Майже десятиліття в Ірані не було таких жорстких репресій, як 2023 року. Зросла кількість страт, тисячі людей опинилися за ґратами через участь у протестах, жорсткішим стало законодавство і правозастосування. Головна причина змін — зміцнення в країні консервативного табору, представники якого отримали більшість у парламенті, і президентське крісло. Проте проблема може бути глибшою: у 2021–2022 роках впала модель «іранської демократії», в рамках якої протягом останніх 30 років реформатори успішно боролися з консерваторами за владу. Ця половинчаста конструкція у багатьох викликала скепсис, але насправді дозволяла проводити реформи, які буквально рятували життя людей.

Про це йдеться у статті видання meduza [2].

Число страт в Ірані пішло різко нагору після початку загострення в Газі. І це не єдине свідчення посилення режиму

Більше людей, ніж у 2023 році, востаннє в Ірані було страчено вісім років тому. А 1988-го в країні лише з політичних причин стратили, за різними підрахунками, від трьох до п'яти тисяч людей. Інакше кажучи, нинішні часи не можна назвати кровожерливими в історії Ісламської республіки. Список політв'язнів, які перебувають у в'язницях, зараз налічує приблизно 1100 осіб.

З початку дев'яностих Іран пройшов довгий шлях реформ, і сьогодні життя країни сильно відрізняється від постреволюційних вісімдесятих. Але й у ці 30 років лібералізація чергувалася із періодами реакції. Інша справа, що події останніх двох років видають наявність у певних кіл суспільства і частини політичних еліт стійку ностальгію за тими вісімдесятими — часу, коли, незважаючи на значні труднощі (економічний спад через санкції, війна з сусіднім Іраком), громадяни країни масі своїй поділяли ті цінності, які транслювало духовенство, що прийшло до влади. Коли сотні тисяч людей записувалися добровольцями до армії, а підлітки кидалися на ворожі кулемети на ім'я імама Хомейні на вустах. Багато консерваторів вважають, що втратили підтримку через те, що влада ослабла, а ісламські цінності розчинилися. І саме час показати силу та повернути колишній спосіб життя.

Навіть цифра в тисячу з гаком політв'язнів може не відображати реальну картину. Іранські правозахисники стверджують, що під час антиурядових протестів кінця 2022-го влада заарештувала близько 30 тисяч осіб. У березні 2023 року вони звільнили 22 тисячі, але про інші великі хвилі амністії не повідомлялося.

Головним методом залякування протестувальників стали страти. Взимку позаминулого року і навесні минулого року як мінімум семеро людей було повішено за звинуваченнями, пов'язаними з протестною активністю, ще близько 30 засуджено до смерті і досі чекають страти. В одному з випадків влада привела до виконання прилюдно на одній із вулиць Мешхеда на заході Ірану. До цього здавалося, що практика публічних страт у великих містах давно пішла у минуле.

Восени, з початком загострення в секторі Газа, в Ірані різко вгору пішла кількість смертних вироків. Ймовірно, момент видався владі відповідним, оскільки увага світових і навіть місцевих ЗМІ була зосереджена на палестинській проблемі. Менше ніж за два місяці, починаючи з 7 жовтня, було страчено 127 осіб, а всього за перші 11 місяців року число страчених становило не менше 600 (свіжіших даних поки не з'явилося; чекати на них, швидше за все, потрібно ближче до весни).

Але про посилення свідчать не лише страти та затримання. У 2023 році на вулиці іранських міст, змінивши назву, повернулася сумнозвісна поліція вдач. Влада почала експерименти з новими методами примусу дотримуватися ісламського «дрес-коду»: «розумних» камер, які допомагають встановити особистість водіїв, у чиїх машинах їздять жінки без хіджабу, примусове лікування у психолога у разі відсутності хустки, пломбування ресторанів та торгових центрів, відвідувачі яких одягаються «неналежно».

Нарешті, після кількох місяців дискусії та доопрацювань було ухвалено новий закон про дотримання хіджабу. Він серед іншого:

- посилює відповідальність за відсутність належного головного убору у жінок;

- передбачає від п'яти до десяти років позбавлення волі для людей, які пропагують порушення ісламського «дрес-коду»;

- у десятки разів збільшує штрафи та вводить дворічну заборону на виїзд із країни за образу чи висміювання хіджабу.

Більшість страт в Ірані не пов'язані з політикою. Зростання їх числа - показник посилення у всіх сферах життя

Побіжний погляд на всі ці події може призвести до помилкового висновку, що політичні репресії наростають у відповідь на протести кінця 2022 року. Насправді самі тодішні виступи вже стали реакцією на «закручування гайок», що посилюється. Причому хіджаб був лише малою частиною загального процесу.

Показовою є ситуація з стратами. У період президентства Хасана Рухані (2013-2021 роки) реформатори при владі прагнули скоротити цей показник, і частково їм це вдалося. Якщо в 2015 року в Ірані стратили майже 1000 осіб на рік, то останні три роки правління Рухані число впало до 250–300 на рік.

Розворот у зворотному напрямку стався відразу, як тільки консерватори придбали меджліс та крісло президента за підсумками виборів 2020 та 2021 років. Вже 2022-го, згідно з даними Iran Human Rights (IHR), в Ірані сталося мінімум 582 страти — приблизно вдвічі більше, ніж роком раніше.

Але, всупереч поширеному стереотипу, абсолютна більшість страт не пов'язані з політикою. 279 повішень у 2022 році відбулися на основі принципу "гесас" (кісас) - тобто відплати. У таких випадках, як правило, йдеться про вбивство, як покарання за яке сім'я потерпілого може вибрати для обвинуваченого страту або тюремне ув'язнення. На другому місці (255 страт) - страти за злочини, пов'язані з наркотиками. Третє місце (21 страта) – за зґвалтування. І лише потім йдуть 18 страт, які так чи інакше можуть бути пов'язані із політичною активністю засуджених.

Іншими словами, загальний тренд свідчить не просто про зростання політичних репресій, а про радикальне посилення правозастосування як такого. Консервативна частина еліти, яка закріпила перемогу над реформаторами у 2021 році, з приходом до влади президента Ібрагіма Раїсі, у принципі бачить у стратах нормальний спосіб взаємодії із суспільством.

Вбивствами влада не обмежується: вони вводять обмеження на продаж контрацепції, зачищають нелояльних викладачів в університетах. Протест минулого року, окрім загальної накопиченої втоми, став реакцією якраз на сповзання у вісімдесяті, яке йде вірно і не те щоб повільно.

Кілька років тому реформатори знизили кількість страт. Вони сподівалися налагодити відносини із Заходом і бачили, що найвища міра покарання не допомагає у боротьбі з наркотиками.

У 2015-му, на який припав попередній пік страт, головною причиною зростання їхньої кількості стала боротьба з наркотиками, яка трохи раніше, в період президентства консервативного популіста Махмуда Ахмадінежада, вилилася у поправки до відповідного законодавства. У новій версії закону було розширено список наркотиків, зберігання та виробництво яких каралося стратою, а також знижено обсяги, за які підсудному належала найвища міра. Зміни дозволили прискорити процедуру виконання.

Якщо 2012 року в Ірані стратили 314 осіб, то 2013-го вже 369, 2014-го — 743, а 2015-го — 977. І кожного року близько 70% смертних вироків припадали на злочини, пов'язані з наркотиками.

Реформатори почали працювати над зниженням числа страт з 2015 року, і на те було кілька причин.

По-перше, вони прагнули показати лібералізацію вдач населення, яке за них проголосувало. З цієї ж причини при Рухані влада менш суворо почала підходити до ісламського дрес-коду.

По-друге, Тегеран хотів продемонструвати привабливіший образ країни світу. У 2015 році було підписано «ядерну угоду», в рамках якої Іран зобов'язався обмежити свої атомні проекти в обмін на відміну основних санкцій. Іранська сторона всерйоз розраховувала на західні інвестиції, туристів з Європи та повернення до числа «нормальних» держав. А для цього непогано було б працювати над іміджем країни.

Нарешті очевидним стало і те, що страти не допомагають перемогти наркотики. Тільки за офіційними оцінками, наркозалежних людей у країні було два мільйони, причому ситуація лише погіршувалась. У результаті 2018 року реформатори ініціювали зміни до законодавства з контролю за обігом наркотичних засобів. Марихуану виключили з-поміж речовин, за зберігання та виробництво яких належить страту, а за іншими найменуваннями значно збільшили необхідний для вищого заходу обсяг. Наприклад, стратою може закінчитися виявлення в людини 50 кілограмів опіуму або 2 кілограми героїну, тоді як раніше вистачало 5 кілограмів опіуму або 30 грамів героїну.

Число смертних вироків за наркотики відразу знизилося майже вдесятеро: у 2017 році з цієї причини стратили 230 осіб, наступного — 24.

Консерватори вибили реформаторів із політичної сцени. Здається, цього разу період репресій надовго

Процес інтеграції Ісламської республіки до світової спільноти обірвав Дональд Трамп, який розірвав «ядерну угоду». Сьогодні Ірану вже нема чого оглядатися на критику щодо порушень прав людини — курс на нормалізацію відносин із Заходом визнаний безперспективним. При цьому альтернативні світові центри, такі як Китай та Росія, далеко не такі чутливі до жорсткого ставлення до населення.

Але ще важливішим є те, що консервативний табір не просто переміг у боротьбі за владу всередині Ірану, а розтоптав і викинув реформаторів за межі політичного поля.

Розглядаючи авторитарні політичні системи, багато спостерігачів схильні скептично ставитися до демократичних елементів та інституцій, що існують у них. Це повною мірою стосується сприйняття ситуації в Ісламській республіці. «Але всім керує духовний лідер», «Які можуть бути вибори в теократії?, «Всі ісламісти на одну особу» — приблизно такий набір реакцій доводиться чути, коли розповідаєш про політичну систему Ірану.

Тим часом, кожен новий президент в Ірані за останні 30 років значно трансформував як зовнішню політику, так і стан справ усередині країни.

У період президентства реформатора Мохаммада Хатамі (1997–2005 роки) у країні розвивалися ЗМІ з альтернативними державними точками зору.

Консерватор Ахмадінежад (2005–2013) просував лівий популізм у дусі Уго Чавеса.

Рухані після 2015 року прагнув налагодити діалог із Заходом та практикував плавну лібералізацію всередині країни.

Чималий вплив на курс розвитку країни має і парламент (Меджліс), де на суперечки політичних об'єднань накладаються лобізм великого бізнесу та інтриги різних місцевих кланів.

Вибори в Ірані ніколи не можна було назвати вільними — кандидати проходять через фільтр Ради вартових конституції. Але навіть після відсіву передвиборна боротьба протягом 30 років залишалася дуже конкурентною, а результат — непередбачуваним. За великим рахунком, у цьому і була основна особливість, яка дозволяла говорити про іранську модель демократії.

Однак останні вибори депутатів меджлісу (2020 року) і президента (2021-го) вперше за останні три десятки років виявилися безальтернативними. Для порівняння, коли Ахмадінежад став президентом у 2005 році, він переміг у конкурентній боротьбі у другому турі. Перед початком передвиборчого циклу опитування давали лише 2%, за підсумками першого туру він набрав 19%, а його головний суперник — 21%. А ось у 2021 році на виборах президента не було жодної конкуренції: усі допущені альтернативні кандидати наперед не мали шансів, і перемога консерватора Раїсі була зумовлена задовго до дня голосування. У результаті він набрав у першому турі 72% - 18 мільйонів голосів. Друге місце (з 4 мільйонами голосів) «посіли» зіпсовані бюлетені – графи «проти всіх» в Ірані немає. При цьому і парламентські, і президентські вибори відбулися за історично мінімальної явки. Виборцю такі «вибори» нецікаві – електорат реформаторів на дільниці просто не прийшов.

Причин, чому реформатори опинилися за бортом, багато.

Вихід Трампа з «ядерної угоди» вибив ґрунт із-під ніг «системних лібералів», які зробили ставку на нормалізацію відносин із Заходом.

Іншою причиною стала смерть у 2017 році найвпливовішої постаті в реформаторському таборі — колишнього президента Алі Акбара Хашемі Рафсанджані (саме він розпочав перші масштабні реформи у дев'яності).

Нарешті, консерватори апріорі мали більше шансів на успіх, оскільки їм симпатизує Корпус вартових ісламської революції, і духовний лідер Алі Хаменеї.

За сукупністю всіх цих факторів реформаторський табір геть позбувся і підтримки виборців, і ваги у внутрішньополітичній боротьбі.

Варто визнати, що багато реформаторів і так грали в лібералізм не лише за покликом серця, а й задля залучення голосів. Але мало де у світі політики відрізняються особливою охайністю, і іранська «двопартійна система» нехай не без проблем, але працювала. Політичний маятник не вирішував усіх проблем, але давав надію, що на наступному етапі прийдуть нові люди та виправлять помилки нинішньої влади. Що стосується стратами це буквально врятувало безліч життів.

Поки триває відкрита політична боротьба, є сили, які готові захищати права людини, обмежувати репресії та не давати ходу вбивствам людей. У сучасному Ірані ця система, схоже, віджила своє, і маятник у зворотний бік за підсумками наступних виборів уже не хитнеться. Немає причин, які б змусили владу відмовитися від тактики, освоєної за останні роки: допускати до виборів лише тих прихильників реформаторської лінії, які давно втратили серед виборців будь-яку популярність. Довгострокову перемогу здобули консервативні сили, чиї позиції навряд чи вдасться похитнути легальними політичними методами.

Вгорі: марш проти репресій у Ірані. Париж, 11 грудня 2022 року. Фото: Remon Haazen / ZUMA Press Wire / Scanpix / LETA

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Президент Ізраїлю показав докази застосування іранських дронів в Україні (ФОТО) [4]
• Іран швидко нарощує об’єм збагаченого урану – МАГАТЕ [5]
• Іран прискорює збагачення урану на граничного до збройового рівні – МАГАТЕ [6]
• Іран «небезпечно близький» до створення ядерної зброї – прем'єр Ізраїлю [7]
• Війна у цьому році може спалахнути в Україні, Ірані та біля берегів Тайваню - Le Monde [8]