Як Іран став головним союзником росії

Важная новость

росія атакує Україну іранськими безпілотниками «Шахед», закуповує в Ірані снаряди, патрони, бронежилети та шоломи, думає про купівлю іранських ракет, продає Ірану винищувачі Су-35 та починає ремонтувати у нього свої цивільні літаки.

Про те, як Іран став союзником росії та наскільки міцним цей союз, istories.media [2] поговорили з доцентом Центру досліджень країн Перської затоки Катарського університету Миколою Кожановим.

«Для російської еліти Іран був розмінною монетою у переговорах із Заходом»

— Росію та Іран зблизила війна?

— Зближення почалося ще до лютого 2022 року, оскільки в Ірані відбулася суттєва перестановка сил усередині влади. Прийшли люди, які представляють вкрай консервативні кола, в альянсі з силовиками, насамперед із Корпусу вартових ісламської революції. Вони не викликали жодних сумнівів, що повноцінне зняття санкцій з Ірану не передбачається навіть під час підписання ядерної угоди, їм було очевидно, що йде глобальний конфронтаційний процес — Росія все більше стає на антизахідні позиції, і це можна використовувати у своїх інтересах. І, найголовніше, внаслідок перемоги Ібрахіма Раїсі на президентських виборах було мінімізовано вплив на владу іранських прагматиків, які завжди виступали більш критично стосовно Росії. Тандем Раїсі – Хаменеї, що вийшов, прийняв чітке рішення: ми працюємо з Росією. А війна в Україні стала каталізатором: просто прискорилися процеси, що йдуть, тому що і з російського боку виникла потреба в тіснішій співпраці з Іраном.

— А до війни Росія такої потреби не мала?

— Після розгортання російського військового угруповання у Сирії стало зрозуміло, що без взаємодії з іранцями там не можна працювати. І у 2010-х роках сформувався блок питань, у яких можна взаємодіяти: Сирія, діалог з регіональної проблематики, ядерна тема. Ми бачимо, як з 2010 року, коли Росія фактично підтримала міжнародні санкції та ввела власні санкції проти Ірану, про що сьогодні не надто активно говорять, стався дрейф до нинішньої точки. Офіційно цього ніхто ніколи не говорив, але у ряду експертів складається враження: Москва вважає, що іранцям теоретично можна дозволити володіти ядерною зброєю, аби вони її не тестували відкрито. Це, скажімо так, якесь психологічне прийняття. Не в тому сенсі, що Ірану допомагають створювати ядерну зброю, не хочу, щоби мене неправильно зрозуміли. А в тому, що якщо Іран наважиться на такий крок, то ніхто нічого зробити не зможе, і це залишиться тільки прийняти та взаємодіяти з Іраном, щоб вивести його, можливо, з-під якогось нового удару санкцій.

— Російські санкції проти Ірану знято?

— Фактично знято, бо вони стосувалися головним чином заборони постачання С-300, що вже давно сталося. Санкції були скоріше формальними, це був сигнал Тегерану, спричинений тим, що іранці російську дипломатію дещо підвели. Гарантували, що у них немає жодної прихованої інфраструктури щодо ядерних напрацювань. І раптом, коли Росія почала з піною біля рота доводити, що Іран став жертвою західних інсинуацій, несподівано було відкрито об'єкт Фордо — один із головних заводів зі збагачення урану. То був 2009 рік. Звичайно, у Москви виникло роздратування, і вона приєдналася до санкцій.

Але санкції завжди більше діяли не через російське керівництво, яке навпаки, за винятком короткого періоду 2009–2010 років, намагалося пом'якшити їхній вплив. Швидше бізнес був прив'язаний до Заходу і боявся працювати з Іраном. Після початку війни в Україні російський бізнес опинився у тому ж санкційному окопі, що й іранський. Це стало сприятливою умовою у розвиток торговельно-економічного співробітництва.

— Здається, російська дипломатія на іранському напрямі історично досить суперечлива.

— Російсько-іранські відносини є прикладом того, як можна знаходити і втрачати друзів за дуже короткий термін. Навіть із моменту розпаду СРСР усе кілька разів змінилося. У 1990-ті співробітництво з Іраном фактично врятувало низку секторів російської економіки. Іранці були готові платити гроші, були договори, які обіцяли дуже тісне співробітництво до 2000-х. Але російська еліта не сприймала Іран як важливий суб'єкт відносин — для неї Іран був розмінною монетою у переговорах із Заходом.

Наприклад, договори 1996-1998 років з США мали на увазі відмову Росії від співпраці з Іраном в обмін на більш тісну взаємодію зі США. Підписання цих договорів, а потім їх оголошення американською стороною (вони спочатку були закритими) суттєво підірвало відносини Росії з Іраном. Далі, залежно від того, як розвивалися взаємини зі США, аж до провалу злощасного перезавантаження, ми бачимо такі розвороти: то з Іраном намічається дружба, то Іран оголошується чи не головною проблемною країною в регіоні. Я чудово пам'ятаю, як у 2007 році, під час першого візиту Путіна до Ірану, одним із головних завдань російської дипломатії було зробити так, щоб ні під яким документом, узгодженим з Іраном, не стояло підпису Путіна. Навіть вигадали такий формат спільних заяв двох президентів, який був «непідписним», щоб не дай боже не образити когось на Заході.

Але в міру погіршення взаємин із США Москва стала поступово розуміти, що Іран важливий і сам по собі: як помічник по Сирії, як країна, з якою ми маємо інтереси, що перетинаються, в Центральній Азії, на Південному Кавказі, в районі Перської затоки. Позитивно спрацювала пам'ять про те, що Іран ніколи офіційно не підтримував чеченський сепаратизм, разом із Росією допомагав мирити учасників громадянської війни у Таджикистані у 1990-х. І я не дуже люблю ці, знаєте, розмови про хімію між керівництвом двох країн, але все ж таки видно, що розвиток консервативних ідей у Росії спокушає іранське керівництво, а консервативні ідеї ісламської республіки можуть імпонувати російському керівництву.

— Те, чим лякали ліберали: православний Іран.

— Ще кілька років тому я бачив виступи представників Російської православної церкви та іранського духовенства, які в унісон співали про необхідність підтримання традиційних цінностей, до того ж досить жорсткими методами.

«Іран має великий досвід обходу санкцій — вони мають ходи-виходи в регіоні Перської затоки»

— Чи Росія використовує Іран для паралельного імпорту, тобто для ввезення товарів без згоди правовласника?

— Так. Крім того, підписано низку угод про двостороннє співробітництво, наприклад, про ремонт російських літаків в Ірані. Ми тут у зоні домислів, але більшість експертів упевнені, що це виправдання для можливості завезення в Росію запчастин або їхньої заміни в Ірані. Тому що іранці добре навчилися ремонтувати і Boeing, і Airbus, але самостійно виробляти запчастини вони не можуть.

— Товари для паралельного імпорту — як вони потрапляють до Ірану, якщо він під санкціями? Чи проти Росії та Ірану різні санкції?

— Іран має великий досвід обходу — вони мають ходи-виходи в регіоні Перської затоки. Давно налагоджено вікна постачання через ОАЕ, Оман, меншою мірою через Катар. Іран грає роль своєрідного транзитного хаба. Недарма зараз швидко розвивається транспортний шлях «Північ – Південь». Це фактично перший проект, який Росія з Іраном почали обговорювати після запровадження санкцій та початку війни у 2022 році. Тут бачимо зростання товарообігу.

Зеленим позначено звичайний торговий шлях до Індії, червоним – коридор «Північ – Південь». Останній коротший і проходить через «дружній» Іран. ЗОБРАЖЕННЯ: HELLERICK / WIKIMEDIA COMMONS

— «Північ - Південь» вже запущено? Залізна дорога?

— Запущено його давно, але над ним ще треба працювати. Ви не сядете на поїзд у Москві і не вийдете у Тегерані, прямого повідомлення немає. Зараз обговорюється питання, як можна покращити цей коридор, бо там вузьке шийка — це, на диво, Каспій: поромне сполучення поки що не налагоджено, для нього не вистачає перевізників, недостатня портова інфраструктура. Каспій можна об'їхати із заходу через Азербайджан, але там у перші місяці 2022 року були великі пробки — не встигали обробити потік вантажів. Із залізничним сполученням проблема в іранської сторони, зокрема, не дороблено дорогу від Астари (місто на кордоні з Азербайджаном) до Решта (центр провінції Гілян). Каспій можна об'їхати зі сходу, через Казахстан та Туркменію, але це далі і кордонів більше. Першорядними маршрутами вважаються Каспій і Кавказ.

Росія, до речі, розглядає можливість долучитися до цього проекту. Взагалі, зараз інфраструктура виходить на перше місце у російсько-іранській співпраці. Йде обговорення в експертному середовищі — аж до шалених ідей про створення спільної колії від Москви та Санкт-Петербурга до Тегерана та Бендер-Аббаса (іранський порт у Перській затоці). Але й просто інвестування грошей у будівництво та електрифікацію іранських доріг обговорюється. Чесно кажучи, у мене це породжує тиху заздрість, тому що в нас досі від Луги до Пскова дорога не електрифікована.

— А Ірану навіщо Росія?

— По-перше, це певна дипломатична підтримка. Все ж таки Росія на міжнародній арені має більшу вагу, ніж Іран, у тому числі і в ядерному питанні. Членство в Раді безпеки ООН і таке інше. По-друге, Іран вважає, що зараз триває перебудова світу, причому вони впевнені, що ця перебудова закінчиться загибеллю «американської імперії». І в процесі реструктуризації Росія може допомогти Ірану інтегруватися до нових альянсів — до Шанхайської організації співпраці, до зони вільної торгівлі з Євразійським економічним союзом. Це означає і зняття торгових бар'єрів і зміцнення позицій Ірану на міжнародній арені в цілому. По-третє, військово-технічна взаємодія. Їм цікаві можливості Росії щодо створення системи протиповітряної оборони, вже нагромаджено досвід спільної роботи у сфері радіоелектронної боротьби, існує великий парк радянської техніки — танків, бронетранспортерів, який необхідно оновлювати. Зрозуміло, що це станеться не сьогодні, але для іранців важливим є сам факт, що в довгостроковій перспективі це можливо, і нещодавні поставки Су-35 — дуже важливий маркер. По-четверте, просто торгівля: «Шахеди» в обмін на технології, хай і не передові; це цілком усіх влаштовує.

— Гіпотетичний союз Росії та Ірану як двох великих, важливих у військовому плані країн, які перебувають під санкціями, мають проблеми з технологіями, інвестиціями, наскільки буде самодостатнім? Чи це вічна друга ліга, яка ніколи не наздожене Захід, навіть якщо вкрадуть дуже багато всього?

— Радянський Союз демонстрував, що крадіжка технологій та їх творче доопрацювання — це цілком можливий шлях розвитку. Але, звичайно, санкції, які накладені на обидві країни (за кількістю Росія обходить Іран, а ось за якістю поки що ми їхнього рівня не досягли), обмежуватимуть співпрацю. Припустимо, йдеться про створення ЗПГ-заводів в Ірані. Росія зараз не має технологій, які б дозволили допомогти Ірану зробити ці проекти конкурентоспроможними. Рано чи пізно Москва вийде на рівень, коли вона матиме економічно виправдану технологію. Але до того моменту, коли ця технологія буде отримана, бозна, де вже опиняться конкуренти. Є, звичайно, варіант розширення співробітництва на треті країни, тобто залучення Китаю, Індії та інших гравців. То хоча б фінансову проблему можна вирішити, хоч і не повністю.

Але я поки що не вірю у створення міцного союзу чи альянсу. Усередині Ірану існує величезна кількість супротивників зближення з Росією, які чудово розуміють, що за це зближення іранці платять свою ціну. Якщо раніше удари завдавалися їхній інфраструктурі, пов'язаної з ядерною програмою, то тепер під ударом теоретично перебуває вся військова інфраструктура. Далі: коли в Ірані зміниться керівництво, неясно, як воно поведеться стосовно Росії. І я думаю все-таки, що російське керівництво не таке однозначне сприйняття Ірану. Дві країни опинилися в одному окопі багато в чому вимушено. Їхній співпраці зараз просто немає альтернативи. Якщо глобальний розкол буде довгим (а схоже на те), то, звісно, ми побачимо подальші кроки Ірану та Росії щодо зближення. Але поки що про це говорити рано.

Два фундаменталісти: президент Путін і аятола Хаменеї, Тегеран, 2022 рік. ФОТО: EPA/SCANPIX/LETA

«Ножі, наставлені один на одного, прибирають під подушку»

— Схоже, що розклад сил на Близькому Сході зараз змінюється. Американці втрачають інтерес до регіону, саудити миряться з Іраном.

— Штати справді скорочують свою присутність; вони вже не готові давати колишні гарантії безпеки партнерам, не готові платити за ці гарантії (не заглиблюватимуся в причини). Це чудово розуміють у регіоні. Арабські монархії Перської затоки бачать, що США, звичайно, партнер номер один, але вже не той, що раніше, і повністю на нього покладатися не можна. В економічній сфері США поводяться з погляду арабів не дуже добре. Активне застосування санкцій проти нафтового комплексу Росії, яке араби вважають однією з головних причин дестабілізації ситуації на світовому ринку нафти, загроза застосування американського законодавства проти картелю ОПЕК, тиск на учасників ОПЕК для збільшення постачання нафти на світовий ринок плюс спроби об'єднати споживачів нафти проти ОПЕК — це все серйозно спантеличило арабські монархії Перської затоки. На політичному рівні це не декларується, але експерти і ті люди, які забезпечують прийняття рішень у країнах Затоки, вже відкрито кажуть: політично США наш союзник, економічно ми їх боїмося, вони перетворюють економіку на зброю. І це змушує арабів диверсифікувати зовнішню політику, вибудовувати відносини з Росією, Китаєм, йти на замирення у регіоні. І ще бачимо зростання самостійності: арабські монархії Перської затоки намагаються вести власну політику, це також віддаляє їхню відмінність від американців.

— Чи є шанс, що Іран помириться з арабами?

— Є два фактори, які сприяють примиренню: незадоволеність арабів політикою США та загроза ірано-ізраїльського конфлікту, який ставить під загрозу нафтову та іншу інфраструктуру країн Затоки. Але на мій погляд, це все затишшя перед новою бурею. Тому що замирення вимушене під впливом зовнішніх факторів. Ножі, поставлені один на одного, просто прибирають під подушку. На економічному треку арабські монархії Перської затоки вже змагаються одна з одною. Це рано чи пізно може вилитися у якийсь політичний інцидент. Що стосується Ірану, то, якщо справді трапиться конфлікт з Ізраїлем, як він поведеться по відношенню до сусідів по затоці? Ось, наприклад, сценарій: відбувається ізраїльський наліт на іранську інфраструктуру, озлоблений Іран перекриває Ормузьку протоку, одну з основних світових торговельних шляхів, що йде вздовж її узбережжя. Не зреагувати на таку річ його південні сусіди затокою не можуть. Отже, всі спроби замирення обнуляються.

ВГОРІ: ДВА ФУНДАМЕНТАЛІСТА: ВОЛОДИМИР ПУТІН ТА ІБРАХІМ РАЇСІ, ТЕГЕРАН 2022 РІК. ФОТО: AP/SCANPIX/LETA

«Аргумент» [3]

На цю тему: