Противник спробував прорватися до Сумської області біля сіл Новеньке і Журавка, щоб перерізати постачання «Сіверську» по шосе Юнаківка – Суджа. В цій атаці задіяли до півтори тисячі багнетів, але вона нічим не закінчилася. Одразу зазначимо, що прикордоння Сумщини евакуювали ще до середини 2023 року, території були заміновані настільки щільно, що стали непрохідними для бронетехніки, мости зруйновані, дороги перетворені на непрохідні чи взагалі підтоплені.
Позиції Сил оборони у цій зоні – невеличкі опорники та спостережні пункти. Тобто ворог намагався проникнути до буферної зони, а не населеної території. Такий ландшафт ускладнював логістику ОТУВ «Сіверськ», але зараз є складною перешкодою для ворога. Станом на 7 березня противник захопив руїни невеличких сіл Журавка і Новеньке. Остаточно сенс воювати проти української логістики зник вже наступного дня.
Вранці 8 березня противник атакував позиції підрозділів ОТУВ «Сіверськ» біля Малої Локні, на південь від Старої Сорочини, біля Черкаського Поречного та біля Макарівки. Гуєве та Мілову атакували до двох батальйонів 810-ї бригади морської піхоти, 177-й полк морської піхоти та недобиті корейці.
Тут варто згадати про трубу. 8 березня противник провів освою операцію «Поток». Є припущення, що цей маневр готувала у 20-х числах лютого група командирів підрозділів, спеціально викликаних з лінії бойового зіткнення до штабу УВ «Север».
Власно, «операція» – надто гучно сказано, бо епізод був суто тактичний, хоча і з оперативними наслідками для всього ОТУВ. 460 штурмовиків з 11-ї одшбр, 30-го мсп 72-ї мсд 44-го АК противника, «добровольці» з бригади «Ветерани» «Добровольчого штурмового корпусу», батальйону «Ахмат-Восток» пройшли по трубі магістрального газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород» в тил українських позицій за Макарівкою і в Суджі. Цей маневр дозволив обійти українські позиції, котрі не вдавалося захопити з минулої осені.
Штурмовий загін вийшов в промзоні на східній околиці Суджі, частина рушила на південний схід вздовж залізниці, частина розосередилася по околицях районного центру. Основна частина почала займати промзону Суджі. Як це вже було під Авдіївкою, наші не одразу виявили прорив, але зреагували, завдали вогневого нальоту з артилерії. Обидві групи, які пішли від труби на південний схід і схід, були досить швидко розсіяні і здебільшого знищені. Але саме вони відвернули на себе увагу «Сіверська», давши можливість основній частині «трубопрохідників» закріпитися в промзоні Суджі.
Командування нашого гарнізону в Суджі було змушене перекидати підрозділи з Макарівки і Козацької Локні для ліквідації прориву. Вони одразу були зв’язані боєм, адже основна частина російського штурмового загону опинилася прямо на шляху постачання між українськими позиціями в Макарівці та Суджею. Атаки ворога на Черкаське Поречне і Макарівку ще більше ускладнили ситуацію.
Вже до середини дня 8 березня підрозділи ОТУВ «Сіверськ» почали відходити з Макарівки і Черкаського Поречного, ворог зайняв обидва села і почав просуватися далі. Виникла загроза оточення наших підрозділів у Малій Локні і вони також почали відходити до Козацької Локні та Суджі. На початку березня авіація противника зруйнувала чи пошкодила практично всі мости на окупованій «Сіверськом» території, тому відхід з Малої Локні, Черкаського Поречного та Макарівки був максимально складним.
9-10 березня противник продовжив атаки з боку Черкаського Поріччя на Козачу Локню, зайняв кілька сіл уздовж головної дороги, і від Макарівки спробував пробитися до заблокованого в промзоні Суджі штурмового загону.
На ранок 11 березня противник захопив селище Мирний і прорвався до промзони. На вечір 11 березня ці вже об’єднані загони почали атаки в напрямку Замості, хуторів Дмитрюків і Колмаків на схід від Суджі. Підрозділи ОТУВ «Сіверськ» від Суджі відійшли до Козачої Локні.
Формально 12 березня можна вважати днем закінчення Курської операції ОТУВ «Сіверськ». Зараз триває відхід українських військ на територію України. На рубежі по панівних висотах вздовж державного кордону обороняються до 2300 українських бійців.
ОТУВ «Сіверськ» не змогло утримати свою лінію оборони, адже противник накопичив сили, вперше від початку операції досягнувши співвідношення сил і засобів від 1:6 до 1:8 і знайшов вразливості нашого рубежу оборони. Прорив в тил через газопровід з одночасними атаками на Макарівку і Черкаське Пореччя створив загрозу оточення українських позицій біля Малої Локні. Іншою причиною поразки став північнокорейський прорив від Курилівки, котрий створив загрозу обходу Суджі з півдня.
Курська операція тривала близько дев'яти місяців. Ворог був змушений наростити своє угруповання майже в п’ять разів, перекинувши до Курської області найбільш боєздатні війська – частини ПДВ та морської піхоти, знявши їх з інших напрямків, що призвело до стагнації фронту на Куп'янському, Сіверському, Краматорському, Запорізькому, Придніпровському напрямках.
Командування спочатку «контртерористичної», а потім вже й наступальної операції війська, що прибували на посилення, уводили в операцію прямо з коліс, а не накопичували для одночасного їх застосування. Це призвело до невиправдано високих втрат та мінімального просування вперед. Ще один генератор втрат – ймовірне бажання Путіна звільнити Курську область до 9 травня. Скільки коштувало звільнення Києва у 1943 році до 7 жовтня по іншому «особистому бажанню» не можуть порахувати й сьогодні.
Щоб зрозуміти вплив Курської операції на весь фронт в цілому, пробіжимося по його напрямках.
ОТУВ «Сіверськ» скерувало потік російських поповнень з основних напрямків наступу ЗС РФ в Україні саме на Курщину. Єдиним напрямком, куди поповнення подавалися, залишався Покровський, котрий з початком зими поповнювався також за залишковим принципом. Кажуть, що командувач УВ «Центр» генерал Мордвічов у жвавій розмові зі своїм старшим начальником спочатку відмовився штурмувати Покровськ, а потім взагалі почав перехід до оборони.
Торецький напрямок. УВ «Юг» через нестачу особового складу втратило наступальний потенціал і місцями переходить до оборони.
На Краматорському напрямку наступ на Костянтинівку, запланований на початок березня, відкладений, а перекинуті під Торецьк для наступу на Констаху 20-а і 150-а дивізії 8-ї армії противника змушені вести бої за повернення втрачених в лютому 51-ю армією позицій.
На Куп'янському напрямку, де росіяни форсували Оскіл і створили плацдарм біля Дворічної, Сили оборони почали атаки біля Синьківки, що може призвести як до втрати плацдарму, так і до серйозної тактичної поразки УВ «Запад» через брак особового складу.
Наступальна операція противника у січні-лютому коштувала УВ «Север» 12 тисяч вбитими і пораненими. Війська високомобільного компоненту (ПДВ і морська піхота) будуть виведені на відновлення.
Це все відповідь на питання «Навіщо ми ходили в Курську область?».
Після відходу ОТУВ «Сіверськ» в Україну логічно припустити, що вивільнені війська противник поверне на ті напрямки, звідки він їх забрав – під Покровськ, Торецьк, Куп'янськ, Часів Яр.
Підкріплення, що генеруватимуть у подальшому, також поїдуть на ті самі напрямки. Впродовж 1-2 тижнів противник може перекинути на інші напрямки до 10-12 тисяч багнетів, 3-4 – ще 15-20. Продовження боїв вздовж державного кордону на території Курської області в майбутньому блокуватиме там значні сили противника, тому є сенс не відходити звідти всім нашим. Але це – надто важка і дуже затратна задача, насамперед з точки зору наших втрат: цей плацдарм відкритий для ударів з усіх напрямків, повністю прострілюється всіма засобами ураження, його важко забезпечити, з нього важко евакуювати людей.
За невдалого для Сил оборони розвитку подій Сумщина перетвориться для нас на такі собі Кринки.
Автор: Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій; для видання LB.UA [2]