Ярослав Романчук: Чого чекати від прем'єрки Юлії Свириденко

Важная новость

Юлія Анатоліївна Свириденко у свої 39 років стане черговим прем’єр-міністром України. Запаморочливий кар'єрний зліт. Too good to be true. Попелюшка із місцевої адміністративної номенклатури Чернігова стала принцесою економіки у Києві. Очолити уряд воюючої країни з величезною купою макроекономічних, інституційних проблем – це рівносильне завдання очистити Авгієві стайні з дотриманням жорстких екологічних вимог та стандартів Європейського Союзу. Очолити Уряд України під час війни, щоб забезпечити економічне зростання, це потрібно мати залізну волю та горезвісні фаберже, щоб уміти вести діалог одночасно із зашореним у свої модельки МВФ та потужним синдикатом VIP-розпорядників та споживачів чужого. Очолити Кабінет Міністрів в умовах управлінського колапсу, це як з попелищ та хаосу намагатися народити Фенікса, знаходячи спільну мову з драконами deep state і "смотрящімі" Офісу президента. Приборкати українського Левіафана, надіти на нього смиренну сорочку макроекономічних показників із монетарної, фіскальної та інституційної політики – це як Дон Кіхоту перемогти всі вітряки на шляху їхнього Києва до Парижа.

А можна просто бути прем'єр-міністром у традиційному для України стилі лише з жіночим флером. Це гордо носити титул «друга жінка прем'єр в Україні» на засіданнях, конференціях та зустрічах з іноземними делегаціями. До речі, призначення жінки прем'єра суттєво покращить місце України в Індексі ґендерного розриву. Дивишся, і до Топ-30 світу потрапить за ґендерною рівністю. Можна радувати естетикою вбрання та стилю нудні заходи чиновників та політиків. Можна красиво представляти Уряд України у Брюсселі, Давосі, Парижі, Лондоні, Берліні та Римі, демонструючи жіночу солідарність із головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляйєн, головою Європейського центрального банку Крістін Лагард чи головною МВФ Кристаліною Георгієвою.

За такого режиму діяльності Ю. Свириденко, напевно, сформує імідж уважного прем'єра, перспективного політика, який вникає в проблеми, вислуховує різні сторони, висловлює підтримку та солідарність. За такого режиму діяльності Ю. Свириденко надаватиме зовнішній лоск та естетику тій грубій, деструктивній моделі Олігархат/Схематоз, яка десятиліттями складалася в Україні. За такого режиму роботи вона навряд чи зможе стати скалкою у схемах, програмах та архітектурі бізнесу якоїсь значущої сили української Держави загального інтервенціонізму. Вона точно не претендуватиме на статус арбітра, модератора різних угруповань VIP-розпорядників у споживачів чужого.

Якщо її особисті амбіції, її мотиви закінчуються у виконанні декоративних, формальних функцій, то Ю. Свириденко, напевно, отримає шанси в майбутньому увійти до Верховної Ради за списком якоїсь аграрної, промислової групи з умовною назвою «За модернізацію України». Головне не вляпатися в неприємні історії типу «яйця по 17», що погано пахнуть, схеми із землею/нерухомістю або створення особливих, пріоритетних умов роботи на українському ринку для номенклатурних фаворитів.

Будучи на посаді прем'єр-міністра, не обов'язково самій щось встрявати. Але главу уряду можна, що завгодно списати, перетворити його на стрілочника, хлопчика для биття, у нашому випадку на дівчинку для биття. Занадто повільні темпи економічного зростання, мляві інвестиції, падіння підприємницької активності, зниження експорту, стагнація зарплат, висока інфляція, низька якість води/повітря/знань, високі витрати бюрократії/корупції/держзакупівель. Будь політична воля, прем'єр-міністра України кожен скривдити та звільнити може. Не має значення, що написано в Конституції. Важливо, як де-факто працює система ухвалення рішень в українській владі. А вона така, що посада прем'єр-міністра в Україні значною мірою ритуальна та формальна, навіть не моральна, як у англійської королеви. Тому чекати на якісь радикальні зміни, трансформації економічної політики від того, що кров від крові, плоть від плоті старої системи призначення прем'єр-міністрів, ледве доводиться. Такого висновку неминуче приходиш в результаті відповідей на цілу низку ключових питань.

Чи змінилися пріоритети в економічній політиці президента Ст. Зеленського? – Ні, ознак не зафіксовано. Президент за шість років на своїй посаді жодного разу не засумнівався в основах обраної ним моделі Держави загального інтервенціонізму. Ні в монетарній, ні в фіскальній, ні в регуляторній сферах не були зроблені серйозні, осмислені спроби створення інститутів вільного ринку. Факт, що марксист Д. Гетьманців продовжує вважатися чи не головним ідеологом економічної політики Уряду України, суть прийнятих за останні шість років документів, включаючи закони про бюджет, дозволяють дійти невтішного висновку, що економічні погляди президента В. Зеленського – це «зелений» марксизм та ліве кейнсіанство. Ю. Свириденко точно не буде суперечити їм, намагатись підвищити рівень економічної грамотності президента.

Чи змінилися номенклатурні, управлінські пріоритети глави Офісу президента А. Єрмака? – Ні, ознак не зафіксовано. Судячи з того, що Держава в ресурсах/активах володіє понад 60% усієї країни, у промисловості держави ~80%, у фінансовому секторі – під 65%, Офіс президента де-факто є радою директорів найбільшої комерційної структури України. Крім, власне, активів та ресурсів, вона щороку прямо та опосередковано контролює ~70% ВВП (витрати органів держуправління). Офіс президента сконцентрував безпрецедентну, слабко контрольовану, мало кому підзвітну політичну та економічну владу. Ставити завдання для Ю. Свириденка зменшити, тим паче ліквідувати її А. Єрмак точно не буде.

Чи змінилися пріоритети в економічній політиці Верховної Ради, яка формально є законодавчою владою? – Ні, ознак не зафіксовано. Економічні комітети українського парламенту зайняті марксистами, кейнсіанцями та паствою церкви Левіафана. Більшість депутатів – соціалісти, опортуністи та вигодонабувачі створеного в країні схематозу при розподілі бюджету. Вони так поводяться, що сам парламент перетворили на департамент із затвердження рішень Офісу президента. Пропонувати Ю. Свириденко якісь вільноринкові реформи, лібералізацію, дерегулювання та приватизацію економіки вони точно не будуть.

Чи змінилися пріоритети в економічній політиці України МВФ, Світового банку, Євросоюзу чи США? - Ні, тут також все устаканено, загнано в колію моделі welfare state. Діє програма із МВФ. Чинна програма ЄС Ukraine Facility 2024-2027. Діють численні програми зі Світовим банком, ЄБРР, європейськими агентствами розвитку та консалтинговими структурами. Сама Ю. Свириденко багато років була обличчям української влади, партнером із переговорів та проектів з іноземними донорами та організаціями. Вони ні на крок не відходять від своїх трафаретних рішень та програм. Ю. Свириденко легко знаходить із ними спільну мову, на кожній великій міжнародній конференції отримуючи схвалення та підтримку.

Ось і все. Більше на майбутнього прем’єр-міністра ніхто вплинути не може. Суспільство? Так виборів немає і поки що не передбачається. Політичні партії у повністю розібраному стані. Бізнес? – Так створили вже особливу Раду з потрібних для влади бізнесменів, аби лише конструктивно було, аби лише позитивно та без зайвих суперечок у стратегії розвитку та ролі Держави в економіці. ЗМІ? – Так у Ю. Свириденка гарні робочі відносини з «Економічною правдою», NV та місцевим «Форбсом». Декілька інтерв'ю, публікацій – і цілком можна створити образ прем'єра-ринковика, який готовий зробити для української економіки те, що Леся Українка для української літератури. Плюс виступи на економічних форумах, які регулярно проводяться в Україні та за кордоном – ось вам умовний «майже Бальцерович», але з «людським обличчям» та європейською «зеленою інклюзивністю» готовий. Можна знову людям вішати локшину на вуха, що український уряд проводить ліберальну економічну політику.

Ю. Свидиренко багато разів писав тексти із цілком собі ринковими, капіталістичними смислами. Ось у статті «Яку економіку ми будуємо?» (08.07.2022 https://www.pravda.com.ua/columns/2022/07/8/7357131/ [2] ) вона написала слова, які гріють душу кожному лібералу: «…На практиці це означає створення українського економічного дива – зростання на рівні 7% ВВП щорічно на довгому проміжку. Чому це важливо? Тому що тільки економічний ріст дає можливість державі виконати свою соціальну місію – створити рівні можливості розвитку для всіх українців, забезпечити сучасні освіту, якісну медицину, розвинену інфраструктуру та абсолютну безпеку для громадян. А звідки береться економічний ріст? Звичайно ж, з економічної свободи». Щоправда, з того часу Україна опустилася на рекордно низьке, 150 місце в Індексі економічної свободи в 2024р. Не дослухалися голосу міністра економіки колеги з влади.

Ю. Свириденко пише: «Економічна свобода починається там, де закінчується держава. Приклад Радянського Союзу доводить, що держава та бізнес стоятимуть на протилежних краях економічної вісі. Велика держава витісняє бізнес, робить його маленьким, і навпаки: чим менша держава, тим більшу частину економіки займає приватний сектор». Прихильники Мізеса/Хайєка/Кірцнера аплодують стоячи. Адже абсолютно правильно пише Ю. Свириденко. А ось Офіс президента, Кабінет Міністрів своїми діями та рішеннями обнулив думку молодого міністра економіки, а сама вона не вважала за потрібне відстоювати свою точку зору в конкретних рішеннях.

А ось чудова відповідь Юлії Анатоліївни на ключове питання економічної політики: «Хто визначає оптимальний рівень? Відповідь знаходимо у сучасній економічній історії: у ХХ столітті найшвидше "росли" держави, які перерозподіляли через бюджет не більше 20-25% ВВП». Фантастична обізнаність у сфері економічної науки та політекономії реформ. І? Що на практиці? На практиці ж рівень державних витрат в Україні три роки поспіль перевищує 70% ВВП, причому невоєнні витрати в 2024р. виявилися більшими, ніж невоєнні витрати в 2021р. як частка ВВП та в абсолютному вираженні в $-доларах.

А ще у грудні 2024р. Ю. Свириденко заявила: «Уряд планує скоротити кількість держкомпаній до близько сотні, замість понад трьох тисяч, які є сьогодні. Мета цієї оптимізації – підвищити ефективність роботи державних компаній, збільшити їхній внесок у економіку та знизити витрати державного бюджету на утримання». Супер! Так тримати! Тільки ось час би слова в життя втілювати. Ось із цим якраз у Ю. Свириденко – великі проблеми. Зрозуміло, що з посади міністра економіки ринкові реформи не зробиш, але їх хоча б уявити, за їх поборотися, залучити на свій бік ринкові, ліберальні сили країни та світу. На жаль, нічого цього зроблено не було. Прекрасні слова про економічну свободу, малу державу, приватну власність застрягли приблизно там, де гасло Помаранчевої революції «Свобода – наша релігія».

Немає сумнівів, що українську економіку від колапсу може врятувати лише вільний ринок, розкріпачення підприємництва, широкомасштабна приватизація та лібералізація усіх галузей економічної діяльності. Побажаємо Ю. Свириденко сміливості, мужності та рішучості у формуванні команди повноцінних ринкових реформ. Україна 34 роки чекає на появу по-справжньому ліберального уряду, щоб не тріпатися, а робити. Досі Ю. Свириденко не відрізнялася управлінською сміливістю, науковою принциповістю та полум'яною волею перетворити Україну на Новий Захід. Зараз від неї залежить, чи увійде вона в історію сучасної України або вляпається в неї, як усі її «сірі», ніякі попередники.

Автор: Ярослав Романчук, президент Міжнародного інституту свободи

(Джерело [3]).

Зображення: president.gov.ua

«Аргумент» [4]

На цю тему: