готовність захищати. Ні, не абстрактну «Батьківщину» — конкретні цінності, конкретні літери Конституції, конкретні ЗМІ. І цій готовності вчить.

Відповідайте за те, як виглядає світ

Снайдер пропонує раз і назавжди попрощатися зі зручним девізом «Від мене це не залежить!». Диктатура будується за рахунок кожного, хто мовчить. Але особливо великий внесок у її розвиток роблять ті, хто механічно повторює її диктаторські символи.

«…1978 року дисидент Вацлав Гавел написав «Силу безсилих», де пояснював причини стабільності деспотичного режиму, в цілі та ідеологію якого вже мало хто вірить. Він навів приклад із директором овочевого магазину, який вішає у вітрині гасло «Пролетарі всіх країн, об'єднуйтесь!».

Справа не в тому, що крамар дійсно підписується під суттю цієї цитати з «Комуністичного маніфесту». Він вішає плакат у вітрині, щоб влада дала йому спокій. Коли всі випливають з цієї ж логіки, ми бачимо, як публічна сфера покривається знаками лояльності і опір стає немислимим».

Можна скільки завгодно малювати певні латинські літери на кожній поверхні, що підвернулася під руку, а потім підморгувати оточуючим: мовляв, це я просто так, для вигляду, але насправді ми з вами все розуміємо! У разі диктатури поняття «виду» немає.

Пам'ятайте про професійну етику

Професійна етика — це моральний кодекс, який зберігається навіть за умов повного знецінення всіх морально-етичних норм. Більше того: це єдине, що може відновити мораль і етику після їхнього повного краху — і що може запобігти цьому краху.

Якби кожен юрист дбав про дотримання Конституції, якби кожен суддя пам'ятав про презумпцію невинності та неупередженості суду, якби кожен вчитель думав про те, що брехати дітям недобре, якби кожен журналіст нагадував собі, що пропаганда не входить у сферу його професійної діяльності. , - загалом, якби кожен громадянин країни був професіоналом, ми жили б у чарівній країні фей та єдинорогів. Але ж сумлінне виконання службових обов'язків — не така вже фантастична вимога.

Будьте уважні до своєї мови

Підпорядкування диктатурі починається як з тиражування її символів, а й із повторення її слів. Думаю, за останні роки багато хто встиг помітити, що найвірнішим знаком політичних уподобань давно стала мова: «своїх» від «чужих» можна відрізнити за оборотами, що вживаються, — не потрібні навіть вторинні ознаки. Працює принцип носорогів з п'єси Іонеско: одні й ті ж мовні кліше, що механічно за всіма повторюються, дозволяють не шукати щоразу нових формулювань, не намагатися висловити власні думки, а копіювати чужі. Так поступово включається "автопілот" і відключається критичне мислення.

Проблема цих чужих думок у тому, що вони найчастіше вміло складені лінгвістами, які знають, як працює колективне мовне несвідоме:

Віктор Клемперер, літературознавець єврейського походження, звернув свою філологічну освіту проти нацистської пропаганди.

Він зауважив, як мова Гітлера заперечує легітимну опозицію: слово «народ» завжди означало одних людей на противагу іншим, зустрічі віч-на-віч завжди були протистоянням (за словами нашого президента, перемогою), а будь-які спроби вільних людей поглянути на світ інакше ставали очорненням лідера (або, як це формулює президент, наклепом)».

Вірте в істину

Мабуть, це найважливіша порада з усіх наведених у книзі. Суть його в тому, що абсолюти та непорушні моральні та юридичні норми є, і їх треба відстоювати. Поняття "мене це не стосується" не існує. Цинізм взагалі погана життєва стратегія, яка, до речі, тісно пов'язана зі спробою зняти із себе відповідальність за все, що відбувається довкола. Найабсурдніший аргумент на користь режиму, який я чула в житті, був одночасно і найцинічним: він зводився до того, що полиці супермаркетів забиті продуктами — тобто країна, мовляв, живе ситно. Чи варто говорити, що не тільки стан всього, що знаходиться за стінами цих супермаркетів, а й рівень інфляції, і зростання цін на ці продукти за останні років п'ять чи навіть три роки, і середній рівень зарплат враховані, звичайно, не були.

Потрібно вірити в істину — не в абстракцію, а в конкретику букви закону, який не можна обнулити. За Снайдером, існує кілька видів смертей істини:

«Перший вид — це відкрита ворожість реальності, що перевіряється, яка виражається в тому, що вигадки і брехня видаються за факти.

Другий вид смерті істини – це шаманські заклинання. Як зазначав Клемпер, фашистський стиль спирається на «нескінченне повторення», покликане зробити вигадане прийнятним, а злочинне — бажаним».

 

Третій вид — «магічне мислення», тобто віра у ті самі абстракції. За такого мислення президент як особа, яка обіймає певну посаду і має безліч посадових обов'язків, перетворюється на Президента — істоту сакральну, на божество, яка потребує віри та поклоніння. Якщо громадянське суспільство будується на основі магічного мислення, країна скочується в язичництво, а глава може нескінченно повторювати мантру «Я ваш голос! Тільки я можу займати це крісло!». І його слова ніколи не будуть піддані сумніву.

Дивіться у вічі та обмінюйтесь люб'язностями

Найнесподіваніша з порад Снайдера. Суть його в тому, щоб нагадати співгромадянам: людина людині - людина.

Ввічливість та адекватне ставлення до оточуючих, за Снайдером, — одна з тих речей, які роблять людину громадянином.

«Крім того, це спосіб підтримувати контакт зі своїм оточенням та руйнувати соціальні бар'єри. Спосіб з'ясувати, кому довіряти, а кому ні. Якщо ми вступаємо в епоху доносів, варто мати уявлення про психологічний ландшафт свого повсякденного життя».

Вибудовуйте своє приватне життя

Цей урок присвячений грамотному використанню соцмереж. Справа не лише у питанні про те, що лайкати, що ні і що за це буде. Справа в тому, щоб захищати своє приватне життя від тих, кого воно не стосується:

«Те, що великий політичний мислитель Ханна Арендт називала тоталітаризмом, було не всесильною державою, а стиранням відмінностей між приватним життям та громадським.

Ми вільні лише тоді, коли ми контролюємо те, що люди знають про нас, і те, за яких обставин вони це дізнаються».

Іншими словами, Снайдер радить перестати робити з себе обліковий запис «ВК», а зі свого життя — прозорий акваріум. Влада — та й не тільки вона — постійно шукає гачок, на який можна вас підчепити. Постарайтеся не давати їй таких гачків.

Будьте патріотами

Не тими, яких малює на плакатах і показує державними каналами, — а патріотами в первісному розумінні слова. Снайдер радить бути тими, хто бажає своїй країні процвітання і тому готовий змінювати її на краще.

«Націоналіст скаже, що "тут таке неможливо", і це буде першим кроком на шляху до катастрофи. А патріот скаже, що можливо, але ми це зупинимо».

Будьте відважні

"Якщо ніхто з нас не готовий померти за свободу, ми всі помремо при тиранії".

І додати тут нічого.

ЦИТАТИ

"Герой роману Девіда Лоджа казав, що, кохаючись востаннє, ти не знаєш, що кохаєш востаннє. З голосуванням те саме."

"Життя і політика нерозривні не тому, що навколишній світ турбують ваші почуття, а тому що він реагує на ваші дії."

"Професії можуть створювати форми етичного діалогу, неможливі між окремою особистістю та далекою від неї державою. Якщо члени професійного співтовариства мислять себе групою із загальними інтересами, з неухильними дотримання нормами і правилами, тоді вони знаходять впевненість, а зрештою і свого роду влада. Професійною етикою слід керуватися саме тоді, коли нам кажуть, що настала надзвичайна ситуація."

"Ймовірно, не можна зовсім уникнути екранів, але у двовимірному світі мало сенсу, якщо ми не можемо захиститися від нього уявним щитом, викованим десь поза його межами. Коли ми повторюємо ті самі слова та фрази, що з'являються у щоденному медіапотоці, ми погоджуємося з відсутністю ширших рамок. Щоб такі рамки виникли, потрібно більше ідей, а щоб з'явилося більше ідей, потрібно читати. Тому виженіть екрани зі своєї кімнати та обкладіться книгами. Герої Оруелла і Бредбері не могли собі цього дозволити, але ми поки що можемо."

"У найнебезпечніші часи ті, хто врятувався та вижив, зазвичай знають, кому можна довіряти. Не розгубити старих друзів — політика останньої надії. А завести нових — це перший крок на шляху змін."

"Протест може організуватися через соцмережі, але ніщо не стає реальністю, доки не виллється на вулиці. Якщо тирани не бачать наслідків своїх дій у тривимірному світі, нічого не змінюється."

(Джерело [2]).

Вгорі: обкладинка книги «Про тиранію. 20 уроків XX століття»

Переклад: «Аргумент» [3]

---

На цю тему:

• Терор як зброя. Як Росія з допомогою Ірану добиває світову безпеку [4]
• Судан - на порозі катастрофи та тотальної громадянської війни: зразкова диктатура із зразковим фіналом [5]
• Россию ждет страшная и смешная диктатура [6]