Юрій Бутусов: Як розгромити російський наступ (ВІДЕО)

Важная новость

Стрім присвячений огляду обстановки на фронті та тому, на яку відстань вдалось просунутись російським військам по всьому фронту за останні місяці, починаючи з 1 травня.

Російський наступ триває вже багато місяців, майже весь рік вони ведуть активні бойові дії. І на фронті у багатьох людей, у багатьох наших воїнів, командирів насамперед, солдатів, у кожного, хто виконує бойові завдання, великі питання, коли будуть здійснені такі організаційні управлінські заходи з нашого боку для того, щоб стабілізувати оборону. На жаль, стабілізація оборони у нас виключно політична фраза. Ми пам'ятаємо, що після того, як зняли Валерія Залужного з посади головкома ЗСУ і призначили Олександра Сильського, дуже багато було наративів в державних медіа. Керівництво держави, президент Володимир Зеленський заявляв, що почалась на фронті стабілізація. На жаль, всі слова про стабілізацію залишилися просто словами. Стабілізації нема, і коли знімали Залужного, я писав і говорив тут на ефірах, що проблема абсолютно не в прізвищі, навіть не в тому, що там є якась людина з якимись різними баченнями. Зараз війна дуже складна. Вона полягає в тому, що війну треба адмініструвати ефективно, треба керувати ресурсами. Війна йде велика, масштабна. Вона йде в технологічному вимірі, в адміністративному вимірі і у вимірі людських ресурсів. І все це треба якісно адмініструвати і застосовувати. Це не питання якогось пошуку, якогось одного ходу, якоїсь панацеї, що зробити. Нам треба розуміти, яким має бути порядок змін. Цього не було зроблено, на жаль, і ми бачимо, до яких наслідків це призвело.

У міру того, як вибивається той склад, добровольчий кадровий склад Збройних сил, Сил оборони Національної гвардії, який в 22-му році прийшов на війну і громив неодноразово російські війська, у міру того, як ми зазнаЄмо втрат, адекватної заміни на фронті нема і не готується, на жаль, ні поповнення якісно, ні резерви. І велике питання виникає до якості управління. З цим є серйозні проблеми, і саме управління – це основна проблема, чому ворогу вдається наступати. А наступ іде, в принципі, на більшій частині фронту, і він не зупиняється.

Ситуація дуже загрозлива, вона потребує серйозних, стратегічних рішень. По Покровському напрямку. У нас основний зараз напрямок, де ворогу вдалося просуватись. Оце найгарячіша ділянка фронту. 893-й день повномасштабного вторгнення РФ, 4 серпня 2024 року. На даний момент ми бачимо ворогу з району Авдіївка за останні два місяці вдалося дуже суттєво просунутись. І зараз російські війська наступають на Мирноград.

Це жовтим виділена та територія, яку російські війська захопили, починаючи з 1 травня. Тобто за два місяці російським військам вдалося захопити значну територію. Також тут є територія заштрихована. Це територія, за яку ведуться бої. На жаль, значна частина оцієї заштрихованої території також вже на даний момент захоплена ворогом. Тобто просування росіян, на жаль, не зупиняється. Так, вони повзуть 100-200 метрів в день. Але проблема в тому, що вони це роблять майже кожен день. Так, у нас є багато відео, і в наступному ефірі будемо показувати такі найкращі страйки наших воїнів по російських окупантах. Все це дається дуже важко російській піхоті. Росіяни, по суті, ведуть лобові атаки малими піхотними групами. Вони мають великі втрати, але зупинити їх, ці атаки піхоти, не вдається. І ворог продовжує і продовжує просування. На жаль, дуже зручний рубіж в районі Желанного, Іванівки. На жаль, ці водні рубежі ми не можемо втримати. Чому не можемо? Тому що там відсутня організована лінія оборони. Там відсутні війська, які б були розгорнуті на цьому рубіжі. І вздовж залізничної колії, ми бачимо коричневий значок залізничної колії, яка йде з Авдіївки в Покровськ, ворог продовжує просування. Ось весь цей час їх напрямок наступу – це залізнична колія. І вони по ній повзуть, повзуть, повзуть. І потім розширюють прорив в різні боки. На жаль, ворог в усьому цьому районі володіє тактичною ініціативою. І наступ ворога продовжується.

Вчора була дуже резонансна подія. Це зараз основна проблема, друзі. Вони йдуть, вони фактично вже доповзли до Гродівки, Новогродівки. Це вже, на жаль, фронтова зона. І ворог знаходиться на відстані 13-12,5 кілометрів від міста Мирноград, якщо по прямій. 12 кілометрів, приблизно там, трохи більше, до міста Мирноград. А місто Мирноград – це одна агломерація разом з містом Покровськ. Підхід ворога до Мирнограда, втрата Мирнограда-Покровська – це втрата найбільшої агломерації в цьому районі, найбільшого комунікаційного вузла в цій частині Донбасу, найбільшої зручної позиції рубежа оборони. І це реально критична ситуація для всіх нас, для України, для долі українського Донбасу. Критична ситуація. На жаль, ситуація викликає велике занепокоєння.

Ми побачили відеозвернення бійців 31-ї механізованої бригади, які прохали не знімати з посади їхнього командира бригади. Я розумію наших воїнів, це вже не перше за останні дні звернення. 31-я механізована бригада якраз на цьому напрямку, напрямку Мирноград. Бригада знову сформована, вона в 23-му році завершила формування, одразу пішла в бій. Там були одразу великі проблеми з боєздатністю, і вони проявились. В цьому році був змінений командир бригади для посилення боєздатності, ну і ось він і пів року не пробув на посаді, як і його вже також знімають. Його призначив Олександр Сирський і знімає Олександр Сирський. Чому це відбувається? Ну, я вам хочу сказати, що я спілкуюся практично з усіма з'єднаннями на цьому напрямку, з командуванням цих з'єднань на різних рівнях, з командирами наших частин, підрозділів. Ніхто не говорить про те, що тут основна проблема, що там є якийсь один комбриг, який щось не робить. Основна проблема це те, що у ворога є перевага в чисельності, перевага в засобах ураження, а протиставити ворогу можливо тільки більш якісні організовані дії, а цих дій нема.

Досі у нас фактично, коли ми бачимо цю лінію, можливо, хтось думає, що це якась лінія фортифікації. Ви пам'ятаєте, скільки нам наше керівництво, влада розповідала, що війська відведені на заздалегідь підготовлені позиції? На жаль, друзі, це брехня. Заздалегідь обладнаних позицій, які були б надійні, не було підготовлено в цьому районі. Так, в районі Очеретиного, в кількох інших районах, в тилу, були нарита кілька позицій, я їх бачив здовж цієї лінії, але ці позиції війська не займають. Чому? Тому що все це проста показуха, все це абсолютно не прив'язано до місцевості. Позиції риються там, де зручно екскаваторникам, цивільним, яких наймають, тобто у відкритому полі. Ставляться інколи бетонні такі споруди-бліндажі, але вони не зриваються в землю, а ставляться, як такі старовинні якісь доти, можливо, там ще першої світової війни або до першої світової війни, які дуже добре видно, вони на відкритій місцевості знов ставляться, не в посадках, не маскуються, їх дуже добре видно. Ці позиції не перекриваються зверху від дронів, тобто їх добре видно, вони не прикриті.

Я хочу вам сказати, друзі, що всі ці оборонні позиції, що там виявляються, про які звітують, це повна показуха, імітація, на жаль. Війська не займають ці позиції. Займають їх хто? Ну тільки інколи ворожі штурмові групи, коли їм треба врятуватись від нашого вогню при черговому перекаті, коли вони йдуть в атаку. На жаль, це сумна реальність. Тому, друзі, оця ситуація на Мирнограді-Покровську викликає найбільше занепокоєння, і я найбільше шокований, що влада і телемарафон взагалі цього не помічає. Чому нема в цій ключовій точці Володимира Зеленського? Чому він не оглядає взагалі, що відбувається там? Ну це ж його відповідальність. Ці позиції риють його підлеглі безпосередньо. Тобто військово-цивільна адміністрація, це її відповідальність, вона має рити, це президентська вертикаль пряма. Сам Верховний Головнокомандувач неодноразово давав доручення, навіть указ видав про спорудження оборонних рубіжів. Чому він не перевіряє, як вони будуються? Чи займають їх війська? Чому ці оборонні споруди взагалі не займають війська? Чому всі ці оборонні споруди ворог продовжує продавлювати без всяких проблем? Нема ніякого контролю відповідальності. І зараз через цю безвідповідальність велика загроза для вузла Мирноград-Покровськ. Це велика загроза всьому українському Донбасу. Наслідки будуть дуже важкі.

Покровський район на кордоні з Дніпропетровською областю. І все це має викликати максимальну реакцію керівництва країни. А що ми бачимо? Ворог наблизився на 12 кілометрів, у нас знімають командира 31-ї бригади. Тобто військове командування зняло з себе відповідальність. Олександр Сирський також каже, що у нас всі проблеми в комбригах. Давайте поміняємо комбрига одного знову. Знов чехарда? Цей побув пів року, давайте нового поставимо. Під час наступу ворога. Це адекватне рішення? Я, на жаль, змушений сказати, що це рішення по зняттю комбрига 31-ї бригади це знов-таки повне бажання зняти з себе відповідальність і підмінити суть проблеми просто тим, що тимчасово знайшли стрілочника. А кого ще знімуть за цей час, поки ворог буде продовжувати рухатись на Мирноград? Всіх інших комбригів також. Може когось вище теж зміняти? Не тільки комбригів. На жаль, у нас створена така система брехні у вищому керівництві, насамперед на рівні ставки Верховного Главнокомандуюча, яка просто унеможливлює адекватний аналіз військових подій. Просто унеможливлює. Не можна нічого зробити.

Ми розуміємо, що відбувається. Ворог наступає, в тилу на другій лінії не обладнується жодної нормальної лінії оборони. Чому? Тому що для обладнання адекватної лінії оборони потрібно заводити туди війська. А у нас другої лінії нема. На другу лінію війська ставлять, і одразу бригади, які там заводять, наприклад, завели 142 бригаду знов сформовану. І одразу розібрали. Туди-сюди, туди-сюди, резерви все розібрали, підрозділи розібрали. Як так можна воювати? Це ж абсурд. Так не можна воювати. І ми замість того, щоб будувати на другій лінії оборони надійну оборону, заводити туди війська, давати можливість військам підготувати місцевість, у нас знов вийдуть зустрічні бої. Десь прорив, і тоді в цей прорив кидають, хто там тільки є. Ми фактично намагаємося зупинити російський наступ з Авдіївки в режимі зустрічного бою. У нас ніде нема оборони. Ну і це не проходить, у ворога резервів більше, і війна йде на розмін. Навіть один до двох для них нормальний розмін. Щоб вони зупинились, вбивати їх треба в іншій пропорції. Для цього треба організувати управління, розвідку, взаємодію військ. Хто за це відповідає? Оперативно-тактичне управління, оперативно-стратегічне управління. А у нас ці органи перетворилися давно на бюрократичні такі абсолютно структури, які займаються тим, що постійно або дають службові пояснення по якихось чергових десятках тисяч розслідувань. Або пишуть БРки, бойові розпорядження. Відновити становище, зробити те, зробити те, вийти на таку точку, що абсолютно відірвано від тактичних можливостей, від боєздатності військ. Це реальність. І це можуть сказати, якщо, наприклад, Володимиру Зеленському раптом стане цікаво, що ж на фронті відбувається, чому ми не можемо зупинити наступ на Мирноград. Може проявить якісь цікавість, інтерес на Ставці. Там все це просто слова. Треба по суті робити. І якби керівництво країни цікавилось, то вони б дізнались, що жодний рубіж оборони не підготовлений, заздалегідь жоден рубіж оборони не зайнятий військами, немає через це взаємодії, централізованого застосування дронів і засобів радіоелектронної боротьби нема.

Що є? Велика кількість звітності, папірців, тисячі розпоряджень, якими прикривається кожна посадова особа. І все. А ворог як продовжує повзти по 100-200 метрів на день, так вони і повзуть. З великими втратами їх вбивають, є відео, наші воїни роблять все можливе. Але дива не станеться. Там, де треба організація управління, там дива не станеться. Там потрібні відповідальні управлінські рішення. Їх на цьому напрямку Покровськ, Мирноград нема. І можу сказати, на жаль, Олександр Сирський глибоко помиляється в своїй оцінці і обстановці. Його ручне управління неефективне на цьому напрямку. Абсолютно. Зняття ним командира 31-ї бригади не відповідає обстановці. І не тільки особовий склад цього не розуміє, командири інших підрозділів на напрямку також це не підтримують і не вважають об'єктивним рішенням. Тому, якщо чесно, якщо ворог підійде ще ближче, і це буде продовжуватись гра, ну, що робити? Показувати тоді ще більше відповідальних осіб. Командувачів ОТУ, які недостовірну інформацію повідомляють, там нещодавно замінили командувачів ОТУ. Ще одного. Тобто яка буде відповідь керівництва країни? Заміна якихось посадових осіб або вирішення проблеми. Це основне. Тому, друзі, оця ситуація Покровськ-Мирноград, це провал, і це провал на рівні не комбригів, а більш високому рівні, на рівні організації бойових дій. Це провал ставки Верховного Головнокомандувача. Це провал керівництва Збройних Сил в даному разі. І якщо цей провал не виправляти, то ворог захопить чергові українські міста. Так само, як захопили Красногорівку у липні. Місто Красногорівка. Чомусь про його втрату ніхто не повідомляє. Мабуть, вже не зовсім це цікаво в телемарафоні. Потрібно перемоги замість того, щоб вирішувати поточні проблеми війни.

Так, напрямок Красногорівка. Ситуація в Красногорівці. Фактично, місто втрачено. Формально, на одній з вулиць, яка входить в міську забудову, біля кладовища, наші підрозділи є. Але фактично, друзі, на жаль, весь район забудови, всі будинки, заводи, все, що є, залізнична станція, ворог захопив. Ну і продовжує просування на цьому напрямку. Це, звичайно, дуже серйозна проблема. Я про неї також казав, казав про те, що там є неадекватні дії командира 59-ї бригади, просто молодої людини, якій доручили велику кількість, підпорядкували велику кількість військ. Він із завданням не зміг впоратись. Це, знов-таки, його підлеглі про це заявляють. На жаль, ніяких кадрових рішень там не було. Комбригів, яких підтримує особовий склад, які є лідерами в колективі, у нас Олександр Сирський знімає, а деяких комбригів, яких не підтримують, яких критикує особовий склад, які не здатні виконати завдання, їх попри все залишають на посадах. Де логіка?

Комбриг 31-ї бригади, якого зняв Сирський, він втратив кілька позицій, вони відкотились на кілька кілометрів. Це правда. Враховуючи те, що бригада знов сформована, слабка. І на відміну від цього, 59-та бригада, це бригада боєздатна, яку передали діючому комбригу Шевчуку абсолютно в боєздатному стані. І він втратив місто Красногорівка за кілька місяців. І залишається на посаді. Бо він подобається командуванню. Неважливо, що там втрачено, на скільки кілометрів, які позиції. Важливо, він подобається чи ні. Об'єктивних критеріїв ніяких нема. Ніхто не враховує, який стан твоїх військ, який стан рубежів оборони, яка кількість боєприпасів, яка боєздатність, яка сила противника. Все це не враховується. Нема системи. Саме тому я багато разів на ефірах казав, у нас у військах не застосовується процедура after-action review, тобто післяопераційний аналіз, аналіз після дії. І через це скласти об'єктивно, який командир у нас компетентний і адекватний. Та їх неможливо просто зробити. Це все суб'єктивні оцінки, які мають складатись з реальної обстановки, мають складатись з оцінок в бойовому колективі, з оцінок втрат противника. От ми бачимо, що можна насправді в слабкій бригаді втратити кілька кілометрів і втратити посаду. А можна втратити місто і в дуже велику кількість позицій і залишитись на посаді. Тільки тому, що ти подобаєшся. Ну, така реальність сумна.

Обстановка Нью-Йорк-Торецьк.

У Торецьку ворогу вдається просуватись. Просування, я не можу сказати, що воно глибоке, його вдається стримувати, хоча і стримувати дуже важкою ціною. Ворог продовжує наступальні дії. Наші воїни просто тримаються щосил, роблять все можливе. І за місто можна, звичайно, ще битись. Битись тривалий час. Для цього, звичайно, робити це дуже важко в усіх умовах. 32 бригада, яка туди зайшла, воїни 95-ї бригади, які там знаходяться, б'ються, деякі інші підрозділи в цьому районі, вони, які зараз на посилення направлені, вони роблять все можливе, звичайно. Але оскільки лінію оборони там не було підготовлено, 2-ї лінії, 3-ї лінії, то, звичайно, цей зустрічний бій, він завдає важких втрат не тільки ворогу, але й нашим військам. Це велика проблема. І, на жаль, ми бачимо просування з початку травня достатньо суттєве. Оце жовте просування з початку травня, бачите? Ворог іде далі. Те, що заштриховано, воно дуже швидко все ж таки переходить поступово, тиждень за тижнем під контроль російських окупантів.

Нью-Йорк, що в нас обстановка?

Так само жовте, ми бачимо, просування за останні 2 місяці. І я вам хочу сказати, що просування, ну це буквально останні місяці навіть, оце жовте просування, що робить ворог, вони фактично половину міста вже, фактично половина міста під контролем ворога. І бої йдуть самому Нью-Йорку, ідуть бої важкі. Ворога тут б'ють наші підрозділи. І тут також 53 бригада наша намагається ворога зупинити, бійці 100-ї бригади. Сюди кидаються також направлені наші значні сили. Ну і в умовах того, що відсутня лінія оборони в самому місті, місто не підготовлене само всередині до бойових дій, звичайно, все це дуже важко йде. Зустрічний бій продовжується. Тим не менше, просування ворога зупинилось, і пройти їм дуже і дуже непросто. Втрати великі. Вчора ( 3 серпня, - ред.), наприклад, я бачив, як в одному з боїв воїни 425-го штурмового батальйону "Скала" взяли 15 полонених росіян. Зі складу 9-ї мотострілецької бригади ЗСРФ "Штурмовий загін" в одному з боїв одразу 15 росіян в результаті якісно організованої контратаки наших військ здались в полон. І це показує насправді, що я спілкувався з полоненими і, хочу сказати, це не моє враження, що цей ворог має якісь особливі нові тактичні прийоми. Звичайна піхота, є люди різного рівня, яких туди заганяють з усієї російської федерації, з окупованих територій. Це ворог, якого можна бити за рахунок, якщо є такі ефективні правильна організація бою, є правильна організація управління, правильне застосування людей, щоб люди не перевтомлювалися, були свіжими, були боєздатними. І якщо правильно організовувати оборону, ворога можна бити.

"Штурмовий загін" 9-ї бригади, їх постійно змінюють один склад за іншим, але в даному випадку був розгромлений в районі елеватора. І цей розгром стався тому, що ворога зупинили, не дали пройти, завдали втрати на просуванні, штурмовий загін був зупинений, була правильно організована оборона нашими бійцями на цьому напрямку, противнику не дали пройти далі вперед, просунутися у місто, завдали вогневе ураження, залишки штурмової роти розсіялись по кількох будівлях. І потім наші воїни, штурмова група у складі вісьми бійців, бійців просто провела таку коротку атаку і перебила велику кількість російських військ, російських солдатів. І за два дні вони взяли 15 полонених з штурмового загону. Це достатньо показова історія, так само відбувається на всьому фронту. Тобто там, де ворога можна зупинити, там є організовані дії, там можна провести контратакуючі дії, там можна завдати враження і там ворога зупиняють і знищують. На жаль, це потребує дуже якісного управління організації військ.

Так, в районі Липців за два місяці тут був російський наступ. Оце просування, оце все жовте на напрямку Липці під Харковом. Все це жовте просування, це все ворогу вдалося досягнути фактично за дві доби. Тобто 10 почався на російський наступ, 10 за три доби. З 10, 11, 12 травня ворогу вдалося захопити оцю територію. Вони підійшли, тут на карті немає позначок контратак наших військ, насправді ворог дійшов до самого кордону, до села Липці, ось такого дуже важливого. В цьому районі, який має важливе оперативне значення, це ключовий вузол на підходах до Харкова, ворогу вдалося підійти до самих Липців, а оця вся заштрихована зона, це вже фактична зона, з якої їх вибивали. І вибили воїни тут і 92 бригади, і 13 бригада Нацгвардії Хартія, яка безпосередньо веде бойові дії за Липці. Ворога відбили, але оця зона у них залишилась. Оця жовта – це те, що за три дні. Ну от з 12 травня ніякого просування російських військ тут вже в цьому районі не відмічається. Навпаки, від Липців росіян відкинули. Ситуація здається також на перший погляд простою і стабілізованою. Насправді вся ця стабілізація – це також результат якісного управління, організації бою і того, що там весь цей час йдуть інтенсивні бойові дії. Йдуть зустрічні бої в лісових масивах. Лінії оборони навколо Липців ніякої нема, теж позиції не були обладнані за два роки. Але наші воїни завдяки правильним управлінським організаційним рішенням все ж таки лінії оборони стабілізували, побудували і зариваються зараз самі вже з лопатами і просуваються потроху вперед.

Вовчанськ. Також це те, що ми бачили. Основне просування -ворог вийшов на околицю Вовчанська 12 травня. Наші війська також 12 травня зайшли в саме місто. І з того часу йдуть запеклі бої. Тут є маленький жовтий фрагмент. Ворог просочився, пробився в центрі міста. Так от наші позиції в центрі міста Вовчанськ були зайняті нашими військами в ніч на 13 травня. Весь цей час за цей невеличкий шматок української землі ідуть дуже запеклі, важкі бої. Ворогу вдається пройти там одноповерхова забудова, а от бої там, де йдуть бої, там є багатоповерхівки. Зараз вже після російського вогню це вже рештки, руїни міста. Бої йдуть досі. Ворогу не вдається закріпитись. Наші воїни, 57 бригада, 36 бригада, інші підрозділи, вони дуже гідно біються з росіянами. І ворогу не вдається вибити наші війська із міста, вибити його за річку. Бої тривають, дуже важкі. Також тут може статися, що просування ворога з 13 травня незначне, але насправді це незначне просування, це тому, що відбиваються постійно щодня дуже важкі штурми, відбиваються атаки, перемелюється ворог ще на підходах. Тому тут також йдуть дуже запеклі зіткнення.

Район Куп'янська. Ми бачимо просування російських військ з 1 травня, воно також є, воно здається незначним, але також ворог просувається, наступ на Петропавлівку і на Куп'янськ продовжується, росіяни наступають і бої йдуть дуже складні. Також тут просування незначне, але ворогу вдається вибивати нас з дуже важливих рубежів і наближатись до висот, які контролюють саме місто Куп'янськ. І саме в цьому є велика загроза. Тут просування невелике, але також ворогу вдається утримувати тактичну ініціативу в цьому районі.

Район Борова-Сватове. Ми бачимо жовтий клин такий, ворогу вдається просунутись. На жаль, в районі Борової на ділянці 3-ї штурмової бригади ворог атакував півтора місяця, всі атаки були відбиті, але після цього російське командування завдало удари в районі Табаєвки, в районі Берестове, на інших напрямках, і їм вдалося досягнути просування. Це дуже небезпечне, загрозливе просування. Ворог рветься до річки Оскол, і те, що їм вдалося все ж таки прорвати оборону і просуватись, це, звичайно, для нас дуже великий виклик. Росіяни намагаються використати свою перевагу в цьому районі для того, щоб все ж таки хоча б на одній ділянці до Оскола дорватися. Ситуація дуже важка і дуже складна в цьому районі. І також тут постійні бої, постійні атаки.

Район Сіверська. Дуже серйозна, також тут важка обстановка. Ворог тут продовжує наступати. Воїни 54-ї механізованої бригади відбивають російські атаки в цьому районі. Також їх посилено підрозділом, батальйоном, третім батальйоном 4-ї бригади Нацгвардії, батальйоном Свобода. Там кістяк це все добровольці. Йдуть важкі бої за Спірне, селище Спірне, навколо нього. Атаки йдуть по всій цій полосі. Ворогу вдається просунутись, фактично охопити фланг. Особливо небезпечна ситуація в районі Спірне, друзі, дуже важка. Ворог також володіє тут тактичною ініціативою і значною перевагою у боєприпасах. Також ідуть дуже важкі бої.

Район Часового Яру. Ворогу вдалося просунутись, фактично захопити частину міста, яка знаходилась за каналом, і значно покращити своє тактичне становище. Тепер вони створили всі умови для того, щоб форсувати канал, переходити його, накопичуватись і штурмувати, вже заходити безпосередньо в основну частину міста. Ворог контролює на тому березі, він захопив мікрорайон з висотними будівлями. Це дозволяє ворогу розгорнути там антени і засоби спостереження, антени дронів. І отримати підвали для накопичення піхоти. Тому зараз росіяни зазнали великих важких втрат в районі Часового Яру. Зараз вони накопичуються, перегруповуються для того, щоб зайти безпосередньо в саме місто. Тут також ідуть дуже важкі бої. Оцей наступ, оце захоплення цієї території далось дуже важкою ціною російським військам. Ну, на жаль, значні втрати були і у нас. Ситуація тут дуже складна. Але наразі наші воїни стабілізували обстановку. Там і 5-та штурмова бригада, і 24-та механізована бригада, і 23-тя механізована бригада. І воїни достатньо гідно намагаються зробити все можливе для того, щоб зберегти місто Часів Яр. Знов-таки, і тут також ворог володіє тактичною ініціативою.

Район Курахового. Ми бачимо, що дійсно на цьому напрямку ворогу вдалося досягнути з 1 травня значного просування. Ворог рветься на саме Курахове, місто вже достатньо близько. Також росіяни намагаються розгорнути з району селища Перемога і з района Новомихайлівки. Намагаються вбити клин і розгорнути свій наступ як на Курахове, так і на північ, в район Вугледара. Для того, щоб знов-таки обрушити весь наш фронт на південному Донбасі. Ситуація дуже важка. І хочу сказати, що тут в районі Новомихайлівки 79-та десантно-штурмова бригада, посилена іншими підрозділами, просто робить дива. Видно, коли є керований, організований підрозділ, частина, з'єднання, у якої є кістяк боєздатних людей. Зараз на цьому районі, в цьому місці ворог атакує, це, мабуть, єдине місце фронту, де не тільки малі групи піхоти штурмують. А саме це єдине місце, де штурмують колонами. Колони бронетехніки великі, не одна-дві одиниці, а великі колони атакують наші війська і раз за разом 79-та бригада їх знищує, розвалює. Тому просування ворога є на цьому напрямку, але тут організований, більш-менше організований спротив ворогу вдається просуватися важкою ціною. І тут ідуть дуже і дуже запеклі і важкі бої.

Район Вугледара. Тут за два місяці, особливо за останній місяць, ворогу вдалося досягнути, на жаль, дуже і дуже значних успіхів. Північніше міста ворогу вдалося пробити нашу оборону і вийти, перерізати навіть трасу з Вугледара до селища Костянтинівка, вийти на важливу рокадну дорогу, яка у нас була в цьому районі. І фактично тут також створена загроза охоплення міста з півночі. Ворог просувається, ситуація дуже вкрай небезпечна і вкрай загрозливо розбивається. Тут також тактична ініціатива ворога і вони продовжують наступ. Ситуація також потребує дуже великої уваги.

Район Старомайорське, район Урожайне. Тут тримає оборону наша 58-ма мотопіхотна бригада, посилена деякими окремими підрозділами. І також тут йдуть в цьому районі дуже важкі бої. І ворогу вдалося захопити селище Урожайне, селище Старомайорське, які були нашими військами звільнені у 2023 році під час наших наступальних дій в цьому районі. Зараз ворогу вдалося відбити ці селища, але з великими втратами. Обидва населені пункти знесені, просто там вже нема нічого. І великі втрати російських військ. В районі Урожайного від 70 до 100 одиниць бронетехніки російської, знищено воїнами 58-ї бригади, одного з батальйонів президентської бригади, іншими нашими воїнами. Тут йдуть дуже важкі бої.

Також хочу сказати, що важкі бої йдуть в районі Роботиного. Там продовжуються бойові дії на тому ще одному виступі, який був зроблений. Наші воїни продовжують там битися з росіянами. Всього на даний момент у нас таких 14 гарячих ділянок фронту, де йдуть дуже важкі бої, де ворог намагається постійно наступати, кидає в бій резерви, кидає поповнення. І, на жаль, зупинити ворога на більшості ділянок, які ми з вами оглянули, не вдається. На багатьох, да, у нас є керованість і навіть там, де в бої не відходять, оборона стабільна. 58 бригада в районі Урожайне, Старомайорське, оборона тримається, там є порядок. 79 десантно-штурмова робить дива і там також є управління боєм, є результати бойової роботи. Є також у нас ділянки, де є порядок і де ворог наступає, але його знищують в набагато більших кількостях. Є порядок в управлінні, є розуміння, що роблять командири. На даний момент найкритичніше з того, що є на фронті, це некерована ситуація в районі, некерована на рівні вищої бригади, на вищому, це відповідальність, звичайно, більш високого рівня, на рівні Мирноград, Покровськ. Це найнебезпечніший зараз напрямок, тому що там спостерігається найбільший хаос. На цей напрямок перекидаються наші війська, люди, і боєприпаси, але тим не менше без організації взаємодії, без роботи на результат, наступ цей не зупинити.

Я говорю з усіма, ну, з дуже багатьма командирами, які воюють, солдатами, командирами, які зараз б'ються, роблять все можливе для того, щоб зупинити російський наступ. І хочу сказати, що зараз можу просто так проаналізувати і сумарно сказати, про що говорять на всіх ділянках фронту всі наші командири.

Перше. Для того, щоб зупинити і розгромити російський наступ, потрібно перейти реально до стратегічної оборони. Ми до стратегічної оборони не перейшли. У нас оця вся лінія фронту – це все польові позиції, вироті лопатой. Бійці-солдати у нас по всьому нашому фронту ведуть зустрічні бої з переважаючим у силах, у кількості людей, у кількості засобів ураження ворогом. Замість того, щоб будувати оборонні рубежі, поки йдуть ці бої, який варіант, що говорять люди?

Перше. Відсутність оборонних рубежів, які були підготовлені, куди можна заводити піхоту, де забезпечується живучість військ.

По-друге. Відсутність другої лінії оборони. Ці позиції оборони є стійкою, що в той момент, поки ворог штурмує, в тилу наших військ, у ближньому тилу, друга-третя лінія, тобто 5-10 кілометрів, 15 кілометрів, має обладнуватись позиція, куди ми готуємося відійти на цю позицію. Ну як у нас роблять? У нас віддають БРки, щоб той командир бригади, який на цьому напрямку воює, він сам собі в тилу щось і рив. Щось можна вирити, безумовно, але людей завжди не вистачає. Обладнати надійний рубіж оборони можна тільки коли туди направляти війська на цей тиловий рубіж оборони. Там мають бути війська, повноцінно заїжджати, повноцінно почати готуватись до оборони цього рубежа, обладнати в першу чергу передпілля, тобто вирізати посадки, знести їх, спалити, які забезпечують підходи штурмових груп противника, замінувати підходи, пристріляти, організувати систему вогню, укритись від дронів, нарити значну кількість ходів сполучення, укриттів. От коли це буде зроблено, тоді можна сказати, що тилова позиція обладнана. І туди можуть відходити війська з першої лінії. І оборона буде стійкою. А у нас не так, на жаль. Стратегічного оборони у нас нема. Ми постійно ведемо зустрічний бій. В оборону ми не розгорнуті. Війська на другу лінію не ставляться, тому вони не можуть встигнути підготувати оборону. У нас збивають ті війська, які стоять на першій лінії, вони кудись відкочуються і знов там самі своїми силами щось обладнують.

Третє – застосування резервів. Резерви у нас застосовуються не для того, щоб посилити фронт вчасно. От стоїть бригада, веде бої. Вона боєздатна. Її треба посилити, поставити в другу лінію війська, щоб друга лінія, резерв, міг підтримати ті, хто стоїть на першій, покращити їх тактичне становище і одночасно встигнути заритись. Тоді ті, хто стоять на першій лінії, коли вибивають, вони відходять на організовану позицію і там все добре. У нас резерви так не застосовуються, на жаль. І особливо це проявляється Мирноград-Покровськ. У нас стоїть бригада, її б'ють, її використовують, поки в неї є в списку особового складу хоч якісь люди. І вже тільки коли вона повністю розбита, в зустрічний бій кидають резерв. До чого це призводить? Перше, без резервів, без підтримки, наші війська дуже швидко сточуються в зустрічних боях з противником. Під час цих безперервних штурмів. Якби їх підтримували на напрямках основних зусиль противника, там де ворог наступає, якби їх підтримували, звичайно, що вони б трималися набагато більше. Не було б такої перевтоми, такого виснаження. На жаль, цього не робиться. І тому у нас таке. Зупиняється ворог там, де в нього вже повністю закінчується ударне угруповання. Але, на жаль, він проходить, ми не можемо його зупинити на рубежі. Він проходить, проходить і проходить. В даному випадку в районі Мирноград-Покровськ, якщо таким чином продовжувати діяти, ми зможемо втратити цю ключову агломерацію. Це категорично неможливо допустити.

Четверте. Дії противника. Вони, на жаль, не враховуються. Що роблять росіяни? Чому вони взагалі так наступають? Я вам хочу сказати, що більша частина поповнень зараз в російську армію – це люди з невисоким рівнем боєздатності. Їх залякують, звичайно, розстрілом на місці. Каральна машина там працює дуже добре. Але основне, вони наступають, тому що ворог робить щільні бойові порядки. Там, де у нас стоїть бригада, вони концентрують три. І на цих ударних ділянках у росіян люди закінчуються, ми бачимо, що вони мають втрати, але у ворога загальна перевага на цій ділянці – раза в три-чотири. І вони закінчуються, ми вбиваємо штурмові групи, але поповнення на тактичному рівні у них приходить швидше. І вони зберігають темп наступу на цій ділянці. Тобто вони концентрують людей на високих ділянках прориву. На жаль, у нас такої концентрації не відбувається. Ось в чому проблема. Ми воюємо, ворог воює, наступає кількома ешалонами, а ми обороняємось в один ешалон. І у нас завжди більше вразливості. Це очевидні речі, насправді. Про це говорить кожен на фронті.

Далі, що важливо відмітити. У ворога перевага в кількості людей. Як цю перевагу компенсувати? Що такого є на світі, що у нас може бути більше, ніж у росіян, снарядів і солдат? Тільки одне. Дрони. Переважати росіян в кількості дронів. Китай і інші країни світу виробляють дронів набагато більше, ніж в Росії є людей. Тобто це ресурс, яким ми можемо ворога перебити. Що вимагає організація роботи дронів? Перше, застосування має бути логічним. Велика кількість підрозділів мають працювати по одному плану. В умовах протидії російського РЕБА треба покращити і технічні підходи в організації роботи підрозділів дронів. Має бути як централізоване управління, так і швидке постачання дронів, зміни частот, контроль результатів роботи, управління. Дронами у нас армія не воює. У нас дрони, насправді, багато про них говорять, а на фронті ніякого розуміння застосування у вищого керівництва немає взагалі. Дронами ми не керуємо централізовано. Дрони залишаються просто в якому підрозділі, як воно організовано, так воно і працює. Ні тактики застосування, ні організації управління силами дронів на ділянках наступу ворога в більшій частині підрозділів, напрямків нема. Дрони застосовуються виключно, от є якийсь комбриг, він розуміє, як це робити, він у себе це робить. Настільки, наскільки у нього вистачає грошей. Постачання основне у нас, що ми програємо по дронах? Забезпечення. Багато разів у нас казали, що ви забрали податок ПДФО у місцевого самоврядування, щоб забезпечити армію дронами. Друзі, ну їх нема цих дронів. Де? Дрони тіпа Мавік купують волонтери, а це основний розвідувальний дрон наших сил оборони. Без нього неможливо. Ні розвідка тактична, ні бомбардування скидами. І в цьому компоненті у ворога перевага. Вони бомбляють наші підрозділи набагато більшою кількістю дронів, ніж можемо застосувати ми. Тобто у нас перевага якісна в якості застосування, але кількісної ми, на жаль, переваги над ворогом не маємо. Хоча, де ці постачання? Де державні кошти? Чому держава не фінансує закупівлю дронів, коли вона на себе брала зобов'язання? Раніше місцеві бюджети фінансували і війська купували собі ті ж "Мавіки", "Аутели", "ФПВі". А зараз ці гроші забрали, а з центрального бюджету постачання нема. Ну як таке може бути? Просто якийсь саботаж реальний. Чому це не контролює Ставка Верховного Головнокомандувача? Це ж повністю відповідальність президента за купівлі. Це ж він говорив, що збирає гроші для того, щоб забезпечити армію дронами. Це ж Зеленський казав, мільйон дронів буде. Це ж брехня, їх нема. Де? Повна брехня. Так само разом з дронами треба сказати, що відсутнє централізоване ефективне управління і застосування засобами радіоелектронної боротьби. Значна кількість наших дронів збивалась і продовжує збиватись нашими власними засобами радіоелектронної боротьби. Тому що централізованого управління засобами РЕБ, взаємодії між підрозділями РЕБ і дронами як не було, так і нема. І це дуже важлива, дуже болюча проблема. Вона не вирішується. Не вирішується і нічого не робиться. Комбригів у нас легко зняти. А побудувати роботу дронами – ні. Фронт дронів відсутній. Все кинуто на самоорганізацію. Воюйте там самі якось. Підрозділи всі самі мають собі про хати. Вони вже не можуть казати – дайте нам дрони там. Дайте нам, мер, дрони. Мерії вже не можуть забезпечити всю армію за рахунок місцевих бюджетів. Не можуть забезпечити необхідною кількістю дронів. Волонтери не можуть безцінно завозити. Немає таких коштів, щоб вони централізовано забезпечували армію десятками тисяч дронів. І все. І, на жаль, ми не можемо бомбити так, росіян, як це потрібно на фронті. У нас є оператори, але всі командири зараз економлять "Мавіки", економлять "Аутели", не застосовують їх для бомбардування, дуже рідко максимально обмежують бомбардування, щоб зменшити втрати розвідувальних дронів. Це велика проблема. Так само і з засобами РЕБ. Ми втрачаємо дрони, тому що наш РЕБ по нас працює. А потім, коли працює ворог, і ми не можемо його прикрити, у нас відсутній також аналіз і управління цим напрямком. На жаль, от така ситуація відбувається по всьому фронту. Тобто відсутність стратегічної оборони, відсутність застосування резервів, відсутність управління дронами, відсутність другої лінії.

І ще важливе, п'яте, у нас, на жаль, гостро проявляється, недоліки бойової підготовки. Досі у нас відправляються на фронт люди, ну зараз обов'язковий мінімум підготовки – це один місяць. Один місяць для того, щоб підготувати піхотинця, це замало. Нічого такого тут нема. Я вам хочу сказати, що якщо ми хочемо, щоб живучість піхоти, боєздатність була високою, щоб у нас не була така велика кількість небойових втрат, щоб люди, коли потрапляють в бойову обстановку, більш впевнено себе почували, то не можна, очевидно, зараз, вже на 10-му році війни, те, що постійно казали, не можна покладатись на підготовку в учбовому центрі. Один місяць в учбовому центрі, де велика кількість є в багатьох центрах невмотивованих інструкторів, які, наприклад, навіть і не знають, як там відбуваються бойові дії, на жаль, не дає нам повноцінних піхотинців. Як же було раніше? Та можна подивитись, наприклад, на Другу світову війну.

Американські піхотинці, був курс підготовки в американській піхоті в 44-му році, щоб знизити втрати своєї піхоти, у американців був 44 тижні. Майже рік готували піхотинця в Другу світову війну. Чому так робили? Тому що хотіли зменшити втрати своїх і збільшити втрати ворогів. Піхотинець проходив інтенсивну підготовку 44 тижні і після того йшов на фронт. І він вже знав все. Він відпрацював на багатьох навчаннях всі свої навички. Окей, можливо, у нас немає можливості тренувати піхотинців 11 місяців. Але не один місяць. Один місяць – це ні про що. Основна проблема підготовки, про яку говорять командири – готувати людей, кожна бригада піхотинців має собі сама. Тому оптимально – це не витрачати час в учбових центрах, а створити в бойових бригадах, які тримають значні відрізки фронту, значні ділянки, учбові підрозділи, учбово-бойові. Цикл підготовки має бути більш тривалим. Я вам хочу сказати, якщо ми подивимося війну в Афганістані, Радянський Союз – це не США, там теж не було 11 місяців, навіть війну в Афганістані Радянський Союз спочатку направляв туди солдат після двох місяців підготовки, а після того, як у них збільшились втрати в Афганістані, то з 1984 року Радянське Командування збільшило курс індивідуальної підготовки до п'яти місяців. П'ять місяців, і після того його відправляють на війну, де, в принципі, тоді у Радянського Союзу була абсолютна перевага в усьому. Зараз, на жаль, один місяць, і один місяць в учбовому центрі не забезпечує нормальну боєздатність піхотинця. Має бути фактично кожна бригада, після того, як їй після місяця дають людину, вона його має допідготовити у себе на фронті. У неї немає для цього штатних учбових підрозділів, немає, на це не виділяються додаткові боєприпаси, і, звичайно, що коли людям дають в останній момент якийсь резерв, то їм не дають на підготовку, їм дають, командування вважає, що їм дають готових солдат. І ставлять завдання, виходячи з тієї чисельності, яку їм дали. Тому треба змінювати цю ситуацію. Учбові підрозділи, бригади мають готувати для себе піхотинців, і готувати їх в наших навіть умовах. Я не кажу 11 місяців, як в американській армії, в Другій світовій війні. Це має бути мінімум 2 місяці повноцінні.

Зараз проводить у себе додаткову підготовку після учбових центрів Третя штурмова бригада, наприклад, бригада "Хартія", це 2 місяці цикл підготовки. Очевидно, що якби у бригад були 3 місяці, передбачені планом, то якість підготовки була б більша. Тобто три місяці – це високий рівень підготовки піхотинця. Це значить людина буде фізично повністю готова, вона буде досконало знати і тактичну медицину, і озброєння, і інженерну роботу, і маскування, і виживання в польових умовах. Це буде повноцінно. Тобто великі виклики потрібно збільшувати термін підготовки до двох, навіть до трьох місяців. Це виправдано – до трьох місяців. До трьох місяців і в учбових підрозділах самих бойових бригад. Це буде набагато більш висока якість застосування людей. І набагато більше людей буде виживати. Це основне для нас.

Шостий напрямок, про який важливо сказати. Це управління ресурсами. Безумовно, ми маємо централізувати постачання боєприпасів у війська. Постачання боєприпасів має бути об'єктивний розподіл. Нам потрібно збільшення власного виробництва. Дивно про це казати, але я не можу не сказати про це як один з важливих чинників. І нам потрібно, звичайно, застосування дронів. Нам потрібно постачання дронів усіх типів, нам потрібно застосування транспорту і малих засобів евакуації. Тобто квадроциклів, багі. Без цього виживати в сучасних умовах неможливо. Нам потрібно централізоване постачання війська, систем радіоелектронної боротьби. Коли я кажу про централізоване, я не маю на увазі, що має бути так, як зараз. Коли у нас FPV-дрони. Держава видала завдання кільком своїм, яких ми знаємо, виробникам. Оформили великі контракти на FPV. Вони не можуть їх виконати. Застарюють ці дрони в процесі розробки, постачання. Не можуть забезпечити якість у великих партіях. Нам не потрібно робити кількісні виключно показники. Має бути якість. Дрони і РЕБ мають куплятись кожен місяць нова партія з новими характеристиками. Але це має бути постійний потік. Зараз засоби РЕБ купуються виключно за гроші самих солдатів і волонтерів. Як можна вести бойові дії на фронті в тисячу кілометрів на самофінансуванні? Дрони основні, мавіки, аутели, фпві, більша частина, переважна, це волонтери, це знов-таки свої власні кошти. Як так можна воювати? Якщо не вистачає якихось ресурсів, ракет далекобійних, чогось ще, давайте ми забезпечимо якийсь сегмент, де є централізовано адекватне постачання. І тоді ми не забезпечимо, можливо, всю армію. Не йдеться, що станеться диво, і ми всім даємо все. Ні. Управління ресурсами централізовані закупівлі партій потрібні для того, щоб концентрувати необхідні засоби на певних напрямках. От є Мирноград-Покровськ. Там має бути централізована організація управління дронами, РЕБом, і туди держава, не тільки волонтери, має постачати централізовано хоча б якусь кількість цих засобів, помітну, яка може щось змінити на фронті. А зараз у держави такого ресурсу нема. Ну і, чесно кажучи, за відсутності централізованого постачання дронів, засобів РЕБа, транспорту, неможливо забезпечити боєздатність дій військ зараз. Тому що ворог інтенсивно завдає ударів, велика кількість високоточної зброї, своїх дронів, ракети, бомби. Техніка виходить з ладу. Значні втрати. Але краще втрачати техніку, а не людей. Ну, як, здається, кажу, очевидні речі, які, на жаль, очевидно не робляться. Тому, якщо ми будемо всі ці фактори робити, то станеться диво. Якщо у нас, хоча б на одній ділянці фронта, на одній, на другу лінію зараз, у нас є певні резерви. Якщо там не будуть фантазувати наверху, а якісне з'єднання направлять на напрямок Покровськ-Мирноград, і це з'єднання стане на якійсь нормальній ділянці там, хоча б на одній ділянці, стане в оборону, встигне хоча б тиждень заритись, встигне випалити, вилізати повністю посадки перед собою хоча б на півтора кілометра, щоб ворог не підходив непоміченим, якщо це з'єднання встигне заритись, накритись від дронів противника, забезпечити логістику собі, схованки, укриття, то ми ворога зможемо зупинити. Такі з'єднання в нас є. В районі Мирноград-Покровськ не вистачає у нас, не те, що там поміняти комбрига на комбрига, там не вистачає боєздатних з'єднань, які можна виставити, які стануть стрижнем оборони, навколо яких можна доєднати більш слабкі, розбиті, виснажені військові частини. І посилити оборону. Без цього не станеться дива. Не треба розраховувати на диво на війні. Війна – це технологічний процес. Протистояння двох систем. Наша система має бути більш гнучкою, більш ефективною. Для цього я не знаю, що треба. От ми зараз втратили Красногорівку в цьому році, втратили в цьому році Авдіївку. Що ще треба втратити? Вже ворог вліз в Часів Яр, в Торецьк, в Нью-Йорк, наближається до Мирнограда, Покровська. Що ще треба втратити? Що ще треба зробити, щоб у керівництва держави настало розуміння, що від них очікують рішень?

Війна вимагає централізованих рішень. Це вони тільки можуть зробити. Ставка Верховного Головнокомандувача має дати ресурси, дати чіткі завдання. Командування Збройних Сил має побудувати якусь вертикаль управління, якої в нього немає. Немає ні дивізій, ні корпусів, ні армій, немає виконавчих інструментів. У нас Сирський командує бригадами. Така реальність. Де інколи це добре, коли сильна бригада, зрозуміла обстановка і боєздатність її. А коли боєздатності нема, обстановка хаотична, як можна в ручному режимі керувати усім фронтом? Абсурд. Це нікому не вдасться. Ніколи не вдавалось в світовій історії. Ми маємо зміни системні робити зверху. І перш ніж перекидати свою відповідальність на командирів бригад, панове Зеленський, панове Сирський, ви, будь ласка, подивіться на себе. А що ви робите для того, щоб ви забезпечили адекватне управління, організацію забезпечення військ? Що ви робите? Бо у вас проблем зараз більше, ніж у військ в окопі на передовій. У вашій роботі хаосу більше і безпорядку, ніж там, на опорному пункті. І поки порядку у нас не буде збільшуватись наверху, порядку не почне збільшуватись там внизу, на позиціях. І ці карти, які ми показали, це, на жаль, десятки квадратних кілометрів, які ворогу вдалося захопити за останні два місяці. Десятки квадратних кілометрів. Але, я вам хочу сказати, це земля ворога велика перевага. Я вам хочу сказати, дуже боляче, що кожен квадратний кілометр, от то, що ви побачили на всіх-всіх ділянках, він политий кров'ю сотень і тисяч українських патріотів. Оце болить. І це зобов'язання для нас – виправити ситуацію, покращити її, примусити до змін тих, хто ухвалює рішення. Ну і, на жаль, я так розумію, що крім громадської думки, крім критики в медіа, ніяких інших чинників достукатись до свідомості Ставки Верховного Головнокомандувача, у нас нема. Я не знаю, що ще треба, коли цей біг по граблях, він просто невпинно продовжується, нема ніяких змін. Мене на фронті люди питають, що відбувається? Невже ми здаємо український Донбас? Я всіх переконую, що, на мій погляд, це просто безвідповідальність і хаос в головах. Сподіваюсь, що щось ще станеться, і люди, замість вечірніх відосиків, почнуть займатися сутністю проблеми, почнуть ставити питання, критично дивитись на самих себе, на свою безвідповідальність, безпорадність. Нічого складного нема. От я вам зараз ті речі казав, про які говорять на фронті найбільше. Про це говорять. Це прості речі, елементарні в виконанні. Не треба бути Наполеоном, не треба бути… Треба робити елементарні речі і станеться не диво, а станеться просто ми зупинимо ворога. Російський наступ буде розгромлений. Нічого особливого ворог не робить.

Хочу сказати по діях російських військ. Вони абсолютно шаблонні. Лобові атаки малими групами піхоти. Інколи вони застосовують великі бронетанкові колони або малі групи техніки. Але основне – це малі групи піхоти. Вони дуже вразливі, втрати величезні у противника. Чи можна їх зупинити? Звичайно. Чи можна розгромити російський наступ? Так. Чи є у нас для цього сили? Так. Основна наша проблема – це організація управління військами. Організація управління ресурсами для війни, які мають забезпечувати влада, мають забезпечити армію. Оці основні проблеми на вищому рівні. Не на рівні людей. Тому звинувачувати, що там солдати десь побігли, або якийсь комбриг щось не зміг встояти на напрямку основного удару – це абсурд. Спочатку потрібно вибудувати стратегію. Ми маємо перейти від слів про оборону до реальної стратегічної оборони. А зараз цього немає. І поки у нас немає стратегічної оборони, зупинити російський наступ не вдається. І це велика загроза. І це велика кров. Друзі, я розумію, що треба буде говорити про це більше, говорити про це постійно, тому що загрозлива ситуація на напрямку Мирноград-Покровськ, вона потребує максимальної уваги всієї країни, всієї держави. І реалії у нас такі, що влада реагує тільки у нас на те, що постійно обговорюють. Тому без нашого розповсюдження, без нашої постійної уваги в соцмережах, на жаль, реакції не буде. Будемо говорити про цю тему і далі.

Друзі, у нас є кому громити російські війська, у нас є кому знищити і розгромити російський наступ. Я вірю в тих людей, які захищають нашу країну, вони роблять на фронті все, що можливо і навіть набагато більше, що можливо. Дякую вам за ефір, дякую, що були разом, дякую за підтримку. Сьогодні, як ніколи, я впевнений у нашій перемозі і в тому, що ми можемо розгромити ворога. Дякую вам і Слава Україні!

Автор: Юрій Бутусов, головний редактор видання Цензор.НЕТ [2]

Зображення вгорі: бої в Красногорівці. Скріншот з відео

«Аргумент» [3]

На цю тему: