Як Європа полюбила оборонні підприємства

Важная новость

novayagazeta.eu [2] розповідає про це на прикладі німецького концерну «Райнметал». Кремль нещодавно організував замах на його голову.

До початку війни концерн "Райнметал" (Rheinmetall), німецький виробник і постачальник військового обладнання, вважався одним із найпроблемніших бізнесів у Німеччині. На його рахунку були судові позови, порушення етичних та й цілком формальних законодавчих норм і навіть звинувачення в корупції.

Але 2022 змінив для компанії абсолютно все. Тепер «Райнметал» — це найбільше оборонне підприємство, яке практично самотужки переводить Німеччину на військові рейки, активно збирає військові замовлення по всій Європі та успішно лобіює свої інтереси, домагаючись багатомільярдних контрактів.

Як «Райнметал» став одним із головних європейських бенефіціарів війни Росії в Україні і як політики ЄС пішли на угоду із власними принципами задля прискореної мілітаризації — розбирався оглядач «Нової газети Європа» Андрій Смоляков.

У середині липня CNN розповів про запобігання американським та німецьким спецслужбам замаху на Арміна Паппергера, генерального директора німецької корпорації «Райнметал», що спеціалізується на виробництві озброєння. Згідно із заявою силовиків, замах було сплановано та організовано Кремлем. Основною причиною, як вважається, стали неодноразові заяви голови «Райнметалу» про його підтримку України у війні та постійні прагнення концерну збільшити постачання зброї Києву.

Зокрема, нещодавно Паппергер повідомив, що його компанія збирається відкрити на території України завод для виробництва та ремонту танків. Плани викликали бурхливу реакцію з боку Москви: Марія Захарова «попередила», що такий завод стане «легітимною метою» для російської армії, а Дмитро Медведєв пообіцяв у відповідь влаштувати «салют» із «Калібрів». На цьому тлі не дивно, що західні спецслужби пов'язують замах на Паппергера з Росією, а також ймовірно спланованих Кремлем диверсій і підпалів по всій Європі та США. У Москві, однак, свою причетність до справи заперечують.

При цьому спроба замаху стала для Паппергера не першою диверсією на його адресу. У квітні цього року група анонімних лівих активістів підпалила його літній будинок та опублікувала маніфест, у якому звинуватила «Райнметал» у мілітаризації німецької економіки. Палії розповіли про експлуатацію робітників на військових заводах, повернення військового призову та військову освіту в школах.

Сам Паппергер, на їхню думку, є головною особою, а заодно і бенефіціаром цієї мілітаризації. Його стараннями «брудний» та корумпований військовий бізнес практично позбавився поганої репутації, хоча по суті, вважають активісти, як і раніше, він лише наживається на війнах.

На перший погляд Паппергер залишається гучним і послідовним прихильником України в конфлікті і регулярно відкрито критикує німецький уряд за бездіяльність. Але акцент у його критиці справді частіше спрямований на недостатні фінансування та постачання озброєнь в Україну, зокрема, брак замовлень на зброю, тобто контрактів із самим «Райнметалом». Минулий 2023 Паппергер і зовсім назвав «найкращим для компанії роком» і заявив, що війна в Україні зараз безпосередньо впливає на зростання концерну. За свою безпеку Паппергер не переживає — він вважає, що німецькі спецслужби та поліція забезпечують йому надійний захист.

Головний виконавчий директор компанії Rheinmetall Армін Паппергер дзвонить у дзвін на початку торгів на Франкфуртській фондовій біржі у Франкфурті-на-Майні, Німеччина, 20 березня 2023 року. Фото: Ronald Wittek / EPA-EFE

Нічого особистого – просто бізнес

На посаду генерального директора концерну «Райнметал» Армін Паппергер прийшов у 2013 році, і з цього моменту акції компанії почали зростати, подорожчавши за три наступні роки більше ніж удвічі. Однак такий стрімкий успіх пов'язують із проблематичними з погляду закону обставинами — прийнятою Паппергером стратегією «інтернаціоналізації» та вмілим обходом формальних, закріплених у законодавстві обмежень на експорт озброєнь. З того часу скандали та проблеми із законом стали звичними характеристиками у портреті Паппергера.

До 2010-х Німеччина та німецькі корпорації уникали надміру активної участі у міжнародній оборонній торгівлі, переважно фокусуючись на внутрішньому ринку. Але все змінилося у 2009 році: тоді Німеччина схвалила кілька великих міжнародних угод, зокрема двомільярдний контракт із Саудівською Аравією. Для порівняння, за рік до цього з тією ж Саудівською Аравією було схвалено угоди лише на 160 млн євро. Наступні роки стали часом буму для німецького оборонного сектору, але Райнметал тоді ще значно відставав від конкурентів, особливо від Cassidian, яка згодом стала основою оборонно-космічного підрозділу Airbus, і Krauss-Maffei Wegmann — виробника танків Leopard.

Незважаючи на пом'якшувальну з 2009 року політику щодо оборонного експорту, у більшості випадків німецькі виробники озброєнь були зобов'язані отримувати схвалення угоди від уряду. При цьому домогтися дозволу на постачання зброї в окремі країни, наприклад Туреччину чи Лівію, все одно було неможливо через ситуацію з правами людини в цих державах. Однак існуюче регулювання ніяк не запобігало непрямим поставкам і створенням зарубіжних дочірніх компаній, чим і скористався Паппергер. Тоді «Райнметал» придбав низку зарубіжних компаній та заснував кілька нових, у тому числі в Алжирі та Саудівській Аравії. Це дозволило компанії значно наростити продаж та прибуток, але призвело і до проблем.

Внаслідок активного розширення на міжнародні ринки та обходу німецького регулювання «Райнметал» кілька разів звинувачували у порушенні міжнародного права та участі у нелегальній торгівлі зброєю.

Так, у саудівських авіаударах в Ємені в 2016 році, які вбили мирних жителів, використовувалося озброєння, вироблене дочірньою компанією "Райнметалла" - RWM Italia SpA. Справа набула значного розголосу, але тоді уряд Німеччини дистанціювався від нього. Як писала депутат Бундестагу від зелених Агнешка Бруггер, «збройові компанії недобросовісно використовують усі дрібні лазівки в законі, а також постачають зброю жорстоким країнам, що воюють, обхідними шляхами». Судові слухання з цього приводу продовжуються досі.

Серед клієнтів «Райнметалу» та його дочірніх компаній є й інші авторитарні та недемократичні режими. З постачанням та експертизою корпорації пов'язують частину оборонного виробництва в Туреччині та Індонезії, незважаючи на заборону з боку уряду Німеччини. Як мінімум до 2014 року «Райнметал» багато співпрацював із Росією, поки після анексії Криму в справу не втрутився німецький уряд і не розірвав угоду. "Райнметал" також організовував для російських делегацій індустріальні прийоми, представляючи військові технології та обговорюючи можливості для співпраці, - свого роду "заходи з B2B (business-to-business) продажів", як описує їх Transparency.

Райнметал і Паппергера такий стан справ не бентежило: етичні положення компанії сформульовані дуже мінімалістично і досить розмито. Менеджмент концерну теж не приховував: стратегія інтернаціоналізації — головне джерело прибутку та успіху, а нестабільні чи воюючі регіони — це ринки, що «зростають», у виході на які компанія якраз зацікавлена.

Були в історії керівництва Паппергером компанією та хабарі: так, у 2014 році «Райнметал» звинуватили у підкупі грецьких політиків заради отримання оборонних контрактів.

Справа закінчилася досудовою угодою: компанія погодилася виплатити уряду Німеччини 37 млн. євро. Втім, штрафи концерну загалом зазнавали досить часто: у 2022 році, наприклад, федеральний фінансовий нагляд Німеччини зобов'язав «Райнметал» виплатити 150 тис. євро за нерозкриття фінансової інформації.

Компанія також була викрита у співпраці з торговцями зброєю в обхід місцевих законів. У 2017 році концерн опинився під шквалом критики через співпрацю з Туреччиною, де "Райнметал" непрозоро планував брати участь у будівництві танкового заводу. Це привернула увагу і правозахисних організацій, і німецького уряду. Тоді депутат від лівих Катя Кіпінг вимагала від уряду повного припинення співпраці з «Райнметалом», а на той момент голова Бундестагу та депутат від зелених Клаудія Рот назвала плани концерну «неприпустимими».

Крім напівлегальних схем та ухилення від регулювання, «Райнметал» користується і легальними інструментами — лобізмом та судовими процесами — нерідко успішно, але не завжди етично.

Наприклад, у 2019 році компанія судилася з німецьким урядом за право продовжувати постачати зброю до Саудівської Аравії, що було заборонено Німеччиною після жорстокого вбивства незалежного саудівського журналіста та критика уряду Джамаля Хашоггі. У скоєнні цього злочину підозрювала саудівська влада та особисто спадкоємного принца Мухаммеда ібн Салмана. В результаті судового позову компанія домоглася відміни ембарго і продовжила постачати озброєння до Саудівської Аравії.

Підхід «Райнметалу» до лобізму теж викликає критику. Так, у 2014 році концерн прийняв на посаду головного лобіста Дірка Нібеля — колишнього міністра економічного розвитку Німеччини, що спричинило бурхливу реакцію. «Подібне зрощування держави та бізнесу – це пряма загроза нашій демократії», – прокоментував ситуацію Юрген Тріттін, колишній федеральний політик від зелених. А Ральф Стегнер, на той момент віце-президент від соціал-демократів, назвав це рішення «обурливим» і заявив, що воно лише підтверджує необхідність посилення регулювання експорту озброєнь.

З «брудної» компанії до «золотої дитини»

Але останні два роки від «брудної» репутації «Райнметалу», здається, не залишилося й сліду. У 2023 році загальноєвропейське опитування показало безпрецедентний рівень підтримки нарощування оборонних можливостей у Європі. 80% респондентів згодні з тим, що співпраця в галузі оборони всередині ЄС є важливою і має розширюватися. Більше того, 66% та 69% респондентів вважають, що європейські країни мають збільшувати військові бюджети та обсяг військового виробництва відповідно. У таких умовах ідеї компанія раптово виявилися вкрай затребуваними.

Буквально за перший тиждень після повномасштабного вторгнення Росії в Україну акції «Райнметалу» зросли у ціні у півтора рази, а за весь час війни — уп'ятеро.

24 липня «Райнметал» опублікував квартальний фінансовий звіт, згідно з яким прибуток компанії за цей квартал збільшився вдвічі в порівнянні з попереднім, досягнувши 271 млн євро. При цьому на середньостроковому горизонті інвестиційні аналітики передбачають концерну лише подальше зростання і акцій, і прибутку.

Зараз «Райнметал» — одна з найбільших компаній у європейському оборонному секторі, яка має довіру європейських країн та інститутів ЄС. Концерн забезпечує як німецьку армію, так і армії інших європейських країн, у тому числі Іспанії та Італії. У липні цього року він отримав наймасштабніше у своїй історії замовлення на військовий транспорт від німецької армії — 6500 армійських вантажівок загальною вартістю 3,5 млрд євро.

У березні ЄС у результаті переговорів з компанією надав їй фінансування ще на 140 млн євро, щоб допомогти наростити виробництво артилерії, насамперед для підтримки України, про що Армін Паппергер повідомив особисто. А ще рік тому уряди Нідерландів та Німеччини зробили «Райнметалу» інше, теж надзвичайно об'ємне замовлення на виробництво штурмового транспорту загальною вартістю 1,9 млрд євро.

Співробітники Rheinmetall працюють на виробництві нової німецької бойової машини піхоти Lynx в Унтерлуссі, Німеччина, 6 червня 2023 року. Фото: Hannibal Hanschke / EPA-EFE

Тепер концерн, користуючись своєю позицією, лобіює абсолютно безпрецедентну для сучасної Європи ідею про загальноєвропейський оборонний консорціум, щоб конкурувати з американськими корпораціями. Паппергер амбітно припускає, що Європа спроможна сформувати оборонне виробництво з оборотом у 30–35 млрд євро на рік, а після цього — повноцінно конкурувати, зокрема, на американському оборонному ринку. Ідея Паппергера частково пов'язана з іншою ініціативою - європейським оборонним фондом, створеним у 2017 році при Єврокомісії з метою підтримки співпраці між корпораціями, дослідницькими інститутами та державами. Але у своїх планах «Райнметал» готовий зайти набагато далі.

Компанія стала настільки великою в Німеччині, що, за великим рахунком, одноосібно переводить німецьку економіку на військові рейки і «переозброює» Німеччину та низку інших країн, отримавши військових замовлень сумарно на 8 млрд євро лише за 2023 рік. Розширюється концерн і глобальному ринку експорту, почавши постачати товари навіть у Австралію. І тепер контракти концерну — як усередині ЄС, так і до третіх країн — не викликають жодної критики з боку німецького уряду.

Війна в Україні допомагає «Райнметалу» та іншим виробникам зброї лобіювати мілітаризацію європейської економіки загалом та ратувати, наприклад, за нарощування інвестицій у європейський оборонний фонд. А поточна мілітаризація Німеччини піднімає в суспільстві розмови, які раніше здавалися неприпустимими: тепер оборонні експерти серйозно розмірковують про необхідність ядерної зброї.

Головний виконавчий директор Rheinmetall Армін Паппергер, канцлер Німеччини Олаф Шольц та прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен на церемонії закладки нового заводу з виробництва боєприпасів Rheinmetall в Унтерлуесі, Німеччина, 12 лютого 2024 року. Фото: Friedemann Vogel / EPA-EFE

Угода з принципами

Такі разючі зміни щодо компанії «Райнметал» зажадали від європейських політиків компромісу, який ще кілька років тому неможливо було уявити.

Якщо раніше військова індустрія та мілітаризація в Європі розглядалися як процеси нестійкі та нездорові для європейської економіки, політики та в цілому суспільства, то сьогодні вони мають набагато більшу підтримку.

Ще 2021 року Баварський Банк ухвалив рішення припинити фінансувати військову промисловість, назвавши її «соціально нестійкою» нарівні з тютюновим виробництвом та гральним бізнесом. З цією думкою погоджувалися і багато приватних інвестиційних компаній. Так, експерти великої міжнародної корпорації з управління активами Candriam заявляли, що сучасна оборонна індустрія, в принципі, не може бути стійкою. При цьому вони посилалися на непрозорість індустрії та постачання, через що зброя великих європейських фірм легко може опинитися в руках авторитарних режимів.

Крім того, через акцент на довгі контракти та специфіки виробництва військову промисловість складно переводити на «зелені рейки». Нові військові технології найчастіше завдають значної шкоди навколишньому середовищу, але ефективність озброєнь і для сектора, і для держав виявляється пріоритетнішою.

Європейські політики навіть висловлювали думку, що знаменита «Зелена угода» ЄС (The Green Deal) та сталий розвиток у принципі неможливі без демілітаризації. Військовий сектор, на їхню думку, є виключно деструктивним для навколишнього середовища і несе соціальних благ, незважаючи на свою необхідність. Навіть експерти при НАТО розглядали проекти з демілітаризації як один з найважливіших кроків для будівництва сталої системи безпеки та розвитку.

Занепокоїв критиків та високий рівень корупції в індустрії. Згідно з дослідженням Transparency International, більше ⅔ корпорацій оборонної індустрії не відповідають навіть мінімальним вимогам щодо прозорості та боротьби з корупцією. Причина в унікальному становищі оборонного сектору: у нього є тісні зв'язки державними інститутами, великі обсяги фінансування та секретність, що зручно пояснюється питаннями безпеки.

Німеччина, в якій, за оцінками організації, ризики корупції в оборонному секторі є відносно низькими, проте від цього теж не застрахована. Наприклад, у роки, коли нинішній голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн керував міністерством оборони в Німеччині, Берлін витрачав на сторонніх приватних консультантів суми, що в десятки разів перевищують заявлені, і ця справа досі має для кар'єри фон дер Ляйєн свої наслідки.

Військовий сектор і справді робить все можливе для лобіювання зручної для них політики. Наприклад, нарощує фінансування лобістських зусиль, наймає колишніх чиновників для зміцнення державних зв'язків та активно просуває стратегію зміцнення та переозброєння кордонів на тлі кризи біженців, у якій європейські приватні військові компанії виступають головними постачальниками.

Ще у 2017 році нідерландський центр Vredesactie опублікував дослідження про вкрай високий рівень впливу європейського військового сектору на оборонну політику. І вже тоді «Райнметал», поряд із Saab, був лідером із витрат на лобізм. В останні роки як витрати сектора на лобістські зусилля, так і його вплив тільки зростають. Сьогодні «Райнметал» залишається серед лідерів впливу на Брюссель: у березні компанія опублікувала доповідь про свої нещодавні лобістські успіхи, які гарантували їй 130 млн євро фінансування, а також підтримку шести проектів у різних європейських країнах.

І все ж таки на тлі війни Росії в Україні навіть таке ставлення до військового сектору та окремих компаній виявилося можливо подолати. Так, цього року Мерле Спеллерберг, депутат від зелених, які стосуються оборонних підприємств традиційно негативно, заявила, що «виробнича потужність військового сектора має бути розігнана якнайшвидше». Хоча й додала, що коли настануть мирніші часи, виробництво треба буде згорнути. А Олаф Шольц, член насамперед критично налаштованої до «Райнметалу» соціал-демократичної партії і сам раніше обережний щодо військової індустрії, сьогодні відвідує нові заводи концерну і з гордістю відзначає їхню продуктивність.

Щоправда, самі військові компанії, бачачи, що «зелена» повістка відходить на другий план і більше не має на увазі демілітаризації, теж зробили крок назустріч і почали готуватися до власної «зеленої трансформації». Сьогодні вони заявляють про прихильність до боротьби зі зміною клімату та прагнення до стійкості, хоча говорити про серйозний прогрес тут поки не доводиться.

Співробітник Rheinmetall ремонтує бойову машину піхоти Puma в Унтерлуссі, Німеччина, 6 червня 2023 року. Фото: Hannibal Hanschke / EPA-EFE

Обличчя військової економіки

У ситуації, коли Росія веде війну на кордоні ЄС, європейські політики змушені були піти на угоду зі своїми принципами. Незважаючи на проблеми із сектором та вразливість військової економіки, Європа продовжує рухатися у бік подальшої мілітаризації. Військові витрати європейських країн протягом останніх кількох років стабільно зростають.

У цих обставинах «Райнметал» закономірно став корпорацією, вартість якої різко збільшилася завдяки війні в Україні, а Армін Паппергер — одним з головних бенефіціарів та обличчям нового військового повороту в Європі, хай для неї і не надто приємним.

Поточний конфлікт змінив як політичний ландшафт Європи, так і європейський стратегічний оборонний консенсус, а також відкрив для військового сектору нові можливості та вплив. І доки триває війна, витрати на неї тільки зростатимуть, а кількість державних замовлень та рівень інтеграції з військовими компаніями — збільшуватиметься.

Нещодавно прийняті довгострокові стратегічні проекти європейського рівня гарантують для цього юридичну та політичну базу. Так, наприклад, Європейський потенціал швидкого розгортання передбачає нарощування виробництва стратегічного обладнання, включаючи повітряний транспорт та засоби військової комунікації. А це означає, що подібні проекти й надалі створюватимуть потенціал для дедалі більшого нарощування виробництва.

Строго кажучи, доки триває війна в Україні, Європа, швидше за все, продовжуватиме рух у режимі військової економіки — навіть без «Райнметалу» та Арміна Паппергера.

Зображення вгорі: виставковий стенд Rheinmetall на виставці озброєнь Eurosatory, Париж, Франція, 17 червня 2024 року. Фото: Chris Emil Janßen / ddp / Vida Press

«Аргумент» [3]

На цю тему: