Юрій Касьянов: Щоб виграти війну, президент має стати камікадзе

Важная новость

Останнім часом розмов про те, що війни нам не виграти, — рівно стільки, скільки було розмов про майбутню неминучу перемогу ще рік тому. Бравурні марші й оптимістичні прогнози змінили похмурі настрої та обережні натяки на неминучі переговори й необхідність іти на страшні жертви заради «миру». Та що там обережні! Вже сам президент, Верховний головнокомандувач, каже про можливість переговорів із Росією за посередництва третіх країн. Але ж нещодавно був лише мирний план Зеленського, звільнення всіх окупованих територій, включно з Кримом, репарації та вступ до НАТО. Що ж змінилося, що змусило численних блогерів, «експертів» і навіть самого президента казати про ймовірний програш у війні?..

Про це йдеться у статті [2] Юрія Касьянова у виданні ZN.UA.

З помпою розрекламований торішній «остаточний» наступ української армії на південному напрямку провалився. Неуспіх тієї військової акції був запрограмований від самого початку. Відсутність елементарної скритності, постійні розмови в ЗМІ «про наступ», натяки й обіцянка «святкувати Новий рік у Криму», піар високих начальників на бронетехніці, що надходила до країни, показове створення нових «ударних» формувань (здебільшого — з необстріляних бійців, до речі), небажання помічати очевидне зміцнення противником позицій на очікуваному напрямку удару (лінія «суровікіна»), зневажливе ставлення до ворога — «чмобіки» — й нерозуміння ролі FPV-дронів, які вже тоді грали «першу скрипку»...

У перемоги, як відомо, безліч батьків, а поразка — завжди сирота. З провалу наступу не зробили жодних висновків, окрім того, що відправили колишнього головкома у відставку, але воювати краще не стали. Пообіцяли мільйон дронів іще торік, але гроші виділили тільки в другому кварталі цього року. Пообіцяли всебічну підтримку оборонці, але почали забирати провідних інженерів оборонних підприємств піхотинцями на війну. Пів року казали про мобілізацію, а в підсумку зробили все препогано, замінивши мобілізацію демотивацією.

А тут іще восени минулого року сенат США заблокував військову допомогу Україні (що теж було цілком прогнозовано), й без дармових снарядів, гармат і танків на фронті стало геть погано. Ну й паралельно противник нарощував (і нарощує) виробництво озброєнь, почав активно застосовувати КАБи й ті самі FPV-дрони, що вдало (для противника) наклалося на снарядний голод у нас, відсутність нормальних укріплень, шарпанину в командуванні, розчарування у вищих колах і демотивацію в суспільстві.

У підсумку — закономірний результат. Чи можна було уникнути драматичних весни-літа 2024 року в ситуації не менш драматичних літа-осені 2023 року?.. Безперечно.

По-перше, необхідно було відмовитися від безглуздих публічних масштабних наступальних планів. Берегти людей і техніку, будувати бетонні укріплення, а не обіцяти населенню Різдво в Криму.

По-друге, треба було активно нарощувати виробництво дронів іще рік тому, коли в нас була явна перевага, кинувши на це всі ресурси, преференції, можливості приватних підприємств — тоді й пауза в американському постачанні була б не такою помітною.

По-третє, треба було ще тоді активно проводити мобілізацію на основі мотивації, для чого були всі необхідні закони й указ президента, а не очікувати ситуації, коли без щоденного вилову двох-трьох сотень рекрутів будь-якої якості фронт просто нікому буде втримати.

Відомо, що легко бути мудрим по шкоді. Й критикувати завжди простіше, ніж щось робити. І лише той, хто нічого не робить, ніколи не помиляється. Але погано те, що помилок занадто багато й вони мають системний характер, тобто сама наявна система ухвалення рішень продукує катастрофічні помилки.

Хіба не було відомо ще два роки тому, що нам потрібна своя повітряна армія «шахедів» як відповідь на російські обстріли ракетами й дронами?.. То чому сьогодні знову вкотре гучно заявляють, що Україна ось-ось розпочне масово виробляти цей необхідний тип озброєнь?.. Чому цього не було зроблено два роки тому, рік тому, пів року тому? Чи ставили комусь такі завдання, й чому нікого не покарано за їх невиконання?..

Хіба не було відомо, що противник намагатиметься зруйнувати нашу енергетику?.. Що було зроблено для підтримки стабільності енергопостачання, крім постійних нарікань на брак засобів ППО?.. Чи вели ми переговори з партнерами щодо постачання мобільних газових генераторів великої потужності?.. Чому це роблять лише зараз, коли ситуація стала критичною?..

Хіба не було зрозуміло, що непрозора, несправедлива, репресивна мобілізація призведе до збільшення напруги в суспільстві, демотивації, зниження рівня довіри до влади та, що ще гірше, до появи недовіри до людей у формі?.. Хіба не можна було скористатися майже двохсотлітнім досвідом США, де мобілізацію проводять за жеребом?..

Ба ні, президент навіть зараз стверджує, що чесна мобілізація нам не підходить, що в Штатах така система не діє. І це неправда, це — запитання до численної армії його помічників, які надають Верховному головнокомандувачу невірну, відверто хибну інформацію з військових і оборонних питань.

Чи є умови для перемоги у війні?..

Насправді ситуація не така вже й трагічна і загалом складається на нашу користь. Противник попри панування в повітрі, багаторазову перевагу в живій силі й бронетехніці, в снарядах і дронах так і не зміг домогтися вирішальної перемоги на жодному напрямку. Літо ще не закінчилося, наступальний потенціал ворога не вичерпався, але навіть у разі локального успіху для розвитку наступу й стратегічного прориву в нього немає ресурсів. Фактично противник веде битву за поліпшення переговорних позицій у ймовірному торгу про мир.

Далі. Ніхто в Європі, навіть Орбан, не зацікавлений у поразці України. Наші західні партнери — і Байден, і Трамп — чудово розуміють, що поразка України означатиме повний та остаточний злам системи світового правопорядку, що склалася після Другої світової війни, й настання ери суцільної турбулентності, яка запросто може закінчитися світовою ядерною війною та повною катастрофою для людства. Розуміють це й у Китаї, розуміють це навіть наші вороги в Росії.

Це для нас плюс. Але є й мінус — ніхто не зацікавлений у поразці Росії. Поразка Росії — це та сама турбулентність і, можливо, з таким самим трагічним кінцем для планети. Тому програти нам не дадуть, але й перемогти — з парадом у Москві — не дозволять. У такій патовій ситуації наше завдання — завдати такої військової поразки армії Росії, коли вона вже не зможе воювати. Ще раз: наше завдання — розгром армії агресора, а не звільнення територій. Якщо військова машина орків розвалиться, то й території повернуться. А якщо не розвалиться — то не повернуться, й війна буде вічною.

То як нам перемогти у війні?..

Наступ треба вести за трьома напрямами.

Перший — проактивна міжнародна політика, створення справжньої антипутінської коаліції, зростання обсягів міжнародної допомоги та посилення світової підтримки України. Тут є величезний потенціал; є чимало українських дипломатів, які зараз не при ділі. Сфера міжнародної політики має знову повернутися до Міністерства закордонних справ, а не бути лише результатом роботи офісу президента.

Другий — професійна та збалансована військова політика. Питаннями реформування армії, зняття та призначення командувачів і головнокомандувачів мають займатися професіонали на чолі з Верховним, а не одна депутатка Верховної Ради. У нашій країні за час війни виросла ціла плеяда талановитих військових керівників, є визнані професіонали в галузі адміністрування Збройних сил, є навіть академічні військові теоретики, однак їхній досвід і знання або не затребувані, або відкинуті з «політичних мотивів».

Третій — нам потрібна ефективна економічна політика, насамперед у сфері оборонного виробництва. На жаль, у нас дотепер немає навіть Міністерства озброєнь, немає головного державного органу з дронів, немає державної політики у сфері дронів, немає відповідального в країні за дрони. Оборонна економіка, як і економіка загалом, працює незадовільно, потерпаючи від волюнтаризму високих державних керівників і витримуючи болючі удари бездумної непрогнозованої руйнівної мобілізації.

Щоби потужно та сміливо вести наступ за цими трьома напрямами, нам потрібна консолідація в суспільстві та мобілізація всіх сил, усіх фахівців, керівників і професіоналів, незалежно від політичного забарвлення та лояльності чи нелояльності до чинної влади. Єдиним критерієм добору може бути професіоналізм і патріотизм. Ми ж століттями поспіль наступаємо на ті самі граблі пошуку кращих вождів, що заважає нам сформуватися як нації і щоразу призводить до національної катастрофи й втрати державності.

Нам необхідна влада професіоналів під керівництвом президента-камікадзе. Щоб виграти війну, Зеленський має відмовитися від будь-яких намірів переобратися на другий термін (колись після війни) й усвідомити, що його роль як єдиної консолідуючої основи влади геть в іншому — в порятунку української нації та переможному завершенні війни.

Це звучить трохи пишномовно й неправдоподібно, але продовження поточної політики роз’єднаності, кумівства та кулуарності цілком може призвести до нашої поразки, навіть якщо поважні партнери усіляко намагатимуться вберегти нас від повної катастрофи.

Наявна система влади, вільної від будь-якої критики, позбавлена навіть нальоту конституційності, коли міністри та прем’єр-міністр, депутати й голова Верховної Ради, а також судді та журналісти (четверта влада) практично нічого не вирішують, є статистами й посадженими на посади «фунтами», демонструє катастрофічну неефективність, негнучкість, нездатність до давно назрілих радикальних змін.

За нинішньої ситуації в нашої української державності є лише два шляхи підвищення ефективності управління, такої необхідної для перемоги у війні. Перший — остаточна узурпація влади та створення повноцінної диктатури, що працює на страху. Другий — повернення до конституційних норм розподілу та відповідальності влади, створення повноцінного уряду національної єдності, що працює на довірі, відновлення всіх органів влади через прихід професіоналів.

Зробити такий вибір, провести таке рішення — чи перше, чи друге — під силу тільки президенту, Верховному головнокомандувачу. Будь-який інший варіант збереження «держави довірених осіб» неминуче призведе до поразки, на яку ми не заслуговуємо. Й той, хто погодиться на ганебний, катастрофічний для України «мир» із забуттям загиблих, втратою територій, відмовою від національної армії та західного вектора розвитку, підпише собі політичний смертний вирок, буде проклятий нащадками й історією.

Автор: Юрій Касьянов - офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації “Matrix-UAV”

«Аргумент» [3]

На цю тему: