Українці пережили надзвичайно травматичний рік. Але їхня країна вступає в 2023-й, маючи причини для обережного оптимізму. Хоч війна ще далека до свого завершення, за 10 місяців після початку російського вторгнення з’явилася низка внутрішніх і міжнародних тенденцій, які віщують майбутню українську перемогу.

Про це в статті для Atlantic Council [2] пише директор компанії Wooden Horse Strategies Браян Меффорд. Він перелічує вісім факторів, які визначили хід війни в 2022 році і вплинуть на результат конфлікту у наступні місяці.

Українська військова доблесть. За межами Кремля мало хто сумнівався в тому, що Україна буде оборонятися. Але на початку 2022 року в усіх на думці було питання: «Як довго українські Збройні сили реалістично зможуть чинити опір силі російської армії?». Багато коментаторів були переконані, що будь-який організований український спротив швидко провалиться. Навесні 2014 року слабкість української армії дозволила Росії окупувати частину Донбасу. ЗСУ швидко адаптувалися і покращилися. Але існувало питання про те, наскільки успішно вони б протистояли проти сили, яку в лютому 2022 року ще вважали «другою армією світу».

«10 місяців російського вторгнення показали, що українська армія в багатьох напрямках досягла стандартів НАТО або й перевершила їх. Попри те, що часто ворог мав перевагу у зброї і чисельності, українські солдати виявилися висококваліфікованими і з хорошим командуванянм. Вони також краще мотивовані необхідністю захищати батьківщину. Як колись зауважив письменник Гілберт Кіт Честертон, справжній солдат б’ється не тому, що він ненавидить те, що перед ним, а тому що любить те, що за ним», - пише Меффорд.

Українська стійкість. Весь світ був приголомшений і вражений надзвичайною силою і сміливістю, яку продемонстрував український народ в 2022 році. У свою чергу, для Росії це було повною несподіванкою. Готуючись до вторгнення, Кремль покладався на помилкові звіти розвідки, які заперечували український національний дух і прогнозували капітуляцію Києва за три дні. Цей катастрофічний прорахунок повинен стати хрестоматійним прикладом для майбутніх поколінь авторитарних режимів, які вірять у власну пропаганду.

З 24 лютого і до сьогодні українці залишаються непохитними попри окупацію, облоги, перебої в енергетиці, а також російські воєнні злочини, які включають сексуальне насильство, примусові депортації і масові вбивства.

«Не варто недооцінювати країну, яка пройшла через жахіття Голодомору в 1930-х роках і апокаліптичні бої на східному фронті в часи Другої світової війни. Але Росія саме це й зробила», - пише автор.

Англо-американські союзники. «Особливі відносини» між США і Великою Британією ще раз довели, що вони необхідні вільному світу. Україна отримала від США і Британії розвідувальні дані, підготовку військових, а також фінансову і військову допомогу. І це допомогло їй розбити більшу частину загарбницьких військ Росії на полі битви. Кожен українець добре знайомий з назвами переданої військової техніки. Всі знають, що таке HIMARS, Javelin, Stinger, NLAW, Harpoon і Patriot. Автор зауважує, що більшості цих систем близько 30 років. Але всі вони виявилися ефективними у битві проти російської армії.

Польська солідарність. Впродовж століть Польща і Україна пережили багато конфліктів. Але нинішні відносини між сусідніми народами міцні, як ніколи. Меффорд нагадує, що Польща відкрила свої двері для мільйонів біженців з України. Багато країн допомагали українцям, які втекли від війни. Але польська щира допомога особливо вирізняється. Також Варшава забезпечила військову допомогу, підготовку військових і дипломатичну підтримку. В історії не багато прикладів такої добросусідської солідарності.

Турецька підтримка. Деякі спостерігачі продовжують сперечатися про реальну природу позиції Туреччини в російсько-українській війні. Але ніхто не може заперечити, що турецька допомога в останні роки була великим подарунком для України. Без турецького успіху в укладанні «зернової угоди», яка допомогла відновити український продовольчий експорт, українські фермери опинилися б в ще більш відчайдушній ситуації. А світ постав би перед загрозою голоду.

Турецькі ударні безпілотники «Байрактар» зіграли важливу роль у перші тижні війни. Ця зброя допомогла врятувати Київ і Харків від російської окупації. Автор також нагадує, що Анкара закрила прохід через Босфор для російських військових кораблів. А останнім часом вона допомагала Україні з електроенергією.

«Реакція Анкари на російське вторгнення в Україну підкреслила відновлення турецького статусу як великої сили в регіоні з глобальними амбіціями. Турецький президент Раджеп Таїп Ердоган зараз здається найбільш вірогідним брокером мирної угоди між Росією і Україною, оскільки він лишається єдиним лідером, який може взаємодіяти з обома сторонами», - йдеться в статті.

Об’єднана Європа. Впродовж 2022 року Київ користувався на диво високим рівнем європейської єдності в підтримці України. Ця єдність була під загрозою в кінці 2021 року, коли Німеччина просувала запуск спільного з Росією газопроводу «Північний потік-2». Сьогодні цей проект мертий. А російська агресія переконала в минулому нейтральні Швецію і Фінляндію приєднатися до НАТО. Але не лише оборонний альянс став сильнішим. ЄС тепер має найбільше значення за весь час свого існування. Ця єдність з’явилася всупереч російським спробам розділити Європу за допомогою маніпуляцій з поставками енергоносіїв і диверсійних зусиль по всьому ЄС. Москва розраховувала на розкол в Європі. Але вторгнення в Україну змусила континент консолідуватися.

Російська імперіалістична зарозумілість. Рішення Путіна вторгнутися в Україну викрило часто сумні реалії, які стоять за імперською позицією Росії. Злочинно задумане і некомпетентно реалізоване вторгнення в Україну знищило міф про Росію як військову суперсилу і зробило країну найбільш ізольованою на міжнародній арені з часів Більшовицького перевороту. Сьогодні Росія може розраховувати лише на дрібку інших країн-парій, таких як Білорусь, Іран і КНДР. Китай з радістю отримує економічну вигоду з ослаблення російської позиції. Але Пекін досі був обережний і дистанціювався від путінського вторгнення.

«Роками російські генерали перебільшували можливості своєї армії, одночасно грабуючи державний бюджет, щоб купувати маєтки в Монте-Карло. Тепер їм бракує військової сили для досягнення роздутих імперіалістичних цілей, які вимагає Кремль. Це змусило Путіна покладатися на ядерний шантаж, поки він намагається терміново мобілізувати російське суспільство», - пише Меффорд.

Лідерство президента Зеленського. Автор називає лідерську поведінку українського президента «найбільшим сюрпризом» 2022 року. Адже перші 2,5 роки президентства Зеленського важко назвати успішними. Але за 10 місяців після початку російського вторгнення він все ж зміг здобути світове визнання як лідер воєнного часу. Меффорд нагадує, що впродовж всієї історії України багато національних лідерів залишили країну в кризові моменти. Однак, Зеленський зробив протилежне.

«Було б важко мотивувати українців з-за кордону. Якби Зеленський вирішив переїхати в Львів чи взагалі покинути Україну, встановивши уряд в екзилі, це сильно збільшило б шанси, що Київ впаде», - пояснює автор.

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Українці вважають перемогою у війні по­вернення до кордонів 1991 року (ОПИТУВАННЯ) [4]
• Візит Зеленського в США виявив, що погляди Вашингтона і Києва дещо розійшлись - WP [5]
• Cенат США схвалив виділення $45 млрд для України й союзників [6]