Ви досі намагаєтеся зрозуміти, хто керує країною, читаючи законодавство? Забудьте. Сьогодні справжню архітектуру влади можна зрозуміти, скролячи стрічку в соцмережах. Так, це новий спосіб ведення політики, де справжні стосунки між гілками влади розкриваються не на нарадах і не в кулуарах, а онлайн. Лайки, репости, хто кого згадує та ігнорує — має значення все.

Про це йдеться у статті видання LB.ua [2].

Зверніть увагу на свою стрічку новин. Парламент приймає важливий законопроєкт — Офіс Президента вдає, що нічого не сталося. Уряд розповідає про свої досягнення — соцмережі Верховної Ради і президента ігнорують це. Президент записує вечірнє звернення — наввипередки репостять усі. 

Отже, щоб зрозуміти, що насправді відбувається з балансом гілок влади в країні, не обовʼязково звертатися до Конституції. Достатньо відкрити соціальні мережі державних інституцій. Здається, що це дрібниця: хто кого згадав, хто про кого написав… Але ні, це симптом серйозної проблеми — сколіозу вертикалі влади.

Соцмережі сьогодні — це головний канал зв’язку влади з громадянами. І добре, що кожен орган має свої сторінки. Це сучасно, дієво і демократично. Адже демократія — це не лише про вибори, Конституцію чи формальний поділ повноважень між гілками влади. Демократія починається з довіри і поваги. І найперше з публічної. І отут у нас виникає серйозна проблема.

Коли державні органи спілкуються з людьми, їхня комунікація має бути чіткою, злагодженою й послідовною. Вони мають виглядати як команда. Команда = довіра і повага. Особливо в часи війни, коли суспільству потрібна впевненість і єдність.

Натомість ми бачимо, що комунікація між державними інституціями розфокусована. І дуже часто одностороння.

Там, де мала б бути співпраця, звучить лише один голос. Там, де очікуємо балансу, отримуємо мовчання. Це мовчання багато каже.

Хто про кого мовчить?

Відкриваємо акаунт [2] Верховної Ради. Тут читаємо про зустрічі президента, заяви урядовців, міжнародні домовленості. Що ж, це логічно, адже парламент є майданчиком, де перетинаються всі гілки влади. Верховна Рада, принаймні в комунікації, визнає наявність інших інституцій і подає свою роботу в контексті ширших державних процесів. 

Загалом, за перші 10 днів літа 187 дописів, з яких Верховна Рада згадує президента приблизно в 30 % своїх публікацій, а уряд — орієнтовно у 2 %.

Баланс комунікацій гілок влади. Фото: надано ЧЕСНО

Далі скролимо Telegram-канал Володимира Зеленського, і тут складається враження, що парламент і уряд у цій державі не існують. З 1 по 10 червня маємо 58 дописів, 100 % з них — про роботу президента. Законопроєкти ухвалюються самі, без участі депутатів, а рішення реалізуються винятково указами чи нарадами. Спробуйте знайти згадку про Верховну Раду на сторінках президента. Закон ухвалено? Його «ініціював президент». Політичне рішення? «Президент забезпечив». Перемовини з партнерами, призначення, укази, нагородження — це все президент. Тоді як роль інших гілок влади в кращому разі розчиняється у фразі «спільна робота», а в гіршому — просто зникає. Немає «ми» — лише «я».

Офіційний канал прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля з 1 по 10 червня налічує 30 дописів. 70 % контенту — робота голови уряду, робочі зустрічі, домовленості, інколи результати засідань Кабміну. Але й репости з президентських дописів тут зʼявляються кілька разів на день. Проте знову немає нічого про діяльність парламенту. 

Офіційна комунікація міністерств подібна до премʼєрської — вони пишуть про свої досягнення. Рідко згадують парламент, навіть коли мова про реалізацію законів.

У центрі всього новини з Банкової. Це не помилка комунікації. Це ілюстрація сколіозу влади.

І якщо системно стежити за тим, як комунікують Верховна Рада, Кабінет Міністрів і президент, можна побачити одну просту, але тривожну закономірність: Рада і Кабмін говорять про себе і про президента; президент — лише про себе.

Де-юре Україна є парламентсько-президентською республікою, та в інформаційному просторі все навпаки. Президентська держава.

Ця інформаційна асиметрія підсвічує те, що державна комунікація не взаємопов’язана, послідовна і системна. Значна проблема полягає в тому, що інституції не підсилюють одна одну в публічному просторі, не формують спільної картини того, як працює держава і хто за що відповідає.

Ба більше, комунікаційно знецінюються інші гілки влади. А в результаті знецінюється й сама ідея стримувань і противаг.

Чому це небезпечно?

Коли президент мовчить про інші гілки влади, але ті постійно визнають його роль, це створює інформаційну ієрархію, в якій Верховна Рада і Кабмін є звичайними виконавцями, а не повноцінними партнерами. 

Уявіть, якби після ухвалення важливого закону Офіс Президента публікував пост, де вітав би спільну роботу з парламентом, а Верховна Рада у відповідь акцентувала на підтримці ініціативи президента. Це було б не простою комунікаційною співпрацею, а реальним зміцненням інституцій.

Натомість відбувається знецінення інституційної довіри. Це небезпечне політичне явище, особливо під час війни, коли необхідна підтримка міжнародних партнерів. Крім того, такий дисбаланс розмиває механізми політичної відповідальності, оскільки немає чіткої прив’язки, хто виступив ініціатором. Хто відповідальний за провал? Суспільство цього не бачить і не знає. 

Здається, що кожен закон — це ініціатива президента, а не результат парламентської роботи. За таких умов очевидно, що й довіра до Верховної Ради спадає. А разом з нею знижується легітимність законодавчого процесу. І внаслідок цього процесу суспільство все частіше чує про втрату суб'єктності парламенту. Важко чесно оцінити роботу влади, коли ти не бачиш повної картини з чітким розмежуванням зон впливу та відповідальності.

Публічна комунікація — своєрідний лакмусовий папірець реального розподілу влади. І якщо ми бачимо, що про президента говорять усі, а він тим часом лише про себе, то це вже не виклик воєнного часу, не випадковість і не політична мода. Це реальна небезпека, яка перетворює парламентсько-президентську республіку на офісно-президентську.

Що з цим робити?

Щоб виправити це, президентські комунікації мають системно згадувати і визнавати парламент й уряд як повноцінних партнерів. Це необхідно робити заради підтримання балансу. 

Інституції не повинні зводити всю свою роботу до «виконання ініціатив президента». Це шкодить і їм, і країні. Кожна гілка влади повинна говорити про себе і трохи про колег.

Власне, тільки взаємоповага, вміння комунікувати, спільна відповідальність і довіра здатні врятувати владу від нинішнього перекосу.

* * * * * * *

Нагадаємо: тим часом головний архітектор перемоги В. Зеленського на президентських виборах Ігор Коломойський відгуляв на весіллі судді Барсук, яка раніше ухвалювала рішення у його справах (ОНОВЛЕНО) [4]. Але за офіційними повідомленнями влади, І. Коломойський у цей час перебував - і нібито досі перебуває - у СІЗО СБУ.

Фото УП

Так, бізнесмен Ігор Коломойський був гостем на весіллі судді Північного апеляційного господарського суду Марини Барсук (у дівоцтві Дідиченко), яка ухвалювала рішення у низці справ, в яких фігурував олігарх.