Урожай-2023: може бути гірше, ніж погано

Важная новость

Можливо, низький урожай навчить нас цінувати свою працю і не віддавати за безцінь те, що дається згодом і кров'ю.

Про це йдеться у статті ZN.UA [2].

Україна зібрала врожай — уже отримали понад 40 млн. тонн. Не найнижчий за сучасну історію країни, але найгірший за останні сім років. Та й ціна зерна цього року надто висока, щоб розбазарювати вирощене ліворуч і праворуч. Особливо на тлі скорочення посівних площ озимої пшениці та усвідомлення того, що врожай 2023-го буде незрозумілим.\

Ще в полі

Незважаючи на те, що вже грудень, ще збираємо. Кукурудза. Усі добре розуміють, що рекордні торішні 42 млн. тонн нам тільки снилися. Намолотили 15,5 млн. тонн з площі 2,5 млн. га. 40% площ кукурудзи очікують на полях, а мотивації збирати її немає.

Кукурудза — експортна культура, активність її збирання безпосередньо залежить не лише від погоди, роботи «зернового коридору» (ініціатива ООН, Туреччини, України, яка дозволила розблокувати експорт зерна з трьох українських портів), а й від ціни.

Чому, спитайте ви, аграрії не поспішають додавати мільйони тонн до загального валу за рахунок цариці полів? Відповідь банальна - немає заробітку у фермера від реалізації зерна.

Згадується, як років десять тому у полях України зимували кілька сотень тисяч гектарів, бо ціни не було, а сушити виходило надто дорого.

В умовах 2022-го, якщо балансувати між думками та настроями фермерів, тобто всі шанси, що близько мільйона гектарів, або у перерахунку на тонни — 6 млн тонн кукурудзи, зимуватимуть у полі в очікуванні кращої долі.

Усього на кінець листопада ми маємо трохи більше 40 млн тонн зерна. Загальний урожай, за оцінками Мінагро, скоротиться до 51 млн. тонн проти рекордних 86 млн. тонн у 2021 році.

Наприклад, зібрали вже сакральну гречку. Більше того, в окремих магазинах ціну на крупу дещо знизили (швидше за все, ненадовго). Загалом на коло гречка дорога і продовжує лежати на полицях. За даними Мінагро, є 156 тисяч тонн. Ще один камінь спотикання – жито. Під урожай-2022 площі озимого жита, а саме озима є основою врожаю цієї культури, скоротили на третину – до 108,5 тис. га. Але на тлі падіння купівельної спроможності населення та постійного зростання цін на хліб проблема начебто є, але в умовах війни наявність чи відсутність житнього хліба люди точно переживуть.

Стратегічна пшениця

Основної культури для виробництва хліба зібрали 19,4 млн. тонн, тобто мінус 13 млн. тонн пшениці проти минулого сезону. Частина площ під ракетами та «градами». За оцінками учасників аграрної спільноти, цього сезону на карті замальовані кривавими усі сільськогосподарські угіддя Донецької області, по 70% угідь Луганщини та Херсонщини, а також по 60% сільгоспугідь Миколаївської та Запорізької областей. Частину територій заміновано, тож земля так і не дочекалася комбайнів. Ще частину полів не прибрали, бо чоловіки на фронті.

Пшениці за будь-яких умов достатньо. Загалом, щоб контролювати ситуацію та бути спокійними у всіх сенсах, Україні потрібно на сезон мільйонів 7–8 тонн пшениці. Внутрішній ринок скоротився, адже частина людей війна змусила виїхати з країни. Мудрі українці, які тримаються разом удома, запаслися мішком-другим муки (про всяк випадок) ще в перші тижні березня.

Про якість основної культури говорити не будемо. Несвоєчасно. Та й зберігатимуть пшеничку окремі категорії господарств у рукавах. Історія рукавів не нова, але не дуже відома, адже раніше багато фермерів збирали і одразу ж продавали зерно. Цього року продавати не поспішали, адже ціни спочатку взагалі були (як емоційно у розмовах ділилися виробники) нижчими за плінтус. Хто не в курсі, то ціни на пшеницю у липні 2022-го становили менше ніж 5 тис. грн за тонну проти 9 тис. у січні. Усі заробітки забирала логістика на тлі війни, блокади портів та наповнених зерном елеваторів.

Питання ціни хліба в широкому сенсі — болісне і до кінця не вирішене, але про це іншим разом.

Неоднозначно і з урожаєм ячменю. У нас є 5,6 млн. тонн проти 9,4 млн. тонн у 2021 році. Тобто на експорті ячменю ми не заробимо. Зараз на зовнішні ринки відправили 1,3 млн. тонн проти майже 8 млн. на кінець листопада 2021-го.

Чим торгуємо

Торгівля ячменем над пріоритеті. Наразі дві культури визначають експортно-валютний потенціал країни — пшениця та кукурудза.

Продали на зовнішні ринки за кілька місяців сезону 2022/2023 трохи більше 17 млн. тонн зерна. Зокрема, кукурудзи – 9 млн тонн, пшениці – 6,6 млн. За оцінками USDA, Україна може експортувати 11 млн тонн пшениці цього сезону. Мінекономіки налаштовано оптимістичніше і вірить у 13 млн тонн.

У листопаді "зерновий коридор" продовжили ще на 120 днів. Мінагро впевнено заявляє про те, що обсяги експорту вийшли на довоєнний рівень (до початку повномасштабного вторгнення у лютому) і становлять близько 7 млн. тонн на місяць. І що тепер слід зосередитись на пролонгації «зернової ініціативи» на рік мінімум. Але чи чим буде торгувати?

Зернові перспективи

Тут виникає найбільше запитань. Україна, де йде війна, зібрала 2022 року врожай завдяки тому, що восени 2021-го змогли більш-менш посіяти та закласти основи виробництва хліба. Озимих – пшениці як основи врожаю 2023-го – посіяли 3,8 млн га, або мінус 3 млн га. Озимого ячменю посіяли 613 тис. га (під урожай-2022 – 969 тис.), жита – 79,2 тис. га (під урожай-2022 – 108,5 тис.).

Невідомо, як перезимують озимину та що буде навесні.

Не хотілося б згадувати, але в історії сучасної України є глава, коли із зими не вийшло понад 60% пшениці озимої (таких масштабів пошкодження площ посівів озимих зернових не спостерігалося протягом останніх 50 років). Пересіяти не вдалося. Урожай пшениці у 2003 році впав до 3,6 млн. тонн. Саме 2003-го, після успішного сезону експорту, довелося терміново імпортувати пшеницю. Через 20 років історія може повторитись?

Зараз невідомо, чи сіятимуть аграрії яру пшеницю, з якою, на відміну, наприклад, від канадських фермерів, практично ніколи не працювали. Не зрозуміла до кінця історія з кукурудзою.

Бажання сіяти безпосередньо залежатиме від вартості ресурсів на посівну та цін на основні зернові.

Поки що мотивації немає. На зерні заробляють усі, крім українського фермера: трейдер, власник судна, яке возить зерно зерновим коридором, страхові компанії, залізниця.

Без варіантів, аграрії вийдуть у поле наступної весни, бо з діда-прадіда в серці кожного закладено любов до праці. Та й не можна, щоби земля гуляла.

А ось питання раціонального використання вирощеного… Розбазарити чи продати за безцінь найпростіше. В умовах війни та невідомого завтра треба продумувати кожну угоду з продажу пшениці/кукурудзи/жита. Бажання експортувати та годувати світ має відкривати можливості розвитку вітчизняного фермера, забезпечувати реальні заробітки виробнику, щоб він щоранку прокидався, бо поле кличе.

Ми вміємо вирощувати, можемо годувати світ.

Нам би ще навчитися цінувати власну землю, свою працю і не віддавати за безцінь те, що дається згодом і кров'ю.

Нам би навчитися розпоряджатися тим, що виростили як справжні господарі, щоб не говорити, як у тому анекдоті: «Досить, батьку, торгувати, бо нема чим здачу давати».

Фото угорі: Getty Images

На цю тему: